Розділ 1 Конфлікт - феномен суспільного розвитку

Глава 1. Вивчення конфліктів

Має своє минуле і сьогодення

Tertum non datur (третього не дано).

Латинське прислів’я

Сьогодні нікому не потрібно доводити, що наука, пов’язана з вивченням конфліктів, має право на існування.

Ми в Україні, як і в країнах постсоціалістичного простору, виявилися непідготовленими до такої складної проблематики, як “конфлікт-феномен суспільного розвитку”. Орієнтація на “безкон­фліктний” розвиток суспільства робила проблематику конфліктів­ безперспективною. Це призвело не тільки до її фактичного виключення з галузі наукового дослідження, а й до того, що в суспільстві­ не сформувалися механізми роботи з конфліктами, особливо в сист­емі управлінської діяльності державної служби.

У буденному спілкуванні слово “конфлікт” використовується стосовно до широкого кола явищ - від збройних сутичок та протистояння різних соціальних груп, до службових чи подружніх суперечностей.

Слово “конфлікт” походить від латинського conflictus - зіткнення і практично в незмінному вигляді входить в інші мови (conflict - англійська, conflikt - німецька, conflit - французька, конфлікт - українська та ін.).

Поняття конфлікт сьогодні не належить якійсь одній галузі знань науки чи практики. Це соціальний феномен, який пронизує всі сфери людського соціуму, тому й почали його вивчати фахівці різних галузей науки. Крім того, існує наука, предметом якої висту­пають проблемні ситуації та конфлікти - конфліктологія. Сама ж наука конфліктологія має інтегративний характер і збагачується життєвим досвідом та теоретичними напрацюваннями вчених.

1.1.1. Коротко про конфлікт в історії суспільної думки

Історія розвитку людства з найдавніших часів до наших днів проілюструвала, що конфлікти завжди були, є і будуть.

Сучасним управлінцям і спеціалістам різного профілю необхідні знання та навики у галузі конфліктології управління та профілактики конфліктів, тому важливо в наш час вивчати основи конфліктології. Проблеми конфліктології, конфліктних ситуацій завжди цікавили вчених, політиків, практиків, людей.

Науки будь-якого профілю - (філософія, світові релігії) оперують поняттями конфлікту через силу добра і зла, порядку і хаосу.­ Наприклад, історики прагнуть виявити причини розвитку і занепаду держав, глибоких криз та тривалих розквітів у житті окремих­ народів - усі ці процеси протікають проблемно, конфліктно.

Давньогрецькі філософи замислювалися над природою конфліктів. Анаксимандр (б. 610-547 рр. до н.е.) твердив, що речі виникають з постійного руху “апейрону” - єдиного матеріального начала, що приводить до виділення з нього протилежностей, а відтак - конфліктно.

Античний філософ Геракліт (б. 530-470 рр. до н.е.) вважав, що у світі все народжується через ворожнечу і розбрат, що єдиний закон, який панує у Космосі, - війна - батько і цар всього. Це перша спроба дати позитивне трактування боротьби в процесі суспіль­ного розвитку через проблемність і конфліктність.

У середні віки Хома Аквінський (1225-1274 рр.) розвивав думку, що війни припустимі в житті суспільства, тобто конфлікти є об’єктивною реальністю.

Еразм Роттердамський(1469-1536 рр.) вказував на наявність власної логіки конфлікту, який розпочався і втягнув в орбіту свого впливу все нові і нові сили.

Френсіс Бекон(1561-1626 рр.) вперше піддав глибокому теоретичному аналізу причини соціальних конфліктів в Англії.

Імануїл Кант(1724-1804 рр.) вважав, що стан миру між людьми, що живуть по сусідству, не є природним станом ... останнє є станом війни або загрози, тобто проблемності та конфліктності в системі геополітичних процесів.

Георг Гегель(1770-1831 рр.) писав, що головна причина конфліктів корениться в соціальній поляризації між нагромадженим багатством, з одного боку, і прив’язаним до праці народом - з іншого.

Чарльз Дарвін(1809-1902 рр.) запропонував теорію еволюції, основні ідеї якої виклав в роботі “Походження видів шляхом природ­ного відбору, або Збереження сприятливих порід в боротьбі за життя”, заявив, що розвиток живої природи здійснюється в умовах постійної боротьби за виживання, тобто постійного конфлікту.

Польсько-австрійський юрист Людвиг Гумплович (1838-1909 рр.) у книзі “Расова боротьба” висунув своє бачення соціальних конфліктів. Він розглядав суспільство як сукупність груп людей, що борються за виживання, панування. Соціальне життя це є групова взаємодія:

- конфлікти - суть історичного процесу , вони вічні, змінюються лише їх форми;

- диференціація суспільства на панівних і підлеглих - явище вічне;

- конфлікти сприяють єдності суспільства.

Німецький соціолог Георг Зіммель (1858-1918 рр.) вважається першим, хто запровадив в науковий обіг термін “соціологія конфлікту”. Він вважав, що серед таких стійких форм соціальної взаємодії, як авторитет, договір, підлеглість, співробітництво особливе місце займає конфлікт.

Великий інтерес серед конфліктологів кінця ХІХ - початку ХХ ст. викликала соціологічна теорія Карла Маркса (1818-1883 рр.). Марксизм визнає соціальні конфлікти, колізії, антагонізми як можливі, а в умовах класової боротьби - і як неминучі явища суспільного буття. Помилковість марксистів полягала в тому, що вони вважали можливим у майбутньому, після знищення приватної влас­ності на засоби виробництва, створити умови для ліквідації антагоністичних відносин як бази соціальних конфліктів і що буде побудовано безконфліктне суспільство.

Г.Ратценхофер(1842-1904 рр.) - боротьба за існування стала предметом його вивчення. Абсолютна ворожість рас - основні процеси і явища життя. З цих процесів він виводить теорію конфліктності суспільних відносин.

У.Саммер(1840-1910 рр.) - основним соціальним конфліктом у суспільстві вважав “конфлікт інтересів” та ін.