202

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ

На правах рукопису

КАПУШ ІВАН СЕРГІЙОВИЧ

УДК 339.137.4 (477)

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ЗАСТОСУВАННЯ АНТИДЕМПІНГОВИХ МИТ В УКРАЇНІ

Спеціальність 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Науковий керівник:

ДОДІН ЄВГЕН ВАСИЛЬОВИЧ

доктор юридичних наук,

професор

Одеса – 2007

ЗМІСТ

	Стор.
ВСТУП	3
РОЗДІЛ І ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ АНТИДЕМПІНГОВИХ ЗАСОБІВ МИТНОЇ ПОЛІТИКИ
1.1. Становлення правових концепцій категорії демпінгу в міжнародній торгівлі	10
1.2. Сутність та правова природа антидемпінгових мит	28
РОЗДІЛ ІІ МЕХАНІЗМ АНТИДЕМПІНГОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (НАЦІОНАЛЬНА ТА МІЖНАРОДНА ПРАКТИКА)
2.1. Правові засади антидемпінгу: міжнародна та національна складова	44
2.2. Інституціональний механізм антидемпінгового регулювання в Україні	61
2.3. Світовий досвід організації антидемпінгових органів	88
РОЗДІЛ ІІІ ПРАВОВІ ЗАСАДИ АНТИДЕМПІНГОВОГО ПРОЦЕСУ
3.1. Зміст, сутність та принципи антидемпінгового процесу	112
3.2. Структура антидемпінгового процесу	140
3.3. Особливості нарахування та сплати антидемпінгових мит	166
ВИСНОВКИ	177
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ	188

ВСТУП

Актуальність теми. Ефективна реалізація національної митної політики є важливим фактором, що дозволяє державі забезпечувати наповнення державного бюджету, стабільність і розвиток національної економіки та внутрішнього ринку від пливу негативних зовнішніх факторів. Керівництвом держави неодноразово приймалися заходи щодо підвищення ефективності роботи митних органів та митно-тарифного регулювання. Це стосувалося, зокрема, внесення змін до Митного тарифу з метою оптимізації структури тарифного регулювання, реформування організації здійснення митного контролю та митного оформлення на зразок застосування системи «Єдине вікно» тощо. Важливість підвищення ефективності проведення митної політики може засвідчити факт, що лише за 11 місяців 2006 р. Держмитслужба України забезпечила надходження до Держбюджету доходів у сумі 37 млрд. 62,2 млн. грн. Цей показник у порівнянні з аналогічним періодом 2005 р. зріс на 32,1 %, при тому, що загальні обсяги імпорту зросли лише на 19,3% [68].

Прогнозований на 2007 р. вступ України до Світової організації торгівлі (СОТ) буде пов’язаний із істотним зменшенням рівня захисту внутрішнього ринку за допомогою тарифних та нетарифних заходів у відповідності до міжнародно-правових зобов’язань, прийнятих на себе Україною в рамках переговорів щодо вступу до СОТ. Подібні обставини істотно підвищують значення в реалізації цілей і завдань митної політики України так званих тимчасових інструментів торгівельного захисту у вигляді антидемпінгових, компенсаційних та захисних заходів. Вищезазначені заходи, які є дозволеним виключенням із загального режиму найбільшого сприяння СОТ і дають можливість державі швидко та ефективно відповідати на прояви недобросовісної конкуренції або негативні економічні фактори в сфері зовнішньої торгівлі. Слід зазначити, що основну загрозу в даному аспекті становить саме демпінговий імпорт, загальносвітові обсяги якого мають тенденцію до збільшення. Така обставина підтверджується цілим рядом висновків експертів СОТ та Всесвітньої митної організації. Більше того, на сьогоднішній день антидемпінгові заходи становлять до 86 % від всієї кількості заходів торговельного захисту – антидемпінгових, компенсаційних та захисних [92, 4].

Разом з тим угоди СОТ встановлюють жорсткі правила застосування заходів торговельного захисту, особливо антидемпінгових, які повинні бути імплементовані до національного законодавства всіх членів цієї організації. Прийнятий Україною наприкінці 1998 р. комплекс законів щодо застосування антидемпінгових, компенсаційних та спеціальних заходів був одним з перших кроків нашої держави на шляху приведення національного законодавства до вимог СОТ. Відповідно, дотримання цих правил є однією з умов участі України в багатосторонній торговельній системі як рівноправного стабільного та передбачуваного партнера.

Певні аспекти застосування антидемпінгових заходів вже ставали предметом наукових досліджень. Але, в більшості випадків, ці заходи розглядалися або з позицій суто міжнародного права, або основна увага приділялася економічним аспектам проблеми. Разом з тим, антидемпінгове регулювання виступає, насамперед, в якості особливого виду діяльності компетентних органів виконавчої влади країни, і таким чином вимагає аналізу з позицій науки адміністративного права, що дозволить визначити ключові принципи, закономірності та сформулювати рекомендації щодо підвищення ефективності як правового регулювання так і безпосередньо організації даного процесу.

Саме під таким кутом зору в дисертації аналізувалися теоретичні розробки представників вітчизняної і зарубіжної науки, які працюють, передусім, в галузях адміністративного, митного, фінансового та міжнародного права, а також теорії держави та права, зокрема таких, як: Авер’янов В.Б., Атаманчук Г.В., Бандурка О.М., Бахрах Д.М., Битяк Ю.П., Борисов К.Г., Василь’єв А.С., Воронова Л.К., Голосніченко І.П., Горшеньов В.М., Додін Є.В., Габрічидзе Б.Н., Жамкочьян С.С., Ківалов С.В., Козирін А.Н., Коваль Л.В., Колпаков В.К., Копиленко О.Л., Кормич Б.А., Кочергіна О.М., Кучерявенко Н.П., Ноздрачев А.Ф., Осика С.Г., Пашко П.В., Покрещук О.О., Приймаченко Д.В., Рабінович П.М., Развадовський В.Й., Шепенко Р.А., Шкарупа В.К..

