3.3.8 Розвиток економічної думки в Давній Греції

Вперше слово «економія» було використано давньогрецьким істориком і письменником, учнем Сократа Ксенофонтом (445-355 рр. до н. е.). Ксенофонт є автором цілого ряду творів, присвячених економічним питанням: «Про доходи» - дослідження способів поліпшення фінансової й податкової систем в Афінах; «Домострой» («Оікопошік) - поради з раціонального ведення домашнього господарства. Слово економія походить від двох слів: «ойкос» - будинок, господарство; «ном» - правило, закон. У буквальному перекладі означає мистецтво управляти домашнім господарством. Ця книга написана у формі діалогу між Сократом і багатим афінянином Крітобулом і присвячена викладу ідей Сократа про правильне керування домашнім господарством.

У центрі трактату - опис зразкового домашнього господарства афінського громадянина. Воно охоплює такі сторони побуту, як розподіл сімейних обов'язків між чоловіком і дружиною; облаштованість домашніх приміщень і утримання в порядку господарських запасів; підбір управителя й слуг, забезпечення їхньої лояльності; нарешті, виробничі завдання хлібороба - від обробки ґрунту й посіву до збирання врожаю. Мова йде про принципи розумного, раціонального ведення господарства.

Ксенофонт дає читачеві безліч порад, іноді банальних (як, наприклад, що хліб варто зберігати в сухій частині будинку, а вино в прохолодній); іноді дотепних (що плаття й башмаки, які хазяїн повинен давати робітником не повинні бути однаковими, а одні гірше, а інші краще, щоб можна було гарному працівникові дати в нагороду що краще, а поганому - що гірше); іноді несподіваних (наприклад, відзначена окремої глави тема «Відучення дружини від косметичних засобів і приучення до зміцнення тіла турботами про господарство»).

Сімейні господарства стародавніх греків були натуральними. Обмін товарами займав незначне місце. У Ксенофонта тема поведінки на ринку з'являється лише мимхідь, у зв'язку зі згадуванням про купецьку професію. Заслуга Ксенофонта в тому, що він першим указав на взаємозв'язок між поділом праці й ринком. Одним з перших був Ксенофонт і в осмисленні двох сторін товару (з одного боку - споживчої вартості, з іншого боку - здатності до обміну - мінової вартості).

Суспільство, описане Ксенофонтом, називається традиційним, тому що життя будується за заведеними звичаями, традиціями, зразками поводження, завітами предків.

Багато в чому схожі із Ксенофонтом думки висловлював інший античний філософ Платон (428-347 рр. до н. е.). Платон створив вчення про ідеальну державу, у якій всі громадяни спільно володіють засобами виробництва. Докази переваг суспільної власності побудовані їм на основі вчення про моральність. Моральність - є усвідомлення єдності, вона сама по собі загальна. Діяти в дусі єдності морально. Приватна власність ставить інтерес особистості вище спільного інтересу, кожен хоче володіти власністю для себе. Тому приватна власність аморальна.

Всі громадяни в Платона діляться на 3 групи: 1) філософів-правителів; 2) стан воїнів; 3) стан хліборобів і ремісників. Приналежність до стану (на відміну від індуїстських варн) не передається в спадщину.

Стражі й правителі не мають ніякої власності. Вони служать не одержуючи ніякої винагороди окрім продовольства (не мають навіть особистої власності).

Платон доходить навіть до усуспільнення дружин і скасовує родину. У державі Платона заборонені неупорядковані полові відносини. Статеві відносини строго регламентовані. Жінка може мати дітей з 20 до 40 років, чоловік з 25 до 55. Діти, народжені поза цими віковими рамками, знищуються.

Аристотель (384-322 рр. до н. е.) - видатний філософ і мислитель, найбільш яскравий представник економічної думки античного світу.

Економіка в Аристотеля - це природна господарська діяльність з виробництва необхідних для життя корисних речей. Ця діяльність включає також обмін, але лише в рамках, необхідних для задоволення особистих потреб (причому розумних). Обмін, що має на меті не задоволення потреб, а одержання прибутку, збагачення, Аристотель уважав протиприродним.

Крім поняття економіка, що завдяки Аристотелю міцно узвичаїлося, він увів ще одне поняття: хрематистика, що не стало розповсюдженим. Хрематистика (хремата - предмети необхідності) означає мистецтво запасатися необхідним. Запаси звичайних продуктів мають розумна межа, свою природну границю - вони псуються від часу, вимагають місце для зберігання й т. д. Таким чином, збільшувати їх надміру - собі в збиток.

Інакша справа з грішми. За Аристотелем, гроші виникли з потреб мінової торгівлі й у цій якості вони стали настільки ж необхідними, як і натуральні запаси, тому що сприяють добуванню засобів до існування. Однак нагромадження грошей не має тієї природної границі, що властива натуральним запасам. «Всі, хто займаються грошовими обіг прагнуть збільшити кількість грошей нескінченно». Замість того щоб бути засобом, багатство стає метою й починає конкурувати з іншими цілями.

Сама по собі хрематистика природно доповнює економіку як мистецтво користуватися й розпоряджатися наявним майном. Аристотель не засуджував хрематистику (будь-яке господарство неможливо без запасів). Але він засуджував накопичення понад потрібних для ведення господарства меж, коли нагромадження (запаси, у тому числі й грошові) стають не засобом, а метою. Так що справа не в самій хрематистиці, а в тому особливому типі поведінки (сьогодні ми називаємо його економічною), що з неї виростає. Аристотель прагнув попередити погрозу порядку, що веде до обмеженості - головної проблеми сьогоднішнього часу.

Слідом за Ксенофонтом, Аристотель міркував про двоїстий характер товару й основи мінових співвідношень. Один крок відокремлював Аристотеля від трудової теорії вартості, за якою продукти обмінюються відповідно до кількості вкладеної в них праці.

Коли Аристотель говорить про обмін (часто зустрічається в нього приклад: будівельник - башмачник) він не має на увазі випадковий акт. Мова йде про повторювані відносини. Обмін уважався справедливим, якщо дозволяв сторонам і далі підтримувати відносини. Аристотель не приймав великої торгівлі й позичкових операцій. Він відносив їх не до сфери економіки, а до сфери хрематистики.

Міркування Аристотеля можна резюмувати в такий спосіб:

• обмін відбувається, якщо тих, хто обмінюється, зв'язують взаємна потреба і якщо те, що підлягає обміну, у якімсь змісті дорівнює й має загальну міру;

• загальною мірою при обміні є потреба, що на практиці заміняють гроші (монети). Причому гроші - це умовна міра, вона встановлюється не за природою, а за угодою між людьми. Використання грошей як засобу нагромадження або як лихварського капіталу Аристотель відносить до сфери хрематистики. За його словами «лихварство викликає загальну ненависть», тому що воно робить самі грошові знаки предметом власності, які таким чином, гублять своє призначення, адже вони виникли заради мінової торгівлі, стягнення ж відсотка веде безпосередньо до збільшення грошей;

• обмін справедливий, якщо співвідношення сторін відбиває співвідношення їхніх робіт;

• створюючи між собою обміни, люди беруть участь у загальному (общинному) житті, що без справедливих обмінів неможливо.