7.4 Німецька історична школа

Націоналізм у політичній економії виразив історичний напрямок, що заявив про себе в 1840-і роки в Німеччині й представив ідеалом третій шлях між крайностями економічного лібералізму й утопічного соціалізму.

Прихильники історичної школи відкидали революцію й не ставили під сумнів приватну власність. Але для них були неприйнятні й модель Ьошо есопошісш, принцип 1аі§8Є2 ґаіге і космополітизм класичної школи, виражений у словах Сея: «Адміністративні границі держав, які все в очах політика, для політекономії є лише минущими явищами».

Багато дослідників уважають, що історична школа не може претендувати на створення стрункої, логічно взаємозалежної концепції. Увага вчених стосовних до цієї школи часто відволікається від чисто економічних явищ, переходячи на інші області - історію, соціологію, політику. Однак висновки й ідеї прихильників цієї школи еволюціонували й трансформувалися в наступних економічних теоріях, тому їх необхідно вивчати.

Німеччина XIX століття, у якій виникла історична школа, складалася з політично й економічно відособлених держав, об'єднаних у конфедерацію за національною ознакою.

Однієї із самих явних причин відсталості Німеччини було існування митних кордонів між державами конфедерації. В одній тільки Пруссії існувало близько 70 різних торговельних тарифів. Найцікавіше, що таких торговельних бар'єрів не існувало на зовнішніх границях. Митна реформа, проведена в 1818 р., не поправила ситуацію. Необхідна була політика, що створила б передумови для вільного економічного розвитку всіх німецьких держав.

Одним з попередників історичної школи був Адам Мюллер (1779-1829), який вважав, що держава сама формує ідеологію, відповідно до якої повинне розвиватися суспільство. Мюллер заперечував існування протистояння економічних інтересів у суспільстві й визнавав тільки суперництво різних націй. Мюллер уважається родоначальником німецької реакції на класичну теорію. На відміну від класиків він уважав, що узагальнюючі, універсальні теорії не підходять для всіх країн.

Сміт же розумів суспільство як сукупність індивідуумів. Економічні явища й категорії він, на думку Мюллера, трактував механічно, атомістично, ігноруючи моральні сили суспільства. Кожна нація - це особливий організм, зі своїми життєвими принципами й своєю індивідуальністю; на цій основі формується її історичне існування. Нації властиві органічна цілісність і спадкоємність від минулого до сьогодення, від сьогодення до майбутнього. Вона не може й не повинна жити тільки поточним споживанням, не піклуючись про благо майбутніх поколінь.

Класична теорія Сміта підходить для Англії, тому що відповідає «моральному капіталу», що складається із законів, звичаїв, традицій і національної солідарності. Для континентальних країн потрібно щось інше - система, що оберігала й розвивала комплекс національних сил.

В економіці варто уникати поверхневих аналогій і механічних запозичень. Знання загальних законів економічної науки неодмінно повинне доповнюватися розумінням конкретних умов кожної країни, її «інтелектуального й морального»

• гр и • и • • ••• и

капіталу. Тому гарний економіст - це ще й ерудит в області історії й культури, що не просто зберігає свою ерудицію, але постійно її розширює. Хто нічого не знає, крім сучасної економічної науки, той і її не знає, як треба.

Засновником німецької історичної школи вважається Фрідріх Ліст (1789­1846), що особисто знав Адама Мюллера й багато чого почерпнув у нього. Його життя було нелегким. Початкову освіту він здобув у Вюртемберзі, потім слухав лекції в Тюбінгенському університеті, одночасно працюючи службовцем. Свій перший твір присвятив проблемі місцевого самоврядування. Через конфлікти із владою довгий час жив за кордоном - у Франції, Англії, Швейцарії, потім в Америці. Був фермером, підприємцем, редактором газети, консулом у Лейпцизі й Штутгарті. В 1819 р. брав участь у створенні «Генеральної асоціації німецьких промисловців і комерсантів» для впливу на конфедеративний уряд. Покінчив життя самогубством в 1846 р. Після смерті прийшло визнання. Йому був присвоєний ступінь доктора наук, у його честь споруджені монументи в декількох німецьких містах, його ім'ям називали школи й вулиці. Праці Ліста опубліковані в 10 томах. Найбільш відома робота «Національна система політичної економії» - 1841 р.

Творчість Ліста - це реакція на ортодоксально «космополітичну» систему Сміта-Рікардо. Космополітизм - теорія, що проповідує байдуже відношення до батьківщини, до національних традицій і національної культури (поняття зворотне націоналізму).

Основна ідея книги Ліста: заклик до економічного об' єднання Німеччини. На думку Ліста універсальна концепція класиків не застосовна на практиці, що обов'язково повинна базуватися на конкретних історичних умовах даної країни. Наприклад: ідея вільної торгівлі вигідна Англії й, навпаки, сильно підриває ще не сформовану промисловість, Німеччини.

