2. Характеристика слідів-відображень, слідів-предметів, слідів-речовин; мікрооб’єктів

Сліди-відображення – це відображення на одному матеріальному об’єкті зовнішньої будови іншого матеріального об’єкта (Б.І. Шевченко).

Види слідів-відображень:

1. за слідоутворюючим об’єктом:

• сліди людей (антроскопія, гомеоскопія) залежно від частин тіла поділяють на сліди рук (пальців, долоні), сліди ніг (взуття, одягнених у шкарпетки, босих), сліди зубів, нігтів, носа, губ, чола, кінчика язика, вух тощо;

• сліди знарядь, інструментів, виробничих механізмів (механоскопія);

• сліди транспортних засобів (транспортна трасологія);

• сліди тварин;

2) за механізмом і умовами слідоутворення:

• статичні (точечні) сліди утворюються в момент відносного спокою об'єктів (слідоутворюючого і слідосприймаючого;

• динамічні (лінійні) сліди утворюються під час переміщення хоча б одного об'єкта відносно іншого;

• об’ємні сліди утворюються за рахунок деформації слідосприймаючого об’єкта. Такі сліди виникають під час вдавлення слідоутворюючого об’єкта в більш м’яку слідосприймаючу поверхню, в результаті чого остання деформується. В такому сліді відбиваються три виміри: довжина, глибина, ширина;

• поверхневі сліди утворюються коли обидва об’єкти є приблизно однаковими за твердістю, або твердість слідосприймаючого більша. Доцільно зазначити, що для поверхневого сліду характерний є і третій вимір – глибина (висота), але вона настільки незначна, що нею нехтують. Поверхневі сліди поділяють ще на два види: сліди-нашарування (потожировий слід пальця руки) і сліди-відшарування (слід руки на свіжепофарбованій поверхні);

3. залежно від місця утворення:

• локальні (слід утворюються в межах контактних поверхонь);

• периферичні (слід утворюється за межами контактних поверхонь);

4. за помітністю, за мірою сприйняття:

   • видимі (зокрема, всі об’ємні сліди);

   • слабковидимі (потожирові сліди рук);

   • невидимі.

Саме поверхневі сліди поділяють на безбарвні (видимі, слабковидимі, невидимі) і забарвлені.

Структурним елементом трасології є дактилоскопія (daktilos – палець, skopeo – дивлюсь) – розділ трасології, який вивчає властивості папілярних узорів рук і ніг, засоби й методи їх виявлення і дослідження для отримання криміналістично значущої інформації про певну особу.

Шкіра на долонній поверхні складається з декількох шарів: надшкіра (епідерміс) і власне шкіра (дерма), нижній шар. Дерма має будову у вигляді сосочків, розміщених рядками, які посідають чітко визначене місце. Надшкіра, повторюючи, копіюючи рельєф сосочків, утворює папілярні лінії. Надшкіра має пори, якими закінчуються потові залози. Поверхня вкрита потожировими виділеннями. Папілярні лінії утворюють різні малюнки – папілярні узори.

Долонна поверхня рук людини (підошва стопи) вкрита папілярними лініями – лінійними піднесеннями незначної ширини і висоти, що розокремлюються невеликими борозенками.

Об’єктом вивчення дактилоскопії є сліди рук, точніше папілярний узор, що має певну структуру: загальні (тип і вид папілярного узору; будова центральної частини узору; кількість, будова та положення дельт; крутизна дугоподібних ліній; ширина і частота папілярних ліній) та окремі ознаки (особливості розташування й конфігурації окремих деталей папілярного узору).

До особливостей папілярного узору належать: 1) індивідуальність; 2) відновлюваність; 3) відносна незмінність.

Папілярні узори піддаються класифікації залежно від характеру внутрішнього малюнку на нігтьових фалангах пальців рук. Традиційно виокремлюють три типи папілярних узорів: дуговий; петльовий; завитковий. Кожен з означених типів папілярних узорів має по декілька видів. Типи і види папілярних узорів розглядаються як загальні ознаки. Також папілярні лінії мають особливості будови, які розглядаються як деталі – окремі ознаки папілярного узору. До них належать: початок, закінчення, розрив, стоншення папілярної лінії, злиття, роздвоєння (розгалуження) ліній, гачок, відрізок, точка, місток, острівок, вершина петлі, дельта тощо.

