Тема 12. Формування засад ринкового господарства в Україні (90-ті рр. XX ст.)

1. Стан економіки України напередодні проголошення незалежності.

2. Проблеми формування національної економіки в 1992-1996 рр.

3. Економічні реформи в 1992-1996 рр.

4. Введення національної валюти. Фінансова криза 1998 р.

5. Загальна характеристика трансформаційної кризи.

6. Подолання негативних тенденцій в економіці.

7. Розвиток економічної думки в Україні в 1990-х рр.

12.1 Стан економіки України напередодні проголошення незалежності

У другій половині 80-х років кризові явища в радянській економіці загострюються не дивлячись на спроби вищого керівництва покращити систему управління економікою за рахунок лібералізації управлінських структур. Загальна тенденція лібералізації управління народним господарством виникла не одразу після приходу до влади Горбачова. Боротьба у вищих ешелонах партійно-радянської еліти після смерті Брежнєва привела з рештою до влади групу Андропова, ставлеником якої і був Горбачов. Тому загальна орієнтація економічної політики з 1985 р. була продовженням «закручування гайок» андроповського періоду. Лише коли стало зрозуміло, що жорсткі методи в адміністративному стилі не спрацьовують («держприйомка», «боротьба за здоровий спосіб життя»), почався поступовий демонтаж адміністративно-командної системи управління економікою. Проте цей процес відбувався в умовах ідеологічного протистояння прибічників «жорсткої лінії» у вищому керівництві та посилення ролі і впливу національних та регіональних партійно-господарських еліт, тому був непослідовним і нерішучим. Так, в 87-88 рр. завдяки прийняттю закону про кооперацію в Радянському Союзі фактично було легітимізовано приватну ініціативу, значні зміни у законодавстві, що регулювало діяльність підприємств, започатковували їх практичну приватизацію та ще більше посилення економічного і політичного впливу господарського активу. В той же час конфіскаційна грошова реформа 1990 р. («павловська» реформа) та інші адміністративні заходи дискредитували і без того невизначену урядову економічну політику. В 1991 р. радянський уряд втратив контроль за економічною ситуацією, а продовження боротьби у вищому керівництві закінчилось політичною кризою, що стало завершальним етапом розвалу радянської імперії.

24 серпня 1994 р. в умовах загострення протистояння між радянською верхівкою Верховна Рада України проголошує Акт про незалежність України, а 1 грудня цього ж року народ України на референдумі підтвердив цей Акт більшістю понад 90% голосів.

На яких економічних позиціях знаходилась Україна напередодні проголошення незалежності? Необхідно відзначити, що Україна мала один з найпотужніших економічних потенціалів у Європі. Але цей потенціал був значною мірою застарілим, з амортизованим. Це виражалося у наступному.

1. Галузева структура економіки України залишилась такою ж, як і в довоєнний період. Сучасні галузі народного господарства не набули відповідного розвитку в Україні.

2. Основу економіки України становили базові галузі - енергетика, металургія, машинобудування, хімічна промисловість, - зорієнтовані на споживання дешевих енергоносіїв та інших ресурсів, що поставлялися зі сходу Радянського Союзу. Отже, енерго- та ресурсомісткість виробництва на українських підприємствах на порядок перевищували аналогічні показники в розвинутих країнах Заходу.

3. Продуктивність праці на українських підприємствах, як і в усьому Союзі, була в 3-5 разів меншою, ніж на аналогічних підприємствах Заходу.

4. Близько 60% підприємств машинобудування і значна частина підприємств інших галузей були зайняті випуском оборонної продукції. Після розвалу Союзу вони залишились без замовника.

5. В Україні, особливо на Півдні і Сході, набагато менше приділялося уваги розвитку виробництва товарів народного споживання, ніж виробництво засобів виробництва. Це, зокрема, стало одним з факторів тотального дефіциту товарів споживання (поряд з «інфляцією по-радянські»), не зважаючи на заходи національного та регіонального ізоляціонізму.

6. Понад 80% виробництв не мали закінченого циклу на території України, тобто, Україна була хоч і високо розвинутим, але проміжним цехом в системі радянської економіки.

7. Значним тягарем для української економіки були проблеми, пов'язані з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, з якими Україна залишилась сам на сам.