Це дозволяє вибудувати теоретичну основу аналізу організаційно-правового та процесуального аспектів антидемпінгового регулювання в рамках митної політики України.

Практичною базою дослідження є національне законодавство України, акти міжнародного права з питань антидемпінгового регулювання, міжнародних митних відносин та міжнародної торгівлі (насамперед багатосторонні торгівельні угоди СОТ та двосторонні міжнародні договори України), а також зарубіжне митне та антидемпінгове законодавство (нормативно-правові акти Європейського Союзу, Канади, США).

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану наукової роботи кафедри морського та митного права Одеської національної юридичної академії і є складовою загальної теми дослідницької роботи, яку розробляє Одеська національна юридична академія – «Правові проблеми становлення і розвитку сучасної української держави» (реєстраційний номер 0101U001195).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є аналіз організаційних і правових основ процесу застосування антидемпінгових мит в Україні, виявлення сутності, основних принципів та цілей даного виду діяльності органів виконавчої влади, визначення місця відповідних правових норм в правовій системі України.

Відповідно до названої мети в дисертаційному дослідженні було поставлено такі завдання:

визначити правову природу та місце антидемпінгового мита в системі заходів митної політики щодо протидії нечесній конкуренції в міжнародній торгівлі;

встановити особливості формування правової бази антидемпінгового регулювання, місце і роль в цьому міжнародно-правових норм і стандартів;

проаналізувати структуру інституціонального механізму антидемпінгового регулювання в Україні та порівняти його з відповідними механізмами країн - провідних членів СОТ;

визначити сутність, спеціальні принципи та основні стадії антидемпінгового процесу, його місце в процесуальній діяльності органів виконавчої влади;

з’ясувати особливості справляння антидемпінгових мит, як процесу виконання рішень щодо застосування антидемпінгових заходів;

сформулювати пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення правового регулювання та організації антидемпінгового регулювання в Україні.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв’язку з процесом встановлення і застосування антидемпінгових мит в Україні.

Предметом дослідження є інституціональний і правовий механізм антидемпінгового регулювання в Україні.

Методи дослідження. В дисертації використано комплекс загальнонаукових та спеціально-наукових методів, які забезпечили істинність відбиття об’єкту та предмету дослідження та стали основою комплексного аналізу процесу встановлення і застосування антидемпінгових мит. Аналіз вітчизняного, зарубіжного і міжнародного законодавства та досвіду антидемпінгового регулювання обумовлює широке застосування компаративних методів. В дослідженні застосовуються загальнофілософський діалектичний метод наукового пізнання, принципи системності та історизму для визначення основних принципів та характеристик процесу формування міжнародно-правової та національної складових антидемпінгового законодавства. Загальнонаукові методи – структурно-функціональний, формально-логічний та порівняльний використовувались для аналізу інституціонального механізму антидемпінгового регулювання в Україні і зарубіжних країнах. Спеціальні галузеві методи – формально-юридичний та порівняльно-правовий використовувались при аналізі положень національного законодавства з метою визначення сутності, принципів та стадій антидемпінгового процесу, особливостей виконання рішень про застосування антидемпінгових заходів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній науці в рамках цілісного оригінального дослідження з позицій науки адміністративного права та теорії управління комплексно аналізуються організаційні і правові основи процесу встановлення та застосування антидемпінгових мит в Україні.

Здійснення дисертаційного дослідження дало змогу одержати такі результати, що мають наукову новизну:

уперше:

- дано авторське визначення та охарактеризована структура інституціонального механізму антидемпінгового регулювання як складової механізму митної політики, що включає сукупність інституцій до компетенції яких входить встановлення та реалізація антидемпінгових заходів;

- дано авторське визначення поняття антидемпінгового процесу як особливого виду процесуальної діяльності органів виконавчої влади, спрямованої на захист національних товаровиробників від недобросовісної конкуренції шляхом демпінгу імпорту;

- проведений аналіз структури антидемпінгового процесу з позицій науки адміністративного права, запропонована та обґрунтована авторська класифікація його стадій, поділ яких ґрунтується на відмінностях суб’єктного складу, завдань та процесуальних дій;

- сформульовано пропозиції щодо вдосконалення правової бази та організації процесу антидемпінгового регулювання на основі аналізу світового досвіду та уточнення принципів та структури антидемпінгового процесу;

- визначено особливості нарахування та сплати антидемпінгових мит, що формують систему персоніфікованого регулювання імпорту та експорту;

удосконалено:

- перелік та характеристику спеціальних принципів антидемпінгового процесу, що стосуються забезпечення виконання стандартних правил процедури застосування антидемпінгових заходів;

- визначення сутності та правової природи антидемпінгового мита як одного із засобів митної політики, що поєднує ознаки тарифного засобу регулювання та адміністративного характеру застосування;

отримали подальшого розвитку:

- визначення особливостей взаємодії міжнародного та національного права у формуванні правової бази антидемпінгового регулювання за умов примату міжнародно-правових норм та уніфікації відповідно до міжнародно-правових стандартів;

- положення про універсальний характер антидемпінгового процесу, який забезпечує однакове застосування його правил різними державами із різними системами органів, відповідальних за антидемпінгове регулювання на засадах антидемпінгових правил СОТ.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані в дисертаційній роботі, є певним внеском в теорію і практику адміністративного та митного права і можуть використовуватися: в законотворчій роботі по вдосконаленню національного антидемпінгового законодавства; в практичній діяльності компетентних органів виконавчої влади щодо підвищення ефективності проведення антидемпінгових розслідувань та застосування антидемпінгових заходів; в науково-дослідницькій роботі для подальшої розробки теми антидемпінгового регулювання; в навчальному процесі, як посібник для викладання навчальних дисциплін: «Митне право», «Митна політика», «Міжнародне митне право» та інших.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та теоретичні висновки, на яких базується дисертаційне дослідження, а також рекомендації щодо вдосконалення національного законодавства та організації механізму антидемпінгового регулювання були оприлюднені та обговорювалися на засіданнях кафедри морського та митного права Одеської національної юридичної академії, під час публічних виступів з доповідями на 9-ій звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу Одеської національної юридичної академії (Одеса, 26 квітня 2006 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Другі Прибузькі юридичні читання» (Миколаїв, 24 – 25 листопада 2006 р.), Науково-практичній конференції «Реформування судової влади в Україні» (Київ, 31 березня 200 7 р.), 10-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу Одеської національної юридичної академії (Одеса, 20 – 21 квітня 2007 р.).

