3.2. Обставини, що підлягають установленню, доказуванню в розглядуваній категорії злочинів

Загальне коло обставин, що підлягають доказуванню в будь-яких кримінальних справах, регламентоване статтями 64 та 23 Кримінально-процесуального кодексу України. Поряд із цим кримінальний закон вказує на істотні ознаки в окремих складах злочинів. Тому залежно від категорії злочинів коло обставин, що підлягають доказуванню, може бути розширено, що, власне, здійснюється в рамках криміналістичних методик розслідування окремих видів злочинів. Такі науковці як І.О. Возгрін, Є.П. Іщенко, М.О. Селиванов, О.О. Топорков, В.В. Тищенко, В.Ю. Шепітько та багато інших одностайно наголошують на необхідності розгляду обставин як окремого елемента структури криміналістичних методик розслідування. Однак, деякі криміналісти висловлюють і протилежну думку: як стверджує Р.С. Бєлкін, правильно сформульована криміналістична характеристика повинна органічно вміщувати перелік обставин, які підлягають доказуванню.

Методико-криміналістичне значення таких обставин полягає в тому, що вони надають розслідуванню потрібної цілеспрямованості від самого його початку, забезпечують розслідуванню необхідну повноту та всебічність (зумовлюють проміжні та кінцеві завдання розслідування, версії, засоби та прийоми розслідування). При цьому обставини, що підлягають установленню, порівняно з криміналістичною характеристикою, зумовлюють і предмет доказування.

У теорії криміналістики при розробленні криміналістичної методики розслідування окремого виду злочинів можна навести багато підходів до систематизації обставин, що підлягають установленню, зокрема: а) систематизація за елементами кримінального складу злочину; б) систематизація за загальними елементами кримінально-процесуального предмета доказування (ст.64 та 24 КПК України); в) застосування системно-діяльнісного підходу (обставини щодо події, суб’єкта, об’єкта, наслідків).

3.3. Порушення кримінальної справи та початковий етап розслідування

Процес порушення кримінальної справи є першою, початковою, стадією кримінального судочинства, яка розпочинається з моменту прийняття заяв та повідомлень про злочин і завершується прийняттям рішення про порушення кримінальної справи або про відмову в цьому. Вихідні дані, за якими порушено кримінальну справу, є об’єктом специфічної криміналістичної оцінки з позиції дослідчих ситуацій та версій, що виникли на початковому етапі розслідування і визначають характер та спрямованість розв’язуваних на зазначеній стадії пошуково-пізнавальних завдань.

Особливості порушення кримінальної справи (характер дослідчої ситуації) залежать від певних чинників: а) за ознаками якого злочину приймається рішення; б) якою мірою та в якому первісному матеріалі ці ознаки висвітлені.

Початковим моментом порушення кримінальної справи є надходження інформації про злочин, яка, є приводом до порушення кримінальної справи (ст. 94 КПК України “Приводи і підстави до порушення кримінальної справи”). Підставами вважають достатні дані, які свідчать про наявність ознак певного злочину, що містяться в первинних матеріалах. Тому в окремих криміналістичних методиках розроблюється перелік типових первинних матеріалів для порушення кримінальної справи.

У зв’язку з тим, що попередню перевірку здійснюють органи дізнання, в межах цього складового елемента окремих методик розслідування розглядають питання взаємодії слідчого з органами дізнання. Це стосується складання плану спільної діяльності на стадії порушення кримінальної справи; розроблення програми перевірки заяв; на думку деяких криміналістів, також типових «дослідчих ситуацій».

З моменту прийняття рішення про порушення кримінальної справи триватиме початковий етап розслідування злочину. Періодизація процесу розслідування злочину для формування окремих криміналістичних методик має ключове значення.

Етап розслідування – це певний проміжний пункт у процесі розслідування злочину, який характеризує стан слідства з позиції повноти вирішення його завдань і визначається прийнятими процесуальними рішеннями у кримінальній справі (за А.Ф. Волобуєвим). Загальновизнаним є поділ процесу розслідування на два етапи: початковий та наступний.

Питання щодо моменту розкремлення криміналістичних етапів є дискусійним. Існують дві основні концепції.

В основі першої концепції ознака невідкладності слідчих дій, де початковий етап – це інтенсивний пошук, виявлення та закріплення доказів. Він може бути завершеним незалежно від того, чи вдалося вирішити всі завдання такого етапу (чи встановлено особу; чи пред’явлено їй обвинувачення), але повинні бути виконані всі невідкладні слідчі дії. Наступний етап становить розгорнуте, поступове доказування вини злочинця або звичайне продовження його пошуку, тобто відповідно до шляхів подальшого розслідування.

В основу другої концепції покладено момент розкриття злочину, пов’язаний із пред’явленням обвинувачення, де початковий етап триває до встановлення особи, яка вчинила злочин, і завершення збирання доказів для пред’явлення їй обвинувачення хоча б за одним епізодом злочину, тобто завершення всіх дій щодо збирання доказової інформації, достатньої для пред’явлення обвинувачення особі за одним епізодом злочинної діяльності. Ця концепція є більш конкретизованою та корисною для практики розкриття й розслідування злочину, оскільки невідкладними слідчі дії можуть стати на будь-якому етапі розслідування залежно від обставин кожної конкретної справи.

Для початкового етапу розслідування характерний такий перелік завдань (за А.Ф. Волобуєвим):

а) установлення місця, часу та інших обставин скоєння злочину, його суті, а також виявлення, фіксація та вилучення його слідів, які під впливом несприятливих умов можуть зникнути чи бути знищеними;

б) встановлення, розшук і затримання особи (або вибір запобіжного заходу), підозрюваної у вчиненні злочину;

в) збирання доказів, достатніх для пред’явлення обвинувачення особі хоча б за одним епізодом злочинної діяльності.

В окремих криміналістичних методиках залежно від характеру первинних матеріалів про злочин розроблюються типові слідчі ситуації початкового етапу розслідування.