8. Економіка Радянської України не була цілісною економічною системою, а лише елементом економічної системи всього Радянського Союзу. Відповідно інфраструктура в Україні була лише частиною інфраструктури Радянського Союзу. Таким чином, Україні необхідні були значні кошти на формування власної інфраструктури.

9. Всі зовнішньоекономічні зв'язки в Радянському Союзі здійснювалися через Центр. Тому вся система зовнішньоекономічної діяльності залишилась у підпорядкуванні Російської Федерації. Україні довелося практично з нуля створювати власну систему зовнішньоекономічної діяльності (починаючи від кадрового забезпечення до формування закордонної інфраструктури та системи зв'язків).

10. Значні зусилля молодої держави були спрямовані на формування атрибутів незалежності, в тому числі економічної: системи управління народним господарством, фінансової системи, податкової системи, ринкової системи та інших.

Можна назвати ще цілий ряд труднощів економічного характеру, з якими зіткнулася молода українська держава на першому етапі незалежності. Всі вони багатократно посилювалися необхідністю паралельного проведення економічної реформи ринкового характеру

Проте Україна мала і деякі потенційні переваги: потужний науково-технічний та кадровий потенціали, розвинуту систему вищої освіти, багату сировинну базу, вигідне географічне положення.

В цілому Україна мала достатній економічний потенціал для самоствердження як незалежна держава, але стартові економічні умови не були сприятливими для формування цілісної економічної системи зі стійкою динамікою розвитку, адже саме в цей період економіка України перебувала на початковому етапі системної трансформаційної кризи.

12.2 Проблеми формування національної економіки в 1992-1996 рр.

Проблеми формування національної економіки в 1992-1996 рр. в Україні можна об'єднати в такі групи.

1. Розрив економічних зв'язків українських підприємств з підприємствами інших колишніх радянських республік, що стався або через політичні причини, або через злам нерентабельних відомчих зв'язків в рамках колишньої адміністративно-командної системи.

2. Інтеграція національної економіки в європейську та світову економічні системи.

3. Відсутність емісійного центру на території країни у 1992 р. та проблеми його формування. Функціонування квазівалюти.

4. Проблеми кадрового забезпечення вищого менеджменту.

5. Відсутність досвіду і, відповідно, чіткої стратегії розбудови економічного механізму в умовах одночасного формування державності і ринкових відносин.

Унікальність процесу формування національної економіки визначалась також необхідністю системних трансформацій у напрямку формування ринкової економіки на базі демонтажу планової системи в умовах системних зрушень в рамках світової економіки, пов'язаних як з розвалом Радянського Союзу, так і з переходом розвинутих країн Заходу від індустріальної до постіндустріальної епохи.

Але все-таки основним завданням в процесі формування національної економіки було перетворення частини народногосподарського комплексу Радянського Союзу, якою, власне, і була економіка УРСР, на цілісно-економічну систему, здатну до самостійного функціонування і побудови та розширення взаємозв'язків з економіками сусідніх країн, Європи і світу у формі міжнародного співробітництва. Для цього необхідно було не просто реформувати, а збудувати нову систему управління народним господарством України і самостійно виходити на світовий ринок. Виконання цього самого по собі над завдання необхідно було сумістити у часі з ринковими реформами.

Відсутність досвіду таких складних і масштабних трансформацій не тільки в українських учених та практиків, але і у західних породжувало в свою чергу проблеми теоретичного опрацювання та формування методологічної бази для підготовки стратегій реформування економіки.

Таким чином, український народ і керівництво держави змушені були одночасно реалізовувати і економічну реформу, і програму модернізації економіки, і задачу формування єдиного народногосподарського комплексу і важливі завдання по створенню інституціонального середовища самостійної економіки - фінансово- кредитну, банківську, податкову, митну системи тощо.

12.3 Економічні реформи в 1992-1996 рр.

Ключовими напрямками економічної реформи в Україні в 1990-х рр. на початковому етапі були:

1. Лібералізація цін.

2. Роздержавлення та приватизація підприємств.

3. Децентралізація та реформування системи управління економікою.

4. Аграрна реформа.

