8.5 Австрійська школа граничної корисності

Австрійська школа (70-і рр. Х1Х ст.). Економісти цієї школи досліджували мотиви дії й інтереси споживачів, сприяли створенню теорії споживчої поведінкий - галузі знань, що згодом одержала назву економічної психології.

Представники школи: К. Менгер і його учні Ф. фон Візер і О. Бем-Баверк.

Основний інструмент методології: мікроекономічний аналіз, на рівні окремого господарського суб'єкта (по термінології Менгера «господарство Робінзона»).

Австрійська школа (Віденська) мабуть, більше всіх напрямків маржиналізму заслуговує назву «школа». Вона виникла навколо кафедри Віденського університету, що довгі роки очолював Карл Менге р.

Карл Менгер (1840-1921). В 27 років захистив у Кракові дисертацію. Вивчав юриспруденцію в Празькому й Віденському університетах, працював журналістом.

В 1871 р. вийшла його робота «Підстави вчення про народне господарство» (у російському перекладі відома як «Підстави політичної економії»).

Головна тема: виклад його суб'єктивної теорії цінності. Починається робота з розгорнутого вчення про блага.

Менгер визначає благо як предмет, що задовольняє певну людську потребу. Автор підкреслює суб'єктивний характер благ.

Важливим моментом теорії Менгера є поділ благ на блага 1-го порядку, що безпосередньо задовольняють людські потреби й блага вищих порядків, які служать для виробництва благ першого порядку й задовольняють людські потреби опосередковано.

Якщо потреба в благу першого порядку зникає, то все, що використовується для його виробництва перестає бути благом.

Таким чином, споживчі блага наділяють цінністю ресурси, що йдуть на їхнє виробництво. Це теорія нав'язування австрійської школи.

Далі Менгер вводить поняття господарських (економічних) благ, тобто благ, потреба в які перевищує доступну кількість. Економічні блага роблять необхідними відносини власності. Інші блага, доступна кількість яких перевищує потребу в них, є відповідно неекономічними й не вимагають розподілу й власності. «Люди - комуністи скрізь, де це можливо, залежно від існуючих природних умов».

Всі економічні блага мають цінність. Цінність благам надає їх суб'єктивно усвідомлювана відносна рідкість. Таким чином, цінність має чисто суб'єктивний характер. «Цінність - це судження, що господарюючі люди мають про значення благ, що перебувають у їхньому розпорядженні, для підтримки їхнього життя й добробуту, і тому поза їхньою свідомістю вона не існує». Неекономічні блага, за Менгером, не мають цінності, причому, не тільки мінової, але й споживчої.

Величина цієї суб'єктивної цінності визначається значенням, що має для людини конкретний акт задоволення потреб, а воно у свою чергу, залежить від двох факторів: суб'єктивного (яке місце займає дана потреба в ієрархії потреб) і об'єктивного (скільки одиниць блага є в наявності). Чим більше одиниць блага ми маємо, тим менш коштовним воно є. «Вартість (цінність) суб'єктивна не тільки по своїй суті, але й по своїй мірі».

Менгер відкинув концепцію обміну об'єктивних еквівалентів і вказав, що обмін повинен бути вигідним обом сторонам. Причиною обміну, по Менгеру, є розходження у відносній суб'єктивній цінності тих самих благ для різних людей.

Менгер реабілітував в очах суспільства торговців, відношення до яких, починаючи з Аристотоля, було негативним. Усі, хто сприяє обміну, тобто економічним обмінним операціям, є такими ж самими виробниками, як землевласники й фабриканти, тому що ціль будь-якого господарства полягає не в кількісному збільшенні благ, а в більше повному задоволенні людських потреб.

Фрідріх фон Візер (1851-1926). Одержав університетську освіту, після чого повністю присвятив собі науково-дослідній роботі й викладанню. 42 роки викладав у Празькому й Віденському університетах. У Відні успадкував кафедру Менгера. Був не тільки теоретиком, але й практиком. В 1917-1918 рр. - міністр торгівлі Австро- Угорщини.

