Тема 11. Економічний розвиток України в умовах радянської економічної системи та його трактування в економічній думці

1. Проголошення незалежності України, стан господарства в період громадянської війни 1918-1920 рр.

2. Поділ України, утворення УРСР. Відбудова народного господарства УРСР в 1920-х роках.

3. Соціалістична індустріалізація та колективізація сільського господарства в 1930-х роках. Голодомор в 1932-1933 рр.

4. Мілітаризація економіки УРСР та підготовка до нової війни.

5. Економічний розвиток західноукраїнських земель в 1923-1939 рр. Приєднання західноукраїнських земель до Радянської України.

6. Економічні наслідки другої світової війни для України. Повоєнна відбудова народного господарства.

7. Економічний розвиток УРСР в 1950-1980-х рр.

8. Розвиток економічної думки в Україні в 1950-1980-х рр.

11.1 Проголошення незалежності України, стан господарства в період громадянської війни 1918-1920 рр.

Перша світова війна мала катастрофічні наслідки для України як з економічної, так і з інших сторін суспільного життя. Країни, між якими була поділена територія України, виявилися воюючими сторонами: Росія була членом військового союзу Антанта, Австро-Угорщина вступила у війну на боці Німеччини, отже для українців це була братовбивча війна. Практично вся територія України була окупована німецькими та австро-угорськими військами. Руйнівні наслідки для економіки першої світової війни були поглиблені в ході громадянської війни 1918-1920 рр.

Економічні втрати країни були колосальними. Вже в 1917 р. у порівнянні з 1916 р. обсяги виробництва металургійної продукції в Південно-Східній Україні знизились на 20-30%, вуглевидобутку на 20%, продуктивність праці в промисловості впала на 20-30%. Відповідно знизилась частка виробництва на українських землях в загальних обсягах виробництва Російської імперії.

Після лютневої революції 1917 р. руйнівні процеси в економіці продовжувалися. Різко зменшився обсяг виробництва не тільки у вугільній та металургійній, але і в хімічній, харчовій та інших галузях промисловості. Сільське господарство теж перебувало в кризовому стані, зокрема, через відсутність або нестачу чоловіків у селянських господарствах. Через фактичну зупинку машинобудівної промисловості припинилося оновлення сільськогосподарської техніки, інвентарю, а також обладнання у промисловості. Значно знизився не тільки валовий збір зерна, але й урожайність, скоротилося поголів'я худоби.

Територія України була одним із основних театрів воєнних дій, отже, значними були безпосередні матеріальні та людські втрати. Ряд населених пунктів були знищені, багато міст і сіл зазнали значних руйнувань. Економічна ситуація ускладнювалась неконтрольованим з боку тимчасового уряду розвалом економіки Російської імперії. Повний дисбаланс фінансової системи через неспроможність тимчасового уряду Росії забезпечити потреби фронту мав наслідком знецінення рубля, згортання товарообігу, бартеризацію економіки. Більшовицький переворот у Петербурзі радикально змінив політичну ситуацію в Росії, але не міг вплинути на економіку, яка перебувала в глибокій кризі.

Прихід до влади більшовиків прискорив процес національної самоідентифікації та консолідації національно-демократичних сил в Україні. 22 січня 1918 р. Центральна Рада проголошує незалежність України. Представники Центральної Ради намагаються створити урядові структури та атрибути державності. В українській державі - Українській Народній Республіці - з'являються власні гроші. В обіг були випущені українські гривні та карбованці, а з 1 березня 1918 р. грошовою одиницею УНР була проголошена гривня.

Більшість членів Центральної Ради мали соціалістичну орієнтацію, відповідну спрямованість мала законодавча і політична діяльність Центральної Ради. Проте соціалістичні експерименти лише погіршували економічну ситуацію в умовах воєнної розрухи. Так, зокрема, основне питання в країні - земельне - було вирішене у вигляді націоналізації землі з передачею її у «приватно-трудове користування» селянам, причому перехід права користування в спадщину законодавчо не був урегульований. Крім того, відповідно до мирного договору від 9 лютого 1918 р., Німеччині та Австро-Угорщині надавалося право використовувати сировинні та продовольчі ресурси України як оплату за збройну допомогу Центральній Раді.

У квітні 1918 р. Центральна Рада втрачає контроль за ситуацією в країні і влада переходить до гетьмана Павла Скоропадського. Скоропадський намагається встановити правопорядок на основі ліквідації соціалістичних реформ Центральної Ради, відновлення приватної власності і свободи підприємництва. Основні зусилля гетьманський уряд спрямовує на врегулювання аграрних відносин. Готується аграрна реформа, що передбачає примусовий викуп державою крупних землеволодінь з метою розподілу їх між селянами. Досить швидко вдається збалансувати фінансово- кредитну систему, створити державний бюджет, випустити в обіг нову грошову одиницю - карбованець, стабільність якої зміцнилась. Налагоджується залізничне сполучення, в тому числі регулярні пасажирські перевезення.

