4. Господарство Афін

На відміну від Спарти, Афіни були не аграрною, а торгово-промисловою державою, у якій широко застосовувалася рабська праця, і розвивалися товарно- грошові відносини.

Значна частина афінських громадян проживала за межами міста. На своїх ділянках землі вони вирощували пшеницю, ячмінь, оливки, виноград, смокви, лук, часник, капусту, зелень. Велику рогату худобу розводили обмежено, тільки для використання як тяглову силу. Головними свійськими тваринами була дрібна рогата худоба, від якої одержували м'ясо, вовну, молочні продукти. Це господарство не було орієнтовано на ринок і виробляло все те, що було потрібно власникові. Разом з хазяїном у ньому трудилися 1-2 раба.

В Афінській державі періоду розквіту ст. до н. е.) поряд із дрібними

господарствами стали з'являтися великі землеробські маєтки площею до 20 га,

оброблювані рабами (20-25 чоловік). Маєтки були такі ж багатогалузевими, як і дрібні селянські господарства, але в них вироблялися значні надлишки продуктів (вина, зерна, олії), які повинні були продаватися на ринку.

Праця рабів широко застосовувався й у ремеслі. Ергастерії найчастіше були дрібними (2-3 раба) і середніми (10-15 рабів), у яких хазяї трудилися поруч із рабами. Рідше зустрічалися великі ергастерії (30-40, а іноді й до 120 рабів). Афінські ремісники досягли високого ступеня спеціалізації праці, про що згадував Ксенофонт: «... один майстер шиє чоловіче взуття, а інший - жіночу. А іноді людина заробляє собі на життя єдино тим, що шиє заготівки для башмаків, інший тим, що вирізує підошви, третій тільки тим, що викроює передки, а четвертий - не роблячи нічого цього, а тільки зшиваючи всі разом. Зрозуміло, хто проводить час за настільки обмеженою роботою, той і в стані виконати її щонайкраще».

В У-ІУ ст. до н. е. в Афінах будували міські стіни, суспільні й частки будинки, храми, театри. Видобуток, транспортування й обробка каменю вимагали великої кількості рабів. Широко розвивалося будівництво й ремонт кораблів. Військовий і торговельний флот становив основу могутності Афін.

3.3.6 Класичне рабство

В У-ІУ ст. до н. е. у Греції склалася система класичного рабства. Праця рабів широко використовувалася у всіх сферах діяльності: ремеслі, сільському господарстві, державному управлінні. За приблизними підрахунками в Афінах раби складали одну третину від чисельності всього населення. Серед рабів переважали чоловіки, зайняті у виробництві. Найчастіше рабами були люди негрецького походження - варвари.

Основними джерелами поповнення рабів у цей час були:

• полон;

• продаж аристократією варварських племен;

• відтворення рабів;

• піратство й викрадення людей.

Обернені в рабство люди продавалися на спеціальних рабських ринках, які існували в кожному полісі.

Існували різні категорії рабів: раби-гірники, раби, зайняті в ремеслах і торгівлі, сільськогосподарські раби, домашні раби. Найбільш привілейованими були державні раби: поліцейські, тюремники, переписувачі, глашатаї.

Якщо рабів у господарстві було багато, і хазяїн не міг використати їх з належною ефективністю, то він здавав їх здавали в оренду. Доходи від оренди 2-3 рабів звичайно були достатні для прогодування родини з 3-4 чоловік.

Якщо праця раба використовувалася в ремеслі або торгівлі, то одним з найважливіших завдань хазяїна була раціональна організація праці. Раби повинні були приносити доход, що перевищує витрати на їх утримання. Одним з методів підвищення ефективності рабської праці була відпуск на оброк. Хазяїн виділяв рабу деяку суму грошей і поселяв окремо. Раб відкривав свою майстерню, працював і торгував самостійно й сам вів справи із замовниками. За це він повинен був платити хазяїну грошовий оброк, що був більше, ніж середній доход від раба, зайнятого в майстернях. Раб, посаджений на оброк, міг завести родину, самостійно розпоряджатися продуктами своєї праці, мав можливість зібрати значну суму грошей і викупитися на волю.

Підвищення експлуатації рабів погіршило їхній соціальний стан. Раб уважався «знаряддям, що розмовляє», істотою більш низькою, ніж людина. Раб був власністю рабовласника, хазяїн мав право мучити раба й навіть убити. З іншого боку, раб коштував досить дорого, і його вбивство було економічно невигідним.

Щоб раб міг нормально працювати, потрібно було його нагодувати, одягти. Пан повинен був піклуватися про своїх рабів, так само як і про свою худобу, як про свої робочі інструменти. В основі цих відносин лежали не якісь абстрактні принципи гуманізму, а прямий інтерес: адже нагодований і здоровий працівник приносив більший прибуток своєму хазяїнові, чим голодна й хвора людина.