1.2. Сутність та правова природа антидемпінгових мит

Не дивлячись на те, що антидемпінгові заходи вже доволі довгий проміжок часу ефективно застосовуються, в науковій літературі ще й досі точаться дискусії щодо природи та класифікації відповідних заходів. І одним з головних залишається питання класифікації антидемпінгових мит. Адже один ряд авторів класифікує їх як тарифні засоби регулювання, інші, вказуючи на адміністративний характер процедур встановлення антидемпінгового та інших особливих видів мита – до нетарифних.

Закон України «Про єдиний митний тариф» [36] (ст. 11) передбачає, що особливі види мита можуть застосовуватися з метою захисту економічних інтересів України, українських виробників та у випадках, передбачених законами України, у разі ввезення на митну територію України і вивезення за межі цієї території товарів, незалежно від інших видів мита. До особливих видів мита Закон відносить спеціальне мито, антидемпінгове мито та компенсаційне мито.

При чому однією з головних відмінностей, через яку названі види мит розглядаються окремо від загальних, є особлива процедура їх застосування. Згідно норм ст. 15 Закону України «Про Єдиний митний тариф» особливі види мита справляються на підставі рішень про застосування антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів.

Так, антидемпінгове мито застосовується відповідно до Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» (далі – антидемпінговий Закон) [38] у разі ввезення на митну територію України товарів, які є об'єктом демпінгу, що заподіює шкоду національному товаровиробнику; або у разі вивезення за межі митної території України товарів за ціною, істотно нижчою за ціни інших експортерів подібних або безпосередньо конкуруючих товарів на момент цього вивезення, якщо таке вивезення заподіює шкоду.

Взагалі, мито завжди займало та продовжує займати важливе місце у фінансовій системі держави, як одне з джерел формування державного бюджету. Згідно ст. 6 Закону України «Про Єдиний митний тариф»: «мито, що стягується митницею, являє собою податок на товари та інші предмети, які переміщуються через митний кордон України» [36]. Таким чином, законодавство однозначно визначає сутність мита як одного з видів податку.

Згідно ч. 1. ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування» [45] мито належить до загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових платежів). Такі податки і збори (обов’язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України та справляються на всій території України. Але, в той же час, діюче вітчизняне законодавство не розрізняє понять податку, збору, обов’язкового платежу тощо. Вже згаданий Закон України «Про систему оподаткування» (ч. 1. ст. 2.) визначає, що під податком і збором (обов’язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Відповідно сукупність усіх податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування.

Визначення основних рис мита як загальнодержавного податку є дужє важливим для визначення природи та правильної класифікації антидемпінгового мита, адже саме така ознака, як податковий характер засобу, є основною при класифікації тарифних та нетарифних інструментів митного регулювання.

В рамках юридичної науки створено значну кількість підходів щодо розрізняння окремих засобів оподаткування. Одним з найбільш вдалих можна назвати такий, за якого податок розглядається як встановлений вищим органом державної влади обов’язковий безвідплатний платіж, що сплачується юридичними та фізичними особами з прибутків та майна в певних розмірах та у встановлені строки до бюджетів відповідного рівня та забезпечується примусовою силою держави. В той же час збори є платежами, які стягуються з платника державними органами за надання послуг, прав використовувати матеріальні та нематеріальні об’єкти тощо [13, 17].

Таким чином родовою ознакою, яка об’єднує податки та збори, виступає саме обов’язковий характер платежу. Адже в інших аспектах ми маємо справу з різними за змістом економічними категоріями – податком, тобто платежом, який носить безеквівалентний характер та збором (платою за послугу), що має неподатковий, індивідуально возмездний характер. Крім того, сплата податку за будь-яких умов забезпечується примусовою силою держави, а от сплата зборів залежить від волі платника отримати певні послуги або дозволи.

Як вже згадувалося, Закон України «Про Єдиний митний тариф» однозначно визначає мито, як один з видів державного податку. Але щодо того, з яким саме видом податку ми маємо справу існує декілька точок зору.

