2. Поняття і стисла характеристика об’єктів криміналістичного зброєзнавства

Об’єкти криміналістичного зброєзнавства.

Зброя та її частини – вогнепальна і холодна.

Ручна вогнепальна зброя – це механічний пристрій, призначений для багаторазової дії з метою ураження цілі снарядами, що викидаються, енергією газів згорання вибухової речовини. До таких слід віднести гвинтівки, пістолети, автомати, кулемети та ін.

Важливе значення для оперативно-слідчої та експертної практики має класифікація вогнепальної зброї. Існують різні критерії для поділу, найбільш уживані з яких: цільове призначення, спосіб виготовлення, особливості конструкції та умови виготовлення; конструкційні особливості каналу ствола; калібр зброї. Зокрема, за цільовим призначенням виділяють бойову (військову і цивільну), мисливську і спортивну (за винятком пневматичної) зброю.

Холодна зброя – предмети, спеціально виготовлені для безпосереднього заподіяння тілесного ушкодження, призначені для нападу і активного захисту, що не мають прямого виробничого або господарсько-побутового призначення.

Ознаки холодної зброї: конструкція, розміри, матеріал (тривкість, повна чи часткова твердість). Це має забезпечувати досягнення мети нападу чи активного захисту. В криміналістичних цілях важливе значення має класифікація холодної зброї. Найбільш суттєвими підставами для поділу слід вважати: цільове призначення, спосіб виготовлення, загальну конструкцію, принцип уражаючої дії, побудову і спосіб утримання та застосування.

Не є холодною зброєю вироби господарсько-побутового, виробничого, спортивного та іншого призначення, що схожі на холодну зброю за зовнішнім виглядом та/або конструктивно, проте не мають всього комплексу суттєвих ознак, притаманних холодній зброї.

Боєприпаси до ручної вогнепальної зброї – предмети одноразового використання, призначені для ураження об’єкта пострілом. Складаються з пороху, снаряда (кулі, дробу, картечі), пижа, прокладки – для мисливської зброї, гільзи (переважно з капсулем), яка з’єднує боєзаряд в одне ціле – унітарний патрон.

Гільза – це тонкостінна стаканоподібна ємкість для порохового заряду, капсуля, кулі або снаряда, у дробовому патроні – дробу і пижів. Складається з денця, корпусу і дульця, в якому закріплюється куля. У гільзі дробового патрона дульце відсутнє. Гільза виготовляється з металу або картону (рідше з пластмаси).

Для нарізної зброї снарядом є куля – це металеве (найчастіше свинцеве) тіло, різне за формою для стрільби з вогнепальної зброї. Кулі в нарізній зброї бувають оболончасті, напівоболончасті й безоболончасті.

У бойовій зброї використовують кулі спеціального призначення: важкі, бронебійні, трасуючі, запалювальні, розривні та ін. Розрізняють також кулю зі зміщеним центром ваги – куля, осереддя якої розташоване так, що в момент удару об перешкоду вона змінює траєкторію польоту. Кулі до гладкоствольних мисливських рушниць за формою бувають: круглі (кулясті), стрілкові, турбінні й комбіновані.

Снаряди для мисливської гладкоствольної зброї – дріб (свинцеві кульки, рідше шматочки свинцю). Дріб, що має діаметр понад 5мм, називається картеччю.

Як вибухівка застосовується порох (вибухова речовина, застосовувана у зарядах вогнепальної зброї). Порох поділяють на види: димний (під час згорання виділяється певна кількість диму) і бездимний (згорає без виділення диму), крупнозернистий та дрібнозернистий.

Для спорядження патронів до мисливської зброї використовують пижі та прокладки на порох і дріб. Пиж – шматок войлоку або іншого щільного матеріалу, який відокремлює в заряді порох від кулі чи дробу. Пижі бувають основні й додаткові. За матеріалом пижі поділяють на повстяні, картонні, деревинно-волокнисті та ін. Прокладки призначені для зм’якшення поштовху порохових газів і запобігання деформації заряду.