Значно гіршим був стан промисловості. Тривало скорочення промислового виробництва, зростало безробіття. У промислових районах України безробітними були від 40 до 90% робітників. Мешканці великих міст голодували, оскільки різко зменшився обсяг сільськогосподарського виробництва через скорочення посівних площ майже вдвоє у порівнянні з довоєнним періодом, також посилилася спекуляція. До всього цього необхідно додати посилення економічної експлуатації України німецькими та австро-угорськими окупантами. У грудні 1918 р. гетьманський уряд було повалено Директорією Української Народної Республіки. Селянство, що складало більшу частину населення України, підтримало Директорію значною мірою через негативне ставлення до гетьманського уряду. Але в подальшому Директорія не могла розраховувати на широку підтримку в масах. Адже в умовах критичного стану економіки та зовнішньої небезпеки необхідно було погодитись на непопулярні заходи, до того ж члени Директорії не мали виваженої стратегії соціально- економічної реформи.

В цей же час значні зміни відбуваються в Західній Україні. У листопаді 1918 р. було повалено владу Австро-Угорської монархії і проголошено Західно-Українську Народну Республіку. Уряду новопроголошеної республіки довелося застосувати радикальні заходи з метою вирішення продовольчої кризи, налагодження роботи залізниць, пошти, вирішення земельних питань, забезпечення потреб фронту.

В січні 1919 р. було проголошено Акт Злуки УНР і ЗУНР. Проте фактичного об'єднання двох частин України не сталося. В Україні лютувала громадянська війна(тільки воюючих сторін було більше десяти). Через лічені дні після проголошення Акту Злуки Київ був зайнятий більшовицькими військами, на більшій частині території України було встановлено Радянську владу. Хоча громадянська війна продовжувалась, владу в Східній Україні поступово перебирав уряд Української Радянської Соціалістичної Республіки.

11.2 Поділ України, створення УРСР. Відбудова народного господарства УРСР в 20-х рр. ХХ ст.

Наслідки першої світової війни були катастрофічними для України не тільки з економічної, а й з геополітичної точки зору - вона була поділена між чотирма державами. На території Лівобережної та значної частини Правобережної України була утворена УРСР, що після входження до складу СРСР 30 грудня 1922 р. остаточно втратила навіть бутафорські ознаки суверенної країни. Волинь, Галичина та частково Поділля увійшли до складу Польщі, Закарпаття - до складу Чехословаччини, а Буковина та Придністров'я - до складу Румунії.

На території УРСР, починаючи з 1920 р., було запроваджено економічну політику, спрямовану на побудову жорсткої адміністративно-командної системи управління господарською діяльністю, що отримала в історії назву «воєнного комунізму». Всі підприємства і земля були націоналізовані, для вирішення продовольчої проблеми до селян застосовувалася продрозверстка. Сутність продрозверстки полягала у примусовому безоплатному вилученні надлишків продовольства у заможних селян і примусовому обміні надлишків у селян-середняків на промислові товари. Проте визначення ступеню заможності, а також кількості надлишків відбувалося суб'єктивно. Фактично продрозверстка являла собою вилучення не лише надлишків, але й необхідних продовольчих запасів, включно з посівним матеріалом. Для додаткового тиску на селянство створювались комітети незаможників, які ставали органічною частиною репресивного апарату продрозверстки. По всій території Східної України будувалися концентраційні табори, в які попадали селяни, що не бажали добровільно розлучатися зі своїм майном. Комуністичний експеримент у вигляді продрозверстки завдав величезної шкоди народному господарству. Селяни не мали стимулів працювати, через тотальну конфіскацію та централізований перерозподіл продовольства майже повністю припинилася торгівля, тим більше, що більшовики вважали торгівлю шляхом повернення у капіталізм. Але продовольчу проблему все одно вирішити не вдалося. В 1921 р. розпочався голод, в наслідок якого померло більше 1 млн. людей. Масові селянські бунти жорстоко придушувалися репресивним апаратом ЧК («чрезвьічайная комиссия») та частинами регулярної армії під командуванням Блюхера, Пархоменка, Котовського та інших.

Не кращою була ситуація і в промисловості. Тотальна націоналізація промислових підприємств і передача управління ними трудовим колективам, представники яких не мали досвіду фінансування та організації виробництва, призвела до повного розвалу промислової діяльності. На початку 1921 р. не працювала жодна домна, шахта, абсолютна більшість крупних та середніх підприємств простоювали. Безробіття набуло масового характеру, робітники із сім'ями, рятуючись, йшли з міст в села.