Публікації. Основні положення та результати дисертації викладено в п’яти наукових публікаціях, чотири з яких містяться у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які об’єднують вісім підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 202 сторінки, з них основний текст 187 сторінок, список використаних джерел – 15 сторінок. Кількість використаних джерел – 183 найменування.

РОЗДІЛ І

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ АНТИДЕМПІНГОВИХ ЗАСОБІВ МИТНОЇ ПОЛІТИКИ

1.1. Становлення правових концепцій категорії демпінгу в міжнародній торгівлі

Починаючи з 40-х рр.. ХХ століття основні тенденції розвитку міждержавних відносин в митній сфері полягають в поступовому взаємному зменшенні торгівельних бар’єрів, як в глобальному масштабі, насамперед в рамках Світової організації торгівлі (СОТ), так і на регіональній та двосторонній основі.

Але поки що ми живемо в світі, де кожна держава «виступає з позицій національної митної політики» [15, 24], і Україна не є виключенням. Здійснення подібного контролю передбачає наявність певного механізму його здійснення, що включає об’єкти та суб’єкти цього регулювання та певні правові норми, що регулюють відносини в цій сфері. Суб’єктом в даному разі виступають відповідні інститути держави, об’єктом – правові відносини, що виникають в зв’язку з переміщенням через митний кордон товарів та валютних цінностей, а регулювання здійснюється на основі відповідних нормативно-правових актів. Цей механізм, що включає вище перелічені компоненти, отримав у вітчизняній правовій науці назву “митна політика”.

Сучасна українська концепція митної політики була сформульована в роботах С.В. Ківалова та Б.А. Кормича, на думку яких «митна політика – це складова внутрішньої і зовнішньої політики, яка визначає зміст діяльності держави та її компетентних органів у сфері регулювання зовнішньоекономічних відносин та організації митної системи і має на меті захист національних інтересів, національної безпеки та економічного суверенітету держави» [53, 9]. Згодом така позиція знайшла визнання серед фахівців в галузі митного права, насамперед Є.В. Додіна, Д.В. Приймаченко, П.В. Пашко [25; 99; 113], а запропоновані ідеї було використано в законотворчій діяльності, зокрема при створенні нового Митного кодексу. Подібний підхід можна розглядати як такий, що поєднав теоретичні засади загальних адміністративно-правових досліджень зі спеціально митно-правовими. Йдеться про принципи сформульовані в роботах Авер’янова В.Б., Бахраха Д.Н., Голосніченка І.П., Коваля Л.В., Калюжного Р.А., Комзюка А.Т, Копакова В.К., Сандровського К.К., Шкарупи В.К. [1; 11; 20; 31; 55; 60; 61; 128; 152]. Важливе значення для розуміння означених процесів також мають основоположні принципи сформульовані теоретиками права, зокрема, Горшеньовим В.М., Рабіновичем П.М. [132; 114].

Згідно ст. 2 Митного кодексу України (МКУ) «митна політика – це система принципів та напрямів діяльності держави у сфері забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою митно-тарифних та нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі» [77].

Це визначення поєднує в собі такі елементи, як «система принципів та напрямів державної діяльності» – тобто безпосередньо державна політика, «економічні інтереси та безпека» в якості певної ціннісної категорії, як їх трактує Закон України «Про основи національної безпеки» [44], та «митно-тарифні та нетарифні засоби» – тобто інструменти проведення в життя митної політики. Подібна класифікація на тарифні та нетарифні інструменти регулювання вперше виникла в міжнародному праві в 60-рр. в рамках Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) і звідси стала найбільш поширеною в світовій практиці [62, 109]. Саме через відповідну систему інструментів відбувається реалізація основних функцій митної політики: фіскальної, регулятивної та захисної. І одним з таких завдань є забезпечення чесної конкуренції з боку іноземних експортерів.

В кінці 90-х рр.. минулого століття за ініціативи Всесвітньої митної організації було проведено експертну оцінку серед митних адміністрацій 25 країн із найбільшими обсягами зовнішньої торгівлі з метою визначення очікуваних у найближчі десятиліття змін у сфері митного регулювання торгівельних відносин. Серед прогнозів були, зокрема, такі:

- обсяги міжнародної торгівлі зростатимуть, вимагаючи від митних адміністрацій оперативних дій для безперешкодного переміщення через кордони товарів;

- поступове зняття міжнародних торгових бар’єрів, зниження рівня ставок мита більшості країн;

- нові сфери діяльності, прямо чи опосередковано пов’язані з міжнародною торгівлею, будуть здійснюватися на основі системи міжнародних угод;

- зростання ролі антидемпінгових, антисубсидиційних та інших захисних заходів [67, 99 – 100].

