Тема 9. Україна на початку хх ст.

План

9.1. Суспільно-політичні та національні рухи в Україні на початку ХХ ст.

9.2. Соціально-економічний розвиток українських земель

9.3. Україна у Першій світовій війні

9.1. Суспільно-політичні та національні рухи в Україні на початку хх ст.

Уривок з програми Революційної української партії “Самостійна Україна” (1900 р.)

Першим українським політичним об’єднанням у Наддніпрянщині стала Революційна українська партія, про створення якої оголосили у Харкові в лютому 1900 р. Д. Антонович, М. Русов та М. Міхновський. На початку своєї діяльності організація складалася з 7 “вільних громад”, які діяли у губернських містах України. В основі політичної платформи РУП було покладено працю М. Міхновського “Самостійна Україна”, яка пропагувала відновлення соборності та незалежності українських земель.

…Коли ж в української держави відібрано право бути державою, то поодинокі члени колишньої республіки позбулися усіх елементарних прав людини. Колишній український республіканець має менше прав, ніж нинішній найостанніший московський наймит. Уряд чужинців розпоряджається на території колишньої української республіки, наче в завойованій країні! Висмоктує остатні сили, висмикує ліпших борців, здирає останній гріш бідного народу. Урядовці з чужинців обсіли Україну і зневажають той люд, на кошт якого годуються…

Така то є логіка подій і такі її наслідки. І от посеред таких лихих обставин ми зійшлися до купи, ми згромадилися у одну сім’ю, перейняті великим болем та жалем до тих страждань, що наповнили народну душу і – хай навпаки логіці подій ми виписали на своєму прапорі: “ОДНА, ЄДИНА НЕРОЗДІЛЬНА, ВІЛЬНА, САМОСТІЙНА УКРАЇНА ВІД ГІР КАРПАТСЬКИХ АЖ ДО КАВКАЗЬКИХ”…

Часи вишиваних сорочок, свити та горілки минули і ніколи вже не вернуться. Третя українська інтелігенція стає до боротьби за свій народ, до боротьби кривавої і безпощадної…

Потреба боротьби випливає з факту нашого національного існування. Нехай наша історія сумна й невідрадна, нехай ми некультурні, нехай наші маси темні, одурені, ми все ж існуємо і хочемо далі існувати. І не тільки існувати як живі істоти, ми хочемо жити як люди, як громадяни, як члени вільної нації. Нас багато – цілих 30 мільйонів. Нам належиться будучина, бо зовсім неможливо, щоб 1/30 частина усієї людності, ціла велика нація могла зникнути, могла бути задушеною, коли вона спроможна воювати з цілим світом! Наша нація у своєму історичному часто була не солідарною поміж окремими своїми частинами, але нині увесь цвіт української нації по всіх частинах України живе однією думкою, однією мрією, однією надією: “Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпат аж до Кавказу”. Нині ми всі солідарні, бо зрозуміли, через що були в нас і Берестечко і Полтава. Ми відродилися з ґрунту, наскрізь напоєного кров’ю наших предків, що лягли в боротьбі за волю України, ми виссали з молоком наших матірок стародавню любов нашої нації до вітчизни і її свободи і ненависть до насилля над нами…

Але як партія бойова, партія, що виросла на ґрунті історії і єсть партією практичної діяльності, ми зобов’язані вказати ту найближчу мету, яку ми маємо на оці. Ся мета – повернення нам прав, визначених Переяславською конституцією 1654 р.¹ з розширенням її впливу на цілу територію українського народу в Росії. Ми виголошуємо, що ми візьмемо силою те, що нам належиться по праву, але віднято в нас теж силою. Наша нація довго нездужала, але нині вже стає до боротьби. Вона добуде собі повну свободу і перший ступінь до неї: Переяславська конституція.., [ 73; c. 13-19 ].

Фрагмент проекту основного закону “Самостійної України” Спілки народу українського (вересень 1905 р.)

У 1902 р. М. Міхновський та його прибічники, які відстоювали ідею боротьби за незалежність України, вийшли зі складу РУП та створили Українську народну партію. За першої російської революції (1905-1907 рр.) УНП вела активну агітаційну роботу серед українських селян та робітників, поєднавши тезу про самостійність України з програмою широких демократичних та соціалістичних перетворень.

