9.4 Ранній інституціоналізм
9.4.1 Загальна характеристика інституціоналізму
Інституціоналізм - це течія економічної думки, яка виникає на межі XIX- XX ст. у США як реакція на панування монополій в ринковій економіці. На першому етапі для інституціоналізму була характерна критика монополій і в цьому сенсі він став альтернативою неокласичній теорії. Прихильники інституціоналізму критично сприймали і висновки марксистської політекономії.
У розвитку інституціоналізму виділяють кілька етапів (періодів).
Перший етап (перша чверть XX ст.) - період раннього, так званого критичного інституціоналізму, представлений теоріями американських дослідників Т. Веблена, Дж. Коммонса, У. Мітчелла, а також англійського економіста Дж. Гобсона.
Другий етап (1930-1950 рр.) - період зрілого, позитивного інституціоналізму, який пропонував реформи ринкової економіки для подолання кризових явищ 1930-х рр. Представниками цього періоду були американці А. Берлі, Г. Мінз, Дж. М. Кларк, С. Чейз, австрієць Й. Шумпетер, француз Ф. Перру.
Третій етап (1960-1990 рр.) - соціально-інституціональний напрям, або неоінституціоналізм, представлений роботами американських дослідників Дж. Гелбрейта, р. Коуза, шведа Г. Мюрдаля та ін.
Вчених, яких відносять до інституціоналізму об'єднує не єдина теорія, а спільна методологія. Інституціоналізм ґрунтується переважно на позаекономічному тлумаченні суті господарських процесів і ринковому суспільстві. Рушійними силами економічного розвитку вважаються соціальні явища як політичного, правового, етичного, морального, психологічного, технічного, так і економічного характеру - такі як держава, профспілки, сім'я, традиції, мораль, правові акти, наука і технічний прогрес, конкуренція, тощо. Ці та інші явища були об'єднані одним спільним терміном - інститути,або інституції, що й дало назву цьому напряму економічної думки.
Різні представники інституціоналізму по різному визначають основу економічних процесів. Так, Т. Веблен вважав такою основою психологію і біологію, Дж. Коммонс - психологію і право, У. Мітчелл - технологію і т. д. Тому представників цієї течії об'єднує не єдина теорія, а єдина методологія - переважно позаекономічне трактування економічних явищ і процесів.
Інша важлива риса інституціоналізму - визнання еволюційного розвитку єдино можливою формою економічного і соціального прогресу (були принциповими противниками революційних зрушень, виступали за реформи капіталізму), а також визнання важливої ролі держави в економіці (виступали за державне регулювання економіки).
Виділяють три риси, що визначають специфіку методології інституціоналізму:
Незадоволення надто високим рівнем абстракції, властивим класичній і неокласичній теоріям.
Прагнення до інтеграції економічної теорії з іншими суспільними науками.
3. Незадоволення недостатнім емпіризмом класиків і неокласиків, заклик до деталізації кількісних досліджень.
В рамках раннього інституціоналізму виділяють три напрямки:
соціально-психологічний напрям Т. Веблена;
соціально-правовий напрям Дж. Коммонса;
емпіричний, або кон'юнктурно-статистичний напрям У. Мітчелла та його послідовників.
До раннього інституціоналізму відносять і «англійський» інституціоналізм Дж. А. Гобсона.
9.4.2 Соціально-психологічний інституціоналізм
Засновником цього напряму і загалом інституціоналізму вважають Торстейна Веблена (1857-1929). Його основні праці: «Теорія бездіяльного класу» (1899), «Теорія підприємництва» (1904), «Інстинкт майстерності та стан промислової техніки» (1914), «Інженери та система цін» (1921), «Власність відсутнього» (1923).
Веблен став першим економістом, хто показав неспроможність економічного лібералізму в умовах панування монополій та обґрунтував необхідність «соціального контролю» господарської діяльності. Він започаткував новий методологічний прийом - технологічний детермінізм, проголосив, що в майбутньому суспільстві буде панувати технократія, засуджував панування монополій і фінансової олігархії.
