2. Поняття, сутність, види судової експертизи; поняття експерта, судово-експертні установи в Україні

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про судову експертизу», судовою експертизою слід визнавати дослідження експертом на основі спеціальних знань наданих йому матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи суду.

Сутність експертизи полягає в тому, що експерт самостійно на основі спеціальних знань досліджує надані йому об’єкти, явища та процеси і на цій підставі встановлює нові фактичні дані і складає висновок, що є джерелом доказів.

Експертизи класифікують за різними підставами: 1) за предметом, за галуззю, характером спеціальних знань: класи; роди; види; підвиди; 2) за послідовністю проведення: первинні; повторні; 3) за об’ємом дослідження основного об’єкта: основні; додаткові (ст.ст. 75, 203 КПК України, ст. 61 ЦПК України); 4) за кількістю експертів: одноособові; комісійні (ст. 75 КПК України, ст. 61 ЦПКУкраїни); 5) за складом використовуваних знань: однорідні – використовуються знання однієї галузі; комплексні – використовують знання декількох галузей; 6) за місцем провадження: в експертних установах; позаекспертних установах (ст. 57 ЦПК України, ст. 41 ГПК України, ст.ст. 196, 198 КПК України); 7) за принципом обов’язковості (ця класифікація властива тільки кримінальному судочинстві): обов’язкові (ст. 76 КПК України); необов’язкові.

Експертизи, відповідно до ст. 7 Закону України «Про судову експертизу», проводять експерти, які працюють:

1) у державних спеціалізованих установах, до яких належать: науково-дослідні інститути судових експертиз (НДІСЕ) Міністерства юстиції України, яких зараз налічується сім (у Києві, Харкові, Одесі, Донецьку, Львові, Дніпропетровську, Сімферополі, проводять криміналістичні та інші експертизи: товарознавчі, біологічні, судово-бухгалтерські, пожежні, технічні та ін.); наукові та інші установи судових експертиз Міністерства охорони здоров’я України (насамперед, бюро судово-медичної експертизи управлінь охорони здоров’я областей, міські, міжрайонні, районні відділення); судово-психіатричні відділення психіатричних клінік;

2) у відомчих службах Міністерства внутрішніх справ, Міністерства оборони, Служби безпеки, Державної прикордонної служби України. Зокрема, в системі МВС – ДНДЕКЦ МВС, НДЕКЦ при УМВС та їх міські, районні відділення (криміналістичні, пожежні, транспортні, біологічні та інші експертизи);

3) на підприємницьких засадах на підставі спеціального дозволу (ліцензії);

4) громадяни за разовими дорученнями.

3. Тактика призначення експертизи

Порядок призначення експертизи регламентований ст.ст. 196-199, 203-205 КПК України, ст.ст. 57, 61 ЦПК Украхни, ст. 41 АПК України. Найбільш докладно цей порядок регламентований саме КПК України.

Процес провадження судової експертизи в ході досудового розслідування за кримінальною справою складається з трьох стадій: підготовка до призначення експертизи; проведення експертного дослідження; оцінка експертного висновку.

1. Підготовка до призначення судової експертизи традиційно складається з таких етапів:

1. виокремлення обставин справи, речових доказів та інших об’єктів, які підлягають дослідженню, визначення завдань і виду експертизи;

2. збирання необхідних матеріалів (зразків для порівняння), їх належне оформлення і упакування;

3. обрання експертної установи або експерта;

4. процесуальне оформлення призначення експертизи: складання постанови про призначення експертизи, ознайомлення з нею обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, за необхідністю прийняття рішень щодо їх клопотань у зв’язку з призначенням експертизи;

5. відправлення відповідної постанови та матеріалів до експертної установи чи обраному експерту.

Формулюючи завдання експерту, слідчий повинен пам’ятати, що результативність експертного дослідження залежить від чіткості, повноти і якості сформульованих ним питань. Питання експерту є основою постанови слідчого і процесу проведення експертизи й мають задовольняти певні вимоги: 1) перелік питань має бути максимально повним, але не повинен змушувати експерта виходити за межі його спеціальних знань (ч.2 ст.75 КПК України) і розв’язання правових питань; 2) питання формулюються максимально точно, чітко, за можливості лаконічно для адекватного розуміння їх експертом та іншими учасниками процесу; 3) спочатку ставляться питання загального характеру, а потім більш деталізовані питання.

2. Проведення експертного дослідження. Судова експертиза як процес дослідження складається з трьох компонентів: 1) вихідна інформація, що надається слідчим, судом для провадження експертизи; 2) інформація щодо спеціальних знань експерта, тобто відомості, отримані в процесі професійного навчання і практичної діяльності; 3) інформаційний приріст, тобто нова інформація, яка з’являється у перебігу експертного дослідження і є метою призначення експертизи у справі

Отже, в процесі експертного дослідження експерт може «побачити» додаткові сліди злочину – мікрооб’єкти – на досліджуваних об’єктах або встановити додаткові факти, які мають значення у справі. Оперативне використання такої інформації дозволяє оптимізувати процес розкриття та розслідування злочину, висувати нові версії, тактично грамотно планувати подальший процес розслідування.

Висновок експерта повинен бути обґрунтованим, тобто відомості й факти, встановлені під час дослідження, повинні складати достатню основу для експертного висновку. Експерт повинен визначити засади зробленого ним висновку; цій меті слугують усі засоби послідовного і ретельного викладення перебігу і результатів дослідження, всі способи ілюстрування висновків. За ст. 200 КПК України, експерт у висновку повинен зазначити, які матеріали він використав, які були здіснені дослідження і надати мотивовані відповіді на поставлені питання.