65

1. Місце теорії держави та права в системі юридичних наук 2

3. Поняття правової держави та громадянського суспільства,їх взаїмозв’язок . 3

7.Загальна характеристика права:поняття,функції,ознаки,та соціальна цінність права. 5

Поняття та класифікація функцій права 7

Сутність і зміст права 9

9. Систематизація нормативно-правових актів та її види 10

10. Поняття ,ознаки,види і структура правових відносин. 12

Суб’єкти та об’єкти правовідносин 13

Зміст правових відносин 15

Поняття та види юридичних фактів 16

Види правових відносин і критерії їх класифікації 18

15. Поняття та форми реалізації норм права 19

Застосування норм права як особлива форма їх реалізації: поняття та підстави 21

Основні теорії походження права 23

Основні теорії походження держави 27

57.Загальні закономірності, причини та шляхи походження права і держави 31

§ 4. Особливості походження держави у різних народів світу 32

54. Поняття і ознаки ,передумови виникнення та соціальна сутність держави 35

§ 7. Державні органи як первинні елементи державного апарату 39

Форми та інститути демократії в Україні 41

§ 9. Поняття, ознаки, мета правового регулювання як виду соціального регулювання 44

§ 10. Співвідношення правового регулювання і правового впливу 46

Норми моралі і норми права 48

Норми-звичаї і норми права 50

Корпоративні норми і норми права 51

. Норма права, її ознаки 53

§ 15. Види норм права 54

§ 16. Система права, її ознаки та структура 57

§ 17. Приватне і публічне право 58

§ 18. Галузі права 60

§ 19. Загальна характеристика основних галузей права 62

1. Місце теорії держави та права в системі юридичних наук

Дослідження категорій "держава" і "право" є складним та багато­плановим. Ці поняття неможливо, та й недоцільно, вивчати однобічно, за допомогою лише однієї юридичної науки, адже державно-правові явища необхідно досліджувати комплексно.

Зазначене пояснює існування системи юридичних наук, у якій виділяють кілька груп.

1. Загальнотеоретичній історичні (історико-теоретичні) науки: теорія держави та права, історія держави і права, історія вчень про державу та право. Ці юридичні науки з’ясовують понятійно-категорійний апарат юриспруденції, загальні та специфічні закономірності виникнення, роз­витку й функціонування держави та права, їхні сутність, форми та типо­логію, характеризують історичний шлях їх формування, а також погляди науковців, філософів, юристів-практиків на зміст державно-правових явищ.

2. Галузеві юридичні науки: конституційне право, адміністративне право, трудове право, кримінальне право, екологічне правота ін. Ці юридичні науки виокремлюють, передусім, відповідно до предмета правового регулювання (які однорідні суспільні відносини регулюються) та методу правового регулювання (яким способом регулюються суспільні відносини). Кожна з них регламентує певну сферу однорідних суспільних відносин.

3. Міжгалузеві юридичні науки: господарське, житлове, морське, транспортне право тощо. Наприклад, господарське право поєднує в собі як складові елементи цивільного та адміністративного права – адміністративне регулювання господарських майнових відносин.

4. Спеціальні юридичні науки – вивчають організацію, повноваження, структуру та ін. державних органів (державне будівництво й місцеве само­ врядування, судові та правоохоронні органи, прокурорський нагляд тощо).

5. Прикладні юридичні науки: криміналістика, кримінологія, судова медицина, правова статистика, юридична психологія, юри­дична педагогіка та ін. Ці науки використовують досягнення природ­ничих (фізика, хімія, біологія тощо), технічних (металургія, механіка та ін.) і гуманітарних (філософія, психологія тощо) наук.

6. Юридичні науки, що вивчають міжнародне право: міжнародне публічне право, міжнародне приватне право, державне право зарубіжних країн, порівняльне правознавство тощо.

Отже, теорія держави та права посідає провідне місце в системі юридичних наук, що пояснюється такими чинниками:

• ця наука є вихідною нормативною дисципліною при вивченні всієї юриспруденції;

• вона є базовою, фундаментальною, методологічною наукою, адже дає найширші за обсягом і глибиною знання про державу та право. Ці знання є фундаментом при вивченні інших юридичних наук, що, відповідно, дає змогу уникнути однобічності у вирішенні галузевих науко­вих проблем.

3. Поняття правової держави та громадянського суспільства,їх взаїмозв’язок .

Правова держава – це організація політичної влади, що створює умови для найбільш повного забезпечення реалізації прав і свобод людини та громадянина, а також для найбільш послідовного обмеження можливостей утиску (державною владою) громадян.

Принципи правової держави – це основні засади її формування та функціонування.

