3.2.2 Господарство Стародавнього Китаю

Основною галуззю сільського господарства було землеробство. Вирощувалися рис, просо, ячмінь, пшениця. Уже на початку І тисячоріччя до н. е. була впроваджена система зміни полів, при якій земельна ділянка ділилася на три частини. Дві частини засівалися, а третя залишалася під паром. Застосовувалися органічні добрива. Як тяглова сила застосовувалася велика рогата худоба.

Велике значення мали унікальні культури: із середини ІІ тисячоріччя в Китаї розводили шовковичного шовкопряда, з І ст. до н. е. у Китаєві почали вирощувати чай.

Китайські майстри прославилися на весь виробами із бронзи й порцеляни, але ще більше значення мав шовк. Шовк став одним з найголовніших предметів експорту Китаю на довгі століття.

Центрами торгівлі були міста. Спеціальні чиновники стежили за якістю й цінами на товари, збирали мита на користь держави. Зовнішня торгівля велася у двох напрямках - на захід, по Великому Шовковому шляху й на південь, в Індокитай. Експортувалися порцеляна, шовк, бронзові вироби, чай. Предметами імпорту були дорогоцінні метали й камені, коні, верблюди, мідь.

Система суспільних робіт була спрямована на будівництво доріг, зміцнень, іригаційних споруджень. Якщо наприкінці ІІІ ст. до н. е. загальна довжина державних доріг становила приблизно 6500 км, то до 200 р. н. е. їхня довжина зросла до 32 тис. км.

Уже в У ст. до н. е. ріки Хуанхе і Янцзи були з'єднані каналом довжиною більше 400 км. В ІІІ ст. до н. е. був проритий через гірський ланцюг 200-км канал, що з'єднав північ і південь країни. Він став початком 2000-км безперервного водного шляху. В 70 р. н. е. почалося будівництво «Великого каналу». Він оперезав весь Східний Китай, а його довжина перевищила 1700 км при ширині до 30 м і глибині до 9 м. Система каналів використовувалася не тільки для зрошення, але й для транспортування вантажів.

Найбільшим спорудженням Давнього Китаю є Велика Китайська стіна, довжина якої перевищує 6 тисяч кілометрів, ширина - 5-6 метрів, а висота - до 10 метрів. Будівництво єдиної стіни почалося за наказом Цинь Ші-хуан-ді.

Китайська цивілізація була найбільш формалізованої із всіх давніх цивілізацій. Населення ділилося на дві категорії - простолюдинів і чиновників, які займали всі керівні пости в державі. Соціальні сходи китайського чиновництва складалися з 9 рангів і 31 щабля. Для одержання наступного рангу було необхідно здати строгий державний іспит.

3.2.3 Розвиток економічної думки Давнього Китаю, вплив релігійно- філософських систем (конфуціанства, легізму, даосизму, моїзму) на неї

Центральною фігурою давньокитайської економічної, суспільної й філософської думки є Конфуцій (справжнє ім'я Кун Фу-Цзи) (551-479 рр. до н. е.). Йому належить збірник «Лунь юй» («Бесіди й судження»). Цю книгу всякий освічений китаєць учив напам'ять ще в дитинстві й керувався нею все життя. Погляди Конфуція на господарське життя людини невіддільні від його етичних норм. Основні поняття конфуціанської етики - «взаємність», «золота середина» і «людинолюбство».

«Шляхетний чоловік» у конфуціанстві «у доброті не марнотратний; примушуючи до праці не викликає гніву; у бажаннях не жадібний; у величі не гордий; викликаючи повагу не жорстокий». Шляхетний чоловік - це член правлячої еліти. На відміну від працюючого він «не подібний речі». Тобто існування власності, у тому числі на рабів, природно й виправдано. І хоча існуючі протиріччя Конфуцій зв'язує саме із приватною власністю, проте, віддає їй перевагу.