Основними елементами ринкової системи Веблен вважав машинне виробництво («індустрію») і систему підприємництва («бізнес»). Він вважав, що між інтересами «індустрії» і «бізнесу» існують суперечності, так як метою «індустрії» є виробництво товарів, а метою «бізнесу» - отримання прибутків. Суперечність («дихотомія») між виробництвом і підприємництвом загострюється з економічним розвитком. Період панування монополій, які збільшують свої прибутки не за рахунок розвитку виробництва, а за рахунок операцій з цінними паперами, є кульмінацією цих суперечностей. У своєму сценарії майбутнього Веблен передбачав установлення влади «технократії» (технічної інтелігенції).
Якщо Карл Маркс і Давид Рікардо протиставляли найманих робітників і капіталістів, то Торстейн Веблен протиставляв «технократів», які виконують корисні виробничі функції, і «бізнесменів», які не виконують корисної роботи і тому утворюють «бездіяльний клас». Перехід влади до «технократії» Веблен вважав легкоздійсненним. Останнім варто було лише проголосити страйк, як настане «параліч старого порядку», адже без інженерів виробництво стане неможливим.
Перехід влади до технократії забезпечить ефективне функціонування виробництва заради задоволення потреб усіх членів суспільства.
До рушійних сил розвитку виробництва і суспільства Веблен відносив такі «інституції», як батьківські почуття, «інстинкт майстерності», задоволення від виконаної роботи, потяг до праці та знань, які передаються з покоління в покоління через сімейне виховання, що згодом переростає в турботу про суспільство.
Дехто називав Веблена американським Марксом. Це не відповідає дійсності. Хоча Веблен не сприймав «економічного лібералізму», ставши на позиції еволюційної теорії (заклав основи соціального дарвінізму), яка розглядає економічну систему як кумулятивний процес, а не як «саморегульований механізм», але він виступав проти класової боротьби і «диктатури пролетаріату».
9.4.3 Соціально-правовий інституціоналізм
Соціально-правову течію інституціоналізму заснував Джон Роджерс Коммонс (1862-1945). Основні праці: «Правові основи капіталізму» (1924), «Інституціональна економікс» (1934).
Коммонса з Вебленом пов'язувало те, що вони обидва віддавали перевагу аналізові позаекономічних чинників суспільного розвитку. Однак на відміну від Веблена, який віддавав пріоритет психологічним і біологічним факторам, Коммонс на перший план поставив аналіз юридично-правових інститутів, заснувавши соціально- правовий інституціоналізм.
Всі явища економічного життя Коммонс тлумачив як своєрідні «правові угоди». Всі «угоди» в суспільстві Коммонс поділяв на три групи: ринкові, адміністративні та розподільчі. Першоосновою «угод» в суспільстві є угоди між підприємцями і робітниками, яких Коммонс вважав рівноправними партнерами. При виникненні конфліктів їх має вирішувати суд, яких визначає правила гри і готовий до примирення сторін. При зіткненні інтересів різних груп стосовно обміну продукту держава (Верховний суд країни) має встановлювати «розумну вартість» продукту. Шляхом юридичного регулювання «угод» усуваються суперечності ринкової економіки. А причини загострення суспільних суперечностей, на думку Коммонса, ховаються у недоліках механізму юридичного регулювання конфліктів.
Коммонс досліджував історію виникнення профспілок і об'єднань підприємців, вивчав вплив різних інституцій на боротьбу робочого класу і розвиток профспілок. Коммонс був менш критичним в порівнянні з Вебленом, він вважав, що людський розум здатен вирішити будь-які проблеми, якщо тільки його правовими засобами спрямувати у правильне русло.
Емпіричний інституціоналізм
Засновником емпіричного, або кон'юнктурно-статистичного, інституціоналізму став Уеслі Клер Мітчелл (1874-1948). В своїй основній праці «Економічні цикли» (1913), Мітчелл намагався: по-перше, з'ясувати вплив на економічні фактори (через грошовий обіг, кредит, фінанси і т. ін.) неекономічних чинників - психології, поведінки і т. п.; по-друге, сконструювати модель безкризового економічного розвитку (за допомогою державного регулювання економіки).
З 1920 по 1950 р. Мітчелл очолював засноване ним Національне бюро економічних досліджень. Він орієнтував роботу бюро тільки на збирання і класифікацію статистичних даних про економічні процеси. Після «Великої депресії»30-х років Мітчелл став одним з теоретиків «регульованої ринкової економіки», пропонуючи послабити економічну циклічність методами грошово- кредитного регулювання і регулювання державних витрат.
