8.6 Становлення неокласичних традицій. Кембриджська школа

В 90-х рр. ХК ст. в Англії сформувалася так звана кембриджська економічна школа, засновником якої був відомий економіст Альфред Маршалл.

Але спочатку ми зупинимося на імені Вільяма Стенлі Джевонса, що не створив школи, але викладав у Манчестерському і Лондонському університетах. Джевонс належав до тих учених, які перебували під впливом ідей англійського філософа І. Бентама. «Арифметика щастя» - так можна назвати суть теорії Бентама. Він вважав задоволення й страждання «суверенами», що керують людським життям. «Природа поставила людство в залежність від двох верховних володарів - страждання й задоволення. Їм одним дозволено визначати, що ми можемо зробити ... Вони керують нами в усьому, що ми робимо й думаємо». Бентам проголосив що єдина ціль будь- якого уряду - досягнення «найбільшого щастя щонайможливо більшого числа людей». Бентам вважав, що щастя різних людей порівнянне й адитивно, тобто може підсумуватися в якесь загальне щастя всіх (наприклад: якби в античному світі число рабів рівнялося числу рабовласників то в такому випадку можливо було б, що в загальному результаті загальна кількість блага, породжуваного рабством майже рівнялася суми породжуваного їм зла). Порівняйте мораль Бентама з мораллю Івана Карамазова, що не міг прийняти загального щастя, оплаченого сльозою навіть однієї дитини.

Вільям Стенлі Джевонс (1835-1882). У зв'язку з важким матеріальним становищем родини (батько - процвітаючий ліверпульський торговець залізом збанкрутував у результаті кризи 1847 р.) не зміг закінчити навчання в Лондонському університетському коледжі, де вивчав хімію й металургію. В 19 років виїхав в Австралію, працював пробірником на Австралійському монетному дворі, вивчав у вільний час метеорологію, економічні науки, статистику, захоплювався фотографією. Жив в Австралії п'ять років. Після повернення в Лондон для закінчення освіти вибрав економку.

Його найбільш знамениті книги: «Теорія політичної економиї» (1871) і «Принципи науки - трактат про логіку й науковий метод» (1874).

Джевонс був одним із самих різнобічних економистів свого часу. Його цікавили теоретичні проблеми, прикладний аналіз (він досліджував ринки вугілля й золота), статистичні дослідження (він вніс великий внесок у розробку теорії індексів, а також намагався створити теорію економичного циклу, засновану на періодичності сонячної активності), питання логіки й методології науки (заклав основи сучасної логіки), йому належить докладний опис історичного розвитку математичної теорії граничної корисності.

Свою теорію Джевонс характеризував як «механіку корисності й власного інтересу». У передмові до своїй «Теорії політичної економії» Джевонс пише, що «наша наука повинна бути математичною хоча б тому, що має справу з кількостями».

За Джевонсом, теоретично весь запас благ, яким володіє індивідуум, можна розділити на будь-яку кількість частин. Корисність останнього додавання нескінченно малої кількості цього запасу одержало назву «кінцевої міри корисності» (останнього ступеня корисності). У цьому відмінність теорії Джевонса від інших маржиналістів. Слід зазначити, що, говорячи про останній ступінь корисності, Джевонс завжди має на увазі дуже мале або нескінченно мале збільшення блага. На відмину від австрійців Джевонс вважає поняття нескінченно малого збільшення блага коректним, але за умови, що воно відноситься не до одного індивіда, а до споживання всіх націй у цілому.

Джевонс проголосив кінцеву миру корисності мірилом мінової вартості. Кінцева міра корисності має тенденцію убувати з ростом кількості блага (по суті - це перший закон Госсена).

Джевонс сформулював правило, яким користується споживач, прагнучи максимізувати свою корисність: для одержання максимальної корисності доход споживача повинен бути розподілений так, щоб кінцеві міри корисності всіх спожитих благ були рівними.

Поняття корисності Джевонс застосовує до праці. Коли витрати праці стають значними, праця стає тягарем (здобуває негативну корисність). Тому процес праці буде тривати доти, поки його негативна корисність менше за абсолютним значенням, чим корисність продукту, створюваного цією працею. З досягненням рівності між ними процес виробництва даного блага припиняється.