Таким чином, політика «воєнного комунізму» зазнала повного краху. Більшовики змушені були відмовитись від подальшого її проведення і перейти до реалізації нової економічної стратегії, розробленої Леніним, що отримала назву НЕП (нова економічна політика).

Серед заходів НЕПу основна увага приділялась відновленню сільськогосподарського виробництва і підвищенню його продуктивності. Для цього продрозверстка була замінена продовольчим податком, розмір якого визначався перед посівною у натуральному обчисленні для кожного селянського господарства в залежності від матеріального становища, кількості членів сім'ї та інших показників, що характеризували дане господарство (бідняки звільнялися від цього податку). Всі надлишки після сплати податку залишалися у селян і вони могли ними вільно розпоряджатися, в тому числі продати на ринку. Таким чином, відновлювалася вільна торгівля, яка була заборонена в період «воєнного комунізму».

В кінці 1921 р. було прийнято Декрет про денаціоналізацію дрібних і середніх підприємств, які були повернуті колишнім власникам або передані в оренду. Це були переважно підприємства легкої та харчової промисловості. В той же час крупні підприємства важкої промисловості, банки, залізниця, зовнішня торгівля залишалися у державному підпорядкуванні. Загалом НЕП була спробою вмонтування ринкових механізмів у адміністративно-командну економіку.

Завдяки всім цим заходам господарство країни почало поступово відновлюватися. Було подолано продовольчу кризу, а в 1924 р., після грошової реформи, натуральний продовольчий податок було замінено на грошовий. У 1927 р. виробництво зерна в Україні досягло довоєнного рівня, хоча урожайність залишалася невисокою. Також у 1925-1927 рр. досягли довоєнного рівня, а то й перевищили його, обсяги виробництва у легкій та харчовій промисловості. Налагоджувалась робота транспорту, зміцнилася грошова система, відкрилися нові банки. Повільніше відновлювала роботу важка промисловість, але й тут були певні успіхи, зокрема, частково були відбудовані шахти Донбасу, ставали до роботи металургійні заводи, будувалися електростанції.

Але заходи НЕПу залишилися незавершеними. В кінці 1920-х рр. влада в Радянському Союзі була узурпована Сталіним, який поклав край НЕПу.

11.3. Соціалістична індустріалізація та колективізація сільського господарства в 1930-х рр. Голодомор 1932-1933 рр

Після скасування НЕПу керівництво Радянського Союзу проголосило необхідність побудови матеріально-технічної бази соціалізму. Для цього необхідно було провести індустріалізацію та колективізацію сільського господарства.

Характерною рисою соціалістичної індустріалізації був пріоритетний розвиток галузей важкої промисловості, тобто промисловості, що виробляла засоби виробництва: енергетики, металургії, машинобудування, хімічної промисловості. Стратегія і тактика індустріалізації була викладена у формі п'ятирічних планів (п'ятирічок). У довоєнний період країна працювала за трьома п'ятирічними планами, проте жоден з них не був виконаний. Це пояснювалося нереальністю та економічною необґрунтованістю завдань п'ятирічних планів, некомпетентністю керівних органів.

На час виконання першого п'ятирічного плану (1928-1933 рр.) господарство Радянської України вже повністю управлялося з Москви, що свідчило про колоніальний характер розвитку економіки Радянської України. Остаточна узурпація влади Сталіним у 1927-1928 рр. означала також початок епохи тотальної фальсифікації економічної та статистичної інформації. Так, наприклад, не зважаючи на те, що жоден з п' ятирічних планів не було виконано, причому недовиконання становило від 20 до 90% в залежності від галузі, офіційна статистика свідчила про дострокове виконання і перевиконання завдань п'ятирічних планів.

Наслідком індустріалізації для України, як і для СРСР в цілому, стало посилення диспропорцій у розвитку господарства, загострення продовольчої проблеми, високі темпи інфляції.

Більш-менш сприятливою для розвитку економіки України була перша п'ятирічка, коли було побудовано крупні електростанції (Зуївська, Штерівська, Дніпрогес), металургійні та машинобудівні заводи («Азовсталь», «Запоріжсталь», «Криворіжсталь», «Дніпроспецсталь», Харківський тракторний завод, Краматорський машинобудівний завод). В цей період також з'являються нові галузі харчової (маргаринова, молочна, маслоробна, комбікормова) та легкої промисловості (трикотажна), хоча в цілому темпи розвитку цих галузей були набагато меншими, ніж темпи розвитку важкої промисловості.