Економічне прогнозування на основі побудови динамічних рядів кон'юнктури і кривих, що репрезентують середні індекси ряду показників національного господарства, яке здійснювалось «гарвардською школою» інституціоналізму на чолі з Мітчеллом, породило нову галузь економічної науки - економетрію, що ґрунтується на математиці і статистиці.
Англійський інституціоналізм Дж. А. Гобсона
Англійська економічна думка зростала спочатку на традиціях класичної, а потім неокласичних теорій, тому для неї був нетиповим підхід Джона Аткінса Гобсона (1858-1940), який розглядав проблеми розподілу переважно з етичних позицій. Головну причину економічних спадів Гобсон бачив у недостатній купівельній спроможності мас (теорія недоспоживання), тому вимагав з боку держави загального підвищення заробітної плати та певного обмеження прибутків підприємців. Згодом теорія недоспоживання була схвалена Кейнсом, адже пояснювала нестачу сукупного попиту (центральної категорії кейнсіанського вчення) недоспоживанням населення.
У працях «Еволюція сучасного капіталізму» (1894), «Імперіалізм» (1902) та ін. Гобсон багато уваги приділяє етичним аспектам економічних і політичних проблем, що і дає змогу віднести його до інституціоналістів. У роботі «Імперіалізм» Гобсон формулює основні ознаки імперіалізму, які згодом аналізував Ленін в роботі «Імперіалізм як остання стадія капіталізму». Характеризуючи імперіалізм, Гобсон вказує на: зростання концентрації виробництва у промисловості, зростання ролі банків, всесилля фінансового капіталу, пов'язане з цим зростання експорту капіталу, посилення колоніальної експансії великих держав, поділ світу між ними та пограбування відсталих народів. Погляди Гобсона справили великий вплив на формування концепції лейборизму - британського варіанту соціал-реформізму.
9.5 Позитивний інституціоналізм
В 1930-1950 рр. інституціоналізм характеризувався, перш за все, позитивістською спрямованістю (на відміну від критичної спрямованості раннього інституціоналізму) і бажанням оздоровити ринкову економіку.
Американський позитивний інституціоналізм
В США ідеї, висунуті Вебленом, розвивали «інтелектуальні бунтарі», до яких відносять інституціоналістів нової генерації: Адольфа Берлі (1895-1978), Гарднера Мінза (1896-1976), Джона Моріса Кларка (1884-1963), Стюарта Чейза (1888-1970)
та ін. Вони вважали, що висновки Веблена про «штучне заморожування виробництва корпораціями», згубні наслідки панування «великого бізнесу» знайшли пряме підтвердження у період економічного спаду та наступної тривалої депресії.
Так, Дж. М. Кларк (син відомого представника неокласичної теорії Дж. Б. Кларка) в працях «Соціальний контроль над бізнесом» (1926), «Стратегічні фактори економічного циклу» (1934) доводив необхідність встановлення державного контролю над монополістичними корпораціями, вважаючи, що держава має перейти від позицій спостерігача до виконання функцій організатора національного виробництва. Головне завдання держави - антициклічне регулювання, яке включає зростання державних витрат, стимулювання прибутків і зайнятості населення.
Берлі і Мінз аналізуючи структуру монополістичної корпорації, вивчали процес відокремлення власності від безпосереднього управління виробництвом, вбачаючи в цьому посилення ролі технократів (технічної інтелігенції). На зростання ролі технократів в майбутньому суспільстві (і зниження ролі найманої праці) вказував в своїй праці «Технократія» (1913) Чейз.
Нові інституціоналісти взяли активну участь у розробці «нового курсу» президента США Ф. Рузвельта, коли була практично легалізована центральна для інституціоналізму ідея державного контролю ринкової економіки. В теоретичному плані вони виступили як безпосередні попередники кейнсіанства.
Інституціональні теорії Йозефа Шумпетера
Австро-американський економіст Йозеф Шумпетер (1883-1950) прагнув поєднати економічну теорію, економічну соціологію та історію економічного аналізу. Він ввів в обіг поняття «інновації» - це нововведення в області технології чи організації управління. Під інноваціями Шумпетер розумів нові продукти, нові технології, освоєння нових ринків збуту і джерел сировини, маркетингові розробки. Інновації спрямовані на підвищення продуктивності.