Лібералізація цін була хронологічно першим заходом (з 02.01.1992 р.). На неї покладалися великі надії, як на механізм, що здатний збалансувати виробництво та споживання. Але паралельний процес демонополізації виробничої сфери було запущено значно пізніше. Крім того, демонополізація не була з самого початку проголошена у якості пріоритету економічної реформи. Лібералізація цін в умовах вкрай монополізованої пострадянської економіки призвела до розкручування інфляційної спіралі. Уже з початку 1992 р. спрацював інфляційний «навіс», що залишився у спадок від агонізуючого радянського господарства. Інфляційний тиск посилився через рішення про вихід із рубльового простору в умовах зволікання із введенням національної валюти - гривні.

В цілому лібералізація цін мала негативний ефект. Колективний егоїзм монополістичних підприємств лише підштовхнув інфляцію, яка уже в 1992 р. переросла із галопуючої в гіперінфляцію. Рівень інфляції в 1993 р. вже перевищив 10 000%. Різко скоротився попит як на споживчі товари, так і на товари виробничого призначення. Через інфляцію прискорився процес «вимивання» обігових коштів підприємств. Це з одного боку спровокувало кризу неплатежів, а з іншого - спонукало підприємство використовувати у якості обігових коштів амортизаційні відрахування, кошти для фінансування капіталовкладень, що фактично паралізувало інвестиційну діяльність і процеси оновлення основних фондів. Таким чином була законсервована застаріла матеріально-технічна база виробничої сфери.

Жорсткі монетарні заходи з боку уряду в 94-95 рр. призвели до сповільнення темпів інфляції, але водночас і до майже повної зупинки виробництва. Криза неплатежів проявилася в астрономічній кредиторській та дебіторській заборгованості підприємств, у тому числі і поза робіній платі, розгортанні процесу бартеризації економіки.

Приватизація почалася пізніше, з прийняттям Верховною радою відповідного законодавства в 1992-1993 рр. Спочатку приватизаційний процес торкнувся сфери торгівлі, громадського харчування та сфери обслуговування. Невеликі підприємства, крамниці передавались в оренду трудовим колективам або фізичним особам з наступним викупом. Пізніше почалася сертифікатна приватизація середніх та крупних підприємств промисловості, транспорту, будівництва. Загальна схема сертифікатної приватизації була наступною.

Кожен громадянин України отримав приватизаційний сертифікат на певну суму і мав право викупити за нього акції підприємств. Після першого етапу перерозподілу приватизаційних паперів серед населення почалися сертифікатні аукціони. Але вони у купі з іншими механізмами (трасти, довірчі товариства, право на придбання 5% акцій керівниками підприємств) лише сприяли перерозподілу приватизаційних сертифікатів з метою акумулювання абсолютної їх більшості у вузького кола осіб. Таким чином приватизація, основними цілями якої проголошувалися справедливий поділ майна держави, пошук ефективного власника, підвищення ефективності використання основних фондів і т.д., перетворилося на гігантську аферу, в ході якої державне майно було перерозподілено на користь людей, що мали владні повноваження або акумульовані капітали. Фактично в процесі приватизації сформувалася сучасна українська олігархія.

Що стосується реформи системи управління народним господарством, то формально вона почалася вже в 1992 р., хоча фактично це була лише зміна вивісок. Радянська школа управлінців, радянські методи управління, адміністративно- командні схеми не те що руйнувалися, а навіть були законсервовані на певний період. Лише в другій половині 1990-х років починаються реальні процеси реформування структури управління економікою.

Виникає питання: чому ініціатори економічних реформ зосередилися на вище розглянутих напрямах? Адже були більш нагальні економічні проблеми, наприклад, структурна перебудова економіки, конверсія оборонної промисловості, реформування сільськогосподарського виробництва з метою вирішення продовольчої проблеми. Очевидно необхідно було зосередитись саме на цих напрямах, а лібералізацію цін та приватизацію використовувати лише як засіб реформування, а не мету. Помилки реформаторів частково можна пояснити відсутністю досвіду, «ринковою ейфорією», а також тим, що в урядових колах дослухалися до радників із Заходу, які механічно переносили досвід розвинутих ринкових країн на вітчизняний ґрунт.

А зазначені напрямки були покликані вирішити гострі проблеми розвитку української економіки. Структура її сформувалася ще в період соціалістичної індустріалізації, і з тих пір розвиток економіки відбувався переважно екстенсивним шляхом. Більшість потужностей промисловості було зосереджено в традиційних галузях паливно-енергетичного, гірничо-металургійного та хімічного комплексів. Машинобудівний комплекс на території України теж був розвинутий, але майже 60% машинобудівних підприємств працювали на оборонний комплекс. Легка і харчова промисловості значно відставали у своєму розвитку. За винятком кількох галузей військово-промислового комплексу (авіа, ракетобудування) практично не розвивалися нові високотехнологічні галузі.

