2.2 Неоліт (7-4 тис. Рр. До н. Е.)

«Неолітична революція» - перехід від типу господарства, що привласнює, до виробляючого, від полювання й збирання - до землеробства й скотарства. Людство вперше в історії стало саме виробляти необхідні для життя матеріальні блага. З' явився прибавочний продукт, що підвищило добробут населення й стало основою для виникнення держав.

Неолітична революція тісно пов'язана з першим суспільним поділом праці - виділенням землеробства й скотарства. Це сприяло виникненню обміну між осілими хліборобами й кочовими скотарями.

Виділяють чотири самостійних осередки походження культурних рослин:

• Передня Азія (7-6 тис. рр. до н. е.), де розводили пшеницю і ячмінь;

• басейн ріки Хуанхе (4-3 тис. рр. до н. е.), де розводили чумизу, гаолян і рис;

• Центральна Америка (5-3 тис. рр. до н. е.), де розводили боби й маїс;

• Перуанське нагір'я (3 тис. рр. до н. е.), де розводили бавовну й боби.

У період неоліту одомашнили велику й дрібну рогату худобу, свиней. Племена скотарів жили в степових районах Середньої й Центральної Азії, у Північній Африці й на Аравійському півострові. Було винайдене колесо.

На території Європи виробляюче господарство (землеробство й скотарство) виникло на початку УІ тисячоріччя до н. е. у нинішній Греції й за дві тисячі років поширилося по всьому континенті. На відміну від Азії й Африки скотарство в Європі носило допоміжний характер. Розводили в основному дрібну рогату худобу - овець і кіз.

Перші хлібороби Європи жили родинами по 5-7 чоловік у невеликих глинобитних або дерев'яних будинках. Населення селища рідко перевищувало 100 чоловік, а площа його земельних угідь - 100 га. Землеробство було підсічно- вогневим: на обраній ділянці землі вирубувався ліс і чагарник, однак пні залишалися. Земля розпушувалася мотикою й удобрювалася золою, у яку заривали насіння ячменя, полби, гороху, бобів, льону. Врожай збирали за допомогою серпа. Зберігання злаків стало причиною приручення кішки, що повинна була захищати запаси від гризунів.

Продовжували вдосконалюватися знаряддя праці. В епоху неоліту людство відкрило нові способи обробки каменю: шліфування, пиляння, свердління. З'явилися такі складні й трудомісткі вироби як шліфовані кам'яні сокири з висвердленим отвором під сокирище, на виготовлення яких був потрібний не один рік. Також з каменю виготовлялися серпи, наконечники копій, ножі, кинджали, мотики, зернотерки. З'явилися перші гірські виробітки для видобутку кременя. Як і раніше широко застосовувалися вироби з кістки й рога.

Вживання зернових культур у їжу стало можливим завдяки винаходу кераміки - обпаленого глиняного посуду. Гончарне ремесло стало першим виробництвом в історії людства. Спершу посуд ліпили спірально-джгутовим способом, а до ІУ тисячоріччя до н. е. було винайдене гончарне коло, що різко підвищило продуктивність праці і якість виробів. Другим ремеслом стало ткацтво. Уже в ІУ тисячоріччі до н. е. у Єгипті був винайдений вертикальний ткацький верстат.

Другий суспільний поділ праці - виділення ремесла із сільського господарства. Сприяло індивідуалізації праці, виникненню й розвитку приватної власності. Спочатку ремесло співіснувало із землеробством, виділившись остаточно тільки в епоху бронзи (з появою перших держав).

З поділом праці виникають передумови для натурального обміну продукцією на границі землеробських і скотарських племен. Хлібороби обмінювали в скотарів зерно, тканини й посуд на м'ясо, молоко й шкіри. Згодом обмін ставав регулярним, але ще не було винайдено загального еквівалента - грошей. Розвиток обміну призвів до зародження товарного виробництва й примітивних ринкових відносин.

Перехідною формою між кам'яним віком і епохою бронзи став енеоліт (мідно- кам'яний вік), що існував на території Європи тільки на південно-сході в V- IV тисячоріччях до н. е. Обробка міді стала можливою тільки з появою гончарного виробництва, глиняних форм для виливків і цегельних печей. Так зародилася металургія.

Мідь - м'який метал, тому її в основному використовували для виробництва зброї й прикрас, хоча застосовували й для знарядь праці. Перевагою міді була її технологічність: відносна легкість обробки й можливість повторної переробки зіпсованих виробів.

В епоху енеоліту з'явилися великі поселення з вулицями й площами, Центр яких перебував на височині й був укріплений ровом і частоколом. Чисельність населення таких протоміст досягала декількох тисяч чоловік.

Трипільська культура (культура Кукутені)

Культура часів неоліту-енеоліту (VI-III тисячоріччя до н. е.). Відкрита Вікентієм Хвойкою у районі села Трипілля під Києвом в 1897 р. Пам'ятники знаходять на території Румунії, Молдавії, України.

Для трипільської культури характерний високий рівень розвитку господарства й розвинених суспільних відносин. У часи цієї культури відбулося значне збільшення щільності населення в ареалі її поширення. Трипільські поселення найчастіше розташовувалися на придатні для землеробства пологих схилах, біля води. Їхня площа досягала декількох десятків, а в деяких випадках - 200-450 гектарів. Вони складалися з наземних глинобитних жител, розділених іноді внутрішніми перегородками. Частина приміщень, що служила для житла, опалювалася печами, відкритими вогнищами, мала круглі вікна, частину використовували під комори. У таких будинках, імовірно, жила одна або кілька родин.

Знаряддя праці й зброя виготовлялися з костей тварин, кременя й каменю, іноді з міді. К IV тисячоріччю трипільці навчилися добувати й обробляти мідну руду.

Трипільці вирощували пшеницю, овес, просо, горох, ячмінь, боби, виноград. Для обробки землі застосовували підсічну або підсічно-вогневу систему землеробства. Розводили велику й дрібну рогату худобу, свиней, коней. Полювали за допомогою лука й стріл. Використовували на полюванні собак. Високого рівня досягло гончарне ремесло. Трипільська кераміка займала одне з видних місць у Європі того часу по досконалості вироблення й розпису.