3. Епоха бронзи (ііі-і тисячоріччя до н. Е.)

У Європі бронзова доба почалося на берегах Егейського моря в ІІІ тисячоріччі до н. е. і в ІІ тисячоріччі до н. е. поширилася майже по всій Європі. Сам винахід бронзи, швидше за все, було випадковим. У піч для плавки міді випадково потрапило олово, у результаті чого вийшов новий сплав - бронза, що був міцнішим і за олово, і за мідь. Бронзові знаряддя праці набагато перевершували мідні й практично зрівнялися з кам'яними по зручності використання, при цьому буди набагато технологічніші за останніх.

Мідь і олово були досить рідкими металами, бронза коштувала дорого, і в основному з її робилася зброя й збруя.

Революційною зміною в епоху бронзи став перехід до від мотичного землеробства до орного. Зорати можна було набагато більше, землі, чим обробити мотикою, тому зросли врожаї зернових і інших продуктів. Оскільки для оранки використовували волів, важливого значення набуло розведення великої рогатої худоби. Орна земля в цей час ще перебувала в общинній власності, але власність на худобу вже була приватною. Худоба стала уособленням багатства.

Орачами, пастухами й воїнами були чоловіки. Роль чоловіків у суспільному житті збільшилася. Завершився початий у часи неоліту перехід від материнського роду до батьківського.

Тепер громада виробляла продуктів набагато більше, ніж споживала, збільшився прибавочний продукт. Збільшення виробництва продуктів харчування привело до остаточного відділення ремесла від сільського господарства й розвитку обміну. Зростають спеціалізація й продуктивність праці. Посилюється майнове розшарування усередині громади. Поява прибавочного продукту й нагромадження багатства сталася причиною військових зіткнень з метою захоплення здобичі. Тепер поселення будуються на захищеній місцевості, обносяться ровом і частоколом. Починається виробництво зброї й обладунків.

Для захисту від набігів (або для їхньої організації) зусиль однієї родової громади було недостатньо, тому все більш важливу роль починає грати об'єднання

• ? т г •• ' и • ••о

родів - плем я. У племені виділяється військова верхівка на чолі з військовим вождем. Складається військова демократія - остання стадія суспільного розвитку перед виникненням держав.

3. Залізний вік

Для раннього залізного віку в Західній Європі характерна так називана гальштатська культура (Х-УІ ст. до н. е.), що одержала цю умовну назву в археології від міста Гальштат у західній частині Австрії.

Основна територія поширення гальштатської культури збігається з районом розселення іллірійських племен і почасти кельтів. Але пам'ятники, аналогічні гальштатським, виявлені й на Балканському півострові, на території Чехії, Словаччині, Південній Німеччині, східних окраїн Франції. До гальштатської культури близькі культури початку залізного віку Піренейського півострова й Італії. Таким чином, гальштатська й інші близькі до неї культури були створені племенами різного походження.

Для гальштатської культури характерно ще співіснування залізних і бронзових знарядь, причому знахідки дозволяють простежити поступове поширення обробки заліза й витиснення бронзи. Із заліза раніше всього почали вироблятися предмети озброєння - мечі, кинджали, бойові сокири, наконечники копій. Але дуже незабаром із заліза починають виготовлятися й знаряддя праці. Бронза залишається основним матеріалом для виробництва металевого посуду (особливо судин) і різноманітних прикрас. Деякі металеві предмети захисного озброєння, що вимагають виливки (наприклад, шоломи), також вироблялися переважно із бронзи, тому що залізо вміли тільки кувати.

Пам'ятники гальштатської культури показують швидкий прогрес племен Європи цього періоду. Прискорюється перехід до орного землеробства. Розвивається гірнича справа (видобуток металевих руд, солі), обробка дерева, бронзи, виробництво перших скляних виробів. Швидко поширюється невідоме раніше в цій частині Європи гончарне коло, що приводить до розквіту гончарного виробництва. Про суспільну диференціацію говорять розходження в похованнях і похоронному інвентарі, наявність масових поховань разом з вождем його слуг і рабів і т. д. Села в цей час часто мають оборонні споруди, хоча ще досить недосконалі.

Латенська культура (V-! ст. до н. е.) - кельтска археологічна культура залізного віку, розповсюджена по всій центральній і західній Європі (Франція, Швейцарія, Іспанія), на Балканах, Малій Азії, Британії й Ірландії. Названа по селищу Ла Тен у Швейцарии. Латенська культура - насамперед, культура численних кельтських племен: галлів, бриттів і багатьох інших. Однак у ряді її творців також ібери, лігурійці, іллірійці, фракійці. Латенська культура успадковує гальштатській культурі.

Пам'ятники латенської культури - поселення й поховання. Поселення в ранній період являють собою міцності, селища й зачатки міст, а кінцю епохи багато хто з них перетворюються у великі центри торгівлі й ремесла, наприклад міста Бібракте (площа 135 гектарів) і Алезія (площа 97 гектарів) у Франції. Житлами латенської культури були хатини із прутів, обмазаних глиною й солом' яним дахом, а також землянки. Пізніше з' явилися будинку з подвійними утепленими стінами.

Основою латенської економіки було орне землеробство, про що свідчать знахідки металевих частин плугів і інших землеробських знарядь праці. Практично вся зброя робилася із заліза: мечі, кинджали, списи з довгими наконечниками, бойові сокири різних видів. Кельти, як і гальштатці, використали коней, про що свідчать упряж і залізні підкови.

Кераміка латенської культури зроблена в основному на гончарному колі. Це як сріблисті (з добавками графіту в глину), так і червоного кольорів посудини з орнаментом або зображеннями тварин, людей. Також зустрічаються бронзові посудини.

Кіммерійська культура

На території України першими представниками залізного віку стали іраномовні племена кіммерійців, першого європейського народу, відомого в історії за своїм іменем. В УІІІ-УІІ ст. до н. е. вони заселили Північне Причорномор'я, відступаючи з Північного Кавказу під натиском скіфських племен. Спочатку кіммерійці були хліборобами, але на початку залізного віку природні умови змінилися, клімат став більше сухим і жарким, внаслідок чого кіммерійці перейшли до занять кочовим скотарством і військовим набігам.

Суспільним ладом кіммерійців була військова демократія, виділялася військова знать. Головною цінністю кочівників була худоба, череди якої могли легко переходити з рук у руки внаслідок збройних зіткнень, посух і інших причин, скупчуючись у найбільш заповзятливих і щасливих одноплемінників. Розводили в основному коней, які були не тільки засобом пересування, але й постачали кіммерійців продуктами харчування.

Залізо використалося в основному для виготовлення зброї: мечів, кинджалів, наконечників стріл. Основу озброєння кіммерійців складали далекобійні луки й довгі (до 1 метра) мечі. Билися кіммерійці як легкі вершники.