Шумпетер приділяв велику увагу розгляду питань про механізм функціонування і розвитку ринкової економіки. В книзі «Теорія економічного розвитку» (1911) він намагався знайти відповідь на питання, «як економічна система виробляє ту силу, яка невпинно її змінює».
Головною фігурою, яка здійснює «нові виробничі комбінації», є підприємець. Це не обов'язково власник, ним може бути і менеджер, головне, щоб він був здатен втілювати нове в практику. Стимулом для підприємницької діяльності є підприємницький прибуток, який виникає тільки за умови запровадження нових виробничих комбінацій (в умовах динаміки). В умовах статики (звичайного господарського кругообігу) підприємницького прибутку не існує.
З новаторською діяльністю Шумпетер пов'язує і циклічну форму розвитку економіки. Він намагається знайти залежність між трьома типами циклів - довгими, середніми і короткими. Стрімке піднесення виробництва (бум) Шумпетер пояснює появою певного нововведення, яке починає приносити прибуток і породжує лавину «дотичних» інновацій. Але прибутки зменшуються, період процвітання закінчується, настає рецесія (застій), яка продовжується доти, доки не знайдуться нові новатори, які будуть впроваджувати нововведення в виробництво. Так як нововведення здійснюються стрибкоподібно, з'являється циклічність економічного розвитку.
Конкуренцію нововведень Шумпетер називає ефективною конкуренцією. А монополію, яка утворюється внаслідок конкуренції нововведень, називає
і • гр • • и • и • и • и
ефективною монополією. Така монополія ґрунтується на певній стійкій ринковій перевазі, здобутій у жорсткій конкурентній боротьбі. За таких умов монопольний прибуток стає винагородою за нововведення, але він є тимчасовим, і зникає під дією того ж механізму конкуренції, тобто внаслідок інновацій конкурентів.
9.5.3 Соціологічна школа інституціоналізму
Реакцією на негативний ефект панування монополій, загострення соціальних проблем ринкової економіки стало виникнення соціологічної школи інституціоналізму. Її представники надають велике значення соціологічним проблемам.
У формуванні «соціологічної школи» велике значення мали ідеї французьких економістів. Найвідомішими економістами соціологічного спрямування у 19201930 рр. були Франсуа Сіміанд, Гаетан Піру, Бертран Ногаре. У своїх дослідженнях вони застосовували так званий «позитивний метод». вивчали вплив соціальних факторів на економічний розвиток, критикували неокласичну концепцію, засуджували монополізацію економіки, виступали за розвиток державного регулювання і переростання ринкового господарства в «змішану економіку».
Подальший розвиток соціологічної школи відбувався після Другої світової
війни.
9.6 «Кейнсіанська революція» в економічній теорії
Неокласичний напрямок було пануючої в економічній науці до 30-х років ХХ ст. Неокласики переконані були в тім, що механізм вільного ринкового ціноутворення автоматично здатний привести ринок до рівноваги. Дійсність спростувала їхню теорію. Уже з 1825 р. економіку потрясали кризи. Учені по-різному намагалися пояснити їхні причини: настроєм оптимізму або песимізму в підприємців (Джевонс намагався зв'язати підйоми й спади ділового циклу із сонячною активністю); порушенням пропорцій між галузями виробництва й банківською процентною політикою й ін. Але запропонувати діючих способів боротьби з економічними кризами ніхто не міг.
На рубежі ХІХ-ХХ ст. механізм автоматичного ринкового саморегулювання був серйозно підірваний розвитком монополій. Вільний перелив капіталів з галузі в галузь, вирівнювання цін, норми прибутку стало неможливим.
Найбільше гостро кризові явища виявилися в 1929-1933 рр. і в період наступної депресії 30-х років. Економічна криза 1929-1933 рр. продемонструвала очевидну невідповідність між високим рівнем розвитку продуктивних сил і ірраціональністю стихійних ринкових процесів. Високий рівень усуспільнення й ускладнення господарського механізму вимагав посилення ролі держави. Перші кроки в цьому напрямку були зроблені в США реалізацією «нового курсу» президента Ф. Рузвельта.