Через відсутність військових замовлень катастрофічно впав обсяг виробництва у машинобудуванні. Необхідна була термінова конверсія військово-промислового виробництва. До речі, відповідні постанови уряду і про структурну перебудову промисловості, і про конверсію оборонних підприємств, були прийняті ще в 1992 р. Але жодна з них виконана не була, більше того, ці напрямки економічного реформування не стали пріоритетами для економічного блоку керівництва країни, не вписалися в стратегію економічної реформи.

В результаті структура промислового виробництва погіршилася у порівнянні з радянським періодом. Питома вага машинобудування впала більше ніж у 2 рази, з 48 до 18%. А питома вага паливно-енергетичного комплексу та гірничо-металургійного комплексу навпаки, зросла. І це в умовах загального падіння обсягів промислового виробництва більше ніж у 2 рази у 1998 р. у порівнянні з 1990 р.

Структурні диспропорції вимушено посилюються на протязі 1990-х рр., оскільки гірничий металургійний комплекс залишається чи не єдиним конкуренто здатним на світовому ринку промисловим угрупуванням на території України, переважно, за рахунок конкурентних переваг по сировинній базі. Підтримка металургійного виробництва з одного боку забезпечувала життєздатність економіки країни в цілому, з іншого боку посилювала структурні диспропорції та експортну орієнтацію економіки.

Загальною бідою всього промислового комплексу України залишалася успадкований від радянського періоду низькій технологічний рівень виробництва, висока ресурсо- та енергомісткість виробництва, зношеність основних фондів на рівні 60-90%. Збалансування собівартості української продукції для утримання конкурентоспроможних цін досягається за рахунок дешевої праці.

Стосовно розвитку машинобудівного комплексу України необхідно зазначити, що зусилля по конверсії військово-промислового комплексу мали обмежене фінансування і, відповідно, незначний ефект. Машинобудування в тих масштабах, як воно існувало в радянський період, зберегти не вдалося. Хоча можна вважати за успіх на цьому фоні збереження високотехнологічних виробництв і ускладнених технологій у ракетобудуванні, авіабудуванні, танкобудуванні та виробництві іншої військової техніки.

Найбільших втрат зазнала легка промисловість, цілий ряд підприємств якої припинили свої існування через неконкурентоздатність виробленої продукції. Також тяжке становище спостерігалося і в харчовій промисловості через звуження платоспроможного попиту населення. Україну заполонили дешеві неякісні товари масового споживання польського, турецького, китайського виробництва.

Таким чином, в 1990-х рр. Україну охопила системна економічна криза трансформаційного характеру. Основними її причинами були труднощі перебудови економіки на ринкових засадах та стратегічні помилки вищого менеджменту країни. Лише після 1998 р. почалися стабілізаційні процеси в економіці.

Загальні підсумки кризового етапу розвитку України свідчать про втрату значної частини економічного потенціалу. Зокрема, станом на 1998 р. обсяг ВВП склав менше 50% у порівнянні з 1990 р., падіння рівня реальних заробітних плат перевищило 5 разів, падіння реальних доходів населення перевищило 3 рази, значною мірою була зруйнована соціальна інфраструктура, Україна втратила цілі галузі та підприємства. Найстрашніші втрати були пов'язані з розгортанням демографічної кризи, через депопуляцію за 17 років незалежності Україна втратила майже 6 млн. населення (12%), ще стільки ж виїхало на роботу за кордон.

Криза боляче вдарила по українському селу. Процес реформування сільськогосподарського виробництва був напряму пов'язаний з реформуванням земельних відносин. Це питання вирішувалось на протязі всього періоду незалежності України і до кінця не вирішене і по сьогоднішній день. Крім того, для агропромислового комплексу були характерними ті ж самі негаразди, що мали місце і у промисловості: зношеність основних фондів, відсутність обігових коштів. Але підприємства агропромислового комплексу знаходились у більш жорстких умовах, адже їх продукція реалізовувалась на конкурентних ринках, а діяльність ускладнювалась диспаритетом цін на сільськогосподарську та промислову продукцію. Загалом в кризовий період втрати обсягів сільгоспвиробництва у порівнянні з 1980-ми рр. сягали 30-40%.