Остання робота Джевонса, на відміну від першої, називається «Економікс» («Есопотіс§»). Цей термін і став згодом використовуватися для назви загальних економічних теорій.

Альфред Маршалл (1842-1924) - лідер кембриджської школи маржиналізму. Його дід був священиком, і Альфред готувався до духовної кар'єри. Зі шкільних предметів найбільше любив математику. У вільний час захоплювався шахами. Проти бажання батька, зайняв гроші у дядька й виїхав вчитися в Кембридж, який і закінчив з відзнакою й залишився для викладацької роботи. Політичну економію викладав з 1868 по 1908 р. З 1902 р. з його ініціативи було введене викладання цієї дисципліни під назвою «Економікс», у такий спосіб було остаточно витиснуто читання курсу по підручникам політичної економії класичної школи (Дж. С. Милля).

Основна праця Маршалла - «Принципи економікс» (6 книг) вийшла в 1890 р. й згодом постійно доповнювалась й перероблялась у восьми виданнях при житті автора.

Маршалл дав визначення «Економікс»: це наука, що вивчає людство в його повсякденному житті; вона розглядає ту частину індивідуальних або суспільних дій, що тісніше всього пов' язана з придбанням і споживанням матеріальних атрибутів добробуту.

Рушійною силою економіки Маршалл, як і класики, вважав економічну волю й конкуренцію. На друге місце він ставив гроші, тому що в тому світі, у якому ми живемо, вони служать єдиним придатним засобом для виміру мотивів людської діяльності в широких масштабах.

Блага бувають матеріальні й нематеріальні. І столяр-червонодеревець і торговець роблять корисності. У своїх теоретичних побудовах Маршалл об'єднав суб'єктивну граничну корисність із витратами виробництва. Цей принцип був покладений в основу неокласичної теорії, що передбачає необхідність обмину з урахуванням не тільки корисності блага, але й витрат виробництва.

Ціна товару визначається двома факторами: граничною корисністю й витратами виробництва. Ціна товару, яку згодний платити покупець, визначається мірою корисності. Ціна, що призначає продавець, базується на витратах виробництва. Ринкова ціна формується в ході досягнення компромісу між покупцем і продавцем.

р ї

8

8

0

Рис. 8.1 - «Хрест» Маршалла

ББ - виражає закон убування граничної корисності.

88 - виражає закон зростання граничних витрат.

Точка перетинання ББ і 88 визначає рівноважну ціну й рівноважну кількість товару.

Маршалл був першим економістом, що вивів криву попиту виходячи з функції корисності. У миру збільшення закупівель товару гранична корисність зменшується, отже, виникає негативний нахил кривої попиту. Для характеристики величини нахилу кривої попиту, Маршалл вводить поняття еластичності попиту за ціною (висока еластичність, низька еластичність, одинична еластичність).

Рівновага в економіці - це відповідність між попитом та пропозицією. Маршалл запропонував враховувати в економічному аналізі фактор часу. Він розрізняв миттєву, короткострокову й тривалу рівновагу.

Миттєва рівновага: різке підвищення попиту не може бути задоволено, тому різко зростає ціна, за цей час підприємець, що випускає дефіцитну продукцію, одержує додатковий доход (квазіренту).

Короткострокова рівновага дозволяє збільшити пропозицію на тих же потужностях.

Довгостроковий період: виробничі потужності можуть змінюватись, пропозиція пристосовується до зміни попиту.

Маршалл вважав недоцільним займатися визначенням категорій на каузальній основі, що вимагає доказу чітких розходжень. На його думку «у реальному житті немає чіткого розходження між речами, які є капіталом і не є їм, які належати до життєво необхідних засобів і не належати до них...». Він розумів капітал, не як сукупність речей, а як щось, що має нематеріальну, але тісно пов'язану з речами форму. Маршалл говорить про людський капітал: «Здатності людини так саме важливі як засіб виробництва, як і будь-який інший вид капіталу».

Велике значення Маршалл надає підприємництву. Всіх підприємців він ділить на дві групи: тих, хто відкриває нові й поліпшені методи господарювання й тих, хто слідує второваними шляхами. Другі дістають нормальний прибуток, перші можуть одержувати більше (квазірента).