Втручання держави в економічні процеси вимагало теоретичного обґрунтування. Таку теорію створив Дж. М. Кейнс, опублікувавши в 1936 р. «Загальну теорію зайнятості, відсотка й грошей», що стала теоретико- методологічною базою програм стабілізації економіки на державному рівні в ряді країн Європи й США. «Загальна теорія зайнятості» стала поворотним пунктом в історії економічної науки й багато в чому визначає економічну політику й у наш час.
Дж. М. Кейнс писав про класиків: «Аналіз економіки на тривалих відрізках часу тільки дезорієнтує нас. Він так само тривіальний, як твердження про те, що всі ми, якщо розглядати життя в довгостроковому періоді, коли-небудь умремо. Економісти, що розглядають економіку в довгостроковому періоді, намагаються вирішити занадто просте завдання, відповідь на яку нікому не потрібний. Ми перебуваємо в епіцентрі урагану, а вони повторюють, що коли шторм закінчиться, океан заспокоїться».
Джон Мейнард Кейнс (1883-1946) - англійський державний і політичний діяч, учень Маршалла, що не став його послідовником. Учився в Королівському коледжі при університеті в Кембриджі (1902-1906 рр.), слухав лекції Маршалла. За запрошенням Маршалла викладав у коледжі в 1908 р.
В 1909-1915 рр. викладав економіку й математику.
1906-1908 рр. - був співробітником міністерства (Управління в справах Індії), працював рік у військовому відділі, а пізніше - у відділі доходів, статистики й торгівлі.
1945 - редактор Економічного журналу.
1914 - член Королівської комісії з фінансів і грошового обігу в Індії (в 1913 році опублікована книга Кейнса «Грошовий обіг і фінанси Індії»).
1915-1918 - займався проблемою міжнародних фінансів.
1919 - «Економічні наслідки Версальського мирного договору».
1921 - «Трактат про ймовірності».
1926 - «Кінець вільного підприємництва».
1930 - «Трактат про гроші».
1940 - Кейнс - радник Британського казначейства.
1942 - один з директорів Англійського банку.
1944 - головний представник країни на Бретон-Вудській валютної конференції.
Навчання Кейнса стало своєрідною реакцією на неокласичну школу й маржиналізм. Економічна криза 1929-1933 рр. різко змінила погляди Кейнса, він рішуче порвав з поглядами Маршалла - свого вчителя й висловив думку про те, що капіталізм епохи вільної конкуренції вичерпав свої можливості.
На відміну від економістів, які зосереджували своя увага на діяльності окремих господарських одиниць, Кейнс значно розширив рамки дослідження, розглядаючи капіталістичне господарство в цілому, оперуючи агрегатними категоріями: споживання, заощадження, інвестиції, зайнятість. Головним у методі дослідження Кейнса було те, що, аналізуючи сукупні народногосподарські величини, він прагнув установити причинно-наслідкові зв'язки, залежності й пропорції між ними. Кейнса тому вважають основоположником макроекономічного напрямку економічної науки.
Основна відмінність теорії Кейнса від класиків: заперечення саморегулювання ринкової економіки. Ніякого механізму, здатного забезпечити таке саморегулювання й стабільний розвиток економіки не існує. Повна зайнятість при капіталізмі досягається тільки в рідких випадках, а вимушене безробіття існує завжди.
Кейнс відкинув висновок класиків про вільне ціноутворення, висунувши наступні обвинувачення:
монополістичні тенденції не дозволяють цінам бути справді вільними, тобто регулювати співвідношення попиту та пропозиції;
довгострокові контракти перешкоджають оперативній реакції ціни на зміни ринкової кон'юнктури;
договори між профспілками й підприємцями заважають заробітній платі виконувати функції регулюючої ціни на ринку праці.
норма відсотка не може постійно знижуватися з метою стимулювання інвестицій. Існує границя, нижче якої економічні суб'єкти віддають перевагу зберіганню своїх заощаджень у ліквідній формі з метою страхування себе у випадку непередбачених ускладнень.
Таким чином, Кейнс намагався показати, що механізм автоматичного зрівняння попиту та пропозиції є утопією.
Кейнсіанський підхід заснований на пріоритеті сукупного попиту, що у концепції Кейнса тотожній національному доходу, що витрачається на споживання й заощадження, тобто складається з індивідуального й виробничого попиту. Перший - це витрати суспільства на споживчі блага, другий - на інвестиції (капітальні блага).
