7.5 Марксизм
Марксизм виник в 40-х рр. XIX ст. У цей час поступальний розвиток капіталізму вперше було перервано економічними кризами. Ці процеси супроводжувалися загостренням соціальних протиріч, хвилюваннями, повстаннями, соціальними потрясіннями.
Карл Генріх Маркс (1818-1883) народився 5 травня 1818 р. в м. Трірі й був другим з дев'яти дітей адвоката Генріха Маркса. Освіта: гімназія, Боннський університет, Берлінський університет (вивчав право, історію, філософію). Одержав ступінь доктора філософії. Був вигнаний з Німеччини й, як виявилося, назавжди. Залишок свого життя провів у Лондоні.
В 1867 р. вийшов перший том «Капіталу». Всі інші томи цієї праці опубліковані вже посмертно завдяки Фрідріху Енгельсу (1885 р. - другий, 1894 р. - третій, четвертий том «Капіталу» був виданий Карлом Каутським в 1905-1910 рр.).
За визначенням самого Маркса, методологічно він виходив їх трьох наукових джерел: англійської класичної політекономії Сміта-Рікардо, німецької класичної філософії Гегеля-Фейєрбаха й французького утопічного соціалізму. Центральне місце в методології Маркса займає його концепція про базис і надбудову, про яку він заявив ще в 1859 р. в «Критику політичної економії».
Схема еволюції в Маркса виглядає так. Продуктивні сили - активний початок, обумовлюють відповідні виробничі відносини, але самі продовжують розвиватися й у якийсь момент заходять у суперечність із інерцією виробничих відносин. Тоді відбувається соціальна революція, що ламає колишні виробничі відносини. Створюється новий лад. Виникає чергова формація, і все знову повторюється. Таким чином, насильницька революція - необхідна й неминуча умова розвитку суспільства. Маркс називає насильство «сповитухою історії», а революції «локомотивами історії». Природно найбільшу увага у творчості Маркса приділено «капіталістичної формації».
Розкриття закономірностей розвитку капіталізму Маркс починає з аналізу товару. Товар виступає з однієї сторони як споживна вартість, з іншої як мінова вартість. Корисність речі (здатність задовольняти конкретну потребу) робить її споживною вартістю. Споживні вартості утворюють речовинний зміст багатства. Споживні вартості нічого загадкового собою не представляють і становлять предмет особливої дисципліни - товарознавства. Загадку представляє мінова вартість, що існує лише в товарному господарстві, де продукти виробляють не для власного споживання, а для обміну.
Як споживні вартості товари різноманітні й не схожі одна на іншу. Як мінові вартості вони однорідні (тому що порівнюватися між собою можуть тільки однорідні величини). Як мінові вартості товари є лише продуктами праці.
Тим новим, що вніс Маркс у трудову теорію вартості була концепція двоїстого характеру праці, втіленого в товарі. Конкретна праця - це корисна, доцільна праця, вічна природна необхідність, умова існування людей. Конкретна праця може здійснюватися лише в поєднанні із силами природи. Абстрактна праця - це праця взагалі, витрати праці у фізіологічному розумінні слова (витрата нервів, мускулів, мозку), як витрати робочої сили. Конкретна праця створює споживну вартість. Абстрактна праця створює вартість (однією з форм якої є мінова вартість).
Отже, споживна вартість або благо, має вартість лише тому, що в ній упредметнена або матеріалізована абстрактна людська праця. Для виміру величини вартості Маркс уводить поняття «суспільно необхідної праці, що визначається витратами робочого часу для виготовлення якої-небудь споживної вартості за наявності суспільно нормальних умов виробництва й за середнього в даному суспільстві рівня вмілості й інтенсивності праці».
У процесі обміну товари обмінюються за їхньою вартістю, відповідно до витрат суспільно необхідної праці, як еквівалент на еквівалент. Це закон вартості. Загальним еквівалентом в умовах капіталізму служать гроші - особливий «товар товарів, що у схованому виді містить у собі всі інші товари, чарівні кошти, здатне, якщо це завгодно, перетворюватися в будь-яку привабливу й бажану річ».
Закон вартості в умовах приватної власності на засоби виробництва діє стихійно й здійснюється через конкуренцію й коливання ринкових цін. Він є регулятором усього суспільного виробництва (на основі його дії стихійно розподіляються ресурси між різними галузями), визначає його масштаби й темпи його розвитку. Крім цього, закон вартості спонукує виробників заощаджувати ресурси (більше прибутку одержить той, у кого найменші витрати), а виходить, є знаряддям розвитку продуктивних сил. Закон вартості веде також до диференціації, до розшарування товаровиробників, до збагачення одних (тих, у кого індивідуальні витрати праці менше суспільно необхідних) і руйнуванню інших.
Отже, всі товари обмінюються за вартістю. Але як зрозуміти обмін, вчинений між робітником і капіталістом? Адже за законом вартості робітник повинен одержувати весь продукт праці, а одержує тільки частину цього продукту. Маркс вирішує цю проблему, що виявилася не під силу Сміту й Рікардо.
