3. Особливості тактики допиту свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, неповнолітньої особи.

Особливості тактики допиту свідка і потерпілого регламентуються відповідно ст.ст. 68-71, 167-170 та 49, 72, 171 КПК України. Як процесуальний порядок, так і тактика їх допиту мають багато спільних рис, хоча є й певні відмінності.

На підготовчому етапі слід обов’язково встановити: взаємостосунки свідка з потерпілим та цих осіб з підозрюваним чи обвинуваченим, якщо вони відомі; чи не вчинили допитувані якихось дій, що певним чином їх дискредитують, а це спричинить неточні, неповні або неправдиві показання, насамперед стосується потерпілого (мова про так звану віктимну поведінку) тощо.

На початку допиту свідкові і потерпілому мають бути роз’яснені положення ст. 63 Конституції України. Під час установлення психологічного контакту слід уміло використовувати попередження потерпілого і свідка про відповідальність за ст. 384 КК України за завідомо неправдиві показання, свідка – ще й за ст. 385 КК України за відмову від давання показань (це не стосується випадків, коли потерпілий і свідок на законних підставах відмовляються від давання показань). Якщо слідчий вважає, що допитувана особа має намір безпідставно ухилитися від давання показань, неправдиво освітити розслідувану подію та окремі обставини, в неї відсутній настрій на ділове спілкування, то слушно зробити наголос на реальності перспективи настання кримінальної відповідальності.

Допит свідка і потерпілого, як правило, проходить у безконфліктній ситуації (добросовісні допитувані). Вільна розповідь свідка і потерпілого – відповідь на пропозицію розповісти про все, що їм відомо в справі. Свідкові може бути поставлене більш конкретне запитання, залежно від його інформованості (наприклад, тільки про взаємовідносини обвинуваченого і потерпілого тощо).

На етапі запитань та відповідей нерідко доводиться використовувати додаткові, уточнюючі, контрольні запитання та застосовувати тактичні прийоми, що допомагають актуалізувати (відновити) забуте в пам’яті.

Особливості тактики допиту підозрюваного, обвинуваченого регламентуються відповідно ст. 43¹, 73, 107 та ст.ст.  43, 74, 143-146 КПК України. Тактика їх допиту багато в чому збігається, проте існують певні відмінності.

Важливо ґрунтовно підготуватися до допиту, особливо в можливій конфліктній ситуації; встановити особисті якості допитуваної особи, що впливають на обрання тактичних прийомів. Підготовка, хоча б у мінімальному обсязі, має здійснюватися і до допиту підозрюваного, що є, як правило, невідкладною початковою слідчою дією.

Під час установлення психологічного контакту, зважаючи на право підозрюваного і обвинуваченого давати або не давати показання, все ж доцільно і корисно акцентувати увагу на їх значенні для правильного вирішення справи, встановлення невинуватості особи чи обставин, що пом’якшують відповідальність, надання допомоги органам досудового розслідування.

Найбільш поширені тактичні прийоми емоційного, логічного впливу, тактичні комбінації, застосування яких спрямоване як на переконання допитуваної особи змінити позицію, дати правдиві показання, так і на викриття неправди. Адже показання підозрюваного, обвинуваченого, не маючи за КПК України переваг перед іншими доказами, важливі для обрання криміналістичних засобів, прийомів і методів з метою повного розкриття, якісного розслідування злочину, оцінки та перевірки інших доказів, отримання необхідної й достатньої сукупності доказів, щоб правильно вирішити справу. Як відзначалося вище, під час визначення тактичних прийомів ураховуються факт побачення підозрюваного, обвинуваченого із захисником до першого допиту (ст. 43, 43¹ КПК), участь у ньому захисника, можливе оскарження правомірності застосованих тактичних прийомів.

Особливості тактики допиту неповнолітнього свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого (ст.ст. 168, 437, 438 КПК України).

Основним фактором, який впливає на тактику допиту є рівень психологічного розвитку неповнолітньої особи, що визначається зазвичай її віком. У психологічній літературі запропоновано шість вікових груп неповнолітніх, кожна з яких характеризується психологічними особливостями: 1) дитячий вік – до 1 року; 2) раннє дитинство – від 1 до 3 років; 3) дошкільний вік – від 3 до 7 років; 4) молодший шкільний вік – від 7 до 11-12 років; 5) підлітковий вік – від 11 до 14-15 років; 6) старший шкільний вік – від 14 до 18 років. Згідно з тлумаченням норм КК України малолітніми вважаються особи до 14 років. Нижньої межі віку для допиту КПК України не встановлює, але допитувати осіб дошкільного і молодшого дошкільного віку рекомендується лише в разі крайньої необхідності. Крім того, в п. 3 ч. 1 ст. 69 КПК України вказано, що особи, які згідно з висновком судово-психіатричної чи судово-медичної експертизи через свої фізичні або психічні вади не можуть правильно сприймати факти, що мають доказове значення, та давати пояснення про них, не підлягають допиту як свідки. У КПК України передбачені особливості допиту неповнолітньої особи до 14 та 16 років.

Варто продумати, в присутності якого саме педагога (із навчального закладу, де навчається неповнолітня особа, чи іншого; якого фаху) має проводитися допит неповнолітнього свідка віком до 14 років обов’язково, а віком до 16 років за розсудом слідчого. За необхідності присутності лікаря, батьків чи інших законних представників неповнолітнього слідчий визначає, яка особа сприятиме встановленню психологічного контакту, отриманню правдивих показань. Це також поширюється на неповнолітнього потерпілого.

Важливо, оскільки неповнолітній швидше за дорослого втомлюється, визначити тривалість допиту, можливість перерви та момент, коли її зробити.

У плані допиту слід сформулювати основні запитання, що підлягають з’ясуванню. Вони мають бути чіткими, стислими, зрозумілими для допитуваної особи. Цим необхідно керуватися в разі формулювання нових запитань.

Показання в протоколі допиту рекомендується фіксувати переважно після закінчення попередніх етапів для того, щоб не відволікати неповнолітнього. Слід використовувати зрозумілі для неповнолітньої особи слова, спеціальні терміни. Має бути відображеним факт і час перерви в допиті, якщо вони мали місто.