Індустріалізація змінила галузеву структуру економіки України. Промисловість стала домінуючою галуззю народного господарства, причому питома вага виробництва на підприємствах важкої промисловості була незрівнянно вищою за питому вагу підприємств легкої і харчової промисловості. З огляду на темпи розвитку промисловості Радянська Україна могла вважатися однією з передових країн Європи.

Але український народ дорого заплатив за сталінський індустріальний стрибок. Адже керівництво Радянського Союзу не мало коштів для забезпечення подібного розвитку промисловості, жодна країна світу не погоджувалась надавати позики у значних розмірах Радянському уряду. Тому радянські провідники вирішили розвивати важку індустрію за рахунок ресурсів, вилучених зі сфери сільськогосподарського виробництва. Для цього була проведена примусова колективізація сільського господарства.

Масова колективізація почалася у 1929 р. і за планом в Україні мала закінчитися у 1932 р. Зважаючи на опір заможних селян і масове небажання середняків вступати до колгоспів, у 1930 р. в Україні почала проводитися політика «ліквідації куркульства як класу», результатом якої було знищення близько 200 тисяч селянських господарств. Більшість репресованих селян разом з родинами були депортовані на Північ і в Сибір. Їх доля була трагічною, оскільки їх вивозили в люті морози в товарних вагонах і часто без засобів до існування. Десятки тисяч людей, в першу чергу дітей, при цьому загинули.

Після завершення колективізації на селі фактично було відновлено політику «воєнного комунізму», тільки тепер ресурси примусово вилучалися не з окремих селянських господарств, а з колективних господарств. Таке вилучення називали хлібозаготівлею, їх темпи з року в рік зростали. Це було пов'язано з тим, що сталінське керівництво направляло зерно на експорт, щоб розрахуватись за придбання обладнання і технологій для забезпечення потреб індустріалізації. Світові ціни на зерно зменшувались, тому потреби в ньому все більше і більше зростали. Восени 1931 р. в ході хлібозаготівлі в українських колгоспах було значною мірою вилучено і посівний матеріал. Тому посівну кампанію 1932 р. успішно провести не вдалося, що відобразилося на врожаї. Цього року Україна не змогла виконати план хлібозаготівлі. Реакція сталінського уряду була негайною і жорстокою. В Україну було направлено надзвичайну комісію на чолі з Молотовим, яка, сприсаючись на репресивний апарат, вивезла з колгоспів і селянських господарств абсолютно все зерно, включаючи продовольче, фуражне, посівне і страховий запас. Українське селянство було приречене на голодну смерть. Нищівний удар голодом був спрямований саме на українське селянство, як корінну основу нації. Це було покарання за несприйняття на ментальному рівні колективізації та утопічних ідей побудови комунізму. Індустріальних міст голод торкнувся значно менше, робітники отримували хоч і мізерний, але продовольчий пайок на картки, що давало можливість вижити. Така вибірковість у ставленні до сільського та міського населення пояснювалась тим, що робітники не розуміли процесів, які відбувалися на селі, і ставилися до колективізації або нейтрально, або з підтримкою. Крім того, етнічний склад населення індустріальних міст характеризувався переважанням переселенців з Центральної Росії.

11.4 Мілітаризація економіки УРСР та підготовка до нової війни

В кінці 30-х рр. міжнародна ситуація в Європі ускладнюється. Режим Гітлера в Німеччині проголошує реваншистські ідеї і спрямовує економічний розвиток своєї країни на шлях мілітаризації та відновлення військової могутності. Провідні європейські держави реагують на амбіції Гітлера неадекватно, маючи надію спрямувати його агресивність на Радянський Союз. Проте відносини між Радянським Союзом і Німеччиною розвиваються динамічно, у конструктивному дусі. Радянський Союз і Німеччина укладають договір про дружбу та співробітництво, і це був не формальний папірець. Співробітництво між цими країнами розвивалося за багатьма напрямками, зокрема, значна увага приділялася військовому та військово- економічному співробітництву.

Проте така тісна співпраця не є дивною з огляду на мілітаризацію економіки Радянського Союзу в кінці 30-х рр. і підготовку до війни. Сталін розумів неминучість збройного конфлікту в Європі, тому готувався до превентивних заходів. На західному кордоні, в тому числі і українській його ділянці, формувалися стратегічні запаси для забезпечення наступальних дій, зосереджувалися війська. Машинобудівні підприємства України переналаштовувалися на виробництво військової продукції, в першу чергу, на виготовлення танкової та авіаційної техніки. Поступово і інші галузі народного господарства залучалися до мілітарної програми.