При зростанні національного доходу попит повинен зростати, а цього не відбувається, тому що зростання доходів веде до зростання заощаджень. Виходить, чим більше національний доход, тим менше (відносно) споживчий попит. А саме він впливає на процес відтворення. Причини цієї закономірності Кейнс бачив не в соціальних, класових відносинах, а в психології людини, що схильний споживати відносно менше в міру зростання доходів. Це його твердження відомо за назвою «основний психологічний закон суспільства».
Другий компонент ефективного попиту - виробничий попит, що є показником бажання капіталістів інвестувати свої капітали. Основні фактори, які впливають на обсяг інвестицій - це норма відсотка й норма очікуваного прибутку, тобто інвестиції можуть здійснюватися тільки в тому випадку, якщо очікуваний прибуток перевищує позичковий відсоток. Величину відсотка Кейнс ставив у залежність від пропозиції грошей і попиту на них.
Необхідна умова для нормального розвитку економіки й досягнення її рівноважного стану по Кейнсу полягає в тому, щоб вакуум, що виник внаслідок розриву між рівнем доходу й споживанням, заповнювався збільшенням інвестиційних витрат, які покликані поглинути обсяги заощаджень, які постійно ростуть. Це можливо тільки якщо інвестиції дорівнюють заощадженням.
До Кейнса економісти вважали, що інвестиції автоматично пристосовуються до рівня заощаджень за допомогою норми відсотка.
Кейнс же висловив думку про те, що зберігають споживачі, а інвестують виробники, тобто рішення про заощадження й інвестиції приймають різні люди, не узгоджуючи їх між собою, і керуються різними мотивами.
Рис.
9.1 - Кейнсіанський
хрест
Загальна картина економічної системи за кейнсіанською теорією виглядає в такий спосіб: сукупний попит представляє суму витрат суспільства на споживання й очікувані витрати суспільства на інвестиції. Існує тільки один рівень національного доходу, за якого сукупні витрати (ЛБ) дорівнюють чистому національному продукту. Це і є очікуваний рівень рівноваги (Ое). Будь-який інший обсяг національного виробництва є нерівноважним, тому що в цьому випадку плани покупців не будуть відповідати діям виробників. Наприклад, якщо національний доход упаде нижче рівня рівноваги (Оі), планові витрати теж зменшаться, але не на таку ж величину, як національний доход. Це приведе до того, що споживачі будуть вимагати більшої кількості товарів, чим виробляють фірми.
В іншому випадку, перевищення національним доходом рівноважного рівня (02), сукупний попит зросте на меншу величину (частина піде в заощадження). Це означає, що підприємства будуть виробляти товарів і послуг більше, ніж планується купити. Перенасичення ринку буде сигналізувати про необхідність зменшити обсяги виробництва, що приведе до росту безробіття та неповного використання встаткування.
Саме недостатнім попитом Кейнс пояснює циклічний характер виробництва. Безробіття й інфляція пояснюються недоліком синхронності в прийнятті деяких конкретних економічних рішень (наприклад, рішень про заощадження й інвестиції). У сучасній капіталістичній економіці інвестиції, як правило, відстають від заощаджень, має місце перенагромадження й суспільство випробовує кризу або тривалу стагнацію. Саме зменшення рівня інвестиційної діяльності Кейнс і його прихильники вважали основною причиною «Великої депресії» 1930-х рр.
Для забезпечення ефективного попиту Кейнс пропонував використати наступні інструменти:
Грошова політика, регулювання процентної ставки.
Бюджетна політика (збільшення державних витрат і зниження податків).
Перерозподіл доходів в інтересах груп, які одержують найбільш низькі доходи.
Політика повної зайнятості (розширення соціального забезпечення, довгострокові кредити, суспільні роботи).
Головним інструментом Кейнс уважав бюджетну політику.
Кейнс увів в економічну науку концепцію мультиплікатора інвестицій. Збільшення інвестицій приводить до збільшення національного доходу, причому на величину більшу, ніж початковий ріст інвестицій. Кожна інвестиція перетворюється в суму доходів, які витрачаються й перетворюються в нові доходи й т. д. В остаточному підсумку приріст національного доходу через певний час буде значно більшим, ніж приріст початкових інвестицій. Мультиплікатор інвестицій показує, у скільки разів приріст національного доходу перевищує початковий приріст інвестицій. Величина мультиплікатора залежить від того, яку частину доходу суспільство витрачає на споживання: чим вище схильність до споживання, тим більший мультиплікатор і навпаки.
