5. Особливості тактики окремих слідчих дій під час розслідування привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем

Обшук та виїмка. У розслідуванні справ щодо привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем важливу роль відіграють саме обшук та виїмка, позаяк саме під час їх проведення можна фактично отримати безперечні докази у справі. Загальні процесуальні підстави для проведення обшуку та виїмки передбачено ст.ст. 177, 178 Кримінально-процесуального кодексу України. Від обставин конкретної кримінальної справи та слідчої ситуації залежить обрання слідчим певної слідчої дії з метою вилучення та збереження доказів.

Тактику вилучення в процесі розслідування службових розкрадань необхідно досліджувати, акцентуючись на спільних для відповідних слідчих дій (обшуку та виїмки) вимогах. По-перше, ці дії мають характер невідкладних, оскільки їх проведення супроводжується подоланням серйозної протидії з боку владних осіб (банківських працівників, працівників служб зв’язку, корумпованих працівників правоохоронних органів та ін.). По-друге, дії мають „груповий” характер (проводяться комплексно одночасно в різних місцях у різних осіб), особливо якщо розкрадання вчинено організованою злочинною групою.

Виїмки за такими справами найчастіше проводять щодо документів у підприємницьких структурах і банківських установах. У протоколі виїмки, в результаті якої був вилучений документ, щодо опису останнього слід зазначити: місце його виявлення; зовнішній вигляд документа; розміри, колір фарбівника, якими виконано надписи, печатки, штампи, інші реквізити; якщо текст великий за обсягом, то вказують першу та останню фрази документа, кількість сторінок; якщо вилучено декілька документів, що є не великими за обсягом, їх можна вказати повністю; якщо потребується вилучення значної кількості документів, відмічається лише їх загальна характеристика, кількість упакувань та їх характер, вказується зміст відтиску печатки.

Якщо за матеріалами кримінальної справи та оперативних розробок існує небезпека знищення або приховування доказів особами, які працюють в організації та безпосередньо причетні до вчинення злочину, або наявні підстави вважати, що необхідні документи не будуть видані добровільно, обов’язковим є проведення обшуку. Розглядати особливості тактики обшуку щодо будь-якого злочину можна за такими елементами обшуку: об’єкти, предмети, суб’єктний склад та організація (етапи) обшуку.

Законодавство України за об’єктом проведення виділяєть три види обшуку: в приміщенні, на місцевості (території) та особистий обшук. Під час розслідування розкрадань проводиться обшук у службових приміщеннях – найчастіше за місцем роботи підозрюваних осіб, іноді за іншим місцем, де можуть перебувати знаряддя вчинення злочину (наприклад, комп’ютерна техніка); у житлових приміщеннях – за місцем мешкання підозрюваних осіб, а також обшук особи.

Для проведення обшуку за справами про розкрадання заздалегідь створюють слідчо-оперативну групу, суб’єктний склад якої залежить від характеру об’єкта обшуку, предметів, які потрібно шукати, та сили протидії проведенню обшуку. Традиційно до СОГ для проведення обшуку в таких справах входять такі особи: слідчий-організатор та безпосередній керівник обшуку, який здійснює всі процесуальні заходи, передбачені законом, для проведення обшуку (складає мотивоване подання для отримання постанови суду на дозвіл проводити обшук); спеціалісти (залежно від слідчої ситуації у справі таким спеціалістом може бути бухгалтер, економіст, програміст-математик, інженер-електронник, спеціаліст із електрозв’язку, спеціаліст із банківських операцій, криміналісти експертних підрозділів ОВС та інші); працівники оперативно-розшукових підрозділів правоохоронних органів у ролі осіб, які здійснюють функцію забезпечення правопорядку та охорони об’єкта під час обшуку та безпосередньо здійснюють обшукові дії; поняті (досить часто на практиці таких осіб згодом допитують як свідків із приводу їх присутності під час проведення слідчої дії, тому вони повинні бути обізнані в питаннях технологічного процесу, комп’ютерної техніки тощо для усвідомлення сенсу слідчої дії, тоді вони правильно сприйматимуть процедури роботи з технікою експерта під час обшуку).

Збір інформації повинен орієнтувати в умовах та обстановці проведення майбутнього обшуку. Така інформація повинна стосуватися: адреси та архітектури об’єктів обшуку; відомостей про осіб, які мешкають (працюють) на об’єкті обшуку; можливих предметів пошуку (зокрема знання про ознаки, марку, серію, програмне забезпечення, вид електроживлення, оператора електрозв’язку тощо відносно комп’ютера, який потрібно вилучити під час обшуку, або про документообіг на підприємстві). Останнє суттєво впливатиме на вибір спеціаліста для участі в такій слідчій дії та підбір технічних засобів. Особливу увагу слід приділити тому, що необхідно передбачити заходи безпеки, яких вживає злочинець для знищення речових доказів.

Слідчий огляд документів. Слідчому огляду вилучених документів передує їх «попереднє» дослідження для виявлення серед них речових доказів, які пізніше підлягатимуть слідчому огляду та подальшому долученню до справи. Звичайні ж письмові докази лише зберігаються у справі. Такий організаційний захід не замінює документальної ревізії, а дозволяє зосередити увагу на документах, використаних злочинцем для вчинення викрадення.