Але мілітаризація економіки мала і деякі позитивні наслідки. Були створені потужні проектно-конструкторські бюро та науково-дослідні організації, які займалися розробкою новітньої військової техніки. Для виготовлення цієї техніки впроваджувались надсучасні технології. Все це надало нового потужного імпульсу промисловому розвитку у тому числі і Радянської України, хоча ефективність цього імпульсу могла бути значно вищою, якби в країні не розгорнулися масові репресії. Репресивні заходи торкнулися в першу чергу кращих представників інтелігенції, у тому числі і науково-технічної. В Україні більша частина науково-технічної інтелігенції була знищена або відправлена в концтабори. Ті, хто уцілів, часто працювали на умовах домашнього арешту. Через репресії новостворена система вищої освіти спрацювала практично вхолосту, хоча на створення цієї системи були витрачені значні матеріальні та інтелектуальні ресурси, а ефективність підготовки фахівців народного господарства була високою навіть у порівнянні з університетами розвинутих країн.

Отже, в наслідок мілітаризації радянської економіки величезні матеріальні, фінансові, інтелектуальні ресурси використовувались не на покращення життя радянських людей, а на підготовку до війни, причому на рівні, що значно перевищував оборонну самодостатність.

11.5 Економічний розвиток західноукраїнських земель в 1923-1939 рр. Приєднання західноукраїнських земель до Радянської України

Після першої світової війни західноукраїнські землі були анексовані Польщею, Румунією і Чехословаччиною - державами, що утворилися на руїнах Австро- Угорської імперії. Ці країни значно відставали з економічної точки зору від розвинутих країн світу. Українські землі перебували в них на положенні колоній, тобто економічний розвиток українських територій з населенням більше 7 млн. людей відзначався аграрною орієнтацією і гальмуванням розвитку промисловості з боку урядів, які були зацікавлені в підвищенні соціально-економічного статусу корінних районів. Післявоєнна відбудова народного господарства відбувалася повільно, в умовах значної інфляції. Характерною тенденцією було послаблення позицій австро- німецького капіталу і посилення впливу англійського, французького, американського і польського капіталу. З огляду на галузеву структуру переважний розвиток мали лісохімічна, нафтова та озокеритна, калійна, а також цукрова галузі промисловості.

Лише в 1928 р. спостерігаються ознаки економічного піднесення, але вже 1929 р. українські території, як і всю Європу, охоплює глибока економічна криза. Безробіття стає хронічним явищем. Величезний резерв робочої сили, що утримується за рахунок вихідців з села, дозволяє утримувати досить низький рівень заробітної плати у промисловості, наслідком чого був низький життєвий рівень у містах Західної України.

Схожою була соціально-економічна ситуація і на селі. Хоч аграрний сектор і відігравав визначальну роль в економіці західноукраїнських земель, становище сільського господарства було тяжким через низький рівень урожайності зернових культур та низьку продуктивність праці. На полях практично не використовувалися засоби механізації, селяни застосовували ті ж самі знаряддя праці, що й у ХІХ ст. Крім того, земельні реформи, проведені у Польщі, Румунії та Чехословаччині, передбачали передачу поміщицьких земель польським, румунським та чеським колоністам. Урядова підтримка колоністів була одним з пріоритетів державної політики в зазначених країнах. В той же час більшість селянських господарств на українських землях були малоземельними, значна частина взагалі безземельними. Десятки тисяч селян, господарства яких розорювались, залишали рідний край і емігрували до Північної Америки.

Таким чином, у 1920-193 0-х рр. іноземні держави, до складу яких увійшли західноукраїнські землі, проводили по відношенню до них колоніальну політику. Це було одним з важливих факторів кризового стану економіки Західної України. Крім економічного відчутним був також і політичний тиск на населення Західної України. Адекватною реакцією українців у політичній площині став національно-визвольний рух, у економічній - розгортання кооперації в сфері споживання, аграрного виробництва, торгівлі, фінансування та кредиту.

Початок другої світової війни мав безпосередній вплив на долю України. Відповідно до пакту Молотова-Ріббентропа радянські війська у вересні 1939 р. зайняли західноукраїнські землі. У 1940 р. до УРСР було приєднано також Буковину. Радянська влада націоналізувала промисловість регіону і експропріювала землі польських колоністів з наміром перерозподілити їх серед українських селян. Значні кошти спрямовуються на реконструкцію та подальшу розбудову промисловості. Вже на початку 1941 р. фактично було ліквідовано безробіття в Західній Україні за рахунок зростання будівництва, промислового виробництва, а також переселення робітників у східні райони України.

У сільському господарстві після перерозподілу земель бідняцькі господарства були звільнені від оподаткування, в той же час було посилено податковий тягар на заможних селян. У 1940 р. почалася колективізація в Західній Україні, створювалися машинно-тракторні станції. Але насильницькі методи колективізації призвели до соціальної напруги. Хвиля репресій з боку радянського режиму, що торкнулася спочатку лише управлінського апарату та інтелігенції, була поширена на селянство. Уже з осені 1939 р. починається депортація українців, що чинили опір колективізації та іншим насильницьким заходам радянської влади, до східних районів Росії та Казахстану. За два роки до початку Великої Вітчизняної війни було депортовано до Сибіру та Казахстану близько 20% населення Західної України.