В цілому дані прогнози будувалися на принципах та ідеях, які були закладені в систему угод ГАТТ/СОТ, яка із самого свого заснування була орієнтована на лібералізацію міжнародної торгівлі та зменшення рівня торгівельних бар’єрів. Окремим рядком в даному списку виділяється саме останній пункт щодо зростання ролі так званих заходів торговельного захисту, що відверто дисонує із загальними принципами зменшення торгівельних бар’єрів. В чому ж причина? На нашу думку, тут слід вести мову про поєднання двох основних факторів. По-перше, як це не дивно, всьому виною ефективні багатосторонні заходи з лібералізації світової торгівлі. Так, наприклад, завдяки реалізації тарифних поступок в рамках ГАТТ /СОТ середньозважений рівень ставок мит в розвинутих країнах скоротився з майже 40% наприкінці 40-х рр. ХХ ст. до 3,8% за результатами Уругвайського раунду переговорів у 1995 р.. При цьому 99% ставок митних тарифів розвинутих країн та 78% ставок митних тарифів країн, що розвиваються є «зв’язаними» угодами СОТ, тобто країни-учасниці не можуть довільно підіймати ставки мит по цих товарних позиціях [179, 25]. Поряд з лібералізацією зовнішньоторговельних режимів така ситуація призводить до зменшення регулятивного потенціалу митних тарифів та значно звужує можливості урядів щодо ефективного впливу на структуру імпорту. В той же час застосування антидемпінгових, компенсаційних та спеціальних заходів є виключенням із загальних принципів режиму найбільшого сприяння СОТ і дозволяє певним чином компенсувати зменшення ефективності митно-тарифного регулювання.

Застосування антидемпінгових мит, як і інших заходів торговельного захисту обумовлюється певними діями суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних держав. Адже основне завдання як антидемпінгових так і близьких до них компенсаційних та спеціальних мит – ліквідувати прояви недобросовісної або надмірної конкуренції в міжнародній торгівлі, які наносять або можуть нанести шкоду національним інтересам держави, національній економіці або національним товаровиробникам.

Тому проблеми антидемпінгового регулювання не могли не зацікавити правознавців, правда в більшості в аспекті міжнародно-правовому. Тут слід відзначити дослідження О.О. Покрещука, який аналізує антидемпінгові заходи на тлі загального контексту правового регулювання міжнародної торгівлі. В дослідженнях антидемпінгового процесу А.Н. Козиріна, Р.А. Шепенко особливого значення набуває порівняльний аналіз законодавства різних держав. Національний спектр цієї проблематики найбільш повно представлений в роботах С.Г. Осики [57; 97; 101].

В українському законодавстві питання класифікації подібних дій вирішується в рамках Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» [40]. Згідно норм ст. 31 цього Закону для позначення дій, які є підставою для застосування особливих мит та інших обмежувальних заходів, використовується формулювання «недобросовісна конкуренція та зростаючий імпорт при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності». При чому ч. 1 ст. 31 цього Закону визначає, що під недобросовісною конкуренцією при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності розуміється:

- здійснення демпінгового імпорту, до якого застосовуються антидемпінгові заходи;

- здійснення субсидованого імпорту, до якого застосовуються компенсаційні заходи;

- здійснення інших дій, що законами України визнаються недобросовісною конкуренцією.

Окремо визначається поняття терміну «зростаючий імпорт», під яким розуміється здійснення імпорту в обсягах та/або за умов, що заподіюють значну шкоду або створюють загрозу заподіяння значної шкоди українським виробникам відповідних товарів (ч. 2 ст. 31).

Встановлення цих фактів компетентними органами державної влади, а також визначення зв’язку між ними та певними негативними наслідками для національних товаровиробників і є підставою застосування державою заходів у відповідь.

Так, ч. 3 ст. 31 Закону України «Про зовншіньоекономічну діяльність» за результатами антидемпінгового, антисубсидиційного або спеціального розслідування відповідно до законів України приймається рішення про застосування антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів. Законами, що визначають процедурні питання застосування кожного з видів особливих мит є Закони України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту», «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту» та «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну».

Аналогічні підстави застосування антидемпінгових, компенсаційних та спеціальних мит визначаються в ст.ст. 11 – 15 Закону України «Про Єдиний митний тариф» [36].

Ще одним негативним наслідком застосування антидемпінгових та інших заходів торговельного захисту є позбавлення товарів, що імпортуються на умовах недобросовісної або надмірної конкуренції, різного роду митних пільг та преференцій, якщо вони існували.

Так, згідно ч. 2 ст. 15 Закону України «Про Єдиний митний тариф», у разі, якщо імпорт товару є об’єктом антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, преференції не встановлюються або зупиняються чи припиняються органом, який їх установив.

Нормами ч. 4 ст. 31 Закону України «Про зовнішньоекномічну діяльність» передбачено, що застосування режимів вільної торгівлі, преференцій, спеціальних пільгових режимів (прикордонної (прибережної) торгівлі, спеціальних (вільних) економічних зон та інших, передбачених законами України), а також податкових, митних та інших пільг, що діють при імпорті в Україну товарів, щодо яких застосовуються антидемпінгові, компенсаційні або спеціальні заходи, зупиняється на строк до закінчення застосування зазначених заходів.

Роздільне використання в законодавстві темінів «недобросовісна конкуренція» та «зростаючий імпорт (іншими словами – надмірна конкуренція)» насправді не є випадковим. Адже розглядаючи дані питання необхідно відзначати одну дуже принципову різницю.

У випадку застосування антидемпінгових та компенсаційних мит їх так би мовити «мішенню» виступає демпінговий імпорт, або імпорт товарів, при виробництві яких використовувалися державні субсидії. Обидва названі явища підпадають під критерії того, що називається нечесною або недобросовісною конкуренцією. При чому результат як демпінгу так і використання субсидій є абсолютно ідентичним – зменшення ціни на товари, які експортуються на ринки інших країн. Таким чином як демпінг, так і державні субсидії є двома різними способами досягнення однієї і тієї ж мети – отримання цінових переваг імпортних товарів над аналогічними товарами місцевого виробництва, і відповідно отримання конкурентних переваг у боротьбі за споживача. Для запровадження і антидемпінгових, і компенсаційних заходів необхідна наявність певного комплексу дій з боку конкретних суб’єктів ЗЕД, результатом яких є досягнення вищезазначених цінових переваг. Таким чином, формальною підставою запровадження антидемпінгових та компенсаційних мит є саме державне реагування на прояви «нечесної» конкуренції.