Долонна поверхня руки містить ще декілька груп ознак: флексорні лінії; «білі лінії» (згинальні); пори.

Значного поширення також набули сліди ніг, з-поміж яких розрізняють: сліди босих ніг, сліди ніг у панчохах чи шкарпетках, сліди взуття (взутих ніг).

Загальні ознаки слідів ніг:

а) довжина ступні (підошви), плюсни (підметки), проміжної частини, п’ятки (каблука);

б) ширина плюсни (підметки), проміжної частини, п’ятки (каблука);

в) ознаки, що відображають конструкцію, форму підошви та її окремих частин, загальну характеристику, спосіб кріплення підошви та її фрагментів, заводські позначення (позначки), клейма (тавра).

Окремі ознаки слідів ніг – особливості й дефекти будови ступні, підошви, їх окремих компонентів (викривлення ліній, малюнок підметки, каблука, поглиблення, виступи тощо). Для слідів босих ніг (а надто ступні) характерні особливості папілярного узору, папілярних ліній (такі ж ознаки, як і в слідах рук).

Сукупність поєднаних єдиним механізмом утворення і напрямом послідовно відображених слідів ніг (не менше чотирьох) називається доріжкою слідів ніг. Для неї характерні елементи, які доцільно вважати її загальними ознаками:

1. лінія напряму руху;

2. лінія ходьби людини;

3. довжина кроку;

4. кут розвороту ступні;

5. ширина кроку.

До традиційних слідів-відображень також доцільно віднести сліди знарядь та інструментів (сліди зламу). Об'єкти зламу можна розділити на три групи: 1) замикаючі пристрої: внутрішні, накладні й навісні замки, засувки, гачки; 2) спеціальні сховища: сейфи, залізні ящики, скрині та ін; 3) будівельні перешкоди: двері, вікна, стіни, стелі, підлоги тощо.

Відповідно, знаряддя зламу також поділяють на три групи: 1) спеціально призначені або пристосовані для цілей зламу: відмички, ломики («фомки») та ін.; 2) предмети та інструменти побутового і виробничого призначення: молотки, сокири, долота, стамески, ручні і електричні дрилі тощо; 3) предмети, що випадково опинилися на місці злочину: відрізки металевих труб тощо.

Види слідів зламу за характером дії знаряддя на об’єкт злому:

1) сліди тиску;

2) сліди ковзання;

3) сліди різання, розпила і свердлення.

Сліди-предмети – різноманітні об’єкти матеріального світу, виникнення, поява на певному місті чи зміна стану яких пов’язана з подією злочину, а для роботи з якими потрібні трасологічні прийоми, методи і засоби.

Залежно від ролі та значення в механізмі злочину виділяють (класифікують) групи слідів-предметів: знаряддя, засоби вчинення злочину (лом, монтування, відмичка); предмети посягань (замки, пломби, засуви); продукти злочинної діяльності (вироби з металу, пластмаси); речі, які належать злочинцю та потерпілому (відірваний ґудзик, розірваний платок); частки зазначених об’єктів (знаряддя злому – частина у злочинця, дещо у потерпілого).

Сліди-речовини – сипкі, газоподібні, рідкі утворення, що причиново пов’язані з подією злочину і потребують трасологічних прийомів, методів, засобів роботи.

Мікрооб’єкти – причиново пов’язані з розслідуваною подією слабковидимі або нерозрізнювані неозброєним оком матеріальні утворення незначних розмірів і маси для виявлення і дослідження яких необхідне застосування спеціальних прийомів, методів і технічних засобів. Розміри і масу визначають за кількісним критерієм (не більше 2-х мм, вага – 3,5 мг, хоча на практиці трапляються й більші за розміром мікрооб’єкти). Існують також ультрамікрооб’єкти за розміром менші 0,1мм і не доступні для сприйняття зором.

Мікрооб’єкти поділяють за їх природою:

1. мікросліди – сліди-відображення невеликого розміру;

2. мікрочастки – сліди-предмети невеликого розміру, які мають просторово-фіксовану форму;

3. мікроречовини – сліди-речовини в мікрокількості (сипучі – тютюн, порошки від цегли, піску; рідкі, в’язкі – паливо-мастильні продукти, нафта; речовини в газоподібному стані).