8.8 Швейцарська (Лозаннська) школа

Леон Вальрас (1834-1910) - французький економіст, засновник лозаннської школи маржиналізму. Інтерес до економічної науки в нього пробудив батько, що звернув його увагу на роботи Курно. В 1870 р. прийняв пропозицію викладати на кафедрі політекономії Лозаннського університету, де й працював до 1892 р.

Заслуга Вальраса в тому, що він запропонував концепцію загальної економічної рівноваги як універсального засобу аналізу економічної системи в цілому. В основі концепції лежить подання про економічну поведінку як про індивідуальну оптимізацію. Крім того, Вальрас зробив рішучий крок до математизації економічної науки. Йозеф Шумпетер називав Вальраса найбільшим «чистим теоретиком».

Економіка Вальраса - це абстрактна система, у якій діють суверенні й раціональні індивіди, які оптимізують свої цільові функції: вся необхідна інформація укладена в цінах і однаково доступна всім учасникам. Має місце досконала конкуренція.

Методологічні подання Вальраса ріднили його з класиками (зокрема з Дж. С. Міллем). Вальрас думав, що економічна наука повинна вказати шлях до більш справедливого суспільства й для цього вона повинна виявити закони, що управляють виробництвом і розподілом. Він виходив з того, що закони, які управляють виробництвом - об'єктивні законі, аналогічні законам природи. Ці закони є вираженням порядку, що встановлюється в економіці, де домінує принцип корисності. Спроби поліпшення цього порядку через втручання держави можуть привести лише до порушення пропорцій і зменшенню обсягу виробництва. У тієї ж час, як і Мілль, Вальрас уважав, що законі розподілу встановлюються й регулюються людською волею, тому можуть бути вдосконалені з урахуванням вимог справедливості.

Подання Вальраса про сутність і завдання економічної науки знайшли своє відбиття в запропонованій їм структурі економічної науки. Він виділяє три розділи: позитивну теорію ринкового господарства; нормативну теорію розподілу; прикладну теорію, або теорію політики.

В 1874 р. опублікована його основна праця - «Елементи чистої політекономії, або теорія суспільного багатства». У центрі уваги: загальнотеоретична проблема загальної економічної рівноваги. Рівновага визначається як «стан, за якого ефективний попит та пропозиція продуктивних послуг рівні, існує постійна стійка ціна на ринку продуктів і, нарешті, продажна ціна продуктів дорівнює витратам. Дві перших умови ставляться до рівноваги обміну, третя - до рівноваги виробництва. Ці умови Вальрас виразив за допомогою чотирьох взаємозалежних систем рівнянь. Підсумовуючи ціни попиту на ринку якого-небудь певного продукту, ми одержуємо ринкову ціну попиту, що в рівновазі повинна дорівнювати ринковій ціні пропозиції, отриманої таким же підсумовуванням індивідуальних цін пропозиції фірм, що

• и Т 7 У • •

поставляють продукцію на цей ринок. У той ж час, підсумкова ціна попиту, що пред' являють всі галузі на ринку якого-небудь фактору виробництва, винна рівнятися ціні пропозиції послуг даного фактору. Сумарний попит на всі фактори в кожен період повинен рівнятися доходам, отриманим домашніми господарствами від надання факторних послуг за тієї ж період. У результаті вони одержують такий грошовий доход, що дозволяє їм як споживачам максимізувати корисність при даних цінах. У підсумку цикл завершується.

Чи гарантує ринковий механізм досягнення загальної рівноваги? Які ціни відповідають рівновазі? Чи стійкою вона є? На всі ці питання намагався відповісти Вальрас.

У моделі Вальраса виробництво й споживання пов'язані через ринок споживчих товарів і ринок продуктивних послуг. Загальна сума надлишкового попиту на всіх ринках завжди дорівнює нулю, тобто якщо на якомусь ринку виникає надлишок, то на іншому з'являється рівний по величині недолік. Це по суті ускладнений закон Сея.

Вимірником цін у системі Вальраса є гроші. Загальна сума реальних грошових запасів, якими суспільство бажає володіти винна в стані рівноваги рівнятися пропозиції грошів. Рівновага копійчаного ринку досягається коливанням процентної ставки. У рівновазі процентна ставка грошового ринку збігається з величиною середньої норми прибутку в реальному секторі економіки.