12.4 Введення національної валюти. Фінансова криза 1998 р.

Макроекономічні стабілізації у другій половині 1990-х рр. сприяло введення повноцінної національної валюти - гривні в 1996 р. Необхідно зазначити, що ще в 1992 р. для обмеження готівкової грошової маси були введені в обіг готівкові купони Національного Банку України. У жовтні цього року після виходу України з рубльового простору купоно-карбованець отримав статус тимчасової національної валюти, сприйнявши на себе весь інфляційний тиск в 1992-1996 рр.

Для введення в обіг гривні Нацбанк намагався обрати період зі сприятливою макроекономічною ситуацією. З 1 вересня 1996 р. почався обмін купоно-карбованців на гривневу готівку, що проводився без обмежень. Обмін проводився за курсом: 1 грн. = 100 тис. крб., при цьому курс гривні по відношенню до американського долару становив: 1,75 грн. за 1 дол., що приблизно відповідало паритету купівельної спроможності. Таким чином, грошова реформа 1996 р. була проведена на неконфіскаційній основі.

Введення гривні мало позитивний вплив на перебіг стабілізаційних процесів в економіці України, покращило ситуацію з міжнародними платежами. Саме введення гривні стало початком поступового вирішення проблеми заборгованості підприємств. Нацбанк утримував переважно економічними методами реальний курс гривні по відношенню до долара і російського рубля.

Світова фінансова криза 1998 р., що стала наслідком відриву темпів зростання спекулятивного капіталу від реального виробництва у світовій економіці, відчутно вдарила і по економіці України, у тому числі по її фінансовій та грошово-кредитній системі. Курс гривні знизився в 2,5 рази по відношенню до долару. Але в той же час необхідно зазначити, що в цілому фінансова система країни і її національна валюта витримали відлуння світової фінансової кризи, що стало основою для подальшої стабілізації макроекономічної ситуації в країні.

12.5 Загальна характеристика трансформаційної кризи

З наведеного вище аналізу розвитку економічної ситуації в Україні в 1990-х рр. стає зрозуміло, що цей період є особливим в історії нашої країни, а також у світовій економічній історії. Ця особливість пов'язана з характером економічної кризи, яку пережила країна. На відміну від економічних криз ХІХ і ХХ ст., криза економіки України була зумовлена не слабкістю регуляторної ролі держави в економіці чи недосконалістю самого ринкового механізму, а відсутністю взагалі такого механізму та необхідністю його створення. Отже, трансформаційна криза безпосередньо пов'язана з проблемами формування ринкових механізмів економіці індустріального типу, але організованій на директивних засадах. Саме суспільно-економічні трансформації генерували нестабільність, що поступово набувала ознак системної кризи. Основними напрямами цих перетворень були наступні.

1. Радикальна перебудова відносин власності. Легітимізація приватної власності та диверсифікація колективної власності на основі корозії загальнонародної власності на засоби виробництва.

2. Формування ринкових відносин на основі створення системи ринкового ціноутворення та конкуренції. При цьому необхідно було зруйнувати монополістичну структуру радянської економіки, адже не секрет, що міністерства та відомства в системі управління народним господарством Радянського Союзу являли собою гігантські монополії.

3. Руйнація господарчих зв'язків між економічними суб'єктами, побудованих на адміністративних принципах, і побудова нових, економічно взаємовигідних зв'язків.

4. Формування інституціонального середовища ринкової економіки (фактично, на пустому місті). Цей процес продовжується і по сьогоднішній день, а по деяким напрямкам він лише починає розгортатися, наприклад, процеси формування фондового ринку, вторинного ринку цінних паперів, ринкової інфраструктури перебувають на початковому рівні.

5. Повернення економічної системи України в русло загальносвітового економічного розвитку з відповідною адаптацією українських економічних суб'єктів до реалій світового економічного середовища і світових економічних процесів.

Ряд факторів, породжених особливостями суспільно-політичного та соціально- економічного розвитку країни у пострадянський період мали безпосередній вплив на хід реформування економіки, причому цей вплив лише поглиблював кризові явища. Серед них:

а) психологічне несприйняття суспільством ліберальних ідей, ринкових принципів господарювання, недоторканості приватної власності, зумовлене багаторічним нав'язуванням ідеологічних стереотипів радянською системою.