4. …Територія України належить на праві власності всьому народові українському, себто Всеукраїнській Спілці, а не тій або іншій громаді чи землі.

5. Націоналізація землі має бути проведена на підставі правил: від власників українців земля викупляється, від чужинців відбирається без відшкодування.

6. Ніяка частина національної землі не може нікому належати на праві приватної власності за виключенням ґрунтів (під будівлями)…

10. Українське громадянство може бути придбане, удержане й згублене на підставі закону громадянського (цивільного). Отсей же основний закон доторкається тільки суспільно-громадських прав і каже, при яких умовах, мавши українське громадянство, можна користуватись тими правами…

12. На Вкраїні нема й не може бути поділу на касти.

13. Всі українці, як чоловіцтво, так і жіноцтво, рівноправні і тільки вони можуть бути допущені до виконування офіціальних обов’язків на Вкраїні.

14. Особиста свобода людини єсть забезпечена. Ніхто не може бути переслідуваний інакше як на підставі закону і в формі ним установленій. Поза гарячим вчинком ніхто не може бути затриманий без судової мотивованої постанови. Постанова має бути оголошена при затриманні або не пізніше 24 годин опісля…

16. Ніхто не може бути покараний інакше як на підставі закону і після судової постанови.

17. Селитьба (господа)¹ єсть недоторкана. Заборонено всякому, хто б він не був, увійти до чужої господи проти волі господаря. Виключення можуть бути лише на підставі закону, в передбаченій законом формі і то тільки від 8 години ранку до 8 години увечері.

18. Свобода віри і її публічного виявлення, як і свобода оголошувати свої думки й пересвідчення всяким способом суть забезпечені…

22. Наука і навчання суть вільні для кожного. Усяке втручання або передбіжні заходи заборонені. Громадське навчання, яке дається на кошт суспільний, мусить бути управильнене на підставі закону.

23. Печатне слово є свобідне. Цензура ніколи не може бути заведена, [ 75; c. 60-62 ].

Витяг з платформи Української радикальної партії (1905 р.)

Партійне будівництво в Наддніпрянщині значно пожвавилося за роки першої російської революції (1905-1907 рр.). У 1905 р. Б. Грінченко та С. Єфремов вийшли зі складу Української демократичної партії, створивши Українську радикальну партію. У порівнянні з РУП та УНП лідери УРП зайняли помірковану позицію, виступаючи лише за автономію Наддніпрянщини у складі Російської імперії та поглиблення буржуазно-ліберальних реформ шляхом ліквідації пережитків феодального ладу. Найбільший вплив партія мала серед української інтелігенції та підприємців.

Сьогочасне становище українського народу таке тяжке, як досі ще не бувало ніколи… Сила безземельних або малоземельних хліборобів ледве животіє; робітники фабричні й заводські, підпадаючи під усю вагу капіталістичного способу продукції, не мають ні одної з тих полегкостей, які існують за такого ж ладу на заході Європи; політичних прав ніхто не має ніяких, і поліцейсько-жандармське розбишацтво чинить волю, як і чинило; освіті не поліцейсько-попівській нема змоги доступитися до людей окрім як нишком, шляхом нелегальним, – через те маси стоять у такій темряві, яка не дає їм змоги визволитися з їх тяжкого становища; використовуючи сю темряву, уряд російський нацьковує темні маси на інтелігенцію, щоб винищити кривавим рабом тих людей, які могли б вивести ці маси з їх тяжкого становища, і серед цієї вакханалії, розгнузданих темних сил слово “закон” стало порожнім словом більше, ніж коли попереду.

Таке життя нашому народові в Росії; коли з погляду політичного й культурного частці сього народу в Австро-Угорщині трохи ліпше, то з погляду економічного може ще гірше, ніж у безправній московській державі.