1 1 мгьт = =
1 - МРС МР8
МРС - гранична схильність до споживання;
МР8 - гранична схильність до заощадження.
Аналогічно проявляється мультиплікаційний ефект при зміні державних витрат.
Для здійснення мер підвищення зайнятості необхідна сильна державна влада.
«Впровадження централізованого контролю, необхідного для забезпечення повної зайнятості, вимагає значного розширення традиційних функцій уряду... Але при цьому залишаються широкі можливості для прояву приватної ініціативи й відповідальності» (Кейнс).
Значення теорії Кейнса в наступному:
він поклав початок макроекономічного методу дослідження;
на перший план висунув проблему реалізації (ефективного попиту), що поклала початок розвитку динамічної теорії циклу;
увів концепцію мультиплікатора, що органічно ввійшла до післякейнсіанських теорій економічного зростання;
об' єднав економічну теорію й економічну політику в одне ціле, розбудив віру в те, що уряд може перебороти депресію й безробіття, регулюючи державні витрати й податки.
У Кейнса було багато послідовників. Вони розглядали три основні проблеми, які мають відносно самостійний характер: проблему динамічної рівноваги, проблему тривалих і короткострокових відхилень від положення динамічної рівноваги, або циклічних коливань.
Семінар 9. Господарство та економічна думка в Європі у першій половині ХХ ст.
Економічні причини та наслідки першої світової війни.
Розвиток економіки США у 1920-ті рр. Велика депресія 1929-1933 рр.
Кейнсіанська революція в економічній теорії.
Економіка Німеччини в 1920-1930 рр. Фашистські економічні концепції.
Економіка Радянського Союзу в 1920-1930 рр.
Реферати
Світова валютна система. Від «золотого» стандарту - до золотодевізного.
«Новий курс» Франкліна Делано Рузвельта.
Новизна економічного навчання Дж. М. Кейнса.
Еволюція кейнсіанства та його роль у системі економічних знань.
Особливості практичного використання ідей Кейнса в економічній політиці США в післявоєнний період.
Комплексний тест з матеріалу 3-го модуля
Складається з 10 запитань (загальна оцінка - максимум 10 балів)
Провідна промислова держава світу середини ХІХ ст.:
Адам Мюллер вважав вчення Адама Сміта:
Закон вартості, сформульований Карлом Марксом, говорить:
Підприємці якої з форм монополій зберігали й комерційну, і виробничу самостійність?
Світовим лихварем наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. вважали:
Термін «економікс» ввів у вжиток:
Антикризова програма, проведена в США, відома як «новий курс» здійснювалася під керівництвом:
Уряд нацистів у Німеччині на чолі з А. Гітлером, особлива увага приділяв на прискорений розвиток:
Лідером кон'юнктурно-статистичного інституціоналізму є:
Дж. М. Кейнс називав попит, що дозволяє забезпечити повну зайнятість:
Американський шлях розвитку в сільському господарстві характеризується:
Загальні економічні закони, на думку прихильників історичної школи:
Причиною зниження норми прибутку за Марксом є:
Після введення «антитрестовського» закону Шермана в США одержує посилене поширення така форма монополій:
Лідер світового автомобілебудування наприкінці XIX - початку XX ст.:
Центральною ланкою методології маржиналізму є:
У військовий блок Антанта не входила:
Широкомасштабна система допомоги США союзникам під час Другої світової війни називалася:
На думку Веблена, людина в ринковій економіці:
Основними інструментами стабілізаційної політики кейнсианці вважають:
Підйом англійського сільського господарства середини XIX ст. був зв'язаний:
Засновником німецької історичної школи вважається:
Прибавочну вартість, отриману в результаті збільшення тривалості робочого дня, Маркс назвав:
Монополістичне об'єднання, для якого характерна угода про умови збуту товарів:
Основна одиниця міжнародного грошового обігу на початку XX ст.:
Рушійною силою економіки за Маршаллом є:
Антикризова програма, проведена в США, відома як «новий курс» включала:
Економіка Німеччини в період завершення Другої світової війни:
На думку Веблена основне протиріччя капіталістичної економіки - це протиріччя:
Кейнсіанська теорія зайнятості стверджує, що:
Відповідно до Закону про гомстеди:
