2.5 Виникнення й розвиток давньоєгипетської цивілізації

Однією з найяскравіших цивілізацій Стародавнього світу є давньоєгипетська, історія якої нараховує три тисячі років. Вона виникла в долині ріки Ніл, за сприятливих природних умов. Теплий клімат і родючі ґрунти дозволяли збирати по два врожаї на рік, що давало можливість селянській родині виробляти втричі більше продуктів, ніж було потрібно для задоволення своїх потреб. Поява прибавочного продукту стала головною умовою появи цивілізації.

Найдавніші поселення скотарів і хліборобів виникли в долині Нілу в УІ- ІУ тисячоріччях до н. е. Основу господарської діяльності складало орне землеробство й скотарство. Розвивалася металургія міді, з якої виготовляли наконечники для стріл і копій, сокири, ножі, кинджали. У цей же час почала формуватися зрошувальна система, яку могли створити тільки великі землеробські громади. Пізніше ці громади перетворилися в держави (номи). Процес об'єднання номів завершився на рубежі IV- III тисячоріч до н. е., коли з Верхнього й Нижнього Єгипту була створена єдина держава.

Давньоєгипетська держава займала вигідне географічне положення, що дозволяло їй торгувати з усім Східним Середземномор'ям: Грецією, Критом, Кіпром, Передньою Азією.

Основою добробуту Єгипту було іригаційне землеробство. Орні землі й зрошувальні спорудження простягалися уздовж усього Нілу. Землю обробляли сохою й мотикою. Сіяли ячмінь, пшеницю, льон. Поля ділилися на дві категорії: «нижні», затоплювані під час розливу Нілу, і «верхні», які поливалися за допомогою системи «журавлів-шадуфів» і водяних коліс. Іригаційна система складалася з дамб і каналів. Будівництво, використання й ремонт цих споруджень вимагали єдиного контролю з боку верховної влади й злагодженої праці великих мас народу.

Земля й іригаційні спорудження перебували в державній власності й належали фараонові. Фараон роздавав землі в користування храмам і вельможам. Для обробки земель залучалися особисто вільні селяни-общинники. Контроль за цими роботами здійснювали урядовці-переписувачі. У Стародавньому Єгипті регулярно проводилися переписи населення й майна, на підставі яких розподілялася державна трудова повинність.

Кожен селянин повинен був відробити частину року на державних роботах: обробляти поля фараона й жерців, ремонтувати зрошувальні системи, будувати піраміди й храми. Державні повинності поширювалися на все населення країни, а ухилення від них переслідувалося за законом.

Таким чином, у Давньому Єгипті зложилася типова давньосхідна держава з деспотичною владою фараона. Власність і влада в країні були, по суті, одним і тим самим. Люди, що не мали влади, не могли мати й власності. Всі чиновники й вельможі перебували в абсолютній залежності від волі фараона. Фараон виділяв їм грошове утримання й надавав земельні ділянки, палаци, рабів. Однак у будь-який момент фараон міг забрати не тільки всю власність будь-якої людини, але і його життя.

Хлібороби жили у своїх власних будинках, але зерно для посіву, робочий інвентар і худобу для обробки землі він одержував з державних запасів. Майже весь зібраний урожай так само йшов на державні склади, селянинові залишалося рівно стільки, скільки необхідно було для життя його родини.

Ремесло теж існувало під контролем держави. Були створені досить великі підприємства, які робили одяг, посуд, зброю або готувили їжу для державних працівників. Єгиптяни знали бронзу, але вона йшла на прикраси й зброю, а знаряддя праці в Єгипті довгий час виготовлялися з каменю.

Розвивалася спеціалізація господарства по областях і торгівля. Верхній Єгипет поставляв зерно, Нижній Єгипет - виноград, фрукти, худобу. З Кіпру везли мідь, з Малої Азії - олово. Експлуатувалися захоплені території (Лівія й Нубія), звідки вивозилися мідь, золото, слонова кістка, шкіри, вовна.

Головним ідеалом давньоєгипетського суспільства була стабільність. На це були спрямовані й деспотизм фараонів, і релігія, і звичаї, і закони. Прагнення до стабільності привело до того, що економіка Давнього Єгипту фактично не розвивалася, відтворюючи колишні форми й відносини (впала в стагнацію).

Два найдавніших пам'ятники економічної думки Давнього Єгипту:

• «Повчання гераклеопольського царя своєму синові» (ХХІІ ст. до н. е.) - у якому наведені «правила» державного управління й керівництва господарством, оволодіння якими для правителя також важливі, як і оволодіння іншими сферами мистецтв.

• «Вислів Іпусера» (ХУІІІ століття до н. е.) - головна ідея якого - недопущення безконтрольності позичкових операцій і боргового рабства з метою запобігання збагачення «простолюдинів» і громадянської війни.