9.3.2 План Маршалла

Після Другої світової війни економічне становище країн Західної Європи, особливо Німеччини, було катастрофічне, що негативно впливало на світову економіку. З іншого боку США, нагромадивши за роки війни величезні багатства, не могли успішно розвиватись ізольовано від інших країн. Перебудова економіки країни до потреб мирного часу зумовила появу таких проблем як скорочення виробництва і зайнятості. Тому США повинні були у власних інтересах, для стабілізації світової економіки та політичного становища, допомогти європейським країнам у відбудові господарства. Цьому мав сприяти план Маршалла, ідею якого висунув державний секретар США Дж. Маршалл 5 червня 1947 р. під час виступу в Гарвардському університеті.

План Маршалла - це програма відбудови і розвитку Європи після Другої світової війни шляхом надання їй допомоги з боку США. Він мав стати важливим кроком до створення світового ринкового господарства. Одночасно, він давав змогу США зміцнити свій вплив в Європі. СРСР та його союзники відмовились від участі в плані. Погодилися 16 країн, але основну частку допомоги отримали Велика Британія, Франція, Італія і Федеративна Республіка Німеччина (приєдналась до плану з грудня 1949 р.).

План Маршалла здійснювався з квітня 1948 р. по грудень 1951 р. Він передбачав надання США допомоги європейським країнам на основі двосторонніх угод. Згідно цих угод уряд США надавав країнам-учасницям плану безоплатні позики і субсидії, а країни-учасниці брали на себе зобов' язання:

• сприяти розвитку вільного підприємництва (але обмежувати розвиток галузей, що могли конкурувати з підприємствами США);

• заохочувати приватні американські інвестиції;

• зняти обмеження імпорту американських товарів і знизити митні тарифи;

• постачати в США окремі види товарів;

• не вивозити товари, завезені з США;

• забезпечувати фінансову стабільність, і т. п.

План Маршалла позитивно вплинув на відновлення економічного потенціалу у країнах Західної Європи. Вже на початку 1950-х років було досягнуто довоєнного рівня виробництва. Стабілізувалась система міжнародної оплати.

Водночас план Маршалла дав можливість США вивезти в Європу свої запаси нереалізованої продукції, створив сприятливі умови для проникнення американських монополій у господарство європейських країн та сприяв пом' якшенню кризи перевиробництва 1948-1949 рр. в США і наступному промисловому піднесенню. Вивізши до Європи та Японії значну частину понад міру випущених під час війни доларів, США також уникли інфляції.

9.3.3 Розвиток Німеччини та Японії

Ситуація в Німеччині та Японії відрізнялась від ситуації в Англії та Франції. Хоча Англія та Франція постраждали від воєнних дій, вони і після війни зберегли колоніальні та залежні території, що сприяло збереженню в цих країнах замкнутого національно-колоніального господарства. В протилежність їм, Німеччина та Японія втратили всі колонії, мали виплачувати репарації, їх господарство було повністю зруйновано і вони опинились в повній залежності від держав-переможниць (перш за все - США).

Державність Німеччини була фактично ліквідована після поразки в Другій світовій війні. Вся повнота влади належала Чотиристоронній американо-британо- франко-радянській комісії, яка поділила країну на чотири зони окупації. У 1949 році

Німеччину було поділено на дві самостійні держави: Федеративну Республіку Німеччину (ФРН) і Німецьку Демократичну Республіку (НДР).

Першим канцлером ФРН став 73-річний Конрад Аденауер. Його економічна політика базувалась на соціальній ринковій економіці. Йшлося насамперед про збільшення частки робітників у «спільному пирозі», «депролетаризацію» трудящих шляхом «утворення майна» у найманих працівників, а також про гідний рівень життя для безробітних та непрацездатних.