Принцип верховенства правового закону — символізує найбільш важливі аспекти правової держави. По-перше, закріплюється пріоритет права щодо решти соціальних регуляторів. По-друге, встановлюється, що фактичним верховенством може володіти тільки позитивне право (те, що отримало своє формально-юридичне закріплення в законо­давчих актах). По-третє, обстоюється думка, згідно з якою тільки право­вий (тобто заснований на нормах і принципах права] закон буде мати найвищу юридичну силу.

Поділ влади як принцип правової держави передбачає розмежу­вання предметів ведення та розподіл повноважень між однорівневими органами держави (галузями державної влади). При цьому в основу взаємодії різних галузей влади покладено систему стримувань і проти­ваг, які перешкоджають надмірному зосередженню владних повно­важень в однієї посадової особи (або в одному державному органі). Основним завданням поділу влади є розподіл обсягу владних повно­важень між приблизно рівними за "політичною значущістю" держав­ними структурами, кожна з яких об’єктивно прагне до абсолютної влади, однак не маючи можливості таку владу одержати, не дає зробити цього і "конкурентам". Отже, за допомогою стримувань і противаг забезпечується баланс галузей влади.

Взаємна відповідальність держави й особи як принцип правової держави означає, що на практиці публічні інтереси держави та при­ватні інтереси конкретних індивідів подають як нерозривно пов’язані категорії, при цьому зневага до інтересів однієї зі сторін неминуче призводить до негативних наслідків і для іншої сторони. У правовій державі складається дієвий юридичний механізм забезпечення балансу інтересів держави й особи, найважливішою складовою части­ною якого є кореспондовані цим інтересам взаємні зобов’язання.

Соціальна держава — це сучасний політико-правовий тип державності, відповідно до якого держава формується, розвивається та функціо­нує через активний вплив на соціальну сферу життєдіяльності суспіль­ства, забезпечує здійснення ефективної політики в інтересах найширших категорій населення, захист економічних, соціальних і культурних прав та свобод людини і громадянина.

Важливими передумовами визначення держави соціальною є такі принципи:

• підтримка рівноваги між демократичними інститутами та сильною державною владою, плануванням і ринком, приватною та державною власністю, економічною ефективністю та соціальною справед­ливістю;

• соціальні зобов’язання та гарантованість з боку держави мінімальних життєвих можливостей, рівних можливостей для всіх громадян, людської гідності та відносної незалежності суспільних відносин та ін.

Громадянське суспільство – це об’єднання усіх вільних громадян, а також сукупність їх об’єднань і асоціацій, що мають рівні можливості бути власником, взаємодіють між собою та державою загалом на основі права й демократії, реалізуючи різноманітні соціальні, економічні та інші інтереси й потреби. Громадянське суспільство – це соціальна організація, що характеризується інтересами, що не збігаються з держав­ними (але й не суперечать їм), а також наявністю механізмів, які дають можливість забезпечити реалізацію цих інтересів винятково за раху­нок внутрішніх ресурсів громадянського суспільства.

Саме з метою здійснення приватних інтересів і потреб щоденного життя люди створюють недержавні інститути: сім’ю, об’єднання громадян (політичні партії та громадські організації), органи місцевого самоврядування, недержавні засоби масової інформації, асоціації та спілки. Формування громадянського суспільства є метою суспіль­ного розвитку, засобом усебічного забезпечення прав і свобод людини та громадянина.

Ознаки громадянського суспільства:

1. людина, її інтереси, права та свободи є основною цінністю громадянського суспільства: індивід є незалежним від держави, людина не перебуває під контролем сім’ї та інших інститутів громадянського суспільства, людина самостійно обирає сферу професійної самореалізації на основі власних уподобань, людина самостійно формує та висловлює свої політичні переконання; права та свободи людини визнаються, дотримуються й гарантуються державою;

2. відкритість громадянського суспільства: інформаційна свобода; свобода думки та слова, свобода освіти й виховання, свобода пересу­вання в межах країни і можливість виїзду за кордон;

3. плюралізм громадянського суспільства: наявність різних суспіль­них груп, вільна та рівна конкуренція між політичними силами в бо­ротьбі за державну владу, жодна ідеологія не визнається як обов’язкова;

4. самоуправління громадянського суспільства;

5. наявність правової держави.

Отож держава як особлива організація політичної влади, форма чітко регламентованих взаємовідносин є необхідною для громадянсь­кого суспільства, але не тотожною йому. Громадянське суспільство як суспільство трудівників-власників відстоює ідею приватної інди­відуальної свободи й автономності, тобто невтручання держави в життя громадянського суспільства. Водночас гарантом функціонування громадянського суспільства, реалізації прав, свобод, законних інте­ресів і потреб громадян є саме правова держава.

Держава є похідною категорією громадянського суспільства, залежить від нього та може існувати при розвинені й соціальній структурі цього суспільства.