Держава повністю копіює родину. Керівник - батько народу, підлеглі - його діти. Він повинен піклуватися про те, щоб у них були їжа й одяг. Конфуцій затверджував також, що багатство правителя залежить від багатства народу. Послідовник (учень онука Конфуція) Мен-Цзи вважав, що розумний правитель може спонукувати народ прагнути до добра лише після того, як забезпечить його засобами до існування.

Сучасником Конфуція був Лао-Цзи - основоположник даосизму, автор відомої книги «Дао де цзін». Дао - це початок і першооснова, природний, закономірний рух і мінливість усього сущого. Цей рух не допускає якого-небудь зовнішнього втручання. Все соціальне зло, на думку Лао-Цзи є наслідком порушення цього руху, прагнення замінити його «людським дао». Етичний ідеал даосизму - переможна не-дія. Людина, що дотримується Дао є бездіяльною. «Шляхетний чоловік» Конфуція - людина з нижчим де. Даос - також як і саме Дао «не бореться, але перемагає».

Принцип не-дії як вищої форми поведінки покладений даосами в основу їхньої концепції керування. Досконаломудрий правитель надає всьому йти своїм власним шляхом - «Дао». Він ні в що не втручається, він не заважає «Дао». Тому кращий правитель той, про яке народ знає лише те, що він існує. Адже «коли уряд є спокійним, народ стає простодушним. Коли уряд є діяльним, народ стає нещасним». Дійсний правитель поперед усіх, тому що, наслідуючи Дао він ставить себе нижче інших. Даоси вважали, що коли в країні багато «заборонних законів, народ стає бідним». Даоси проповідували ощадливість і смиренність і вчили відплачувати добром за зло.

Основною ідеєю легізму була рівність всіх перед Законом і Сином Неба, наслідком чого була ідея роздачі титулів не за народженням, а за реальними заслугами, відповідно до якої будь-який простолюдин мав право дослужитися до першого міністра. Одним з теоретиків легізму був Хань Фей (III ст. до н. е.), ідеями якого керувався Цинь Ші-хуан-ді.

У своїх працях Хань Фей критикував конфуціанські догми, вказуючи на те, що норми поведінки людини можуть мінятися під впливом економічних обставин (люди щедрі тоді, коли врожай багатий і скупі в неврожайний рік).

Конфуцій учив, що правитель повинен бути доброчесним, і тільки в цьому випадку йому потрібно підкорятися. Хань Фей же думав, що влада не повинна прагнути до справедливості й чесноти й що необхідність підкорятися правителеві ніяк не залежить від його моральних якостей. Підпорядкування правителеві вважався більше важливим, чим сімейний борг.

Хань Фей уважав, що основою порядку в суспільстві є закони, затверджені правителем. Якщо закон не скассований, то всі, включаючи правителя, зобов'язані йому підкорятися незалежно від того, наскільки він справедливий. Інтереси правителя й підданих не сумісні, правитель, що бажає зберегти владу, не повинен довіряти нікому. У жодному разі не можна допускати надмірного впливу якого-небудь чиновника.

Основою добробуту суспільства є сільське господарство. Розвинене господарство дає можливість зміцнити військову міць і розширювати границі. Всі інші заняття, крім сільського господарства, підлягають забороні. Хань Фей уважав шкідливим роздачу милостині й будь-який інший перерозподіл доходів, дорівнюючи це до грабежу працьовитих з метою винагороди ледачих.

Моїсти, послідовники Мо-Цзи (470-391 рр. до н. е.) проповідували природну рівність людей, загальну участь у фізичній праці, розвиток ініціативи дрібних товаровиробників, удосконалювання управління. Вони вважали непотрібними конфуціанські обряди, виступали за припинення воєн, проповідували економію у витратах і скромність. Основою благополуччя вважалися любов і взаємоповага. Благом для країни визнавалися зростання населення, збільшення багатства населення, ліквідація зовнішніх і внутрішніх погроз.

Правителі, на думку моїстів, повинні почитати мудрість, підбирати служивих людей не зі їхньою знатністю й умінню лестити їм, а за діловими якостями. Проте, моїсти не заперечували проти класових розходжень.