Робітник продає капіталістові не працю, а свою робочу силу (здатність до праці). Вартість робочої сили, як і всякого товару визначається витратами праці на її виробництво. Що таке «виробництво робочої сили»? Це забезпечення життєвими коштами, необхідними для того, щоб робітник міг харчуватися, одягатися, мати житло. До вартості робочої сили входять витрати на навчання й підвищення кваліфікації, а також вартість засобів існування родини робітника. Поки робітник живий і здоровий, його робоча сила відтворюється. Отже, вартість робочої сили визначається витратами праці для виробництва життєвих коштів для підтримки здатності до праці робітника.
Найманий робітник одержує за свою роботу заробітну плату, якою оплачується не праця, а специфічний товар - «робоча сила». Закон вартості не порушений. Капіталіст сповна розплатився з робітником.
Але, як будь-який товар «робоча сила» має ще й споживну вартість (здатність задовольняти потреби). Чиї і які потреби задовольняє цей товар? Споживна вартість робочої сили виявляється тільки в процесі її використання. Процес споживання робочої сили в той же час являє собою процес виробництва нового товару, тобто нової вартості. І весь секрет у тому, що ця знову створена вартість більше чим вартість робочої сили. Ця різниця і є додаткова вартість, яку й привласнює капіталіст. У створенні додаткової вартості й укладається споживна вартість товару робоча сила. Одержання додаткової вартості - ціль капіталістичного виробництва. Засіб досягнення цієї мети - експлуатація робітників. Отже, частину робочого дня (необхідний робочий час) робітник створює вартість, еквівалентну вартості своєї робочої сили, а іншу частину часу (додатковий час) він виробляє додаткову вартість. Яку ж роль грає в створенні вартості капітал?
За Марксом поняття капіталу виражає відносини між власником запасу й робітником, якого капіталіст найняв для роботи зі своїм капіталом. «Капітал не річ, а відношення...». «Капітал - це не річ, а певне суспільна, приналежне певній історичній формації відношення виробництва, що проявляється в речі й надає цій речі специфічний суспільного характеру. Капітал не є сума матеріальних і вироблених засобів виробництва, які самі по собі так само не суть капітал, як золото й срібло самі по суті не суть гроші».
Ще одне визначення капіталу за Марксом: «Капітал - це самозростаюча вартість». Маркс розрізняє постійний (с) і змінний капітал (у).
Частина капіталу, що перетворюється в засоби виробництва, не змінює величини своєї вартості й тому називається постійним. Вартість постійного капіталу в міру зношування переноситься на вартість створюваного з її допомогою продукту (наприклад: будівлі, спорудження, верстати, механізми, сировина, матеріали, електроенергія та ін.). Хоча засоби виробництва й беруть участь в створенні вартості, але додаткової вартості вони не створюють.
Та частина капіталу, що перетворена в робочу силу, у процесі виробництва змінює свою вартість. Вона відтворює свій власний еквівалент і поверх того, надлишок, тобто додаткову вартість.
Таким чином, у Маркса підставою для розподілу капіталу на постійний і змінний служить різна роль цих частин капіталу в створенні додаткової вартості.
Весь авансований капітал дорівнює сумі постійного й змінного:
К = С + V
Цей капітал у процесі виробництва перетворюється у вартість: ^ = с + V + т, де т - додаткова вартість.
Звідси й визначення - самозростаюча вартість. Маркс постійно підкреслює, що додаткова вартість створюється тільки живою працею, а капітал при цьому виконує пасивну функцію й не породжує ні копійки прибутку, тому вірніше писати не Ш = (с + у) + т, а Ш = с + (у + т).
Відносне зростання змінного капіталу Маркс назвав нормою додаткової вартості т' = т^. Цей показник виражає ступінь капіталістичної експлуатації робітників. Капіталіст завжди прагне збільшити норму додаткової вартості. Як він цього може домогтися? Збільшити чисельник або зменшити знаменник. Збільшити чисельник можна за рахунок подовження робочого дня, а зменшити знаменник не так просто, тому що робітник і так одержує мінімум. Але можна скоротити робочий час, необхідне для вироблення еквівалента робочої сили. Цього можна досягти за рахунок збільшення продуктивності праці.
Той вид додаткової вартості, що створюється за рахунок подовження робочого дня, Маркс назвав «абсолютною додатковою вартістю», а той вид, що створюється за рахунок скорочення необхідного часу, Маркс назвав «відносною додатковою вартістю».
Додаткова вартість є єдиним джерелом нагромадження капіталу. Нагромадження капіталу - це перетворення додаткової вартості в елементи функціонуючого капіталу. Факторами, які впливають на нагромадження капіталу, є: ступінь експлуатації робітничого класу, продуктивність суспільної праці, розміри тієї частини додаткової вартості, що йде на особисте споживання капіталіста, розмір амортизаційних відрахувань, розмір авансованого капіталу.
