3. Обов'язкове авіаційне страхування цивільної авіації

В Україні перший крок до законодавчого регулювання авіаційного страхування було зроблено ще в 1993 році у статті 103 Повітряного Кодексу України. У 1998 році прийнято Постанову № 1083, що регулювала обов'язкове авіаційне страхування, відпо­відно до міжнародних норм та конвенцій, до яких приєдналась Україна. Процес прийняття був нелегким, тому що деякі внутрішні законодавчі акти України не передбачали використання на терито­рії нашої держави жодної грошової одиниці, крім гривні. Страху­вання та перестрахування — це міжнародний бізнес, тому його не

можна обмежувати лише українською валютою, особливо у зазна­ченні страхових сум та лімітів відповідальності.

На сьогодні порядок і умови проведення обов'язкового авіацій­ного страхування затверджені Постановою Кабінету Міністрів України № 1535 від 12 жовтня 2002 р. Норми цієї Постанови слід вважати визнанням Україною міжнародних стандартів, що є дуже прогресивним кроком. Бо самостійно держава не може розвиватися за якимись окремими законами, особливо в авіації.

Необхідно розрізняти п'ять видів обов'язкового авіаційного страхування цивільної авіації:

1. обов'язкове страхування авіаційних суден;

2. обов'язкове страхування членів екіпажу повітряного судна та іншого авіаційного персоналу;

3. обов'язкове страхування відповідальності експлуатанта пові­тряного судна за шкоду заподіяну третім особам;

4. обов'язкове страхування відповідальності повітряного пере­візника й виконавця повітряних робіт щодо відшкодування збитків, заподіяних пасажирам, багажу, пошті, вантажу, прийнятим до пе­ревезення, іншим користувачам повітряного транспорту та третім особам;

5. обов'язкове страхування працівників замовника авіаційних робіт, осіб, пов'язаних із забезпеченням технологічного процесу під час виконання авіаційних робіт, та пасажирів, які перевозяться за його заявкою без придбання квитків [11].

Закон України «Про страхування» (ст. 7 п. 26) як обов'язкове закріплює страхування відповідальності суб'єктів перевезення не­безпечних вантажів. Звичайно ж суб'єктом перевезення небезпеч­них вантажів може бути і авіаексплуатант. Тоді він також страхує свою відповідальність в обов'язковому порядку.

Обов'язкове страхування КАСКО повітряних суден здійсню­ється з метою захисту майнових інтересів власника повітряного су­дна, що пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням повітряним судном.

Застрахованими вважаються ризики, що виникають під час ру­ління, у повітрі чи на землі.

Страхова сума не повинна бути меншою, ніж балансова вартість повітряного судна.

На повітряне судно повинні бути в наявності посвідчення про державну реєстрацію цивільного повітряного судна; документи, що підтверджують право власності на повітряне судно або його оренди.

Страхувальники мають право під час укладання договору стра­хування призначати громадян або юридичних осіб (вигодонабува-чів) для отримання страхового відшкодування.

Якщо повітряне судно є власністю кількох осіб, кожна особа отримує страхове відшкодування пропорційно до її частки у праві власності на повітряне судно.

Розміри максимальних страхових тарифів на один рік для повітряних суден з максимальною злітною масою до 15 000 кг не повинні перевищувати 8 %, від 15 001 кг і більше — 6 %, для вер­тольотів — 10 % страхової суми.

Страховий платіж уважається внесеним із дати його списання з розрахункового рахунку страхувальника.

Коли будь-який зі страхових платежів не вноситься страхуваль­ником у зазначений термін, страховик має право в односторонньо­му порядку припинити дію договору шляхом повідомлення про це страхувальника та одночасно уповноваженого органу виконавчої влади в галузі цивільної авіації.

При цьому дія договору не може бути припинена раніше, ніж деяка кількість робочих днів (але не раніше, ніж за десять робочих днів) після такого повідомлення.

Після погашення заборгованості дія договору може бути понов­лена з відповідним повідомленням страхувальника та вповноваже­ного органу виконавчої влади в галузі цивільної авіації.

Страховим випадком є повна загибель повітряного судна, а також пошкодження окремих його частин, систем та елементів конструкції.