Народи у своєму розвитку проходять кілька стадій. Стадії, запропоновані Лістом, досить умовні:

• етап дикості;

• пастушачий побут;

• землеробський етап;

• хліборобсько-мануфактурний етап;

• землеробсько-мануфактурно-комерційний етап.

Останній етап - це ідеал, до якого прагне кожна нація у своєму розвитку. Для його досягнення необхідні особливі умови, які мають не всі народи. Німеччина такі умови має (запаси природних ресурсів, працьовиту й об'єднану загальною метою націю, що прагне створити могутню державу). Питання недоліку територій Ліст вважав за можливе вирішити за рахунок сусідніх Голландії й Данії, які однаково не мають таких блискучих перспектив як Німеччина.

Для створення багатого суспільства мало одного поділу праці й обміну. «Щоб досягти досконалих результатів, необхідно, щоб різні індивідууми були об'єднані розумно (розумово) та матеріально й взаємодіяли». Це об'єднання повинне починатися з окремого підприємства й потім поширюватися на всю націю. Нація поєднує людей і являє собою єдине ціле. Вона - результат попереднього розвитку, відкриттів, удосконалень, традицій, досвіду, знань. Кожна окрема нація продуктивна настільки, наскільки вона зуміла засвоїти спадок від попередніх поколінь і зробити його власним досягненням, наскільки природні джерела, простір і географічне положення її території, чисельність населення й політичну могутність дають їй можливість гармонійно розвивати всі галузі праці й розширювати свій моральний, інтелектуальний, промисловий, торговельний, політичний вплив на інші нації й взагалі на увесь світ.

Дійсне багатство не в кількості мінових вартостей. Здатність націй (продуктивні сили суспільства) важливіша, ніж саме багатство. Індустріальне виховання націй (термін Ліста) він уважав важливішим, ніж безпосереднє виробництво матеріальних цінностей. До продуктивних сил Ліст відносить різноманітні суспільні інститути: уряд, пресу, духовні установи, мораль, мистецтво, суд.

До поняття капіталу (який він називає фіксованим) він включає крім матеріального багатства ще й природні й придбані здатності людей. Поєднання фіксованого капіталу й продуктивних сил є умовою розвитку суспільства.

Головний предмет дослідження економічної науки Ліст бачить у визначенні ролі держави в конкретній історичній ситуації. Політична економія повинна визначити, що саме необхідно почати державі, щоб забезпечити економічний розквіт на конкретному історичному етапі розвитку нації. У період переходу до останньої стадії розвитку суспільства держава повинне виконувати функцію організації, об'єднання, виховання й захисти націй. Захист молодої індустрії держава повинне здійснювати за допомогою політики протекціонізму.

Ліст підкреслював, що слідування принципам лібералізму й бажання більшу частину свого споживання забезпечити за рахунок імпорту робить нації залежною. Крім того, вільна торгівля перешкоджає становленню національних галузей промисловості. Однак, протекціонізм не вічний, після створення конкурентоздатної індустрії він поступається місцем міжнародної конкуренції або ж може виникнути союз промислово розвинених націй.

Теорія Ліста - це меркантилізм XIX ст., проповідь національної відособленості в перехідній до вищої стадії період розвитку. Це було оригінальне розуміння предмета політекономії, відповідно до якого існують два види лібералізму - для внутрішнього споживання й космополітичний, два рівні природних економічних законів - особливих для окремих націй і загальних для всіх економік, які перебувають на одній і тій же стадії розвитку; два рівні макро- і мікроекономічний. Об'єднати в одне ціле ці рівні й покликана економічна наука.

Історична школа не висуває претензії на створення завершеної економічної теорії, здатної замінити класичну, але саме ця школа звернула увагу на конкретні проблеми, які розширили предмет дослідження політичної економії.

Якщо Ліст намагався створити систему, що опирається на історичні факти, то ряд німецьких економістів 1840-1850-х років віддавали пріоритет збору фактів. Назву «старої історичної школи» ці автори одержали в 1870-і рр., коли заявила про себе нова історична школа. Стара історична школа: Вільгельм Георг Фрідріх Рошер (1817­1894), Бруно Гільдебрандт (1812-1878), Карл Густав Адольф Кніс (1821-1898). Їхній твори об'єднані закликами вивчати економічні події й економічні думки в їх національній і часовій конкретності.

