ПЕРІОД ДЕСТАЛІНІЗАЦІЇ (друга половина 1950-х — перша половина 1960-х рр.)

1. Суспільно-економічний лад

Сталін був стрижнем тоталітарної системи. Тому його смерть 5 березня 1953 р. поклала початок визволенню народів Союзу РСР, у тому числі й України, від жорстокого режиму культу особи Сталіна. Це явище одержало назву десталінізації.

Процес десталінізації набрав силу після XX з'їзду КПРС (лю­тий 1956 р.), на якому за доповіддю першого секретаря ЦК партії М.Хрущова було прийнято постанову про культ особи і подолання його наслідків, вперше на весь голос було сказано правду про лихо народу і партії.

Непослідовна позиція XX з'їзду виявилася в тому, що мате­ріали з'їзду щодо культу особи приховувалися від громадськості. Повний текст таємної доповіді М.Хрущова був оприлюднений лише у 1989 р., тобто через 33 роки після з'їзду. Членів партії знайомили з ним спеціальним закритим листом. Проте і країна, і світ дізналися про доповідь тоді ж.

Економіка. Підтвердивши правильність розвитку радянської еконо­міки на шляху соціалізму, XX з'їзд КПРС намітив програму ство­рення єдиного народно-господарського комплексу, який би охоп­лював усі ланки суспільного виробництва, розподілу і обміну на території усієї країни. Умовами успішного виконання цієї програми були безперервний технічний прогрес, швидке зростання продук­тивності праці, подальший розвиток усіх галузей промисловості, підвищення матеріального і культурного рівня радянського народу. 50-ті роки, особливо період після 1956 р., виявилися найрезуль­тативнішими в розвитку народного господарства за весь час існу­вання радянської влади. Україна разом з усім Союзом РСР вступила в епоху науково-технічної революції.

XXI з'їзд КПРС (1959 р.) констатував, що соціалізм одержав у нашій країні повну і остаточну перемогу, став реальністю. Цей висновок сприйнятий новою, третьою програмою партії, затверд­женою на XXII з'їзді КПРС (1961 р.).

Сільське господарство хронічно відставало, економіка була розбалансована, розвивалася переважно екстенсивним шляхом, соціальна сфера була запу­щена. Проте М. Хрущов пообіцяв, що у 1980 р. усі радянські люди житимуть при комунізмі

Урізноманітнились контакти СРСР та його суб'єктів із світо­вим співтовариством. Це відобразилось й на зовнішньополітичній діяльності України. Досить сказати, що вже в 1957 р. Україна заснувала своє постійне представництво при 00Н і вступила до МАГАТЕ.

Суспільний лад. У 1953—1964 рр. збільшується загальна кіль­кість народонаселення України. У 1958 р. була досягнута його довоєнна чисельність — 41 300 000 чоловік. Особливо швидко зро­став робітничий клас. Саме за рахунок робітників збільшується населення міст. Зростає й кількість інтелігенції.

Але чисельність селян помітно зменшувалася, що погрожувало послабленням вироб­ничих сил села, порушувало нормальне співвідношення селянства і робітничого класу.

Під час усунення порушень законності було реабілітовано та визволено із в'язниць і таборів багато безвинно засуджених людей, повернуто чесне ім'я тим із них, хто не дожив до волі.

"Шістдесятники" - здорові сили суспільства, які стали осно­вою демократичних перетворень. Їх усіх об'єднували прекрасні людські та громадянські якості — незламний патріотизм, відповідальне ставлення до свого грома­дянського та професійного обов'язку, почуття нового, взаємодопо­мога, відданість своїм ідеалам.

На жаль, все ще зберігалось зневаж­ливе ставлення властей до інтелігенції, яке мало своїм джерелом "антиінтелігентський комплекс" М.Хрущова.

Ці та інші причини неминуче призводили до дисидентського руху, розвиток якого прийшовся на роки застою. У період, що досліджується, спостерігається його початок.

Дисидентами стали називати людей, які у своєму мисленні та діях розходилися з офіційними настановами. Тобто, дисидент — це незгідний, інакомислячий. В Україні дисидентський рух розпочався наприкінці 50-х років. Українські дисиденти (серед них такі яскраві особистості, як І.Дзюба, І.Драч, Л.Костенко, Д.Павличко, Є.Сверстюк, В.Симоненко та ін.) сміливо критикували тоталітарну систему, перекручення національної полі­тики.

Уже на початку дисидентського руху намітились його різні форми: страйки робітників, підпільна видавнича діяльність — "самвидав", і симпозіуми, учасники яких науково обґрунтовували, формували свої вимоги, і створення груп, які розробляли свої економічні та політичні програми. З них найбільш відома група Л.Лук'яненка (створена у 1958 р.), яка виступала за мирний шлях виходу України зі складу СРСР.

Партійні та державні органи безпідставно перешкоджали по­верненню в Україну депортованих з Криму та інших її регіонів громадян, які були визволені із спецпоселень. Депортовані вели стійку боротьбу за свої права.

Одночасно посилюється захист іноземних громадян і осіб без громадянства.