Зовсім інша ситуація складається із застосуванням спеціальних мит. Цей вид особливих мит спрямований на захист вітчизняної промисловості від формально «чесної» конкуренції з боку інших держав та їх суб’єктів ЗЕД. Застосування подібних мит обумовлюється неможливістю для національної промисловості витримати подібну конкуренцію, але результат їх застосування багато в чому ідентичний результатам застосування антидемпінгових та компенсаційних мит – зменшення цінових переваг іноземних товарів над аналогічними товарами національного виробництва, і, відповідно, зменшення конкуренції на національному ринку.

Так чи інакше, аналіз факторів недобросовісної або надмірної конкуренції та заходів, що приймаються у відповідь на подібні дії, досить часто носить комплексний характер, через те, що головне функціональне завдання – захист інтересів національного товаровиробника є для більшості випадків ідентичним.

Практика застосування додаткового, поряд із звичайними ввізними митами, захисту національного ринку та національних товаровиробників почала формуватися наприкінці ХІХ – початку ХХ столітті. Наприклад, перший антисубсидиційний закон було прийнято в Сполучених Штатах ще у 1897 р [168]. Антидемпінгове мито вперше було застосовано Канадою у 1904 році, щодо імпорту сталі зі Сполучених Штатів. Саме Канаду прийнято вважати країною, де вперше було сформовано концепцію антидемпінгового регулювання, яку пов’язують з іменем тодішнього міністра фінансів Канади С. Фільдинга, який вказав на недоцільність реагування на демпінг змінами ставок митного тарифу, заявивши, що «кращий засіб – встановлення спеціального мита на товари, що є предметом демпінгу» [172, 164]. Після цього антидемпінгові закони було прийнято у Новій Зеландії (1905), Австралії (1906) та Південно-Африканському Союзі (1914) [169, 63]. Згодом настала черга США, в яких перший Антидемпінговий акт було прийнято в 1916 р.[154]. Подібна географія створення правової бази щодо антидемпінгових та компенсаційних заходів не є дивною. Адже на той період економіка цих країн відчувала жорстку конкуренцію з боку європейських держав, які були на той час в промисловому плані більш розвинутими.

Але значне поширення антидемпінгової та компенсаційної практики у державному регулюванні зовнішньоекономічної діяльності відбулося вже після закінчення І світової війни. Це було обумовлено цілим рядом факторів, серед яких: загострення економічної конкуренції на міжнародних ринках, глибока економічна криза 20-х – 30-х рр.. ХХ століття, яка вразила більшість економічно розвинутих держав; початок формування державної політики щодо більш строгого регулювання економічних процесів тощо. Про швидке зростання так би мовити «популярності», наприклад, антидемпінгових заходів, свідчить той факт, що одне з перших ґрунтовних досліджень в галузі демпінгу – монографія радника уряду Німеччини Р. Дальберга під назвою «Валюта – Демпінг» було видано ще 1921 р. [165]. Вже в цій роботі було перелічено декілька десятків антидемпінгових нормативно-правових актів, виданих в різних країнах Європи, Америки та Азії.

Але найбільший вплив на розвиток антидемпінгового законодавства в Світі мав правовий досвід Сполучених Штатів Америки. Перший спеціалізований антидемпінговий закон, який носив назву Антидемпінгового Акту, було видано Конгресом США ще у 1916 році (Antidumping Act of 1916) [154]. Цей Акт передбачав можливість розгляду федеральними судами США позовів про відшкодування до сторони, яка ввозить на територію США іноземні товари за демпінговими цінами. Але цей Акт виявився малоефективним з огляду на те, що містив ряд вимог, які було важко задовольнити. Наприклад, Акт вимагав довести наявність умислу з боку експортерів демпінгових товарів нанести шкоди промисловості в США.

З цієї причини Конгресом у 1921 році було прийнято новий Антидемпінговий Акт (Antidumping Act of 1921), який діяв до 1979 року. Саме цим законодавчим актом вперше в світовій практиці було встановлено антидемпінгову процедуру майже у тому вигляді, який існує на сьогодні, включаючи необхідність проведення антидемпінгового розслідування, яке здійснювалось Департаментом державних зборів, правил визначення «чесної ціни товару», шкоди національному виробництву, демпінгової маржі та встановлення антидемпінгового мита [168].

Саме на основі Антидемпінгового Акту 1921 р. на переговорах по створенню Хартії Міжнародної організації торгівлі (ІМО) у 1947 р., ще відомої як Гаванська Хартія, США представили пропозицію по введенню в угоду відповідної антидемпінгової норми. Як відомо, переговори про створення ІМО на той час завершилися невдачею, але було досягнуто підписання Протоколу тимчасової дії, яким було введено в дію Генеральну Угоду з Тарифів і Торгівлі 1947 р [19]. Таким чином, саме на базі Антидемпінгового Акту 1921 р. було створено норми ст. VI ГАТТ 1947 р., якими було започатковано міжнародно-правове регулювання антидемпінгової практики.

Згідно норм ч. 1 ст. VI ГАТТ сторони угоди визнали, що «демпінг, через який товари однієї країни потрапляють на ринок іншої країни за вартістю меншою, ніж нормальна вартість товарів, повинен осуджуватися, якщо він спричиняє матеріальну шкоду чи створює загрозу матеріальної шкоди промисловості, створеній на території сторони, чи значно затримує створення вітчизняної промисловості» [19]. Також були визначені критерії вартості імпортного товару, меншої ніж «нормальна вартість». Це відбувається в тих випадках, якщо ціна товару, який експортується з однієї країни в іншу:

а) нижча за порівняну ціну при звичайному ході торгівлі на алогічний товар, призначений для споживання в експортуючій країні;

б) за відсутності такої внутрішньої ціни, нижча за найвищу порівняну ціну на аналогічний товар, призначений для експорту до будь-якої третьої країни при звичайному ході торгівлі або нижчу за вартість виробництва товару в країні походження, до якої додані помірні додаткові витрати на продаж та прибуток.

