2. Обставини, що підлягають установленню під час розслідування привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем

Обставини, що підлягають установленню під час розслідування привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, визначають відповідно до ст.ст.64, 23 КПК України, диспозицій ст. 191 КК України. Також такі обставини зумовлені певним колом супутніх злочинів, зокрема диспозиціями статей розділу VII «Злочини у сфері господарської діяльності» КК України.

Узагальнено до обставин, що підлягають установленню у справах щодо розкрадання майна, відносяться такі.

1. чи відбулося розкрадання та в якій формі (привласнення, розтрата майна чи заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем);

2. якою є кількість епізодів злочинної діяльності;

3. у чому полягає злочинна діяльність (як здійснювалася підготовка до викрадення; якими є способи скоєння розкрадання та способи його маскування; які інші обставини події (час, місце та інше), які сліди і ознаки злочинних дій повинні або могли залишитись у документах підприємств, організацій, у приватних осіб тощо);

4. конкретна особа, що вчинила розкрадання;

5. склад злочинної групи, обставини та мета її формування, риси особи організатора, роль кожного учасника;

6. мотив злочину; наявний прямий умисел щодо розкрадання; на продовжувальний характер злочинної діяльності;

7. характер та розмір завданої шкоди (яке майно стало предметом злочинного посягання; на яких умовах було ввірено винному предмет посягання, якими правами відносно нього був наділений винний, характер його обов’язків, як це було оформлено документально; сума викрадених грошових коштів, звідки вони надійшли в розпорядження винного);

8. як та кому реалізовувалися матеріальні цінності; з якою метою та яким чином повинні були витрачатися грошові кошти, сума витрачених коштів на момент установлення вини;

9. обставини, що впливають на ступінь та характер відповідальності обвинуваченого, інші обставини, що характеризують особу обвинуваченого;

10. причини та умови, що сприяли вчиненню злочину (недоліки виробничого процесу, фінансового обліку та контролю на підприємстві тощо).

На додаток до загальних обставин, що підлягають установленню у справах про привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, залежно від особливостей конкретного злочину та його кримінально-правової кваліфікації, слід назвати й окремі обставини, що підлягають установленню.

3. Типові дослідчі ситуації та програми перевірки заяв (повідомлень) про злочин на стадії порушення кримінальної справи

Вичерпний перелік приводів порушення кримінальної справи наведений у ст. 94 КПК України, але враховуючи специфіку названого виду злочину, можна виділити такі поширені приводи порушення кримінальної справи за ознаками привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем:

1. відомчі матеріали про вчинення службовими особами певного закладу, установи чи організації незаконного заволодіння майном відомства;

2. повідомлення юридичних осіб про вчинення злочину, що ґрунтуються на актах ревізії, інвентаризації або інших перевірок, які проводилися планово чи позапланово за безпосередньою ініціативою самого підприємства, організації, установи;

3. ініціатива органів дізнання, яка базується на результатах оперативно-розшукових заходів;

4. заяви та повідомлення чинних або колишніх працівників, клієнтів підприємства, де за їх припущенням було вчинено розкрадання;

5. заяви громадян-пайовиків, акціонерів або вкладників;

6. повідомлення та матеріали контрольних інстанцій про факт учинення розкрадання (місцевих органів влади, державних інспекцій, податкової служби тощо);

7. повідомлення в засобах масової інформації;

8. безпосереднє виявлення ознак привласнення слідчим, прокурором або судом під час розслідування або судового розгляду іншого злочину, розгляду цивільного позову, проведення прокурорських перевірок, вивчення матеріалів адміністративного провадження.

Найпоширенішими заходами попередньої перевірки за такими приводами стає: вивчення нормативів, якими регламентовано діяльність організації, аналіз особливостей діяльності її та пов’язаних із нею організацій; призначення ревізії; незапланована інвентаризація; витребування документів, які стосуються сумнівних операцій із матеріальними цінностями або грошовими коштами; відібрання пояснення посадових або матеріально відповідальних осіб, що є причетними до сумнівних операцій, контроль за ними або їх виявлення. До того ж, за справами про привласнення проводять оперативно-розшукові заходи як гласного, так і негласного характеру: зокрема спостереження, дослідження предметів та документів, контроль поштових відправлень, прослуховування телефонних та інших переговорів, зняття інформації з технічних каналів зв’язку тощо. Обрання ж певної послідовності заходів, тобто програми дій для перевірки повідомлень про злочин залежить від дослідчих ситуацій, зумовлених характером приводу для порушення кримінальної справи, галуззю економіки, де сталося розкрадання, або способом його маскування. Тому дослідчі ситуації привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем у криміналістиці частіше за все розглядають у межах комплексних методик розслідування злочинів.

Загальновизнано, що попередня перевірка за такою категорією злочинів органами дізнання здійснюється за будь-якого приводу. В ході дослідчої перевірки, а надто у сферах торгівлі, будівництва або виробництва, проводяться інвентаризації, що є перевіркою наявності та стану матеріальних цінностей і грошових коштів, і подальше звірення отриманих даних із обліковими. На вимогу органу дізнання на підприємстві створюється інвентаризаційна комісія, до складу якої входять службові особи цієї організації, матеріально відповідальні особи, представники ревізійної комісії підприємства, працівники бухгалтерії. Під час проведення інвентаризації доцільною є особиста присутність працівників органів дізнання.

Проведення інвентаризацій дозволяє перевірити збереження матеріальних і грошових засобів; відповідність документальним даним про якість і асортимент наявних товарів; виявити недостачу, надлишки або пересортицю; визначити стан незавершеного виробництва або будівництва.

Для більш глибокого вивчення стану виробничої або фінансово-економічної діяльності підприємства призначається документальна ревізія. Вона може мати повний характер, тобто ревізується вся діяльність організації загалом, або окремий щодо певних напрямків діляьності. На розгляд ревізії виносять питання про стан бухгалтерського обліку, достовірності та законності операцій за рахунками в банках, правомірності розрахунків із постачальниками, замовниками та іншими дебіторами й кредиторами, відповідності витрачання авансових і кредитних сум їх цільовому призначенню, правильності приймання сировини, напівфабрикатів та іншої продукції за кількісними та якісними показниками, повноти оприбутковування виторгу від реалізації товарів і надання послуг тощо.