Корпоративні норми і норми права

Корпоративні норми (від лат. corporatio – співтовариство, об’єднання) – правила поведінки, встановлені статутами (положення­ми) об’єднань людей, створених для досягнення якої-небудь мети, а також містяться в рішеннях, прийнятих цими об’єднаннями для врегу­лювання внутрішніх відносин між їх членами. Корпоративні норми за цілями об’єднань людей можна поділити на: а) норми, що містять­ся в документах громадських об’єднань (політичних партій, профспі­лок, добровільних товариств, фондів, рухів, що засновані на членстві і не ставлять за мету отримання прибутку); б) норми, що містяться в документах комерційних корпорацій, насамперед тих, котрі створю­ються на добровільних засадах для підприємницької діяльності (госпо­дарських товариств – повних, командитних, акціонерних товариств - відкритих, закритих та ін.) і мають на меті одержання прибутку. Корпоративні норми, ознаки громадських організацій:

1. предметом їх регулювання є відносини, які неможливо або недоцільно регулювати правом;

2. відображають особливості розвитку певного громадянського суспільства;

3) формально виражені в статуті (положенні) певної громадської організації;

4) регулюють виключно внутрішні відносини: визначають мету, завдання, умови членства, порядок формування і компетен­цію органів; установлюють гарантії дотримання встановле­них норм, санкції за їх порушення, порядок взаємодії з дер­жавою;

5) поширюються тільки на членів певного громадського об’єднання.

Спільне корпоративних норм і норм права:

1. закріплюються у письмових актах-документах;

2. мають обов’язковий характер;

3. є системою норм;

4. регулюють типові ситуації, а не окремий випадок;

5. розраховані на багаторазове використання;

6. ухвалюються за відповідною процедурою;

7. забезпечуються певними засобами.

Поряд із спільним у корпоративних норм і норм права є чимало відмінностей:

Корпоративні норми	Норми права
за способом встановлення і спрямованістю
встановлюються від імені кон­кретного об’єднання громадян; виражають тільки їх волю і волю (інтереси) керівних органів	закріплюються або встановлюються державою; виражають погоджену волю (інтереси) людини, соціальної групи, суспільства
за колом адресатів
є обов’язковими тільки для чле­нів цього об’єднання, тобто мають точну кількісну визначеність	є обов’язковими для всіх громадян держави;
за сферою дії
призначені регулювати тільки вну­трішні організаційні відносини;	регулюють широке коло суспільних відносин;
за формою зовнішнього вираження
закріплюються у статутах, поло­женнях, програмах, рішеннях гро­мадських об’єднань	закріплюються у нормативних актах (законодавчих і підзаконних) та інших джерелах (формах) права
за способом забезпечення
забезпечуються передбаченими внутрішніми організаційними заходами (громадського впливу); санкції (догана, зауваження, попе­редження) не підлягають оскар­женню в суді	забезпечуються, окрім інших спосо­бів (включаючи громадський вплив), ще й державним примусом; санкції (штраф, виправні роботи, позбав­лення волі тощо) підлягають оскар­женню в суді

Корпоративні норми можуть набувати правового характеру, коли видаються сумісні акти державних органів і громадських об’єднань. Це зазвичай сумісні акти органів держави і профспілок.

Корпоративні норми комерційних об’єднань (корпорацій, асоці­ацій, консорціумів, концернів та інших об’єднань) розробляються органами управління цих організацій. Предметом їх упорядкування є відносини, що свідомо не врегульовані державою через недоцільність або неможливість такого регулювання. Як правило, корпоративни­ми нормами регулюються лише ті відносини, що стосуються основи життя колективу (використання фінансів, установлення умов праці, заохочення працівників, порядок застосування заходів відповідаль­ності; відносини між працівниками корпорації і кредиторами, праців­никами корпорації і клієнтами тощо), тобто трудові й організаційно-управлінські.

Незважаючи нате, що корпоративні норми комерційних об’єднань діють усередині певної організації, як і норми громадських об’єднань, між ними є відмінності у забезпеченні. Норми комерційних об’єднань породжують права і обов’язки, забезпечені юридичним механізмом державних органів (їх можна захистити в судовому порядку і за допо­могою інших заходів державного впливу), тоді як норми громадських організацій такого забезпечення не мають.