Внесок Візера в економічну теорію полягає, у першу чергу, у його теорії альтернативних витрат. Крім того, він дав яскраві, що запам'ятовуються назви й формулювання багатьом поняттям маржиналізму. Він почав вживати вираження маржинальна (гранична) корисність, перший закон Госсена.

Основні роботи Візера:

1884 - «Про походження й основні закони економічної цінності»;

1889 - «Природна цінність»;

1914 - «Теорія суспільного господарства»;

1926 - «Соціологія й закон влади».

У теорії цінності концепція корисності й концепція витрат виробництва традиційно протистояли один одному. Візер спробував об'єднати два підходи.

Цінність продуктивних благ (факторів) визначається цінністю (граничною корисністю) продукту, який можна виготовити з їхньою допомогою. Однак, продуктивні блага можна використовувати для виробництва різних благ. Виготовляючи одні блага, виробник жертвує можливістю зробити що-небудь інше, і саме «загальна корисність інших продуктів, які можна одержати за допомогою даних продуктивних засобів», становить для нього витрати.

На основі альтернативних витрат формулюється закон Візера: дійсна корисність (вартість) якого-небудь блага є недоотримані корисності інших благ, які могли бути зроблені за допомогою ресурсів, витрачених на виробництво даного блага.

Загальна ідея про те, що цінність продуктивних благ визначається цінністю зроблених з їхнім використанням споживчих благ, була аргументовано викладена ще Менгером. Проблема полягала в тому, як визначити цінність кожного з набору продуктивних благ, необхідних для виробництва даного продукту.

Євгеній (Ойген) Бем-Баверк (1851-1914) народився у дворянській родині. У дитинстві дружив з Візером і разом з ним учився в університеті. Працював професором Віденського університету. Тричі був міністром фінансів Австрії. Призначався головою Верховного апеляційного суду й президентом Академії наук. Викладав у вільний час (у його семінарі займалися Й. Шумпетер, Л. Мізес, р. Гильфердинг).

Основні роботи:

1881 - «Права й відносини з погляду навчання про народногосподарські блага» (спроба застосувати теорію суб'єктивної цінності Менгера до прав власності);

1884 - «Капітал і відсоток» (1 частина);

1886 - «Основи теорії цінності господарських благ»;

1889. - «Капітал і відсоток» (2 частина);

1890. - «До завершення марксистської системи» (критика проблеми трансформації вартості в ціну виробництва).

Головний внесок Бем-Баверка в економічну науку лежить в області теорії капіталу й відсотка.

Цінність, по Бем-Баверку, - це суб'єктивна корисність, величина якої залежить від суб'єкта й від обставин, у яких він перебуває (склянка води в колодязі або в пустелі має різну цінність).

Абстрактну (просту) корисність мають всі блага, але конкретну (кваліфіковану) корисність, або цінність (вартість), мають тільки обмежені блага. І лише такі блага можуть обмінюватися, мати мінову вартість, відповідно до того значення, яку надають благу особи, що беруть участь в обміні. «... цінність здобувають матеріальні блага тоді, коли реальний запас матеріальних благ цього роду настільки незначний, що для задоволення відповідних потреб їх або не вистачає зовсім, або їх так мало, що... певна частина потреб повинна залишитися незадоволеною. І навпроти, не мають цінності ті матеріальні блага, які є в нашому розпорядженні в такій кількості, що з їхньою допомогою можуть бути не тільки повністю задоволені відповідні потреби, але й залишається ще поверх того певний залишок, що не знаходить собі застосування».

Бем-Баверк вважав, що суб'єктивний підхід не може заважати створенню економічної теорії. Для оцінки суб'єктивної корисності Бем-Баверк пропонує використати шкалу потреб, упорядкованих по ступені їхньої важливості для індивіда:

• потреби, незадоволення яких веде до смерті;

• потреби, незадоволення яких веде до хвороби;

• потреби, незадоволення яких веде до коротких страждань;

• потреби, незадоволення яких веде до малих неприємностей.