Таким чином норми ГАТТ закріпили визначення демпінгу як продаж товару на ринку іншої країни за ціною нижчою ніж вартість товару на внутрішньому ринку країни експорту або нижчою ніж видатки на виробництво товару.

Необхідно зазначити, що з огляду на історію формування норм ст. VI ГАТТ - 47, її призначенням було не запровадження практики застосування антидемпінгових заходів, а, навпаки, її обмеження, шляхом встановлення вимог щодо правил визначення демпінгу, наявності загрози та обмеження способів протидії демпінгу лише застосуванням антидемпінгових мит. Адже до цього часу антидемпінгові заходи застосовувалися багатьма країнами з початку ХХ ст., при чому застосовувалися досить довільно, часто мали дискримінаційний характер і переслідували не лише економічні, але й політичні цілі. Тим самим, введенням ст. VI ГАТТ, знову ж таки, реалізовувався один з ключових принципів ГАТТ щодо попередження дискримінації між країнами-членами угоди. З огляду на цю специфіку та враховуючи складність і неоднозначність питання, концепція антидемпінгових заходів, запроваджена безпосередньо в нормах ст. VI ГАТТ, була досить стриманою і залишала широке поле для маневру державам-учасницям цієї угоди.

З огляду на те, що формулювання ст. VI ГАТТ є доволі нечіткими, вони були конкретизовані в додаткових угодах. Під час шостого раунду багатосторонніх переговорів ГАТТ у 1964 – 1967 рр. (Кеннеді - раунд) країнами-учасницями ГАТТ було вироблено і підписано у 1967 р. Угоду про застосування статті VI ГАТТ, яка мала робочу назву «Антидемпінговий кодекс» і вступила в силу 1 липня 1968 р.[179, 44].

Антидемпінговий кодекс 1967 р. істотно уточнив концепцію ст. VI ГАТТ – 47 та доповнив її процедурними вимогами щодо антидемпінгових розслідувань. Крім того, саме під час Кеннеді - раунду всі тодішні країни-учасниці ГАТТ взяли на себе зобов’язання щодо приведення своїх антидемпінгових процедур у відповідність до вимог ст. VI ГАТТ.

Антидемпінгові правила ГАТТ було піддано ревізії під час Токійського раунду багатосторонніх торгівельних переговорів. Крім того, на цей раунд було винесено створений Комісією з Міжнародної Торгівлі США проект Угоди щодо субсидій та компенсаційних заходів (Agreement Relating to Subsidies and Countervailing Measures), і Антидемпінговий кодекс було змінено у відповідності до цієї Угоди. Новий варіант Угоди про застосування ст. VI ГАТТ вступив в силу 1 січня 1980 р. [155, IV-4].

Але справжнє визнання антидемпінгові правила ГАТТ отримали вже після підписання в 1994 році комплексу багатосторонніх торгівельних угод СОТ. Адже до того часу Антидемпінговий кодекс ГАТТ не був загальнообов’язковим для країн-учасниць. Наприклад, угоду 1979 року підписало лише 26 країн. Натомість Угода про застосування статті VI ГАТТ-94 є невід’ємною частиною Угоди про заснування СОТ [74], і, таким чином, є обов’язковою для всіх, майже 150 країн-членів СОТ. Крім того, заходи, спрямовані на підтримання чесної конкуренції, запроваджені і цілою низкою інших багатосторонніх торгівельних угод СОТ та торгівельних угод з обмеженою кількістю учасників. Зокрема, це стосується угод з сільського господарства, текстилю, молочних продуктів, яловичини тощо. При чому в більшості випадків основним засобом боротьби з проявами недобросовісної конкуренції визначається саме застосування антидемпінгових, компенсаційних та захисних (спеціальних) мит. Таким чином на сьогоднішній день створена ціла система стандартів СОТ із забезпечення добросовісної конкуренції в міжнародній торгівлі, обов’язкова для виконання країнами-учасницями.

Як вже зазначалося, на сьогоднішній день прийнято визначати три основні групи факторів, через які імпорт може негативно впливати на ситуацію в економіці окремої країни та які вважаються достатньою підставою для застосування державою, що страждає від подібного імпорту, певних заходів у відповідь. До таких груп факторів відносяться: 1) демпінговий імпорт, 2) субсидований імпорт, 3) імпорт, небезпечний через швидке зростання обсягів або деякі інші умови.

Найбільш відомим, і найчастіше згадуваним в науковій літературі безумовно, є демпінговий імпорт. Більше того, досить часто в національному законодавстві окремих країн під терміном «антидемпінгові заходи» розуміються всі заходи, спрямовані на захист вітчизняного виробника від надмірної конкуренції з боку імпортованих товарів, що, насправді, не відповідає специфічному змісту категорії «демпінг».

Взагалі, демпінг у міжнародній торгівлі представляє собою сукупність способів та засобів, спрямованих на зниження цін на товари, що експортуються, для того, щоб вони успішно конкурували з іншими аналогічними товарами на одному чи багатьох іноземних ринках [14, 617 – 618].

Оскільки демпінг значною мірою є економічною категорією, то найчастіше і аналізувався науковцями суто в економічній площині. На сьогоднішній день в економічній науці виділяють три «класичні» види демпінгу: хижацький, спорадичний та постійний [16, 186 – 187].

Перший, найбільш агресивний – хижацький демпінг. Такою назвою визначають реалізацію товарів на закордонних ринках за цінами, нижчими за видатки на виробництво. Основною метою такого демпінгу є витіснення з ринку національних виробників та отримання монополістичного становища на цьому ринку.