Важливо. Повною загибеллю повітряного судна вважається:

1. цілковита втрата повітряним судном здатності викону­вати політ у зв'язку з руйнуванням основних елементів несучих конструкцій (планера) або у випадку, коли компетентною комісі­єю встановлено, що ремонт цього повітряного судна технічно неможливий чи економічно недоцільний;

2. утрата повітряного судна у зв'язку з вимушеною посадкою на місцевість, яка непридатна для зльоту повітряного судна, або економічною недоцільністю його евакуації;

3. зникнення повітряного судна безвісти, коли повітряне суд­но, яке виконувало плановий політ у період дії договору обов'язкового страхування, не прибуло до пункту призначення й заходи щодо його розшуку протягом 60-ти діб не дали резуль­татів, або коли його розшук офіційно припинено до закінчення за-

I значеного терміну.

Розрахунок та виплата страхового відшкодування здійснюється страховиком на підставі заяви страхувальника та страхового акта, що складається страховиком протягом десяти робочих днів від дня підписання акта.

Якщо заподіяну шкоду компенсовано іншими особами, страхо­вик сплачує тільки різницю між сумою, що підлягає відшкодуван­

ню за договором, і сумою, що компенсована іншими особами. Про таку компенсацію страхувальник зобов'язаний повідомити страхо­вика. Якщо договором страхування передбачено страхування двох чи більше повітряних суден, вимоги щодо виплати страхового від­шкодування застосовуються окремо для кожного повітряного судна.

Страхування членів екіпажу повітряного судна та іншого авіаційного персоналу є обов'язковим лише згідно з вимогами вну­трішнього законодавства України.

Мінімальна страхова сума становить 100 000 грн за одну особу.

Розмір максимального страхового тарифу на один рік не по­винен перевищувати 2 % страхової суми. За своєю природою цей вид страхування — відповідальність авіаційного експлуатанта (авіакомпанії) за життя та здоров'я членів екіпажів під час вико­нання ними своїх професійних обов'язків. Вони мають бути вне­сені до сертифіката експлуатанта даної авіакомпанії. Страхуваль­ником є авіаексплуатант, а члени екіпажу та авіаперсонал — застрахованими.

Об'єктом страхування є майнові інтереси, авіаексплуатанта, що не суперечать законодавству, пов'язані з життям і здоров'ям членів екіпажу повітряного судна та іншого авіаційного персоналу.

Страховим випадком вважається подія, внаслідок якої заподія­на шкода життю і здоров'ю членів екіпажу повітряного судна та іншого авіаційного персоналу (смерть, інвалідність, тимчасова втрата працездатності) під час виконання ними службових обов'язків (з початку передпольотної підготовки до закінчення піс-ляпольотних робіт).

Страховик не пізніше ніж через 10 днів після отримання необ­хідних документів за умови встановлення факту настання страхо­вого випадку згідно з договором обов'язкового страхування ви­плачує:

1. у разі загибелі або смерті застрахованої особи внаслідок страхового випадку — спадкоємцю загиблого (померлого) згідно з законодавством — 100 % страхової суми;

2. у разі встановлення застрахованій особо інвалідності I гру­пи — 100 %, II групи — 80 %, ill групи — 60 % страхової суми;

3. у разі тимчасової втрати працездатності застрахованою осо­бою за кожну добу — 0,2 %, але не більше 50 % страхової суми

У страхуванні відповідальності експлуатанта повітряного судна за шкоду заподіяну третім особам третіми особами вважа­ються фізичні і юридичні особи (їхнє майно), які не пов'язані зі страхувальником договірними зобов'язаннями (у тому числі дого­вором на перевезення) та які не є працівниками страхувальника або не діють за його дорученням.

Страхувальником є експлуатант повітряного судна, який екс­плуатує його на законних підставах.

Страховим випадком уважається авіаційна подія за участю по­вітряного судна страхувальника, унаслідок якої настає його цивіль­на відповідальність за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю фізичних осіб, та майну фізичних і юридичних осіб.

Страхова сума для польотів, що виконуються в межах України залежить від злітної маси судна (табл. 12.3).