Теорія Вальраса - це теорія економічної статики. Вона не знає часу, непевності й невизначеності, нововведень, економічного росту й циклічних коливань, неповної зайнятості. Але вона являє собою необхідну просту основу, освоєння якої дозволяє перейти до більше гнучких моделей економічної реальності.

Вільфредо Парето (1848-1923) - італійський економіст, спадкоємець Вальраса. Народився в Парижеві (батько за республіканські погляди був вигнаний з Італії, але вже в 1850 р. повернувся з дружиною й сином). Парето закінчив у Туріні політехнічний університет. Дипломна робота «Основні принципи рівноваги твердих тіл». Пройшов кар'єру від інженера шляхів сполучення до головних керуючих металургійних заводів Італії. В 1891 р. познайомився з Вальрасом. Пише статті з економічної теорії. В 1892 р. Вальрас запропонував йому своє місце в Лозаннському університеті. В 1896-1897 рр. опублікований «Курс політичної економії», у якому Парето намагався дати змістовне трактування твердженню, що досконала конкуренція забезпечує досягнення максимуму добробуту.

Основним внеском Парето в економічну теорію є запропонований їм критерій добробуту, відповідно до якого збільшення добробуту означає таку ситуацію, коли деякі люди виграють, але ніхто не програє. Іншими словами, стан називається оптимальним по Парето (оптимум Парето), якщо виконується наступна умова: нічий добробут не може бути поліпшене без погіршення добробуту кого-небудь іншого. Коли економіка досягає оптимуму, то подальше поліпшення яких-небудь важливих показників можливо тільки за допомогою глибокого структурного зрушення. Оптимум Парето характеризує найкращий розподіл товарів і ресурсів.

У сфері розподілу закон Парето спростовує доктрину Маркса й песимістичні висновки Рикардо. Закон Парето: «Як правило, ми можемо затверджувати, що збільшення багатства стосовно чисельності населення з необхідністю викликає зростання мінімального доходу, або зменшення нерівності доходів, або ті й інше разом».

Для того, щоб підняти рівень мінімального доходу або зменшити розрив у доходах необхідно забезпечити більш швидке збільшення багатства в порівнянні з чисельністю населення. Ніякий інший шлях (революція) неприйнятний, тому що руйнує багатство.

Поняття оптимуму Парето й досконалої конкуренції виявилися взаємозалежними. Довгострокова рівновага ринку досконалої конкуренції створює оптимальний розподіл ресурсів. Умови: досконала конкуренція означає повну відсутність контролю над цінами, воля входу й виходу з галузі, доступність інформації.

Семінар 7. Ринкове господарство країн Європи у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.

1. Процеси індустріалізації в Європі і Північній Америці, їх національні особливості.

2. Господарство країн - економічних лідерів в кінці ХІХ століття.

3. Економічний розвиток та загострення імперіалістичних протиріч на початку ХХ століття.

Реферати

1. Економічні причини й наслідки Громадянської війни в США.

2. Принцип вільної торгівлі й Опіумні війни.

3. Будівництво Панамського й Суецького каналів. Їхня роль у світовому господарстві.

4. Економічні наслідки об' єднання Німеччини.

5. Відкриття кінця XIX - початку XX ст., що змінили світ.

Семінар 8. Розвиток економічної думки у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.

1. Дж. С. Міль - завершувач класичної традиції в політекономії.

2. Вчення Ф. Ліста та історична школа. Нова історична школа.

3. Робітничий рух, виникнення і розвиток марксизму.

4. Маржиналістська революція в політекономії.

5. Неокласика - панівна парадигма в економічній теорії у першій третині ХХ століття.

Реферати

1. Карл Маркс про майбутнє капіталізму.

2. Особливості методології дослідження Карла Маркса.

3. «Національна система політекономії» Фрідріха Ліста.

4. Дослідження капіталістичної економіки в роботі Вернера Зомбарта «Сучасний капіталізм».

5. Значення історичної школи для подальшого розвитку економічної думки.

6. Переосмислення цінностей класичної політекономії в теорії маржиналізму.

7. Герман Генріх Госсен - учений, що випередив час.

8. Початок застосування математичних методів в економічній науці. Антуан Курно.

9. Австрійська школа і її внесок в економічну науку.

10. Концепція економічної рівноваги Леона Вальраса.

11. Теорія ринкового ціноутворення Альфреда Маршалла.