Для подальшого аналізу Маркс уводить поняття органічної будови капіталу (с/у) і робить висновок про те, що з розвитком капіталізму, під впливом науково- технічного прогресу органічна будова капіталу зростає. Це означає, що капіталістичне розширене виробництво веде до збільшення безробіття.
Іншим слідством капіталістичного нагромадження є процес концентрації й централізації капіталу. Це веде до посилення загальної тенденції нагромадження капіталу й зниження частки змінного капіталу (збільшення безробіття, погіршення положення робітничого класу).
Другий том «Капіталу» має заголовок «Процес обігу капіталу».
Г
► Т
ЗВ
П ► Т' —► Г'
РС
)
V
У
V
Перша стадія Друга стадія Третя стадія
Рис. 7.1 - Процес обігу капіталу
На першій стадії капітал виступає в грошовій формі. Навпаки робоча сила (РС) і засоби виробництва (ЗВ) перебувають на ринку праці й товарів у товарній формі. Капіталіст купує робочу силу і засоби виробництва, перетворюючи капітал із грошової форми в товарну, створюючи передумови для об'єднання робочої сили й засобів виробництва.
Друга стадія: процес обігу тимчасово припиняється переходом товарного капіталу в продуктивну, виробничу форму, тобто відбувається процес виробництва. Створені в цьому процесі товари мають уже іншу, більшу чим початкова, вартість. Заради цього зростання вартості й відбувається рух капіталу.
Третя стадія: поновлення процесу обігу. Продаж вироблених товарів - зворотний процес перетворення товарної форми в грошову.
Послідовну зміну форм капіталу Маркс називає кругообігом капіталу. Кругообіг, узятий як окремий акт, називається оборотом. Час, за який капітал повертається із додатковою вартістю, називається часом обороту капіталу. Час обороту залежить від часу виробництва й часу обігу. Число оборотів у рік - швидкість обігу капіталу.
Головна проблема будь-якого виробництва - це перетворення товару в гроші. Тому основна умова відтворення суспільного капіталу - вирішення проблеми реалізації сукупного суспільного продукту. Маркс розділив все суспільне виробництво на два великих підрозділи - виробництво засобів виробництва й виробництво предметів споживання й розглядав умови простого й розширеного відтворення. Основним завданням Маркс уважав установлення пропорцій між двома підрозділами, з метою знаходження шляхів безкризисного розвитку суспільства.
Третій том «Капіталу» вийшов в 1894 році. Предметом дослідження цього тому є ті конкретні форми, які, по-перше, виникають у процесі руху капіталу, узятого в цілому, а по-друге, «крок за кроком наближаються... до тієї форми, у якій вони виступають на поверхні суспільства...».
У третьому томі Маркс повертається до того, із чого виходив із самого початку, тобто до капіталістичної дійсності. Перетворення додаткової вартості в прибуток відбувається тільки в розумі капіталіста. Капіталіст уважає, що прибуток йому приносить весь авансований капітал, а не тільки змінний.
Прибуток окремого капіталіста не збігається кількісно з виробленою в нього додатковою вартістю. В аналіз уводиться конкуренція й з'ясовується, яким образом додаткова вартість розподіляється між рівними капіталами. Основний фактор вирівнювання норми прибутку - це конкуренція.
Норма прибутку (р' = т / V + с) падає з розвитком капіталізму. Це названий Марксом закон тенденції норми прибутку до зниження. Причина падіння норми прибутку в наступному: у погоні за прибутком капіталіст прагне до зміни органічної будови капіталу на користь збільшення в його загальному обсязі постійного капіталу й відповідно зниженню частини змінного капіталу. Але тому що джерелом додаткової вартості є саме змінний капітал, те її величина зменшується.
В четвертому розділі прибуток уже представлений як прибуток торговельна й прибуток промислова. Зроблено значний крок до конкретного, але одночасно показане видалення прибутку від додаткової вартості, що виникає тільки у виробництві. З'ясовано роль обігу в розподілі прибутку між окремими капіталістами.
В п'ятому розділі прибуток розподіляється на відсоток і підприємницький доход. В аналіз уводиться позичковий капітал. Відбувається розщеплення капіталу на «капітал-власність» і «капітал-функцію», а частина прибутку у формі відсотка виступає на поверхні як результат тільки права власності на капітал. Тут уже взагалі зникає додаткова вартість - сутність прибутку.
Шостий розділ присвячений перетворенню додаткового прибутку в земельну ренту. Рента взагалі представляється на поверхні як продукт землі, а не капіталу.
Основна тема сьомого розділу - фетишизація виробничих відносин буржуазного суспільства.
Четвертий том «Капіталу» «Теорії додаткової вартості» вийшов у світ в 19051910 рр. за редакцією Карла Каутського, якому Енгельс заповів видання цієї праці. Це огляд розвитку економічної теорії, починаючи від меркантилістів, по суті, перше серйозне дослідження історії економічної думки.