Архітектором нової німецької економіки вважають Людвіга Ерхарда, міністра економіки в урядах К. Аденауера, а згодом канцлера ФРН (1963-1966). Разом з групою неоліберальних економістів він створив теорію «соціального ринкового господарства». В якій особиста ініціатива підприємців і вільна конкуренція поєднувались з елементами державного регулювання. На думку авторів цієї теорії, держава має створювати умови для нормального функціонування ринкової економіки (в тому числі і захищаючи її від монополізму). Для попередження циклічних криз держава має використовувати важелі кредитної, валютної, податкової політики. Проте втручання в господарську діяльність окремих підприємств є неприпустимим. Теорія «соціального ринкового господарства» стала основою економічної політики уряду ФРН в наступні десятиліття.

Серед перших кроків до «соціального ринкового господарства» були: «соціальне» житлове будівництво, коли робітники одержували відносно дешеві квартири за рахунок бюджету, «динамічна» пенсія, яка зростала паралельно зі збільшенням ВВП, соціальне страхування на випадок хвороби та допомога на дітей. Заохочувались заощадження та вкладення робітниками частини своєї зарплати в інвестиційні фонди підприємств на яких вони працювали.

Темпи росту економіки Німеччини були високими і стабільними. Вже в 1951 р. загальний обсяг виробництва був на третину вище, ніж у 1936 р., а в 1956 р. він подвоївся. На початку 1960-х рр. Німеччина вийшла на друге місце у світі після США. Німецьке «економічне диво» пояснюється наступним:

• вибір правильної стратегії економічних реформ та сильна політична воля до реформування;

• наявність достатньої кількості дешевої робочої сили (особливо після репатріації 12 млн. німців зі Східної Пруссії та інших регіонів);

• особливості менталітету німецького народу (висока працьовитість, схильність до дисципліни та порядку, тощо);

• відбудова промисловості на новій технологічній основі (близько 80% капіталовкладень спрямовувались на розвиток найсучасніших на той час галузей: автомобілебудування, літакобудування, електроніка, нафтохімія, тощо);

• відсутність значних воєнних витрат;

• фінансова допомога США;

• великий внутрішній попит на всі види продукції як виробничого призначення, так і на товари широкого вжитку.

В Японії «економічне диво» розпочалося приблизно у 1948 р. і до початку 1953 р. вона вже досягла довоєнного рівня. Основні передумови японського «економічного дива» були створені реформами, проведеними американською адміністрацією, що сприяли розвитку японського суспільства і господарства. Було розпущено збройні сили, встановлено демократичні свободи, запроваджено загальне виборче право, сформовано парламент, прийнято конституцію. Було запроваджено антимонопольне законодавство, згідно з яким розпущено найбільші монополії. Була реформована податкова система (зменшені податки на підприємницьку діяльність). Встановлювався твердий обмінний курс валюти - єни.

У 1946-1949 рр. була проведена земельна реформа, яка ліквідувала поміщицьке землеволодіння. Держава викупила і продала селянам майже 80% сільськогосподарських угідь. Посилилась конкуренція між виробниками, внаслідок чого зросла продуктивність праці, врожайність культур, розширився внутрішній ринок Японії, сформувався ринок робочої сили (частка населення, зайнятого в сільському господарстві зменшилась з 48% до 8%).

Важливу роль відігравала американська допомога, яка сприяла нормалізації фінансів і дала змогу повністю оновити обладнання в промисловості та створити нові виробництва. При цьому японці успішно використовували зарубіжні досягнення в найсучасніших галузях індустрії.

Важливим фактором економічного зростання була працелюбність, самовіддача, жертовність і високий патріотизм японського народу. Дуже ефективною виявилась і система пожиттєвого найму на роботу (патерналізму), за якою платня щорічно зростає і залежить від віку і стажу робітника. Фірми дбають про підвищення кваліфікації робітника, а перехід робітника до іншої фірми - рідкісне явище, і сприймається з осудом. Японські робітники працюють інтенсивніше, за нижчу платню, у них більший робочий день. Це сприяє зниженню собівартості продукції.