2.7 Вавилонське царство

В II тисячоріччі до н. е. на перші позиції в Месопотамії виходить Вавилонське царство (XIX-VI ст. до н. е.). Найбільшого розквіту Вавилонія досягла за царі Хамурапі (1792-1750 р. до н. е.)

У часи Хамурапі спостерігається розширення посівних площ, розквіт садівництва, підвищення врожайності злакових і олійних культур. У значній мірі це досягалося за рахунок розширення іригаційної мережі по всій країні. Спеціальні чиновники зобов'язані були строго спостерігати за станом великих і малих каналів. Підтримка працездатності іригаційної системи вважалася найпершим обов' язком всіх жителів Вавилонії. Недарма найважливішим своїм діянням вавилонський цар уважав проведення грандіозного каналу, названого «Рікою Хамурапі», про який говорилося, що це «багатство народу», що приносить «достаток води Шумеру й Аккаду».

Розвивалося у великих масштабах і скотарство. У Вавилонському царстві розводили велику й дрібну рогату худобу, ослів. Ремесло представлене всілякими професіями: будівельника, корабела, столяра, теслі, каменеріза, кравця, ткача, коваля, шкіряника. До ремісничих професій у той час зараховувалися також лікарі, ветеринари, цирульники, трактирники.

Розвитку торгівлі сприяли об'єднання в рамках єдиної Вавилонської держави всієї території Месопотамії й зосередження всіх внутрішніх і зовнішніх торговельних шляхів, що йдуть через долину Тигру і Євфрату, в одних руках. Предметом експорту з Вавилонії було зерно, фініки, масло, вовна, ремісничі вироби. Імпорт складався з металів, будівельного каменю й дерева, рабів, предметів розкоші. Торгівлею займалися спеціальні торговельні агенти - тамкари, які вели велику державну й власну торгівлю, притім часто здійснювали її через більш дрібних торговців- посередників.

Вільний повноправний громадянин іменувалася «авілум» - «людина». Але вільні громадяни, у число яких входили великі земельні власники, тамкари, жрецтво, селяни-общинники, ремісники, не становили одного класу, а розділялися на клас рабовласників і клас дрібних виробників.

Крім вільних у вавилонському суспільстві були такі категорії, як «мушкенум» (напіввільні) і «вардум» раби). Мушкенуми працювали в царському господарстві. Втративши зв'язок із громадою, вони не мали землі й власності, а одержували неї за царську службу в умовне володіння, до того ж мали обмежені цивільні права. Мушкенуми могли володіти майном і рабами, їхнього права як власників строго захищалися, при цьому майно їх розглядалося поряд із власністю палацу, на службі якого вони перебували.

Джерелами рабства були війна, майнове розшарування, що приводило до боргової кабали, нерівноправне положення членів родини, що перебували під патріархальною владою батька, що давало йому право віддати їх у заставу або продати в рабство, самопродаж у рабство, продаж до рабства за деякі злочини (наприклад, відмова всиновленого від прийомних батьків, марнотратство дружини, недбалість общинника відносно зрошувального спорудження), нарешті, природне відтворення рабів.

Розрізнялися раби приватновласницькі, державні (або палацові), раби мушкенумів, храмові раби. Родина середнього статку мала від 2 до 5 рабів. Іноді в багатих родинах їхнє число досягало декількох десятків. Раби були майном, річчю хазяїна: у випадку їхнього вбивства або покалічення хазяїнові відшкодовували збиток або віддавали раба за раба. Рабів продавали, купували, віддавали внайми, дарували, викрадали. Вони мали ряд відмінностей: це могли бути таблички на груди, особлива зачіска, клеймо, проткнуті вуха, розповсюдженим покаранням раба було відрізання йому вуха. Раби нерідко тікали від хазяїв або намагалися заперечити свій рабський стан, але за це їх жорстоко карали. Тих вільних громадян, хто допомагав збіглим рабам сховати рабські знаки або вкривав їх у своєму будинку, чекала сувора кара: від відсікання руки до страти. За піймання збіглого раба видавалася винагорода.

Вавилонська держава придбала певні риси давньосхідної деспотії. На чолі держави стояв цар, що володів законодавчою, виконавчою, судовою й релігійною владою.