7.1.2 Франція

Революція не звільнила селян від лихварів, і ще в 1840 р. третина продукції землеробства йшла на виплату кредитів, а інша третина - на виплату державних податків. Розвиток сільського господарства гальмувалося практикою парцелювання землі - дроблення ділянок на дрібні частини при передачі їх у спадщину від батька до синів. У результаті цього до середини XIX ст. більше 70% селянських господарств мали площу не більше 2 га. Сукупна площа цих господарств становила 60% всієї землі у Франції.

Інші 40% належали великим власникам, кожний з яких мав більше 40 га, на яких вів капіталістичне фермерське господарство. У цих господарствах застосовувалися машини, праця найманих робітників, мінеральні добрива, прогресивна система сівозмін і т. д. Такими фермерами стали заможні селяни або дворяни, що зберегли свої доменіальні землі під час революції.

Урожайність зернових у Франції була дуже низкою, удвічі нижче, ніж в Англії. За цим показником Франція займала 11-е місце у світі. Найбільш високими темпами розвивалося виробництво сільськогосподарської сировини для промисловості. На початку XIX ст. високими темпами розвивалися шовківництво й розведення мериносових овець. Замість цукрового очерету за часів наполеонівських воєн у Франції різко збільшили виробництво цукрового буряка.

Проте, основна маса селян зберігала зв'язок із землею й не йшла в міста. Селяни купували мало промислових товарів, тому що, по-перше, вели натуральне господарство й, по-друге, не мали досить коштів, перебуваючи в кабалі лихварів.

Відсутність безземельних селян перешкоджала створенню армії промислових робітників. Промисловість Франції розвивалася повільно. Почасти це пояснювалося характером ремесла, що було орієнтовано на виробництво предметів розкоші й модних товарів, які вироблялися індивідуальною працею. Промисловий переворот у Франції йшов неспішно, почавшись в 1820-х рр. і закінчившись в 1860-х рр. Спочатку він проходив у текстильній промисловості за рахунок імпорту англійських машин. Власне французьких винаходів було небагато, одним з них була створена батьком і сином Мартенами піч для виплавки стали (1864 р.).

До середини XIX ст. Франція ще зберігала друге місце у світі по випуску промислової продукції, але на одне промислове підприємство в середньому доводилося лише 1,7 робітників. Темпи зростання французької промисловості відставали не тільки від англійської, але й від американської та німецької.

Лихварський характер французького капіталізму став основою для створення й розвитку кредитно-банківської системи, що була найбільшою у світі. Франція стала міжнародним банкіром і світовим лихварем. Французькі комерційні банки вивозили капітали в різні держави, створювали акціонерні компанії, кредитували промисловість, будівництво залізниць і каналів. Саме французькі банки організували будівництво Панамського й Суецького каналів. Розвиток банківської системи створив типову для французького капіталізму фігуру рантьє - людини, що не займається підприємництвом, а живе на доходи від цінних паперів.