22. Погляди ш.Монтеск’є.

Через всю філософію XVII ст. однією з централь­них її тез проходить думка про «розумність» світу. Думка ця трансформується у XVIII ст. в ідею Про­світництва як головну рушійну силу історії, джере­ло й головний засіб досягнення людством рівності, братерства і свободи, тобто стану відповідності ви­могам розуму, Царства Розуму. Одним із перших філософів-просвітників вважається Шарль Луї де Монтеск'є, який всупереч традиційному (в дусі «божествен­ної зумовленості») тлумаченню історії запропонував розуміння її як природного, зумовленого законами процесу.

Закон історії тлумачиться в просвітницькому дусі як «людський розум, що править народами». Проте Монтеск'є виявляє намір по­в'язати дію закону, що детермінує історичний процес, не з самим лише «розумом» як таким, а й з певними природними (головним чином географічними) обставинами. Законодавець створює закони не довільно, тому що обов'язково враховує ті природні умови, в яких історично формувався народ: розміри території, її рельєф, побут і звичаї народу тощо. Відношення законів до всіх цих природних обставин і становить те, що Монтеск'є називає Духом законів.

Помірний клімат, міркує Монтеск'є, сприяє формуванню таких рис, як войовничість, хоробрість, волелюбність та ін. У теплих краї­нах, на думку Монтеск'є, люди ледачі, розбещені, покірні тощо. Родючий ґрунт, міркує далі Монтеск'є, вимагає занадто багато часу для свого обробітку, тому землероби залюбки поступаються правом на управління країною одній особі. От чому в землеробських народів найчастіше буває монархічна (і навіть деспотична) форма правління. На неродючих землях — народне, республіканське правління.

Незважаючи на явно механістичну орієнтацію, цілком зрозумілу в історичному контексті того часу, думка Монтеск'є знаходить опору в природі, шукає раціональні підстави для вдосконалення законів. Монтеск'є побоювався (і, як показала історія якобінської диктатури, не без підстав), що усунення «старого зла» шляхом насильства може стати джерелом «зла нового». Звідси раціоналістично - просвітницький висновок Монтеск'є про те, що він відносить себе до тих філософів, які чують старе зло, бачать засоби для його виправлення, але водночас бачать і нове зло, що породжується цим виправленням. Вони зберігають недобре, боячись гіршого, і задовольняються існу­ючим благом, якщо сумніваються в можливості кращого.

Незаперечною заслугою Монтеск'є є й детальне розроблення ним локківської ідеї поділу влади — законодавчої, виконавчої та судової. Лише за умови такого поділу, наполягав Монтеск'є, можливий дер­жавний лад, за якого нікого не примушуватимуть робити те, до чого не зобов'язує закон, і не робити того, що закон йому дозволяє.

23. Філософія Просвітництва у Франції XVIII ст. Вольтер, Руссо.

Головним чином філософською основою французьких просвітителів був матеріалізм. Вирізняють дві форми французького матеріалізму XVIII століття: 1) непослідовна і більш рання деїстична форма (Вольтер, Монтеск’ю, Кондельяк, Руссо) і 2) атеїстичну форму (Дідро, Гельвецій). Деїстична форма найбільш системно розроблена Вольтером. В ній містяться матеріалістичні і антиклерикальні ідеї французької філософії, поєднані з досягненнями англійської філософії і природознавства (емпіризм Бекона, сенсуалізм Локка, фізика Ньютона).

Філософські умогляди знайшли своє вираження у спеціальних роботах - у "Філософських або Англійських листах", "Трактати про метафізику", "Основи філософії Ньютона", "Філософський словник", "Філософські повісті кандід або Оптимізм". У галузі теорії пізнання й методології для Вольтера характерне критичне відношення до дедуктивно-реалістичного методу Спінози, Лейбниця, Декарта і непогодження з ученням Декарта про вроджені ідеї.

Не приймаючи висновків про абстрактну відносність знання, він не порвав цілковито з традиціями декартівського раціоналізму, з ідеєю “вічних істин", вважаючи, що не тільки аксіоми математики, але й правила смаку з принципами моралі являються беззаперечними істинами і не залежно від чуттєвого чи історичного обумовлень. Вольтер виводить цю стійкість ідей та істин зі "спільної, людської природи. Незадоволений механічним поясненням природи, він вважав божество "законодавцем природи", принципом єдності світу та його доцільності. В той самий час Вольтер вів боротьбу з ортодоксальними формами релігії, особливо з католицизмом, по відношенню до якого він висунув лозунг: "Розчавіть гадину”. Вольтер доводив абсурдність усякої релігії, але в той же самий час бачив в ній певні моральні норми для натовпу, звідси його висловлення: "Якби Бога не було, його слід було б вигадати". Вчення Вольтера про природну мораль ідеалістичне й метафізичне. Воно викладене в “Поемі про природний закон". Основа моралі, що носить позакласовий і поза історичний характери, народжені суспільним інстинктом людини. Керівним початком у виробленні її принципів має бути визнання суспільного блага. Головний закон, вписаний природою в серця людей формувався як поза історичний принцип "Поводься з іншим так, як хотів би, щоб поводились з тобою" (Бесіди дикуна і бакалавра"). Для соціологічних умоглядів Вольтера характерне уявлення про суспільство як про сукупність людських атомів, котрі можуть піддаватись переміщенням і перестановкам з волі правил тіл. Це уявлення поєдналось з надіями, котрі Вольтер покладав на освічених монахів. В розумінні суспільного життя Вольтер був ідеалістом і розглядав історію як арену боротьби добра і зла, освіченості й неуцтва, а соціальні негаразди як результат неуцтва, помилок окремих осіб. Руссо народився в Женеві, систематичної освіти не отримав, був активним співробітником французької енциклопедії. Основні філософські роботи й трактати: "Про походження нерівності між людьми", "Роздуми про науки й мистецтва ". Фіпософсько-релігійні погляди Руссо склались під впливом деїзму, вони дуалістичні і досить поширені (“Сповідь" - три томи). Руссо визнавав не створення і об'єктивність істот матерії, визначаючи її як те, що дано у відчуттях, але він відмовився вирішити питання про сутність матерії, вважаючи, що сутність речей непізнанна. Руссо стверджував, що існує Бог як світова воля, світовий розум і джерело добра. Людина складається зі смертного тіла і нематеріальної безсмертної душі. Руссо: почуття непогрішиме, розум веде до помилкової думки; до теоретичного мислення відносився негативно, вважаючи єдиним шляхом до істини є безпосереднє чуттєве знання. Суб'єктивна впевненість в правильності того чи іншого знання вище логічних доказів. Розвиток суспільства Руссо уявив наступним чином: спочатку існував “природний стан", коли люди рівні і вільні; Руссо ідеалізував цей стан і оспівував його, як “щасливе дитинство людства". Здатність до вдосконалення призводить до покращення знарядь і засобів праці. На цій основі виникає приватна власність, а разом з тим майнова нерівність. Як наслідок виникає держава, що породжує політичну нерівність. Політичний ідеал Руссо - пряма демократія, в котрій закони приймають безпосередньо зібранням всіх громадян.