Взагалі в 1939-1941 рр. важким було політичне та соціально-економічне становище населення і Західної, і Східної України, не зважаючи на те, що Україна в цілому в цей період стає важливим елементом соціально-економічної системи всього Радянського Союзу, його головною вугільною та металургійною базою (понад 50% загальносоюзного виробництва, 2/3 виробництва залізної руди, 2/3 виробництва чавуну, близько 50% виробництва сталі), а також основним виробником продовольства (третина союзного виробництва зерна, 60% виробництва цукру, понад 50% виробництва олії).

11.6 Економічні наслідки другої світової війни для України. Повоєнна відбудова народного господарства

В період Великої вітчизняної війни територія України була повністю окупована німецько-фашистськими військами. Вже на початку війни була організована масова евакуація промислових підприємств України та продовольчих запасів села на схід - на Урал, в Сибір, до Казахстану. Все, що неможливо було вивезти, радянські війська під час відступу знищували. Аналогічно вчиняли німецькі війська при відступі у 1943-44 рр. При цьому деякі території по кілька разів переходили з рук в руки. Все це дає уявлення про масштаби руйнувань народного господарства України в період війни. Матеріальні і людські втрати були колосальними. 5,5 млн. чоловік (кожен шостий українець) загинули, 2,5 млн. було вивезено для примусової праці в Німеччину. Повністю або частково було зруйновано 700 міст, 28 тисяч сіл, понад 16 тисяч підприємств, 10 млн. осіб залишились безпритульними. Загалом Україна втратила близько половини економічного потенціалу.

Відбудова народного господарства починалась одразу після визволення територій від німецьких окупантів. Завдяки самовідданості людей вже до кінця війни було значною мірою відновлено вугільну та металургійну галузі. Справа ускладнювалась недостатнім фінансуванням та призупиненням реевакуації, оскільки радянське керівництво визнало її недоцільною.

Складною була демографічна ситуація. У 1941 р. населення України становило 41,3 млн. чоловік, а у 1945 р. лише 29 млн. Тільки у 1958 р. в Україні було досягнуто довоєнного рівня населення. Гостра нестача робочої сили, особливо чоловіків, відчувалася в перші повоєнні роки. До кінця 1940-х рр. ситуація дещо стабілізувалася за рахунок масової демобілізації, а також за рахунок аграрного перенаселення, особливо в західних областях.

Величезні втрати України у війні зумовили низький стартовий рівень повоєнного розвитку її економіки у порівнянні з іншими країнами і, навіть, з СРСР у цілому. Проте до 1950 р. народне господарство було в основному відбудоване, відновлено довоєнний рівень виробництва основних видів промислової продукції, обсяги перевезень транспортом, а машинобудування розвивалось навіть активніше, ніж у довоєнний період.

Розпочалася індустріалізація в західних областях України, де було створено нові галузі промисловості, такі як виробництво автобусів, радіоапаратури, почався видобуток вугілля у Львівсько-Волинському кам'яновугільному басейні.

Складними були процеси відбудови сільського господарства України. В 1945 р. поновилася діяльність усіх колгоспів, проте засіяно було лише 70% посівних площ. Врожайність і валовий збір зерна були низькими, поголів'я худоби не перевищувало 40% довоєнного рівня. Понад 70% працюючих у колгоспах становили жінки, в той же час ґрунт під посіви готували вручну, не вистачало худоби навіть для оранки землі. В цих умовах необхідно було переглянути аграрну політику, проте сталінське керівництво продовжувало лінію, характерну для довоєнного періоду. Колгоспам доводили нереальні плани хлібозаготівлі і жорстоко карали за їх невиконання. Так, у 1946 р. було доведено план здавання зерна, що перевищив зібраний урожай. Україна здала державі фактично все зібране зерно, але план хлібозаготівлі все одно не виконала. Через це було зірвано посівну компанію 1947 р., в Україні розпочався голод, що охопив в основному східні області. Тільки за офіційною статистикою від голоду в цей період померло понад 800 тис. чоловік. Керівництво СРСР не надало допомоги Україні, в той же час експортувало понад 7 млн. тон зерна в інші країни, причому значну частину безоплатно. Опір селян хлібозаготівлі, чи навіть просто намагання вижити, жорстоко карались («закон про п' ять колосків»).

Після 1947 р. ситуація в сільському господарстві повільно вирівнюється, хоча політика уряду залишається такою ж, як і в попередні роки: жорстка централізація та регламентація колгоспного життя.