Наприклад, Л.К. Воронова та Н.П. Кучерявенко розглядають мито в якості «податкових платежів» [18, 130]. Існує і більш конкретизований підхід, за якого мито визначається як один з видів опосередкованого податку. Хоча, слід зазначити, що деякі автори, взагалі відносять мито до неподаткових платежів [94, 338].

Важливим аргументом в даному випадку виступає така ознака, як безумовний характер податку, тобто сплата податку не пов’язана з жодними зустрічними діями або привілеями з боку держави. З іншого боку, умовний характер платежу означає, що об’єкт оподаткування і обов’язок по сплаті відповідного платежу виникає при настанні певної події. Мито сплачується в залежності від вартості певного товару (яка існує незалежно від обов’язку по сплаті мита), але лише за певної умови – переміщення товару через митний кордон [18, 135].

Хоча, на нашу думку, в даному випадку слід вести мову не про відмінність мита від податку, а про особливості мита як специфічного виду державного податку, що стягується на митному кордоні держави.

Так, об’єктом оподаткування при стягуванні мита виступає не лише митна вартість товару, але й його натуральні показники (кількість), що виступає об’єктом оподаткування при застосуванні специфічних або комбінованих ставок мита.

Крім того, саме по собі переміщення товару через митний кордон не є умовою стягнення з нього мита. Адже сплата мита відбувається лише при поміщенні товару під відповідний митний режим. З тринадцяти видів митних режимів, передбачених МКУ (ст. 185) [77], мито, за загальними правилами, справляється лише у двох випадках – імпорті та експорті. Ще два митні режими – реімпорт та реекспорт передбачають повернення раніше сплаченого мита та звільнення від оподаткування.

Податковий характер мита найбільш чітко проявляється при порівнянні його з іншим видом зборів, які стягуються митними органами – митними зборами, які є платою за послуги митниці, зокрема, за митне оформлення товарів і стягуються незалежно від обраного митного режиму.

Таким чином, мито можна визначити як непрямий податок на зовнішню торгівлю товарами. Непрямий характер цього виду податку пояснюється особливостями суб’єкту його сплати. Формально мито сплачується особою, що переміщує товари через митний кордон України, або декларантом. Але, якщо товари призначені для подальшої реалізації на митній території України, формальний платник податку «виступає лише посередником між державою та споживачем товару» [148, 175]. Саме споживач імпортованого товару виступає реальним платником мита.

До того ж мито, як і інші непрямі податки, наприклад ПДВ, додається до вартості товару [149, 185 – 186]. Тим самим, сплата мита створює нову вартість, що яскраво відбивається при співставленні митної вартості товару, яка заявляється при переміщенні товару через митний кордон, і вартості „розмитненого” товару на внутрішньому ринку.

Також слід зазначити разовий характер сплати мита. Адже його сплата пов’язана із конкретною дією, яка має юридичні наслідки – переміщенням товару через митний кордон держави згідно правил, встановлених відповідним митним режимом.

Таким чином, мито має цілий ряд ознак, властивих будь-якому державному податку – суб’єкт оподаткування, об’єкт оподаткування, ставка, тарифні (податкові) пільги. Крім того, законодавством встановлено адміністративну та кримінальну відповідальність за ухиляння від сплати мити, неповну його сплату або порушення строків сплати.

Подібний аналіз загальних характеристик мита дозволяє нам більш чітко простежити принципові відмінності між загальними митами та антидемпінговими митами.

Однією з ключових позицій в даному питанні виступає проблема класифікації антидемпінгового та інших особливих видів мита. Попри присутність у його назві терміну «мито» існують чималі протиріччя щодо належності даного виду мита до засобів тарифного регулювання. Так, на думку ряду дослідників, із змісту угод СОТ випливає той факт, що антидемпінгові, компенсаційні та захисні заходи, включаючи і відповідні мита, слід розглядати в рамках так званих заходів торгівельного захисту, і відповідно відносити до заходів нетарифного регулювання [151, 112 – 113].