Відкинувши абстрактну класичну теорію як шкідливу, вони проголосили зображення дійсності в історико-національному аспекті єдиною метою політичної економії. Економічне життя вони аналізують із погляду всіх історичних аспектів людського життя: історії розвитку культури, науки, мистецтва, індустрії, релігії, моралі, державних інститутів і т. д. Лідер історичної школи Вільгельм Рошер писав в «Системі політичної економії» (1854-1894): «Наша мета просто описати економічну природу людини і її економічні бажання, досліджувати закони й характер рішень, які прийняті для задоволення цих бажань... Таке дослідження може бути здійснене за умови тісного контакту з іншими знаннями з національного життя, наприклад з історії права, політичній історії й історії цивілізації». Рошер був затятим прихильником еволюційного шляху розвитку суспільства. Він уважав, що будь-які революції несуть непередбачені наслідки, хаос і заважають розвитку виниклих прогресивних явищ. Теорію поступального розвитку суспільства Рошер протиставляв соціалістичним ідеям, які здобували в той час все більше поширення.

Нова історична школа сформувалася в роки, коли «залізний канцлер» Отто фон Бісмарк здійснив мрію Ліста про об'єднання Німеччини, ввів політику митного протекціонізму й активно регулював класові відносини (з одного боку - реформа робочого законодавства, з іншого боку - боротьба проти революційного руху). Засновником нової історичної школи є Густав Шмоллер, що вважав нову школу єдиною в справжньому змісті слова історичною школою в політекономії. До нової історичної школи відносяться: Густав фон Шмоллер (1838-1917), Адольф Вагнер (1835-1917), Карл Бюхер (1847-1930).

Програма Шмоллера складалася в перетворенні політичної економії з «голого вчення про ринок і обмін» в історико-етичну науку, що повинна з одного боку, скрупульозно описувати фактичну господарську поведінку, з іншого боку, створити теорію моральних норм господарювання, етику формування переваг у господарській діяльності.

Будування певної народно-господарської системи треба зводити не тільки на фундаменті природно-технічних причин, але й іншого роду причин етичних і культурних факторів. Шмоллер не вважав за можливе застосування математики в суспільних науках і вказував, що людська психіка - занадто складне завдання для диференціального вирахування. Зате був прихильником широкого застосування статистичного матеріалу.

Велику увагу автори нової школи приділяли праву. Проблемам взаємозв'язку права й економіки присвячені роботи Вагнера.

На початку ХХ століття виступило нове яскраве покоління історичної школи (яке отримало назву «юної» історичної школи) в особі Вернера Зомбарта (1863­1941) і Макса Вебера (1864-1920). Воно поставило в центр своєї уваги історико- етичну проблематику «духу капіталізму». Дослідження авторів цієї школи стали основним внеском ще в одну нову наукову дисципліну - економічну соціологію.

Найбільш відома робота Зомбарта «Сучасний капіталізм» (1919-1927). Відкидаючи ідею марксизму про революційну зміну капіталізму соціалізмом, Зомбарт стверджував, що капіталізм еволюціонує до більш гармонічної й зрілої системи. В основі капіталізму лежить прояв людської психіки (духу). Причому, він відрізняє підприємницький дух від буржуазного духу (перший характеризується ініціативою, новаторським пошуком, другий - у скромності, ощадливості, працьовитості).

Підприємці, за Зомбартом - це добувачі прибутку, організатори підприємств, що забезпечують приріст доходів. Зомбарт нарахував 6 типів підприємців:

1. Розбійники (учасники військових походів і експедицій заради золота й заморських товарів).

2. Феодали (продаж зерна, вовни й т. п.).

3. Державні діячі, що засновують торговельні й промислові компанії.

4. Спекулянти (гроші, цінні папери) - лихварі, банкіри, біржові гравці, засновники АТ.

5. Купці, що втираються в довіру до осіб, які вбрані владою й вкладають торговельні капітали у виробництво.

6. Ремісники - майстри й комерсанти в одній особі.

Головні функції підприємця: організаційна, торговельна й рахівнича. Ранньої стадії капіталізму (героїчної юності) відповідають три перших типи (підвищений авантюризм). Згодом переважними стають мирні типи.

Наприкінці свого життя Зомбарт привітав прихід до влади «націонал- соціалізму». Він підтримував расову теорію, пропагував ідею «життєвого простору» і «геополітики».

Макс Вебер був дослідником широкого діапазону. Він висунув концепцію так званих ідеальних типів, суть котрої полягала у формулюванні закономірностей і узагальнень на основі аналізу конкретних фактів і процесів історичного розвитку. В 1919-1920 рр. Вебер прочитав у Мюнхенському університеті курс лекцій «Історія господарства», що пізніше був виданий окремою книгою. У ній викладений у стислому виді огляд економічної історії Європи з доісторичних часів і до XVIII ст.

Значення історичної школи для подальшого розвитку економічної думки дуже велике. По-перше, представники цієї школи розширили й конкретизували тематику досліджень політичної економії. Вони поклали початок економічної соціології, довівши єдність соціальних і економічних відносин, тісний зв'язок між ними. Роботи «істориків» показали значення статистичних факторів, історії економічного життя. Крім того, вони детально позначили роль економічної організації, значення правових нормативів.