З середини 1948 р. почалася масова колективізація на західноукраїнських землях, що проводилась тими ж методами, що і в 30-ті роки: репресії, примус, депортація непокірних. Хоча хід її ускладнювався збройною боротьбою УПА, вона була в основному завершена в 1950 р. В цьому ж році сільське господарство України в цілому вийшло на довоєнний рівень виробництва.

Становище населення у відбудовчий період залишалося складним. Високі темпи відбудови народного господарства забезпечувались за рахунок надексплуатації робітників і селян. Робочий день нерідко складав 12-14 годин, а соціально-побутові умови були важкими. В 1947 р. було відмінено карткову систему, в цьому ж році було здійснено грошову реформу, що проводилась конфіскаційними методами. Лише на початку 50-х рр. соціальні умови життя населення України почали покращуватись.

11.7 Економічний розвиток УРСР в 1950-1980-х рр.

Кардинальні зміни стратегії і тактики економічного розвитку, а також глибокі зміни у суспільному житті Радянської країни починаються після смерті Сталіна. До керівництва країною приходить М.С. Хрущов, що викриває культ особи Сталіна і починає реформування суспільного устрою на засадах послаблення адміністративного тиску та більшої відкритості. Цей період отримав в історії назву «хрущовська відлига».

Хрущов і вище керівництво країни розуміли, що жорстка адміністративно- командна система управління економікою відпрацювала свій ресурс і потребує вдосконалення. В основу економічної реформи Хрущова було покладено децентралізацію системи управління економікою. Ліквідовувалися галузеві союзні та республіканські міністерства, натомість створювалися раднаргоспи - територіальні органи управління економікою, яким було передано всю повноту економічної влади. Такі зміни дали певний позитивний ефект у короткостроковому періоді. Але в подальшому ускладнюється проведення єдиної економічної політики в країні, зростають територіальні диспропорції розвитку.

В цей період в Україні швидко розвивалися підприємства паливно- енергетичного комплексу, металургії, машинобудування. Прискореними темпами розбудовується хімічна промисловість. Поступово змінюється територіальна структура промисловості, з'являються нові промислові центри на заході та на півдні України, зменшується частка Донецько-Придніпровського району у промисловому потенціалі країни, відповідно зростає частка інших районів. Але ці успіхи мають переважно кількісний характер, тому що економічне зростання відбувалося на основі «примітивної індустріалізації» - пріоритетного розвитку базових галузей і залишкового принципу фінансування легкої промисловості, сільського господарства та соціальної сфери. Ситуація в сільському господарстві залишалась складною. На протязі 1950-х рр. вдалося добитися збільшення валових зборів сільськогосподарських культур, але не за рахунок підвищення врожайності, а за рахунок розширення посівів. На початку 1960-х рр. ситуація в сільському господарстві переростає в кризову, з 1963 р. Радянський Союз починає закуповувати зерно за кордоном.

У 1964 р. усунено від влади Хрущова. Нове керівництво країни під проводо Л.І. Брежнєва пішло по шляху зміцнення адміністративно-командної системи управління. Раднаргоспи було ліквідовано, натомість утворено союзні, союзно- республіканські та республіканські галузеві міністерства. Було вдосконалено систему планування, відновлено п'ятирічні плани, розгорнуто реформу управління народним господарством, а також реформування відносин у сільському господарстві («косигінська реформа»). Основна ідея цих перетворень полягала у впровадженні елементів госпрозрахунку, було здійснено у плануванні діяльності підприємств перехід від показників валової до показників реалізованої продукції, отриманого прибутку і виконання поставок. Оцінка ефективності господарської діяльності почала визначатись показниками прибутку і рентабельності, зросло значення економічного стимулювання. Але в цілому реформа не мала логічного завершення. Управлінський апарат був зорієнтований на застарілі методи управління, самостійність і госпрозрахункові права підприємств обмежувались.

З кінця 1970-х рр. починається новий етап реформи управління народним господарством. Проводяться економічні експерименти, за якими підприємства отримують більшу самостійність у сфері оплати праці та матеріального стимулювання. Однак в цих експериментах приймають участь далеко не всі підприємства.

Перетворення торкнулись і сільськогосподарської сфери. Продовжується індустріалізація сільського господарства з метою вирішення продовольчої проблеми в країні. Зростає рівень інвестицій, формуються нові схеми управління на рівні районів та областей, що передбачають комплексне керівництво всім процесом виробництва продовольства та сільгоспсировини - від вирощування до переробки.

В цілому розвиток виробничої сфери в 1950-1980-х рр. мав яскраво виражений екстенсивний характер. В цей період було збудовано велику кількість нових промислових підприємств, формуються нові промислові центри, на карті України виникають нові міста, розширюється інфраструктура, в тому числі і соціальна.