Не ліпше становище і яко нації: нас поділено між трьома державами, наше національне ім’я яко народу й краю офіціально не існує; маленьку волю наша мова має тільки в Галичині та на Буковині, в Угорщині жменька нашого народу ледве дише; в Росії нашу мову скрізь заборонено, нас силкуються денаціоналізувати з найбезсоромнішою жорстокістю, і ми не маємо тут ні одної національної інституції…

Що до ладу на території України, то всіма справами має тут порядкувати Українська Виборна Народна Рада. Вона складається з послів, оплачуваних з крайових коштів і вибраних на підставі: а) загального, рівного, безпосереднього виборчого права з таємним голосуванням; б) пропорціональності виборів. Право вибирати і бути вибраним належати має кожному громадянинові 21 року без різниці полу. Стоїмо за законодатний період не довший як три роки, за народне законодавство (референдум та ініціатива) і за те, щоб вибори і голосування відбувалися в зазначені в законі святкові дні.

Народна Рада сама виробляє крайову конституцію, яку не може ні відміняти, ні касувати загальнодержавний парламент. Крайова конституція мусить дати право широкого самоврядування громадам сільським і міським і тим округам, у які громади могли б об’єднатися. Кожна така округа має свій окружний сейм, з правом самоврядування в межах округи.

Крайова Народна Рада, окружні сейми й громади приручають виконувати свої постанови вибраним людям, відповідальним перед тими зборами, які їх вибирали. Ця виборна влада і взагалі всі урядовці мусять бути краєві люди; вони відповідальні також перед судом, до якого може їх позвати кожен, минаючи їх зверхність.

Мова в урядових, освітніх та інших інституціях уживається українська. Людності іншої національності на українській землі забезпечується право вживати рідну мову в інституціях, до тієї людності належних.

Ніяка віра чи церква не може бути крайовою. Всі церковні інституції оплачують та їми порядкують ті, за для кого вони існують, ніякі краєві чи загально державні уряди не мають права ані допомагати їм, ані встрявати до їх справ.

Освіта початкова має бути обов’язковою – безплатною і світською для всіх дітей. Підручники й їжа в школі усім дітям даються дурно. В середніх та вищих школах дітям, що мають видатний хист до науки, безплатна освіта і, коли треба, то й способи до життя з крайових або громадських коштів, [ 73; c. 20-21 ].

Про прибуття повсталого броненосця “Потьомкін” до Одеського порту (1905 р.)

Революція 1905 р. сколихнула Російську імперію. Народ уперше організовано виступив проти самодержавства, вимагаючи запровадження демократичного устрою. Ці заяви підтримали й військові, особливо моряки Чорноморського флоту. У червні 1905 р. на броненосці “Потьомкін” було вчинено бунт, в результаті якого влада над кораблем перейшла морякам. Такий прецедент не мав прикладів в історії, через що влада доклала максимум зусиль для приборкання повстанців і посилення контролю в армії.

В ніч з 14 на 15 червня ц.р. прибув в Одеський порт і зупинився за брекватором¹ військовий броненосець “Князь Потьомкін”, матроси якого о 5 годині ранку цього числа звели з броненосця на берег Нового Мола труп матроса Григорія Вакуленчука, на грудях якого булавками приколота прокламація… такого змісту: “Міста Одеси жителі, перед вами лежить тіло загиблого матроса Г. Вакуленчука”, убив його старший офіцер ескадреного броненосця… за те, що він сказав, що борщ не годиться. Поклянемося, друзі, робітники, і скажемо: “Пухом земля тобі! Помстимося кровопивцям, кровожерливим вампірам, смерть кровопивцям, смерть гнобителям, хай живе свобода, один за всіх, а всі – за одного! Екіпаж Потьомкіна”, [ 98; c. 301 ].

Уривок з Маніфесту про вдосконалення державного порядку (17 жовтня 1905 р.)

Бурхливий економічний розвиток Російської імперії призвів до поступової політизації мас та наростання революційної обстановки. Першим організованим всеросійським виступом була революція 1905 р. Вона охопила всю європейську частину Російської імперії. Не маючи змоги силою придушити виступи, Микола ІІ іде на поступки і видає маніфест про утворення Державної Думи як вищого законодавчого органу в державі.