За мірило цінності Бем-Баверк приймає не просто корисність, а граничну корисність. Найменша користь від даного блага називається його граничною корисністю. «Ми приймає за мірило цінності найменшу користь, заради одержання якої представляється ще вигідним, з господарської точки зору, уживати цю річ». Гранична корисність є крайня в ряді корисностей, така що задовольняє найменш насущну потребу індивіда.

Наприклад: Робінзон має п' ять мішків зерна. Він повинен прожити до весни. Йому потрібені: 1-й мішок - щоб не вмерти з голоду; 2-й мішок - щоб не занедужати; 3-й мішок - для відгодівлі птаха на м'ясо; 4-й мішок - для виготовлення горілки; 5-й мішок - на корм папузі, якого забавно слухати.

Чому дорівнює суб'єктивна цінність одного мішка зерна? Вона дорівнює корисності останнього п'ятого мішка зерна.

Отже, гранична корисність якого-небудь блага збігається з тією користю, що приносити остання одиниця цього блага, що задовольняє найменш важливу потребу. Чим менше мішків, тім цінніше остання одиниця цього блага. Якщо тільки один мішок - його цінність дорівнює нескінченності, тому що від нього залежить життя.

Перлів і алмазів мало, тому їхня гранична корисність велика. Зерна й хліба багато, тому їхня гранична корисність мала.

Яка гранична корисність загубленого пальто? Вона визначається граничною корисністю тих предметів споживання, якими людина змушена пожертвувати, щоб купити нове пальто.

Однак, визначення суб'єктивної цінності це тільки перший етап. Другий етап у створенні цінності блага Бем-Баверк зв'язував з «об'єктивною» цінністю, що формується на ринку в процесі стихійного прояву попиту та пропозиції. У результаті вирівнювання суб'єктивних оцінок створюється якась нова «середня» цінність, яку можна розглядати як об'єктивну. Отже, об'єктивна цінність формується під впливом попиту та пропозиції, через вільну конкуренцію.

Теорія розподілу австрійської школи спирається на теорію трьох факторів Сея, хоча фактори австрійці називали продуктивними благами. Кожному такому благу (землі, капіталу й праці) повинна бути приписана (вменена) відповідна частина споживчих благ, які зроблені цими факторами. Збільшувати використання факторів виробництва необхідно здійснювати з огляду на граничну корисність «виробничих благ», обумовлену граничною корисністю виготовлених з їхньою допомогою споживчих благ.

Теорія прибутку Бем-Баверка (теорія очікування).

Дійсне благо завжди цінується вище, ніж майбутні блага. У грошовій сфері - це породжує відсоток. Бем-Баверк припустив, що прибуток на капітал виникає аналогічно. Робітник - це власник майбутнього блага, тому що створюваний ним продукт з'являється лише через певний період часу (цей період часу росте з ростом технологічної досконалості виробництва). Підприємець дає йому дійсне благо у вигляді заробітної плати, яку можна витрачати вже зараз. Розходження між цими благами спочатку є незначним, але згодом росте і утворює у підсумку прибуток капіталіста. Таке можливо тільки тому, що відсутність у робочих фінансових резервів змушує їх платити надбавку за товари, що купуються саме зараз. При цьому робочі одержують всю поточну цінність майбутніх результатів своєї праці.

Капітал - це ресурс, використання якого вимагає часу. За словами Бем-Баверка «Капіталом взагалі ми називаємо сукупність продуктів, які служать як засіб добування благ. Із цього загального визначення капіталу випливає більш вузьке поняття соціального капіталу. Соціальним капіталом ми називаємо сукупність продуктів, які служать як засіб соціально-господарського добування благ... або... говорячи коротко, сукупність проміжних продуктів».