3.2.10. Співчуття в колективі

Поради потрібні тим,

хто їх потребує.

Психологічна ремарка

Людське життя настільки цікаве, проблемне і складне, тож людина завжди прагне до того, щоб хтось поділяв з нею радість і тривогу, був порадником, поспівчував, коли наступила “патова ситуація”.

Співчуття найчастіше висловлюється такими словами: “Я Вам співчуваю”, “Жаль, що так сталось”, “Я Вас розумію”. Далі можна використати слова втіхи: “Та не хвилюйтесь!”, “Візьміть себе в руки!”, “Не беріть це близько до серця!”, “Все буде добре!”, “Ви цього не бажали, але так сталося…” Це все у тяжкі хвилини потрібно для підлеглого, і управлінець має про це пам’ятати. Так само він повинен не забути поділити радість із співробітником. Це дуже авторитетно, коли в колективі радіють удачам своїх працівників.

3.2.11. Тест “Посадова відповідальність управлінця” (для самоконтролю)

Боячись не можна керувати!

Управлінська ремарка

1. Чи володію я творчим підходом, інтуїцією, неординарністю бачення та розв’язання проблем?

2. Чи виявляю я зацікавлення до нових ідей?

3. Чи володію відповідними професійними знаннями?

4. Чи властива мені інтелігентна риса?

5. Чи не переважає в мені упередженість?

6. Чи досить у мене здорового глузду для проблемних оцінок?

7. Чи можу я зробити людині добро “за так”?

8. Чи готовий я нести відповідальність та виявляти ініціативу?

9. Чи стійкий я до стресових ситуацій?

10. Чи властива мені риса сумлінного ставлення до праці?

11. Чи властива мені комунікабельність у ставленні до колег і підлеглих?

12. Чи готовий я до професійного ризику?

13. Чи здатний я до спокійного сприйняття похвали і невдачі?­

14. Чи можу я надихнути людей на виконання складних зав­дань?

15. Чи володію я рисами наполегливості?

16. Чи можу я відмовитися від “презенту-хабара”, навіть якщо це мені вкрай потрібно?

Висновки: позитивні відповіді мають бути в 10 запитаннях; якщо ця норма не витримана, то бажано замислитися над власним рівнем політико-управлінської відповідності, яку можна формувати шляхом навчання та самовиховання.

Розділ 4

Управлінське спілкування

та його ефективність

Глава 1. Мистецтво управлінського спілкування

Чи може міряти той, у кого

немає міри навіть для себе?

Пліній Старший

4.1.1. Управлінець та управлінське спілкування.

Проблеми, що підвищують ефективність

ділового спілкування. Принципи управління П. Друкера. Управлінець та управлінське спілкування

Мудрість розумного - знання шляху свого.

Біблійний вислів

Мистецтва управлінського спілкування потрібно навчатися. Хто ж такий управлінець?

Управлінець-професіонал- це людина, яка вміє спілкуватися з іншими людьми та максимально використовує це спілкування на користь справі.

Управлінське спілкування- це така взаємодія керівника з людьми, у процесі якої він інформує сам, отримує інформацію від інших, коригує дії підлеглих, оцінює їхню роботу та професійно значущі якості особистості.

Побудова демократичного суспільства підтвердила, що без реформування державного управління будівництво держави в Украї­ні є нездійсненним, але й сподіватися, що після розвалу тоталітарної системи автоматично з’явиться ефективне управління в Україні - це, зрозуміло, помилка.

Ми досі не можемо усвідомити того, що за нами тягнеться минуле і що це минуле не просто існує як якась незалежна система, а воно притаманне кожній людині; даються взнаки стереотипи і традиції минулого. До прикладу, нездатність чиновників усіх рів­нів управління приймати самостійні, ефективні рішення - досі проблема, оскільки бояться ризику та власної відповідальності. Ми досі не подолали одну з найбільших хиб попередньої системи - принцип “колективної відповідальності”. На всіх рівнях поки що він перетворився на принцип колективної безвідповідальності за стан справ у державі, колективі тощо. Поки система управління не буде реорганізована на засадах персональної відповідальності, чіт­кого розмежування повноважень, ефекту не буде.

Не секрет, що державно-управлінські інститути та механізми, які в країнах Заходу складалися, вдосконалювалися протягом століть, нам треба створити за значно коротший строк. Іншого шляху в нас немає, але не за рік, а якомога швидше, не забуваючи мудрості латинян: “Спіши не поспішаючи”. Ми повинні діяти активно, використовуючи чужий досвід, але не копіювати його повністю, зважаючи при цьому на нашу ментальність, нашу історію та восьмирічний наш сучасний досвід, який потребує від управлін­ців бути здатними професійно та відповідально керувати.

Які ж загальнодержавні вимоги повинні ставитися до особи управлінця? Перш за все ділові якості - фахово-професійна підготовка. Ділові якості дають змогу оцінити здатність працівника до управління. Політичні якості - рівень оцінки політичних процесів та політичної культури. Морально-етичні якості: чуйність, чесність, моральність, духовність.

Управлінська відповідальність не є лише особистою якістю працівника, а й організаційно-правовим забезпеченням його діяль­ності. Відповідальність - це сенс організації управління, поданий у висловлюванні “Управлінець відтворює відповідальність системи” (у даному випадку - держави). Сьогодні, реформуючи адміністративний апарат в Україні, треба шукати причини безвідповідаль­ності не у людях, а в самій постановці справи, самій системі державного управління, а вже потім у людях.

Будь-який вид роботи має такі обов’язкові компоненти: об’єкт, знаряддя, засоби праці та її продукт, тобто результат. Державний службовець, управлінець - це особистість із притаманними їй психофізіологічними та соціально-політичними властивостями, що впливають на успіх його роботи, зумовлюють загальну спрямованість усього життя.

Прийняття управлінського рішення- це вибір однієї альтер­нативи з усіх можливих на основі аналізу конкретних умов та прогнозування можливого впливу зворотного зв’язку на досягнення мети управління.

Основними етапами процесу підготовки та прийняття управлінського рішення є:

- виявлення й усвідомлення проблеми, чітке формулювання завдання;

- визначення обмежень та критеріїв для прийняття рішень;

- виявлення, всебічний розгляд та аналіз альтернатив;

- оцінка альтернатив, вибір найкращого варіанта рішення.

Управлінець перебуває під впливом різних взаємодіючих зовнішніх та внутрішніх чинників.

Зовнішні чинники управлінських рішень є такими, що не йдуть від особистості, наприклад, рівень складності й важливості завдання, що стоїть перед колективом. Внутрішні чинники залежать від особистості управлінця як людини, фахівця, патріота, його настрою, стану.