...Повелев надлежащим властям принять меры к устранению прямых проявлений беспорядка…

На обязанность Правительства возлагаем Мы выполнение непреклонной Нашей воли:

1) Даровать населению незыблемые основы гражданской свободы на началах действительной неприкосновенности личности, свободы совести, слова, собраний и союзов.

2) Не останавливая предназначеных выборов в Государственную Думу, привлечь теперь же к участию в Думе, в меру возможности… те классы населения, которые ныне совсем лишены избирательных прав…

3) Установить, как незыблемое правило, чтобы никакой закон не мог восприять силу без одобрения Госудорственной Думы и чтобы выбранным от народа обеспечена была возможность действительного участия в надзоре за закономерностью действий поставленных от нас властей, [ 24; c. 240 ].

Витяг з Маніфесту про розпуск Державної Думи, про час скликання нової Думи та про зміни порядку виборів до Державної Думи (3 червня 1907 р.)

Створення Державної Думи відкрило національним меншинам та політичним партіям шлях до влади. Відтепер вони мали змогу відкрито заявляти про утиски і незгоду з державним курсом, вносити власні пропозиції. Однак це не завжди подобалося імператору. Через певні протиріччя, Микола ІІ розпустив І Державну Думу і скликав другу. Однак її склад не задовольнив владу, через що 3 червня 1907 р. вона була розпущена, а виборне законодавство докорінно змінене. Відтепер до Думи могли обиратися лише заможні верстви населення. Такий поворот подій ускладнив ситуацію, залишивши перед населенням тільки один метод розв’язання проблеми – революційний.

...Значительная часть состава второй Государственной Думы не оправдала ожиданий Наших. Не с чистым сердцем, не с желанием укрепить Россию и улучшить ее строй, приступили многие из присланных от населения лиц к работе, а с явным стремлением увеличить смуту и способствовать разложению Государства.

Деятельность этих лиц в Государственной Думе послужила непреодолимым препятствием к плодотворной работе. В среду самой Думы внесен был дух вражды, помешавшей сплотиться достаточному числу Членов ее, желавших работать на пользу родной земли.

По этой причине выработанные Правительством Нашим обширные мероприятия Государственная Дума или не подвергала вовсе рассмотрению, или замедляла обсуждением, или отвергала, не остановившись даже перед отклонением законов, каравших открытое восхваление преступлений и сугубо наказывавших сеятелей смуты в войсках. Уклонившись от обсуждения убийств и насилий, Государственная Дума не оказала в деле водворения порядка нравственного содействия Правительству, и Россия продолжает переживать позор преступного лихолетия.

Медлительное рассмотрение Государственной Думой Росписи Государственной вызвало затруднение в своевременном удовлетворении многих насущных потребностей народных. Право запросов Правительству значительная часть Думы превратила в способ борьбы с Правительством и возбуждения недоверия к нему в широких слоях населения.

Наконец свершилось деяние, неслыханное в летописях истории. Судебной властью был раскрыт заговор целой части Государственной Думы против Государства и Царской Власти. Когда же Правительство Наше потребовало временного, до окончания суда, устранения обвиняемых в преступлении этом пятидесяти пяти Членов Думы и заключения наиболее уличаемых из них под стражу, то Государственная Дума не исполнила немедленного законного требования властей, не допускавшего никакого отлагательства.

Все это побудило Нас указом, данным Правительствующему Сенату 3 сего Июня, Государственную Думу второго созыва распустить, определив срок созыва новой Думы на 1 ноября сего 1907 года.

Созданная для укрепления Государства Российского, Государственная Дума должна быть русскою и по духу. Иные народности, входящие в состав Державы Нашей, должны иметь в Государственной Думе представителей нужд своих, но не должны и не будут являться в числе, дающем им возможность быть вершителями вопросов чисто русских. В тех же окраинах Государства, где население не достигло достаточного развития гражданственности, выборы в Государственную Думу должны быть временно приостановлены.

Все эти изменения в порядке выборов не могут быть проведены обычным законодательным путем через ту Государственную Думу, состав коей признан Нами неудовлетворительным, вследствие несовершенства самого способа избрания ее Членов. Только Власти, даровавшей первый избирательный закон, исторической Власти Русского Царя, довлеет право отменить оный и заменить его новым.., [ 24; c. 247 ].