1.2.15. Міжгрупові конфлікти

Кращий серед людей той, хто більше

дає користі іншим людям.

А. Джамі

Міжгруповою взаємодієюприйнято називати взаємодію як між групами людей, так і між окремими представниками цих груп, а також будь-які ситуації, в яких учасники спілкування взаємодіють у міжгруповому вимірі, сприймаючи одне одного і себе як членів різних груп.

Коли ж мова йде про міжгрупові конфлікти, то мають на увазі саме конфлікти між групами людей.

Подібно до того, як розглядаються та осмислюються особисті, міжособисті конфлікти, міжгрупові конфлікти теж можуть бути розглянуті з позицій трьох підходів: мотиваційного, ситуаційного та когнітивного.

Мотиваційний підхід:поведінка групи та ставлення до інших груп розглядається як відображення її внутрішніх проблем. Наприклад, аутгрупова (спрямована назовні) ворожість є наслідком внутрішньої напруженості і проблем у самій групі, її власних суперечностей та конфліктів. Це пояснення тому і називається мотиваційним, що група схильна до зовнішнього конфлікту з метою розв’язання своїх власних проблем.

Таке розуміння міжгрупових конфліктів отримало найбільш широке трактування у працях З. Фрейда. Він твердив, що аутгрупова ворожість є цілком наявною в будь-якій міжгруповій взаємодії і має універсальний характер, оскільки є головним засобом підтримки згуртованості та внутрішньої стабільності групи.

Інтерпретація З. Фрейдом механізму виникнення ворожості до “чужих” та прив’язаності до “своїх” не дістала значної підтримки, тоді як ідея неодмінності аутгрупової ворожості (агресії, міжгрупової конфліктності та дискримінації) була прийнята багатьма дослідниками і розвинена в їх працях.

Інший варіант мотиваційного пояснення міжгрупових конфліктів грунтується на ідеї фрустраційної детермінації агресії, яка дала поштовх відповідним дослідженням у галузі міжгрупової взаємодії.

Одним з основних понять його концепції в книзі Берковиця “Агресія: соціально-психологічний аналіз” (1962 р.) стало поняття відносної депривації (міжгрупової взаємодії) - це оцінка становища своєї групи як більш гіршої, ніж інші групи. Своїй групі приписується менше прав, несправедливий соціальний статус і т.ін. Це може стати причиною агресії, конфлікту.

Ситуаційний підхід у конфліктологічній практиці. Більш широкого резонансу набув саме цей підхід, для нього характерний пошук детермінант психологічних явищ у ситуації, контексті, особливостях зовнішніх факторів. У дослідженні міжгрупових конфліктів саме він став найбільш плідною основою як теоретичних побудов, так і емпіричних узагальнень.

К. Хорні “Ваші внутрішні конфлікти” [108]. Проблеми внут­рішніх конфліктів особливо цікавили К. Хорні, яка присвятила їм низку основоположних досліджень (“Наші внутрішні конфлікти”, “Невротична особистість нашого часу” та ін.). Нормальний конфлікт передбачає вибір між різними можливостями, позиціями, переконаннями і т.ін., здійснюючи який людина врегульовує конфлікт. Невротичний конфлікт завжди несвідомий: внутрішні суперечності поглинають людину, не залишають їй вибору, роблять її безпомічною. Невротик не просто втрачає здатність розібратися у собі й своїх бажаннях, - він стає нездатним до розв’язання­ своїх внутрішніх проблем, що і є, за Хорні, головним джерелом конфліктів. Три основні типи соціальної направленості - “рух до людей”, “рух від людей”, “рух проти людей” - є у будь-якої людини і проявляються у ній залежно від ситуації: здатності співпрацювати з людьми, віддалятися від них, боротися з ними. У невротика ці типи відносин виявляються несумісними, якийсь із типів стає домінуючим, придушуючи інші. Таким чином, міжособисті конфлікти є скоріше проявами внутрішньоособистої тенденції, яку Хорні називає “рух проти людей” і яка фактично перетворюється на “базову” установку стосовно інших і самого себе і на певну філософію життя. Описуючи таку людину, Хорні характеризує її так: “Коли вона рухається проти людей, бачить само собою зрозумілу ворожість навколо себе і приймає, свідомо чи несвідомо, рішення боротися. Вона не довіряє почуттям та інтенціям інших щодо себе, протидіє іншим всіма засобами, які їй доступні. Вона хоче бути сильнішою і завдати їм поразки з метою власного захисту, почасти з помсти”. Не треба думати, що мова йде виключно про які-небудь екстремальні чи особливі ситуації, а про звичайні, буденні. У неї філософія “себе, собі” на зразок “Homo homini lupus est” (“людина людині вовк”).