Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Пiрен-конф-сканер.doc
Скачиваний:
77
Добавлен:
06.02.2016
Размер:
1.11 Mб
Скачать

1.1.3. Зміни епох - зміни конфліктологічної парадигми

Наприкінці ХХ ст. вже склалося сприйняття конфліктології як науки і практики.

Конфліктологія має кілька напрямів:

- філософсько-соціальний - охоплює загальні тенденції розвитку конфліктів на макрорівні;

- організаційно-соціологічний - вивчає причини конфліктів, динаміку конфліктів організацій, груп, колективів;

- індивідуально-психологічний - вивчає психофізіологічні особливості та характеристики окремих особистостей, їх поведінку в конфлікті.

Організаційно-соціологічний напрям розвитку конфліктології тісно переплітається з управлінськими дисциплінами:

- управління персоналом (комплексний вплив на працівника);­

- управління поведінкою - система заходів щодо формування принципів, норм поведінки людей в організації;

- організаційна поведінка - систематичний науковий аналіз індивідів, груп, організацій з метою зрозуміти, спрямувати та вдосконалити індивідуальне виконання і функціонування організації.

Саме праці Р. Дарнедорора та Л. Козера створили можливість розглядати конфлікт за рахунок більш строгого визначення проблем­них полів їх дослідження. Поняття конфлікту починає відокремлюватись від поняття боротьби, набуває більш визначеного змісту і більш конкретного опису, конфлікт перестає бути абстрактним.

Американські автори мають своє бачення причини конфліктів, яке дещо відрізняється від вітчизняного, оскільки і стиль життя, і менталітет американського народу інший. Перш за все вони відзначають наступні причини: взаємозалежність завдань, розбіж­ність у цілях, розбіжність в уявленнях та цінностях.

1. Сама можливість конфлікту існує там, де одна людина залежить від іншої.

2. Можливість конфліктів збільшується із збільшенням спеціалізації організації та розподілу її на підрозділи. Це відбувається внаслідок того, що спеціалізовані підрозділи самі формують свої цілі і прагнуть приділяти більше уваги досягненню їх, ніж цілей усієї організації.

3. Замість об’єктивної оцінки ситуації люди вважають себе, свій відділ найголовнішим у вирішенні будь-якого питання. При поганій організаційно-виховній роботі таке трапляється [92, с. 320].

На думку вітчизняних учених, що вивчають психологію управління, конфлікт - це явище міжособистісних та групових стосунків. Будь-який конфлікт є намаганням здобути перемогу, створити ідею, здійснити вчинок. Тому управлінці переконують, що конфлікт - це й своєрідний можливий показник неправильної управлінської діяльності [45; 52; 61].

Стереотипом конфліктів побутує така думка, начебто конфлікт - це щось вкрай погане та шкідливе.

Американська школа сформувала своє бачення конфлікту: коли негативно думають про конфлікт, то асоціюють його з агресією, суперечками, війнами. Тому і конфлікти для них щось небажане (вербівська школа) [18, с. 45].

Європейська “школа людських стосунків” теж вважає, що конфлікт - показник неефективної діяльності, організації та поганого управління. На думку вчених - добрі взаємини в організації можуть запобігти виникненню конфліктів.

Сучасні теоретики-управлінці більш схильні вважати, що в організаціях з ефективним управлінням деякі конфлікти не тільки можливі, а й можуть бути бажаними.

Цікавим є те, що конфлікт - це не завжди погано чи добре, це певний показник розвитку організації. Позитивною роллю конфлікту є його діагностуюча сутність - він допомагає виявити “вузькі місця”, “проблемні зони”, наболілі питання, оцінити процеси організації та ефективності праці тощо.

Правда, “не помічаючи конфліктів”, керівник може понизити інтерес до праці у працівників, може статися плинність кадрів та інші негативні дії.

Ден Тьєсвольд відмічає, що конфлікт - це викривлення нормального виробничого процесу та існування колективу взагалі [95, с. 80].

Проте не бажано в такому разі бути категоричним, оскільки виокремлюють у колективі конфлікти необхідні та зайві. Зайві конфлікти можуть протікати паралельно чи окремо, це так звані невиробничі конфлікти в колективі (сімейні).

Іноді поняття конфлікт тлумачать дуже широко, включаючи у його сферу навіть природні явища. Одне з таких тлумачень конфлікту запропонував американський учений Боулдінг. Він вважає, що конфлікт - це всеохоплююча категорія, яка властива живому і неживому світу, що виступає базовим поняттям для аналізу процесів соціального, фізичного, хімічного і біологічного середовища. Всі конфлікти мають суспільні функції, властивості і тен­денції виникнення, перебігу і врегулювання.

А.Я. Анцупов, А.І. Пепілов вважають, що “під конфліктом мається на увазі найбільш гострий спосіб розв’язання значущих протиріч, що виникають у процесі взаємодії, яка полягає у протидії суб’єктів конфлікту і значно супроводжується негативними емоціями” [2, c. 8].

Деякі фахівці вважають, що принаймні на сьогодні не можна дати вичерпного визначення конфлікту і тому більш доцільно обмежитися суттєвими ознаками, дати інваріантні характеристики. Н.В. Гришина такими характеристиками вважає : а) біполярність протистояння двох начал); б) активність (вона спрямована на подолання суперечностей між цими началами); в) наявність активного суб’єкта чи суб’єктів як носіїв конфлікту [18].

Визначення конфлікту інколи доповнюють виділенням основних ознак, а також необхідних умов його виникнення. Так С.М. Ємильянов визначає конфлікт, як стосунки між суб’єктами соціальної взаємодії, які характеризуються їх протиборством на основі протилежно спрямованих мотивів (потреб, інтересів, цілей, ідеалів, переконань), або суджень (думок, поглядів, оцінок і т.п.) [28, c. 22].

Водночас він вважає, що така ознака конфлікту є недостатньою для висвітлення суті конфлікту, що необхідно виділити його основні ознаки і сформулювати необхідні і достатні умови його виникнення. Він виділяє такі ознаки: 1) конфлікт завжди виникає на основі протилежно спрямованих мотивів або суджень; такі мотиви і судження є необхідною умовою виникнення конфлікту; 2) конфлі­кт - це завжди протиборство суб’єктів соціальної взаємодії, яке характеризується заподіянням взаємної шкоди (моральної, матеріальної, фізичної, психологічної і т.п.). Виходячи з цього, автор вважає необхідними і достатніми умовами для виникнення конфліктів наявність у суб’єктів соціальної взаємодії протилежно спрямованих мотивів або суджень, а також стан протиборства між ними.

Отже, конфлікти - це динаміка, джерело змін у суспільних та особистісних стосунках. Тому найкраща стратегія, яка потрібна управлінцю в його практичній діяльності, в організації - це бути “на ти” з проблемами та конфліктами, не лякатися, а жити разом з ними, запобігаючи їм думкою, щоб уміло відреагувати на їх причини і дати компетентні відповіді на питання: врегулювати чи запобігти конфлікту.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]