б) відсутність кадрового потенціалу для забезпечення діяльності економічних суб'єктів в ринкових умовах.

в) теоретичні проблеми у розвитку суспільних наук, зокрема, економічної теорії. Ці проблеми завадили формуванню ефективної стратегії суспільно-політичних та соціально-економічних перетворень і, відповідно, консолідації народу з метою реалізації такої стратегії.

Необхідно зазначити, що трансформаційна криза залишається в цілому малодослідженим об'єктом в рамках економічної теорії, наведений перелік факторів є, звичайно, неповним. Складність подолання цієї кризи в умовах України пов'язана з початком нових суспільних трансформацій - переходом від індустріальної до постіндустріальної епохи.

12.6 Подолання негативних тенденцій в економіці

У 1998-2000 рр. відновлюється позитивна динаміка по ряду важливих економічних показників розвитку України (обсяги промислового виробництва, інвестиційна діяльність, зовнішньоекономічна діяльність). Ці роки прийнято вважати етапом макроекономічної стабілізації. З 2000р. в Україні починається економічне пожвавлення. Темпи економічного зростання коливаються від 13% (2004 р.) до 2,5% (2005 р.), але в середньому складають 5-6%. Значно знижуються темпи інфляції (не більше 10-15% на рік), стабілізується курс гривні. Поступово зменшується рівень безробіття, вже в 2007 р. він наближається до природного (близько 7% за методикою МОТ). Важливим наслідком цих макроекономічних чинників стає поступове, хоч і повільне, зростання реальних доходів населення і, відповідно, рівня життя.

Але всі ці позитивні процеси відбувалися на основі експлуатації застарілої матеріально-технічної бази і технологій. Якісні зрушення в економіці проходять надзвичайно повільно. Структура економіки, особливо галузева, значно погіршилась у порівнянні з дореформеним періодом. Ще більше погіршилась зовнішньоекономічна структура економіки України, що призвело ще більшої її залежності від кон'юнктури світових ринків. Одностороння орієнтація на розвиток експортоорієнтованих сировинних галузей, обмеженість внутрішнього попиту стали основною причиною економічної залежності України від зовнішніх факторів.

Крім того, економіка України все ще залишається неадаптованою до високих темпів науко-технічного прогресу сучасності. Дуже мало українських підприємств реально здійснюють інноваційно-інвестиційну діяльність і випускають інноваційну продукцію. Наукомісткі виробництва за невеликими винятками продовжують перебувати в кризовому стані, а фінансування науки з усіх джерел недостатнє для того, щоб вона виконувала функцію продуктивної сили.

Необхідно зазначити, що тенденції до економічного зростання не можна вважати стійкими, вони потребують державної підтримки і консолідації зусиль всього суспільства з метою переорієнтації вектора економічного розвитку на якісні зміни потенціалу країни.

12.8 Розвиток економічної думки в Україні в 1990-х рр.

Розвиток економічної думки в Україні в 1990-х рр. був зумовлений двома тенденціями.

1. Вивчення досвіду та економічної думки країн з розвинутою ринковою

економікою з метою його адаптації та використання до умов реформування

економіки України.

2. Всебічне вивчення та дослідження, теоретичне обґрунтування шляхів

розвитку економіки трансформаційного типу.

Паралельно розробляються теоретичні питання, актуальність яких зумовлена викликами, які долає реальний сектор економіки. Це проблеми реформування відносин власності, формування ринкових механізмів ціноутворення, підвищення ефективності та конкурентоспроможності національної економіки в цілому і окремих її суб'єктів, інтеграція національної економіки в глобальну економічну систему.

Ці питання розробляють відомі українські вчені, фахівці в сфері економічної теорії - Пахомов, Савчук, Кваснюк, Чухно, Геєць, Лукінов, Волинський, Гальчинський та інші.

В 2000-х рр. актуалізуються питання підвищення конкурентоспроможності національної економіки в умовах глобалізації, перспектив економічного розвитку України з точки зору переходу від індустріальної до постіндустріальної епохи, пошуку механізмів переходу на інноваційний шлях розвитку національної економіки.

