2.6 Шумерська культура

На південному сході Месопотамії в другій половині ІУ тисячоріччя до н. е. з'явилися люди, які називали себе «чорноголовими». Їхня зовнішність, мова й культура різко відрізнялися від місцевого семітського населення. Ці люди відомі під ім'ям шумерів. Шумерська цивілізація вважається однієї з найдавніших на землі.

У Шумері зародилася клинописна писемність. Писали на сирих глиняних табличках, які пізніше обпалювали. Слово або поняття зображувалося у вигляді особливого значка, що складався з нанесених на глину клиноподібних паличок. Шумерам приписували винахід колеса, гончарного кола, сільськогосподарських знарядь і пивоварства.

В ІІІ тисячоріччі до н. е. Шумер переживав економічний підйом. Розвивалося іригаційне землеробство, широко використовувався метал. У сільському господарстві розводили злаки (ячмінь, просо) і садові культури, серед яких особливе місце займала фінікова пальма. Примітивну мотику заміняє соха із трубкою-сівалкою, серпи виготовляються із глини, дерева із кремінними вкладишами, але поряд із цим і з металу. До кінця періоду створюється велика зрошувальна мережа в масштабах всієї південної частини країни.

Шумерські ремісники опанували методи лиття, клепки, паяння. З міді виготовляли різні знаряддя праці й зброя, навчилися також діставати бронзу. З міді, золота й срібла робили прикраси, судини й світильники. У будівництві широко застосовувалася цегла. З дерева виготовляли візки й колісниці, човни, меблі, музичні інструменти. З льону й вовни робляться тканини. Вміли виробляти фаянс і стекло.

Відбувається відділення торгівлі від ремесла. Із громад виділяються спеціальні торговці - тамкари, які займалися обміном товарів і продуктів. Відбуваються операції з купівлі-продажу землі, будинків, худоби, рабів усередині країни. Мірилом вартості при цьому слугували зерно й худоба, але використовувався вже й металевий еквівалент - мідь і срібло. Розвивається торгівля із Сирією, Закавказзям, Іраном, островами й узбережжям Перської затоки. Ремесла й торгівля зосереджують у міських центрах, зростає площа міст, збільшується число їхніх жителів.

Верхівку шумерського суспільства складав клас рабовласників. До нього належали родова знать, вище жрецтво, представники адміністрації, що утворять служиву знать, значення якої все більше зростало. Всі вони мали великі ділянки землі, десятками рабів і підневільних працівників.

Приблизно половину населення в шумерській місті-державі становили рядові общинники, які володіли невеликими наділами общинної землі й поєднувалися в територіальні й великородинні громади.

Швидкими темпами розвиваються рабовласницькі відносини. Основним джерелом рабства є війна. Ураховувалася кількість рабів, вік, стать, наявність у них дітей, розподіл по робочих загонах, видача їм продовольства й т. д. Рабів рахували по головах, поруч із ім'ям раба ніколи не вказували ім'я батька, як це робилося для вільної людини. Їх таврували, містили в колодки, нерідко вони працювали під контролем наглядачів, піддавалися побоям. Рабині трудилися як прядильниці, ткалі, зернотерниці, працювали на кухнях і скотарнях. Чоловіків-рабів використовували як грабарів, носіїв, садових працівників. Раби могли належати як приватним особам, так і храмовим господарствам.

У храмах рабів використовували не тільки на важких роботах, але й у культових церемоніях, наприклад як півчих. Храми володіли значною кількістю рабів (близько 100-200). У приватних господарствах їхнє число було невеликим (1-3), а в господарствах правителів - кілька десятків. Припускають, що в цілому, наприклад, у Лагаській державі на 80-100 тис. вільних припадало більше 30 тис. рабів, у Шурупаку на 30-40 тис. вільних - 2-3 тис. рабів. Раби коштували від 15 до 23 сіклів срібла (1 сікль ~ 8 г).

Окрім рабів у шумерському суспільстві було багато підневільних працівників: общинники, що розорилися й втратили свої наділи, молодші члени бідних родин, особи, що були пожертвувані в храми за обітницею, прибульці з інших громад, громадяни, що скоїли ті або інші злочини. Такі підневільні працівники трудилися поруч із рабами як у храмових, так і в приватних господарствах, їхнє положення було близьким до рабського.

Земля в шумерській місті-державі ділилася на дві частини. Одна перебувала у власності територіальної громади, але передавалася в індивідуальне володіння великим родинам, з яких складалася громада. Ця земля могла продаватися й купуватися, а, отже, могли бути створені великі земельні володіння в окремих осіб. Інша частина становила фонд храмової землі. Вона у свою чергу поділялася на кілька категорій: власне храмова земля, доходи з якої надходили на потреби культу й храму; земля, що роздавалася храмовому персоналу в невідчужуване й неспадкоємне користування за виконання обов'язків; нарешті, земля, що здавалася в оренду зі сплатою певної частки врожаю.