Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
тезиси лекцій по Криминалистике (1).rtf
Скачиваний:
5
Добавлен:
11.11.2019
Размер:
3.95 Mб
Скачать
  1. Поняття, завдання очної ставки, її тактика.

Очна ставка – це одночасний допит двох раніше допитаних осіб, у показаннях яких є суперечності.

Порядок провадження та фіксації результатів очної ставки регламентується ст.ст. 172, 173, 304 КПК України. Відповідно до ст. 172 КПК України слідчий вправі провести цю дію, хоча практично право перетворилося в обов’язок, особливо за наявності справді істотних суперечностей у показаннях допитаних осіб. Очна ставка може бути проведена між будь-якими учасниками процесу (за винятком експерта) в будь-якому поєднанні (між свідком і підозрюваним, між двома свідками тощо).

Мета очної ставки – усунення суперечностей у показаннях, отримання об’єктивно істинних, достовірних свідчень про певні обставини. Також слідчий упевнюється в правдивості показань однієї з допитуваних осіб (зазвичай, тієї, якій він довіряє, виходячи із матеріалів справи).

Виділяють певні умови проведення очної ставки: очній ставці завжди передує допит, на якому виявляється суть протиріч; суперечності в показаннях допитаних осіб повинні носити істотний характер, тобто принциповий, який змінює оцінку ситуації; слідчий повинен обмежити обсяг «витоку» інформації; слідчий не повинен демонструвати, що він віддає перевагу показанням одного допитуваного перед іншим; психологічний контакт доречно формувати з кожним з учасників очної ставки, але попередньо, під час допиту, що передує очній ставці; до очної ставки доцільно провести додатковий допит.

Уся діяльність з організації та проведення очної ставки поділяється на три етапи. Робочий етап – власне очна ставка складається з наступних заходів: попередження про кримінальну відповідальність – ст. ст. 384, 385 КК України; ставиться запитання: «Чи знайомі учасники один з одним?»; ставиться запитання стосовно предмета очної ставки спочатку тій особі, якій слідчий довіряє; потім – ставиться запитання про те, чи підтверджує інша особа ці показання, що з цього приводу вона може пояснити; можуть бути пред’явлені докази; слід також використовувати суперечності, але в межах розбіжностей показань; надається можливість особам задавати питання одна одній – в межах очної ставки.

Тема 13. Тактика пред’явлення для впізнання

План лекції

1. Поняття, сутність, види і значення результатів пред’явлення для впізнання в розкритті й розслідуванні злочинів.

2. Тактичні прийоми підготовчого етапу пред’явлення для впізнання.

3. Тактичні прийоми робочого етапу пред’явлення для впізнання різних об’єктів.

4. Заключний етап пред’явлення для впізнання.

1. Поняття, сутність, види і значення результатів пред’явлення для впізнання в розкритті й розслідуванні злочинів

Процесуальний порядок пред’явлення для впізнання окремо регламентований ст. ст. 174-176, 309 КПК України. Пред’явлення для впізнання, постаючи самостійною слідчою дією, має як процесуальні, так і тактичні особливості.

Пред’явлення для впізнання – це слідча та судова дія, здійснювана в порядку, регламентованому кримінально-процесуальним законом, яка полягає у пред’явленні потерпілому, свідку, підозрюваному, звинувачуваному або підсудному тих або інших осіб, трупів, предметів із метою встановлення останнім за уявним образом тотожності або розходження з об'єктами, котрі він спостерігав раніше у зв'язку з обставинами розслідуваної події.

Сутність пред’явлення для впізнання полягає в тому, що впізнавач, зіставляє пред’явлені йому схожі об’єкти з уявним образом об’єкта, сприйнятого ним раніше (пов’язаного з розслідуваною подією), і визначає тотожність чи відмінність цього об’єкта, тобто за сутністю пред’явлення для впізнання є криміналістичною ідентифікацією за уявним образом у процесуальній формі.

Суб’єктом впізнання може бути потерпілий, свідок, підозрюваний, звинувачуваний, підсудний (тобто впізнавач).

Об'єктом впізнання може бути: людина (ст. 174 УПК України), труп та його частини, різні предмети (ст. 175 УПК України), домашні тварини.

Види пред’явлення для впізнання виділяють за такими підставами: 1) за об’єктом, що підлягає впізнанню, виділяють: пред’явлення для впізнання людей, предметів (різноманітних речей матеріального світу; стосовно документів питання є дискусійним у науці), тварин, трупів людей і тварин, приміщень та ділянок місцевостей (також є дискусійним у науці); 2) за суб’єктом упізнання (за процесуальним статусом суб’єкта): впізнання свідком, потерпілим, підозрюваним, звинувачуваним, підсудним; 3) залежно від того, в якому вигляді пред’являють об’єкти: в натурі чи за копією (фотознімками, відео-, кінозображеннями, звукозаписом, масками, зліпками, заливками); 4) залежно від ознак, за якими впізнають людей: за анатомічними чи функціональними ознаками (мова, хода, міміка, жести тощо); 5) залежно від контакту між особою, яка впізнає, і особою, яку впізнають: з безпосереднім контактом чи без такого між ними (поза візуальним спостереженням особи, яку впізнають, що здійснюється з метою забезпечення безпеки особи, яка впізнає);

Процес упізнавання вміщує певні етапи, які збігаються з етапами формування свідчень впізнавача, зокрема: формуючий; репродукційний; власне порівняння та розпізнавання об’єкта

Значення результатів пред’явлення для впізнання для розкриття і розслідування злочинів. Результати пред’явлення для впізнання, що містяться в їх джерелах (протоколі пред’явлення для впізнання та носіях інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано цю слідчу дію), використовують як докази для встановлення причетності особи до злочину та інших обставин у справі, передбачених ст. ст. 64, 23 КПК України.