4. Порядок укладання підприємством договору страхування ризику втрати майна та припинення його дії

Договір страхування може бути укладений на термін до одного року, на один рік або на більший період. В останньому ви­падку страхові компанії щорічно переглядають страхову оцінку майна та корегують страхову суму, адже страхування майна юри­дичних осіб належить до сфери короткострокового ризикового страхування.

Підставою для укладення договору страхування є заява встано­вленої форми, підписана керівником підприємства чи його заступ­ником та головним бухгалтером. Заява обов'язково скріплюється печаткою. Крім того, до заяви додається опис майна щодо якого організовується страховий захист з визначенням його балансової (дійсної) вартості. Опис теж підписується керівником і головним бухгалтером та скріплюється печаткою.

Страховик має право оглянути майно та провести експертизу щодо оцінки ризику настання страхового випадку, а також отрима­ти від страхувальника всю необхідну інформацію про майно. Стра­хувальник несе повну відповідальність за достовірність наданої ін­формації. У випадку виявлення неправдивих даних страхова компа­нія має право відмовити у виплаті всього або частини страхового відшкодування.

Договір страхування набуває чинності з 00 годин доби, зазначе­ної в договорі, але не раніше дня, наступного за днем надходження страхового платежу на розрахунковий рахунок страхової компанії.

Якщо в період дії договору страхувальник виявить намір зміни­ти його умови (страхову суму, склад застрахованого майна в біль­шу чи меншу сторону, змінити адресу чи місцерозташування за­страхованого майна), то в цьому випадку видається адендум, який з моменту підписання його сторонами вважається невід'ємною час­тиною договору страхування.

Довідково. Адендум — доповнення до договору страхування чи перестрахування, яке містить узгоджені сторонами зміни ра­ніше визначених договорами умов [36].

Якщо страхувальник змінює рівень застрахованого ризику, то страхова компанія повинна бути про це проінформована в обов'язковому порядку. Зміни у складі майна можуть відбутися внаслідок реконструкції виробництва, використання інших видів сировини, речовин, матеріалів, іншої послідовності технологічних

операцій, схем та режиму процесів, передачі майна в оренду чи за­ставу, передачі права на майно іншій особі, зупинки виробництва чи суттєвої зміни його характеру, а також переобладнання буді­вель, споруд, пошкодження чи знищення застрахованого майна не­залежно від того, чи підлягають такі збитки відшкодуванню стра­ховиком. Приховування інформації про зміну ступеня ризику чи несвоєчасне її надання загрожує відмовою у виплаті страхового відшкодування.

У випадку збільшення ступеня ризику страхове покриття за укладеним договором може не припинятися за умови сплати додат­кової страхової премії, визначеної страховиком, що розраховується в такий спосіб:

ДП = (СП₂ - Cn₁) X T / 12, (6.2)

де ДП — додаткова страхова премія;

Cn₁ — премія, що визначена за меншою страховою сумою;

СП₂ — премія, що визначена за більшою страховою сумою;

T — кількість місяців, що залишилась до закінчення терміну страхування від моменту збільшення страхової суми.

Якщо підвищення ступеня ризику вимагає внесення змін до до­говору страхування, то страховик на прохання страхувальника оформлює адендум.

У період дії договору страхування страхова компанія контролює стан застрахованого майна, виконання страхувальником умов дого­вору страхування, дотримання ним правил (стандартів) безпеки, технології виробництва, а також достовірність наданих страхуваль­ником відомостей. Право здійснення контролю може бути передано відповідним органам. Наприклад, пожежним, іншим інспекціям, уповноваженим перевіряти ступінь безпеки майнових об'єктів.

Якщо в період дії договору настає страховий випадок, то всі зу­силля страхувальник повинен спрямувати на зменшення його нега­тивних наслідків, для страхової компанії однією з найскладніших i найвідповідальніших операцій є визначення розміру збитку та роз­міру виплати страхового відшкодування при настанні страхових випадків з майном підприємства.

Термін повідомлення про страховий випадок, як правило, вста­новлюється в межах трьох робочих днів. Якщо випадок вимагає втручання компетентних органів (пожежа, крадіжка), негайно треба повідомити їм про це. Страхувальник не має право проводити ні­яких відновлювальних робіт на місці страхового випадку до при­буття представника страхової компанії, а також повинен надати можливість провести огляд та обстеження пошкодженого застрахо­ваного майна для визначення причин і розміру збитків. У свою чер­

гу страхувальник також повинен обґрунтувати розмір збитків, тоб­то надати необхідні бухгалтерські документи (наприклад, виписки з інвентарних книг чи рахунку і накладних на придбання майна; якщо майно зберігалося на складі — виписки з книг складського обліку тощо).

Якщо випадок має непростий характер, наприклад, вибух на підприємстві, то страхувальник на вимогу страховика надає техніч­ний акт із викладенням деталей.