Вибуховий пристрій – матеріально-технічна система одноразового застосування, що складається із заряду хімічної вибухової речовини, конструктивно об’єднаної із засобом його підривання і призначена для вчинення в злочинних цілях вибуху, що має достатню вражаючу. Це вироби, конструкційно призначені для ураження людей, тварин і подолання різних перешкод за допомогою вибухової хвилі чи осколків, що отримують спрямований рух унаслідок термічного розкладання вибухівки чи її замінника.

Вибухові пристрої складаються з корпуса, в якому міститься заряд вибухівки, приводного (реагуючого) пристрою і детонатора.

Розрізнять вибухові пристрої: штатні (серійного, заводського виготовлення) – ручні гранати, стаціонарні міни, артилерійські снаряди тощо; саморобні – багатоваріантні за конструкцією від примітивних до значно складніших за штатні. Окремі зразки мають годинникові механізми, електроживлення. З метою маскування вибухові пристрої мають вигляд різноманітних побутових предметів – поштових посилок, авторучок тощо.

Залежно від конструкції приводного пристрою розрізняють контактні й безконтактні вибухові пристрої. Як складову вибухового пристрою виокремлюють детонатори, які бувають ударними, дистанційними, неконтактними (подається спеціальний сигнал, наприклад, радіо) тощо.

Вибухові речовини – хімічні сполучення чи суміші речовин, здатні до швидкої хімічної реакції, що супроводжується виділенням значної кількості тепла і утворенням газів, які миттєво поширюються зарядом шляхом горіння чи детонації (дія ударної хвилі).

Виокремлюють вибухові речовини однорідні за складом (порох, динаміт, гексоген, нітрогліцерин, піроксилін та ін.) і суміші (чорний порох із нітрогліцерином, суміші, виготовлені на основі аміачної селітри тощо).

Як замінники вибухівки в саморобних вибухових пристроях використовують різні речовини з окислювальними властивостями (нітрати, хлорати та ін.) або з легкозаймистими (нафтопродукти, фосфор, мука, крохмаль, солі деяких металів та ін.).

Сліди застосування зброї та вибухових пристроїв:

Сліди пострілу у вузькому розумінні – сліди взаємодії механізму, частин зброї з боєприпасами і боєприпасів (насамперед, снаряда) з перешкодою. До останніх належать: стріляні снаряди, гільзи, пижі; частки речовин, що виникають при згоранні пороху, які викидаються з каналу ствола; сліди, що утворюються на стріляних кулях і гільзах; сліди-ушкодження від снаряда на ураженому об’єкті; відкладення кіптяви пострілу на тілі (найчастіше на руці) особи, що стріляла тощо.

На гільзі сліди виникають під час заряджання, в момент пострілу та екстрагування (видалення) із зброї.

На снаряді залишаються сліди каналу ствола (нарізів і полів).

На перешкоді виникають: 1) основні сліди – вогнестрільні ушкодження: наскрізні або пробоїни з вхідним і вихідним отворами, наскрізні – вм’ятини та дотичні; 2) додаткові сліди – від динамічної, а також термічної дії газів, відкладення продуктів пострілу: поясок обтирання, кіптява; незгорілі й напівзгорілі порошинки (є свідченням близького пострілу з дистанції до 1м); опалення, розрив, штанцмарка (відбиток дульного зрізу) – постріл впритул.

Сліди холодної зброї – пошкодження, характер яких залежить від виду зброї за принципом дії, механізму дії, матеріалу перешкоди: розрізи, розруби, проколи, руйнування. Можуть використовуватися як сліди-відображення для ідентифікації конкретного екземпляра холодної зброї.

Серед зазначених ручна вогнепальна зброя, боєприпаси до неї та сліди пострілу – об’єкти криміналістичної балістики.