Іншим видом демпінгу є спорадичний демпінг, який передбачає реалізацію значної кількості товару за цінами нижчими від внутрішніх цін країни-експортера, або за цінами нижчими за видатки виробництва на протязі дуже короткого відрізку часу. Такий демпінг має результатом, насамперед, дезорганізацію ринку країни-імпортеру, але не завдає суттєвої шкоди національним виробникам аналогічних товарів через свою коротку тривалість.

Нарешті, третій вид демпінгу – постійний демпінг. Основною ознакою цього виду демпінгу є постійна реалізація товарів за цінами нижчими від внутрішніх цін країни-експортера, або за цінами нижчими за видатки виробництва на протязі значного періоду часу. Такий вид демпінгу може нанести істотної шкоди, або призупинити розвиток національних галузей виробництва аналогічних товарів.

Відразу необхідно підкреслити, що мова йде саме про «класичні» форми демпінгу, які в чистому вигляді, скоріше за все існують лише в економічній теорії. Адже на сьогоднішній день економічна концепція демпінгу має супротивників не менше, ніж прихильників. І це стосується, насамперед, спроб визначити наскільки демпінг взагалі може нанести реальної шкоди національній економіці, та чого більше в антидемпінговій практиці: дійсно боротьби з «нечесною» конкуренцією або намагання держав мати в своєму арсеналі додатковий інструмент впливу на міжнародну торгівлю.

Зокрема, вважається, що в жорсткій, класичній формі, демпінг може здійснюватися лише при підтримці держави, яка забезпечуватиме існування двох взаємопов’язаних вимог: по-перше, санкціонувати створення та діяльність монопольного об’єднання у внутрішній економіці, по-друге забезпечувати протекціонізм відносно імпортних товарів [14, 619 – 620]. І це не дивно. Адже виробник, який здійснює демпінг, повинен якимось чином компенсувати втрати від продажу товару на іноземному ринку за низькими цінами. Така компенсація, як правило, здійснюється за рахунок інших ринків, насамперед внутрішнього. Але для підняття цін на цей же товар на внутрішньому ринку виробнику необхідно, насамперед, не мати сильних внутрішніх конкурентів (іншими словами мати монопольне становище), або домовитися з конкурентами про фіксування цін на певному рівні. В іншому випадку товари даного виробника на внутрішньому ринку за підвищеними цінами купуватися не будуть, а це призведе лише до його власних фінансових втрат. Але обидві дії – отримання монопольного становища на ринку або договір про фіксування цін є предметом внутрішнього антимонопольного законодавства, і реалізація цих заходів без згоди відповідних державних органів неможливо.

Крім того, підняття цін на товар на внутрішньому ринку можливо лише за умов існування протекціоністських тарифних та нетарифних заходів, які обмежують проникнення аналогічних товарів іноземного виробництва. Адже в іншому випадку конкуренція з боку більш дешевих імпортних товарів, знову ж таки, призведе до негативних наслідків для даного виробника. Встановлення тарифних та нетарифних обмежень також є прерогативою держави.

Таким чином, на практиці, основні причини демпінгу полягають не тільки, і не скільки в бажанні дестабілізувати ринок певної країни, або знищити конкурентів, а обумовлюються цілим рядом економічних та політичних факторів.

Так, дуже часто, низькі ціни на імпортні товари пояснюються особливостями валютно-фінансової політики країни походження товарів. Зокрема, в науковій літературі існує поняття «валютний демпінг», який представляє собою експорт товарів по цінам нижче цін конкурентів в результаті використання експортером додаткового прибутку, який отримується від падіння курсу (девальвації) національної валюти по відношенню до валют інших країн [112, 116]. В даному випадку діє пряма залежність – чим нижчий курс національної валюти країни-експортера, тим дешевші її товари на зовнішньому ринку. Така ситуація пояснюється тим, що видатки на виробництво обчислюються в національній валюті, а продаються товари, як правило, за більш стабільну вільноконвертовану валюту. Таким чином в силу зменшення курсу національної валюти, видатки виробництва, виражені у валюті інших країн, зменшуються, залишаючи можливість або для отримання додаткового прибутку, або для зменшення ціни на товари, що експортуються.

Так само, демпінг виступав для деяких держав з високими темпами інфляції інструментом вирішення проблем нестачі вільноконвертованої валюти. Цей вид демпінгу з’явився в Європі після І світової війни і отримав назву «погоні за доларом»[14, 619].

Нарешті, в світовій практиці антидемпінгового регулювання особливий підхід було сформовано стосовно демпінгового імпорту з країн з неринковою економікою, оскільки вважалося, що ціноутворення в них відбувається не економічним, а адміністративним шляхом, і тому внутрішні ціни в цих країнах не можуть слугувати підставою для визначення демпінгу [162].

Таким чином, в більшості видів експорту товарів за демпінговими цінами ми можемо побачити вплив економічної політики країни-експорту. Але у випадку демпінгу вплив такої державної політики має завуальований характер і не має значення для встановлення факту демпінгу. При чому об’єктом антидемпінгових заходів виступає саме «ціновий демпінг», який «є за своєю суттю характеристикою певного типу поведінки окремої фірми, яка намагається отримати перевагу на ринку іншої країни шляхом дискримінаційних цінових домовленостей, спираючись лише на власні кошти. Саме в цьому полягає принципова відмінність демпінгу від цінової дискримінації, що базується на субсидіях, оскільки останні держава надає окремим підприємствам у прямій чи опосередкованій формі» [101, 253 – 254].