Процес огляду слідчим документа має на два основних етапи: а) виявлення та аналіз зовнішніх ознак і реквізитів; б) аналіз змісту – та здійснюється від загального змісту документа до важливої для справи частини.

Виділяють такі особливості тактики проведення огляду документів під час розслідування привласнення, ротрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.

По-перше, для з’ясування відповідності документа необхідній формі перевіряють реквізити документа. По-друге, для усвідомлення достовірності форми документа в таких справах слідчий огляд машинограми – копії електронного документа щодо розрахунків – повинен здійснюватися невідривно від безпосереднього огляду електронного документа з використаннм допомоги відповідного спеціаліста. По-третє, зміст документа перевіряють відповідно до відомих слідчому обставин учинення злочину, достовірність яких встановлено, з метою виявлення протиріч у змісті або нових фактів. Будь-який різновид розкрадання може бути відбито в облікових документах у одній із трьох форм: у вигляді протиріч у змісті одного документа; протиріч декількох взаємопов’язаних документів; протиріч ідентичних документів. По-четверте, під час огляду та зберігання документів необхідно поводитися з ними відповідним чином: не допускати перекручування форми та змісту, його зовнішнього вигляду; за потреби залучення цих документів до інших слідчих дій необхідно користуватися їх копіями.

Допит свідків, підозрювани (обвинувачених). Загальним тактичним завданням допитів є отримання правдивих та вичерпних показань від допитуваних осіб.

Правильна підготовка та проведення допиту дозволяє розв’язати окремі завдання, які залежать від певних обставин, що цікавлять слідство. Під час розслідування привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем перед допитом слідчий ставить окремі тактичні завдання відповідно до обставин, що підлягають установленню, зокрема особливості технологічного процесу, торговельної діяльності та документообігу на конкретному підприємстві, установі чи організації; особливості проведення електронних фінансових операцій; певні суперечності між електронними документами та машинограмами, фінансовими, бухгалтерськими документами та звітами тощо – тобто встановлюється предмет певного допиту. Крім цього, одним із типових завдань на початковому етапі слідства є пошук організацій, що брали участь у різних господарських операціях і безпосередньо операціях, які проводили розкрадачі. Для їх розв’язання слідчий повинен визначити джерела отримання необхідної інформації – певних свідків.

При розслідуванні службових розкрадань підлягають допиту як свідки визначені категорії осіб: а) особи, котрі виконують функції зовнішнього контролю фінансових операцій (працівники аудиторських організацій, ревізійної комісії підприємства) щодо юридичної особи, постраждалої від злочинної дії; б) представники юридичної особи, яка постраждала від злочину (керівники установ, організацій, підприємств, голови правлінь, їх заступники, начальники філіалів, відділів підприємств із відповідними дорученнями та ін.); в) представники юридичної особи, використовуваної під час учинення злочину тим чи іншим чином (службові особи підприємств, на рахунки яких було перераховано викрадені гроші або за допомогою яких здійснювалася реалізація викраденого товару тощо); г) інші службові особи підприємства, організації, установи, які постраждали від злочину (виконавці та очевидці виробничих і техніко-допоміжних операцій, пов’язаних із механізмом учинення розкрадання, бухгалтерські та банківські працівники, що проводили відповідні фінансові операції); д) службові особи та працівники установи, використовуваної під час учинення злочину (найчастіше це керівники установи, менеджери, юристи, перекладачі, посередники, секретарі та ін.); е) знайомі, родичі, колеги підозрюваних, обвинувачених. Істотні для справи свідчення можуть дати ділові партнери підприємства, на якому вчинено розкрадання, або особи, що займаються в тому ж регіоні аналогічною підприємницькою діяльністю. Вони можуть бути достатньо поінформованими щодо стану справ своїх конкурентів, а отже в результаті правильно проведеного допиту можна отримати від них цінну для розслідування інформацію.

Характер допитів зазначених осіб зумовлений ступенем поінформованості свідків, який базується на професійній компетентності, досвіді, колі повноважень, кваліфікаційних вимог під час виконання певних видів робіт.

Призначення судових експертиз. Найчастіше часто при розслідуванні привласнення, розтрати майна чи заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем призначають такі судові експертизи: судово-бухгалтерську, техніко-криміналістичну експертизу документів, комп’ютерно-технічну, планово- чи фінансово-економічну експертизи.

Фінансово-економічну експертизу призначають для розв’язання завдань, які стосуються фінансової діяльності, дотримання законодавчих актів, якими регульовано фінансові відносини підприємств з державним бюджетом; виконання договірних зобов’язань, розподіл і виплата дивідендів, операцій з цінними паперами, інвестиціями тощо. Планово-економічна експертиза вивчає процес планування виробничої діяльності підприємств, об’єднань, організацій для виявлення зловживань, пов’язаних аз плануванням заниженого обсягу виготовлення продукції за державним замовленням або з порушенням методики планування темпів наростання виробництва та оплати праці тощо.

Також можуть бути призначені товарознавчі, технологічні експертизи, висновки яких матимуть важливе значення для розслідування розкрадань у певній галузі виробництва.