Для підтвердження факту настання страхового випадку страху­вальник формує пакет відповідних документів: документи компе­тентних органів за встановленою формою та інші необхідні доку­менти відповідно до запиту страховика.

Коли подію, що настала, не було передбачено договором, вона не є страховим випадком, i страховик звільняється від відшкоду­вання завданого збитку.

Статтею 25 Закону № 2745-III встановлено, що здійснення стра­хових виплат i виплата страхового відшкодування провадиться страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) i страхового акта (аварій­ного сертифіката), який складається страховиком або уповноваже­ною ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Страхова компанія, визнавши, що подія, яка призвела до загибелі або пошкодження майна, є страховим випадком, протягом п'яти— десяти днів з моменту отримання заяви від страхувальника повинна скласти страховий акт, зазначивши в ньому факт, причини та наслід­ки страхового випадку, а також розмір матеріального збитку.

Розмір збитку в разі загибелі (руйнування) будівель, споруд та іншого майна, що належить до основних засобів, визначається на основі його дійсної вартості за вирахуванням вартості залишків, а в разі пошкодження згаданих будівель, споруд тощо — на основі ва­ртості відновлення (ремонту), але в межах страхової суми.

До суми збитку належать також втрати внаслідок вжитих захо­дів, необхідних для рятування майна, зберігання та впорядкування застрахованого майна після настання страхового випадку.

У разі виникнення суперечок між сторонами щодо причин та розміру збитків кожна зі сторін має право вимагати проведення експертизи. Експертиза проводиться за рахунок сторони, що вима­гала її проведення.

Після всіх розрахунків матеріального збитку страховик складає розрахунок розміру страхового відшкодування, який є додатком до страхового акта.

Зауважимо, що відповідно до ст. 9 Закону № 2745-III страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Слід також зазначити, що договір страхування, за яким випла­чено страхове відшкодування в розмірі різниці між страховою су­мою, обумовленою договором, i сумою виплаченого страхового відшкодування, зберігає чинність до кінця зазначеного в ньому те­рміну. Якщо страхове відшкодування виплачено в розмірі повної страхової суми, то чинність договору зупиняється.

Страхувальник зобов'язаний інформувати страховика про всі договори страхування з іншими страховими компаніями, укладені стосовно майна, що страхується у страховика.

Важливо. Якщо в момент настання страхового випадку що­до застрахованого у страховика майна діяли також інші договори страхування, у яких майно застраховане кожним страховиком, відшкодування збитку розподіляється пропорційно співвідношен-I ню страхових сум, а страховик виплачує відшкодування тільки в І частині, що припадає на його частку.

У страхуванні такий підхід до розподілу відповідальності між страховими компаніями відомий як принцип контрибуції.

Довідково. Контрибуція — це право страховика звернутися до інших страховиків, які за проданими полісами несуть відпові­дальність перед одним і тим самим конкретним страхувальни­ком, з пропозицією розділити витрати з відшкодування збит-I ків [25].

Термін виплати страхового відшкодування зазначається в дого­ворі страхування. У більшості випадків він не перевищує 15-ти днів від дня складання страхового акта та отримання всіх необхідних документів, що підтверджують факт настання страхового випадку. Днем виплати вважається день перерахунку грошей з розрахунко­вого рахунку страхової компанії на розрахунковий рахунок підпри­ємства. Страхове відшкодування виплачується на умовах пропор­ційної відповідальності, але в будь-якому випадку воно не буде перевищувати страхової суми. Якщо в договорі вказана безумовна франшиза, то сума відшкодування корегується на її величину.

Можуть виникнули ситуації, коли за фактами знищення (по­шкодження) майна чи його крадіжки відкрито кримінальну справу. Тоді страхова компанія виплачує 30 % страхового відшкодування, а решту суми підприємство отримає після закінчення (зупинки чи призупини) розслідування.

Страхове відшкодування не виплачується, якщо збитки повніс­тю відшкодовано винною особою. У випадку часткового відшкоду­вання збитків страхова компанія виплачує різницю між сумою за­вданих збитків та сумою, виплаченою винною особою.

Якщо викрадене майно повертається страхувальникові, то стра­ховик має право вимагати повернення суми виплаченого відшкоду­вання за вирахуванням витрат, пов'язаних з упорядкуванням майна.

На суму виплаченого страхового відшкодування страховик має право подати позов до суду про стягнення суми завданих збитків з винної особи.

Страховик має право відмовити у виплаті страхового відшкоду­вання, якщо страхувальник порушив терміни повідомлення про страховий випадок, унаслідок чого неможливо визначити фактич­ний розмір збитків, а також у випадку не підтвердження органами міліції факту крадіжки майна.

Не відшкодовуються додаткові збитки, які спричинені бездіяль­ністю страхувальника до та після страхового випадку.