59. Етика г. Сковороди.

Ос­но­в­ним прин­ци­пом ети­ч­но­го вчен­ня є "прин­цип спо­рі­д­не­но­с­ті”. За­кон спо­рі­д­не­но­с­ті не знає ви­ня­т­ків. У ко­ж­ної лю­ди­ни є схи­ль­ність до спо­рі­д­не­ної, тоб­то най­більш від­по­ві­д­ної йо­го на­ту­рі, ді­я­ль­но­с­ті. Ця спо­рі­д­не­ність є на­яв­ні­с­тю в лю­ди­ні ві­ч­но­го, "іс­к­ри Бо­жої". Гри­го­рій Ско­во­ро­да го­во­рить про спо­рі­д­не­ність до "хле­бо­па­ше­с­т­ва", до "во­їн­с­т­ва", до бо­го­сло­в'я" і т.д. Тіль­ки то­ді, ко­ли лю­ди­на зна­хо­дить се­бе, ус­пі­ш­но оби­рає вид ді­я­ль­но­с­ті, тіль­ки в цьо­му ви­па­д­ку во­на мо­же до­ся­г­ти ща­с­тя і га­р­мо­нії з со­бою і сві­том. Як­що ж лю­ди­на з’єднує свої уяв­лен­ня про сенс жит­тя із за­до­во­лен­ням "слі­пої на­ту­ри", во­на опи­ня­єть­ся у неї в раб­с­т­ві. Жа­га ба­гат­с­т­ва, вла­ди і сла­ви всу­пе­реч сво­їй спо­рі­д­не­но­с­ті не спри­яє до­ся­г­нен­ню ща­с­тя лю­ди­но­ю. Во­на при­во­дить лю­ди­ну у за­ле­ж­ність від згу­б­них при­стра­с­тей, по­ро­джує не­су­мі­с­ні зі ща­с­тям страх, ту­гу, сум, му­ки сум­ні­вів. Спо­рі­д­не­на пра­ця, яка від­по­ві­дає ви­зна­че­ним Бо­гом схи­ль­но­с­тям лю­ди­ни, є не тіль­ки мо­ж­ли­вим, але і лег­ко здій­с­нен­ним. Зго­да з при­ро­дою да­рує лю­ди­ні ве­се­лість ду­ху, роз­ва­гу, на­со­ло­ду, са­мо­вдо­с­ко­на­лен­ня і той ду­ше­в­ний спо­кій, який дає лю­ди­ні на­со­ло­ду не сво­ї­ми на­с­лід­ка­ми, а са­мим про­це­сом ді­я­ль­но­с­ті. Філософія повинна вчити людському щастю. Смисл людського життя – досягнення блаженства. Сковорода – ідеаліст – пружина і сутність всього в світі є думка, істинна людина – це не її тіло, а дух. Заперечує існування Бога над природою і над людиною, Бог – людина в людині і тварина в тварині. Церква – блудний дом. В його роботах багато антитез і протиріч: “плач веде до сміху, а сміх у плачі криється”.

60. Філософія п.Юркевича.

Юркевич з Черкащини. Вважається найвидатнішим філософом на Україні. Закінчив духовну академію в Києві. Залишився працювати асистентом, потім професором академії. В 1860р. (33 роки) запросили в Московський університет зав.каф. філософії. В Росії дозволили вивчати філ., навіть дозволили ввозити книги. Вияснилось, що Юркевич єдиний філософ на всю рос.імперію. Зразу з’явились критики – російські революціонер-демократи. Почали травити Юркевича за “хохлацкое наречие” і “происхождение хохлацкое”. Юркевич критикував Чернишевського. Чернишевський сказав: “Не читав критику Юркевича, і не буду читати”. Юркевич продовжує філософію серця Куліша. Серце – це людська душа, основа душевного щастя людини. “Розум – виявляє в людях загальне, закономірне, пізнає буття, а серце – це основа неповторності та унікальності людської особистості”. В ту сферу, де панує розум, серце втручатися не повинно.

Реальний світ складається з 3 сфер: 1) ноуменальний світ – ідеальне царство (в ідеї); 2) реальний світ – царство розумних істот; 3) феноменальний світ – тілесний світ (той що з’явився).

Найбільш відомим у середовищі Київської релігійно-філософської школи був Юркевич. Він твердо стоїть на позиціях об'єктивного ідеалізму. Дух, за Юркевичем, є абсолютною основою будь-якої дійсності, оскільки філософія, звертаючись до пізнання оточуючого світу, прагне виявити цю основу. Цією засадою є ідея, в якій мислення та буття співпадають і яка виступає законом та нормою явища. Філософія, таким чином, є пізнанням ідей. Тому після виявлення, що являє собою ідея, необхідно виявити можливість та умову істинного пізнання. Процес пізнання, вважав Юркевич, здійснювався у трьох формах: Пізнання через уявлення - нижча форма, яка зв'язана з чуттєвим змістом. Пізнання засобом поняття. Із допомогою розсудку, який здатний до аналізу і синтезу окремих рис конкретної речі, стає можливим пізнати її сутність, виявити те, що відокремлює її від інших речей і без чого вона не змогла би бути сама собою. Завершується пізнання на вищій стадії. Пізнання за допомогою ідеї. На цій стадії із допомогою розуму синтезується результат розсудливого пізнання в один цілісний світогляд, який заповнює придбані знання пізнанням та вірою у зовнішній світ – вірою в Бога, безсмертність душі і в призначення людини. Центральним положенням етичних поглядів Юркевича, остаточним виправданням дійсності є ідея добра. А це призводить ще до однієї важливішої сфери системи поглядів Юркевича, яку створює його (філософія серця). Пошук істини і добра не може обмежуватися тільки зусиллями пізнавальної діяльності розуму. Здійснення добра можливе як акт відвертої душі, відвертого серця. Місце філософії серця в системі поглядів Юркевича визначене розумінням філософії, яка спрямована на осмислення душі. Оскільки в людині органічно пов'язана душа з тілом, то постає питання про тілесний орган духовної діяльності людини. Серце виступає зосередженням духовного і душевного життя людини. Серце є органом різноманітних душевних хвилювань, почування, пристрастей. Серце виступає центром морального життя людини.