Комплексний тест з матеріалу 4-го модуля

Складається з 10 запитань (загальна оцінка - максимум 10 балів)

1. Промисловий переворот в Україні в першій половині ХІХ ст. почався з:

2. У результаті реформи 1861 р. склалися сприятливі умови для індустріалізації, а саме:

3. У післяреформний період у ХІХ ст. в Україні розвивається:

4. З погляду промислового розвитку Західна Україна була:

5. Столипінська реформа проводилася:

6. Уряд Центральної Ради проводив економічну політику:

7. Один із ключових елементів політики «воєнного комунізму»:

8. Соціалістична індустріалізація передбачала пріоритетний розвиток:

9. У 1960-х роках рівень життя населення УРСР:

10. «Косигінська» реформа передбачала:

11. Реформа 1861 р. створила сприятливі умови для процесу:

12. Основний фактор розвитку промислової бази в Східній Україні наприкінці ХІХ ст. це:

13. Західна Україна в Австро-Угорщині розглядалася як:

14. У другій половині ХІХ ст. головною формою торгівлі стає:

15. М. І. Туган-Барановський розробляв:

16. Політика уряду гетьмана Скоропадського була спрямована на сприяння:

17. Політика непу була спрямована на:

18. У результаті соціалістичної індустріалізації в Україні найбільш високими були темпи розвитку в:

19. Західна Україна була приєднана до УРСР у:

20. М. С. Хрущов здійснив перехід:

21. Аграрна реформа 1861 р. передбачала:

22. В останній третині ХІХ ст. найвищими темпами в Південно-Східній Україні розвивалося:

23. На початку ХХ ст. для промисловості Східної України були характерні:

24. На початку XX ст. галузями спеціалізації сільського господарства Східної України були:

25. Є. Є. Слуцький вважається одним із засновників:

26. Економічна криза в період громадянської війни 1918-1920 р. уразила:

27. У період непу:

28. У ході колективізації сільського господарства передбачалося:

29. Народне господарство УРСР після Другої світової війни було в основному відбудовано:

30. У результаті приходу до влади Л. І. Брежнєва в 1964 р.:

31. Кріпосне право на Західній Україні було скасовано:

32. Рудні родовища Подніпров'я наприкінці ХІХ ст. освоюються:

33. Фінансове становище України в XIX ст. характеризувалося:

34. Провідна галузь промисловості Західної України в першій половині XIX ст.:

35. Марксизм пропагували ці українські економісти:

36. Після столипінської реформи частина селян могла скористатися:

37. У період непу держава зберігала контроль над:

38. У Західній Україні наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. розвивалася переважно:

39. У передвоєнний період для промислового розвитку УРСР був характерний процес:

40. В «хрущовський» період основними органами управління економікою були:

41. Промисловий переворот у Російській імперії почався:

42. Капіталістичні відносини в сільському господарстві України наприкінці ХІХ ст. розвивалися в напрямку:

43. Сільське господарство в Наддніпрянській Україні на початку ХХ ст. спеціалізувалося:

44. Машинобудівна галузь у Східній Україні починає розвиток з:

45. Загальноросійське значення мала ця галузь східноукраїнської промисловості:

46. Відповідно до земельної реформи Центральної Ради земля передавалася селянам:

47. Безземельні селяни Західної України в 1930-х рр. емігрували в основному

до:

48. У передвоєнний період економіка СРСР працювала по:

49. У міжвоєнний період на західноукраїнських землях основою господарства

була:

50. Відлигою називали період перебування у владі:

51. Сільське господарство в Наддніпрянській Україні на початку ХХ ст. спеціалізувалося:

52. У результаті соціалістичної індустріалізації в Україні найбільш високими були темпи розвитку в:

53. Відповідно до земельної реформи Центральної Ради земля передавалася селянам:

54. У період непу:

55. У ході колективізації сільського господарства передбачалося:

56. М. С. Хрущов здійснив перехід:

57. У Західній Україні наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. розвивалася переважно:

58. Народне господарство УРСР після Другої світової війни було в основному відбудовано:

59. У передвоєнний період для промислового розвитку УРСР був характерний процес:

МОДУЛЬ 5. ЕКОНОМІКА СВІТУ ТА ГЛОБАЛІЗАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ

СУЧАСНОСТІ

Зміст теоретичного матеріалу модуля 5