Подібні відмінності між демпінгом та субсидуванням експорту визначають особливості в правовому регулюванні антидемпінгових та компенсаційних заходів. Адже у випадку субсидованого імпорту виробник товарів не несе збитків від такого продажу, оскільки вони покриваються за рахунок держави, в рамках державної економічної політики. Однією з перших країн, яка запровадила компенсаційні мита, стали Сполучені Штати. Ще у 1897 р. в США було прийнято Закон про компенсаційні мита (Countervailing Duty Act). Але практика субсидування експорту стала найбільш поширеною вже після Першої світової війни, і відповідно з того часу в законодавстві цілого ряду країн стали запроваджуватися норми, які встановлювали механізми протидії подібній практиці, насамперед через застосування компенсаційних мит. На рівні багатосторонньої міжнародної угоди питання субсидій, знову ж таки, було піднято при підписанні ГАТТ 47. Питанням субсидування в рамках ГАТТ присвячені ст.. VІ «Антидемпінгове та компенсаційне мито» та ст.. XVІ «Субсидії». Так, ч. 1 ст. ХVI ГАТТ розглядає субсидію, як «будь яку форму підтримання доходу чи ціни, яка прямо чи опосередковано призводить до зростання експорту будь-якого товару з території держави чи до зменшення імпорту будь-якого товару на її територію». Таким чином згідно норм ГАТТ під загальним терміном «субсидія» розглядається будь-яка форма державної підтримки національних виробників, яка впливає на їх прибутки або механізми ціноутворення та може мати результатом: 1) експорт товарів по цінам, нижчим за порівняну ціну на внутрішньому ринку, 2) зростання експорту товарів з території держави, 3) зменшення імпорту товарів на територію держави.

Більш деталізоване визначення субсидії було запроваджено в Угоді про субсидії та компенсаційні заходи, підписаній за результатами Уругвайського раунду переговорів СОТ [142]. В рамках цієї угоди було розроблено цілу систему за якою не лише визначається віднесення тих або інших дій уряду до субсидування, але й здійснюється класифікація субсидій на такі, що підлягають компенсації за допомогою антисубсидиційних заходів, та такі що є прийнятними.

Нарешті, ще одним видом конкуренції з боку іноземних суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, який є підставою застосування обмежувальних заходів є так звана «надмірна конкуренція», яка в самому загальному вигляді представляє собою ввезення товарів на умовах, які можуть завдати істотної шкоди національній економіці. Правовою основою подібних обмежувальних заходів є ст. ХІХ ГАТТ «Надзвичайні дії щодо імпорту окремих товарів». Згідно ст. ХІХ ГАТТ підставою для застосування захисних заходів є випадок, «якщо в результаті непередбачених обставин… імпорт будь-якого товару на територію збільшується у такий кількості та здійснюється на таких умовах, що це спричиняє чи загрожує спричинити серйозну шкоду вітчизняними виробникам на цій території аналогічних або безпосередньо конкуруючих товарів».

Досить часто в рамках системи СОТ питання антидемпінгових, компенсаційних та захисних (спеціальних) заходів розглядається в комплексі з тієї причини, що застосування подібних заходів є виключенням з фундаментального принципу загального режиму найбільшого сприяння, встановленого нормами ст. І ГАТТ. Але разом з тим, необхідно підкреслити істотну різницю. Адже «демпінг є дією окремої компанії. Щодо субсидій – це дії уряду або урядової агенції, або шляхом безпосередньої сплати субсидій, або шляхом вимоги від компаній субсидувати певних споживачів. Але СОТ є міжурядовою організацією. СОТ не має справи з приватними компаніями і не може регулювати такі дії компаній, як демпінг. Таким чином, антидемпінгові угоди стосуються лише дій, які уряд може вжити проти демпінгу. Щодо субсидій, уряд діє з обох боків, він субсидує та він вживає заходів проти субсидій. Тобто угоди з субсидій переглядають обидва питання» [179, 45].

Аналізуючи процес формування концепції антидемпінгового регулювання, що розпочався в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.ст., слід відзначити, що ключову роль в цьому відіграв правовий досвід таких країн, як Канада та США. Більше того, основні принципи антидемпінгового законодавства США було покладено в основу міжнародно-правових стандартів в цій сфері, які на сьогоднішній день визначені нормами ряду багатосторонніх торгівельних угод СОТ.

Основною метою запровадженні норм щодо антидемпінгових мит в рамках ГАТТ було не встановлення практики застосування подібних мит, адже вона була широко поширеною з початку ХХ століття, а, навпаки, намагання обмеження довільного або дискримінаційного застосування відповідної практики державами-учасницями угоди, вимагаючи від країн-учасниць стриманості та прозорості у застосуванні антидемпінгових, компенсаційних та захисних заходів.

При цьому можна визначити принципові відмінності між окремими заходами торговельного захисту. Так, демпінговий та субсидований імпорт попадають під категорію «нечесна конкуренція», і для застосування проти них відповідних заходів необхідно встановлення компетентними органами держави факту наявності демпінгу або державних субсидій та пов’язаних з ними негативних наслідків у вигляді шкоди національним товаровиробникам.

За цих умов демпінг є результатом дій окремого суб’єкту ЗЕД і відповідати на нього держава може лише шляхом застосування антидемпінгових заходів, в той час як субсидований імпорт – результатом дій держави, і протидія йому згідно правил СОТ, полягає не лише у застосуванні компенсаційних заходів, а й у взятті державами певних міжнародних зобов’язань щодо недопущення таких дій.

Підставою ж застосування захисних або спеціальних заходів є надмірна конкуренція у вигляді швидко зростаючого імпорту. Таким чином відповідні заходи застосовуються не стільки проти, в цілому чесної конкуренції з боку іноземних експортерів, скільки проти сукупності об’єктивних економічних факторів, що є несприятливими для національних товаровиробників країни імпорту. Відповідно ключовим у механізмі застосування таких заходів виступає визначення таких економічних факторів та пов’язаної з ними шкоди національним товаровиробникам.

Зазначені обставини обумовлюють необхідність аналізувати окремо кожен із заходів торговельного захисту. І антидемпінгові заходи, з огляду на їх найбільш масову практику застосування, представляють особливий інтерес з позицій з’ясування можливостей впливу державного організаційно-правового механізму на регулювання відповідних суспільних відносин.