Починаючи з 1960-х років зростає рівень життя населення, особливо міського, покращується забезпеченість житлом та соціальними послугами. В 1961 р. було проведено грошову реформу, що змінила масштаб цін в країні. Ця реформа мала позитивні наслідки, фінансово-кредитна система зміцнилася. Значна увага приділяється розвитку торгівлі та громадського харчування, хоча ці галузі розвиваються в умовах дефіциту споживчих товарів.

Не зважаючи на економічний ріст та зростання рівня життя, для економічного розвитку в 1950-1980 роки характерні значні диспропорції та деформація галузевої структури народного господарства. Це знайшло відображення в гіпертрофованому розвитку важкої промисловості - паливної, енергетики, металургії, машинобудування, хімічної. Крім того, динаміка зростання промислового виробництва з 60-х років негативна: середньорічні темпи приросту в 60-х рр. становили 6-7%, у 70х рр. - 5-6% , у 80-х рр. - 3-4%. Колгоспна система виявилася неефективною: маючи величезний сільськогосподарський потенціал, Радянський Союз не здатен був забезпечити продовольством власне населення. З 70-х рр. відчутним стає відставання в темпах розвитку науково-технічного та технологічного прогресу. В середині 80-х рр. зазначені тенденції переростають у кризові явища. Після смерті Леоніда Брежнєва (в 1982 р.), що майже 20 років очолював керівництво Радянського Союзу, загострюється боротьба за владу в середовищі вищих партійних посадовців. У 1985 р. на посаду Генерального секретаря ЦК КПРС (фактичного керівника держави) обрано М.С. Горбачова. Перед ним постало завдання модернізації суспільних відносин і економіки Радянського Союзу. Горбачов проголосив політику перебудови, в основі якої лежали ідеї підвищення ефективності економіки і рівня життя людей на основі демократизації системи управління і суспільних відносин в цілому. Але проголошені заходи виконувались лише формально через інертність управлінського апарату, корумпованість партійно-господарської еліти, пасивність населення та інші чинники. Наслідком цього стало загострення економічної кризи і розгортання кризи політичної.

11.8 Розвиток економічної думки в Україні в 1950-1980-х рр.

Після боротьби з «волобуєвщиною» (український економіст М. Волобуєв у 1928 р. виступив з пропагандою переваг самостійного економічного розвитку України, за що був визнаний ворогом народу) та оголошення ворожими ідей Чаянова, Туган-Барановського, Слуцького, економічна думка України розвивалася в ізоляції від світової економічної думки, під політичне замовлення. Її характерними рисами були заідеологізованість, схоластичність, вульгаризація соціально-економічних процесів, відсутність альтернативності суджень.

В 1960-ті роки спостерігається деяке відродження економічної думки, пов'язане з іменами І. Лукінова, Ю. Пахомова, В. Корнієнка, І. Ястремського. Вони пропонують зміну підходів до визначення ролі політекономії в соціально- економічних перетвореннях. Але цей період знову змінюється застоєм у 70-ті роки. Розвиток політекономії соціалізму спрямовується на обґрунтування переваг соціалістичного типу господарювання над капіталістичним. Будь які спроби дослідження реальних проблем економіки Радянського Союзу в рамках цієї науки неможливі. Але в цей же час певний ресурс розвитку отримує прикладна економічна наука завдяки поширенню економічних експериментів по впровадженню госпрозрахунку і необхідності їх науково-методологічного забезпечення.

Лише наприкінці 80-х рр. починається формування засад сучасної концепції суспільного розвитку в економічній думці. Саме в цей час з'являються праці Пахомова, Черняка, Чухна, Гоша по дослідженню проблем соціалістичної власності з точки зору її економічної доцільності та ефективності, які сприяють формуванню плюралізму поглядів в економічній думці, поступово виводячи її розвиток за рамки марксистсько-ленінського догматизму.

Семінар 11. Економічний розвиток України в радянський період

1. Проголошення незалежності та спроби розбудови української державності в 1918-1920 рр.

2. Громадянська війна в Україні. Наслідки першої світової та громадянської війни.

3. Утворення УРСР. Відбудова народного господарства в 1920-х рр.

4. Соціалістична модернізація в УРСР в 1930-х рр.

5. Економічний розвиток західноукраїнських земель в 1920-1930-х рр.

6. Економічні наслідки другої світової війни для України. Відбудова народного господарства.

7. Повоєнний розвиток економіки УРСР.

Реферати

1. Індустріалізація в Запорізькій області (на прикладі окремих підприємств).

2. Економічний розвиток західноукраїнських земель в 1920-1930-х рр.

3. Евакуація промисловості України в роки Великої Вітчизняної війни.