Мотивом економічної поведінки людини, на думку представників історичної школи є:
Карл Маркс вважав прибавочну вартість породженням:
Мілітаристські настрої наприкінці XIX - початку XX ст. були найбільш сильні в:
Лідером американського автомобілебудування на початку XX ст. була компанія:
До австрійської школи маржиналізму не відноситься:
До Першої світової війни в Троїстий союз входили:
Німеччина і Японія після завершення Другої світової війни:
Інституціоналісти пропонували враховувати в економічному аналізі:
Яке поняття ввів у науковий оборот Кейнс:
Пануюча доктрина в торговельній політиці Англії середини XIX ст.:
Прихильники німецької історичної школи вважали, що процвітання націй може бути забезпечене за допомогою:
Прибавочна вартість (за Марксом) створюється:
Форма монополії, при якій на чолі об'єднання стоїть велика компанія або банк, а навколо неї групуються формально незалежні підприємства:
Найважливішу роль в економіці Німеччини грав концерн:
Маржиналісти визначили предмет економічної теорії як дослідження:
Основні причини Великої депресії полягають в:
Єдиною країною, що у період Другої світової війни пережила економічне зростання є:
Термін «інновації» увів:
Дж. М. Кейнс пояснював циклічний характер виробництва:
Головним предметом експорту Німеччини в 1850-1860-і рр. були:
За Фрідріхом Лістом вирішальна роль у створенні прогресивної економіки належить:
Прибавочну вартість, отриману в результаті скорочення необхідного часу, Маркс назвав:
Підприємці якої з форм монополій втрачали виробничу самостійність?
Лідируючі позиції в Європі на початку XX ст., за промисловим виробництвом належать:
Засновником американської школи маржиналізму вважається:
Наприкінці першої світової війни США вступили у війну на стороні:
Факторами німецького «економічного дива» є:
Яке поняття Веблен увів у науковий оборот:
Існуючу закономірність відставання споживання від темпів росту доходу Кейнс зв'язував з:
Лідерами промислового розвитку Німеччини були:
Засновником «нової» історичної школи є:
Норма прибутку за Марксом - це:
До 1900 р. найбільшою колоніальною імперією була:
Нафтовий трест «Стандарт Ойл» був заснований у США:
Засновником англійської (Кембриджської) школи маржиналізму вважається:
У якій країні в 1920-і рр.. темпи розвитку промисловості були найбільшими в Західній Європі?
В 1944 р. на конференції в Бреттон-Вудсі було ухвалене рішення створити:
Характерною рисою інституціоналізму є:
Прусський шлях розвитку в сільському господарстві характеризується:
Автором книги «Протестантська етика або Дух капіталізму» був:
Вартість товару з погляду Карла Маркса визначається:
Провідною країною по вивозі прямих інвестицій у період кінець XIX - початок XX ст. була:
Лідируючі позиції у світі на початку XX ст., за промисловим виробництвом належать:
Засновником австрійської школи маржиналізму вважається:
Після закінчення Першої світової війни в найважчому положенні опинилася:
Від участі в плані Маршалла відмовилися:
Основна праця Торстейна Веблена:
На думку Кейнса самим мінливим компонентом сукупних витрат є:
Земельне питання при скасуванні кріпосного права в Німеччині вирішилося:
Конвеєр уперше був застосований:
Лідируючі позиції в Європі, наприкінці ХІХ - початку ХХ ст., у важкій промисловості (металургії, хімії) займала:
Попередниками маржиналізму вважаються:
В 20-і рр. ХХ ст. стабільність економіки спостерігалася в:
Основною метою Міжнародного валютного фонду (МВФ) є:
Англійські колонії служили:
Представником «юної» історичної школи є:
Норма прибавочної вартості за Марксом - це:
Наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. лідером автомобілебудування в Європі вважалася:
Засновником лозаннської школи маржиналізму вважається:
Основна мета плану Дауеса - відродження промислового потенціалу:
План Маршалла - програма розвитку Європи після Другої світової війни:
Правовий варіант інституціоналізму розробив:
Кейнсіанський підхід до аналізу економіки заснований на пріоритеті:
МОДУЛЬ 4. ПРОМИСЛОВИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ ХІХ-ХХ ст.
Зміст теоретичного матеріалу модуля 4