Але, розглядаючи відмінності між загальними та особливими митами, слід відзначити, насамперед, наявність специфічної функції або мети застосування особливих мит, яка і обумовлює особливості їх застосування. Наприклад, в митному законодавстві цілого ряду країн для характеристики антидемпінгових, спеціальних та компенсаційних мит застосовується загальний термін «захисні мита». Захисні мита є інструментом загальної торгівельної політики і слугують для захисту інтересів товаровиробників у випадку дешевого імпорту з третіх країн. Захисні мита запроваджуються як засіб протидії так званій «несправедливій торгівельній практиці», до якої відносяться демпінговий експорт, субсидування експорту в країнах-експортерах, невиконання країнами-торгівельними партнерами своїх міжнародних зобов’язань [91, 53].

Враховуючи вищезазначене, слід підкреслити істотну відмінність, яка існує між законодавством, що регулює застосування особливих мит та антимонопольним законодавством, яке регулює суто внутрішній ринок. З одного боку обидва механізми спрямовані на протидію недобросовісній конкуренції на внутрішньому ринку держави.

По-перше, антимонопольне законодавство орієнтовано на захист конкурентного середовища як певних умов змагальності у діях суб’єктів господарської діяльності на внутрішньому ринку. В той же час антидемпінгові, компенсаційні та спеціальні мита, насамперед, орієнтовані на захист конкретних суб’єктів господарської діяльності.

По-друге, антимонопольні заходи, як правило, спрямовані безпосередньо проти конкретних підприємств, установ та організацій, які своїми діями порушують правила чесної конкуренції. У випадку з недобросовісною конкуренцією у зовнішньоекономічній діяльності суб’єкти господарювання, що вчинили певні протиправні дії, знаходяться за кордоном, тобто за межами юрисдикції держави, яка або товаровиробники якої, страждають від таких дій. Тому відповідні антидемпінгові, антисубсидиційні або спеціальні заходи спрямовані не проти підприємств-порушників, а проти конкретних товарів, які ввозяться на митну територію, тобто попадають під юрисдикцію держави.

В цьому аспекті варто зазначити, що дуже часто в роботах, присвячених багатосторонній торгівельній системи СОТ, звертається увага на наявність спільних рис в правовому регулюванні антидемпінгової та антисубсидиційної практики. Наприклад, відзначається, що «антидемпінгові та компенсаційні заходи мають багато спільного, в силу чого в ГАТТ їх регламентовано в рамках єдиної ст. VI, і антидемпінгові, і компенсаційні міри призначені для компенсації несправедливо отриманих конкурентних переваг. У випадку антидемпінгу – за рахунок продажу товару по заниженим цінам, у випадку компенсаційних заходів – за рахунок залучення державних субсидій» [151, 119].

Таким чином, вказані мита покликані не регулювати загальну структуру імпорту та експорту, а компенсувати конкретні випадки недобросовісної конкуренції у сфері зовнішньої торгівлі. Оскільки в більшості випадків ця недобросовісна конкуренція полягає у занадто дешевому імпорті, який негативно впливає на механізми ціноутворення на внутрішньому ринку, то захисна функція особливих мит реалізується шляхом компенсації різниці між нормальною ціною товару та заниженою.

В даному аспекті необхідно відзначити, що антидемпінгове мито є саме заходом щодо коригування ціни на внутрішньому ринку, а не видом штрафної санкції. На цю особливість однозначно вказують і норми угод, і практика Світової організації торгівлі. Нормами, ч. 1 ст. VI ГАТТ 94 встановлюється, що «демпінг… повинен осуджуватися» [19] (в оригінальному тексті застосовується термін «is to be condemned», який в англійській мові стосується як морального засудження, так і судового вироку [143, 119]). Однак відразу йде застереження, що це можливо робити лише «якщо він (демпінг) спричиняє матеріальну шкоду чи створює загрозу матеріальної шкоди промисловості, створеній на території сторони, чи значно стримує створення вітчизняної промисловості». Таким чином акцент робиться не на самому факті демпінгу, а на пов’язаних з ним негативних наслідках. Але якщо мова йде про «засудження», то відразу постає питання про санкцію за подібні протиправні дії. Але питання санкції в рамках ГАТТ розв’язується доволі специфічно. Згідно ч. 2 ст. VI ГАТТ «з метою усунення чи попередження демпінгу сторона може стягувати з будь-якого товару, який постачається в демпінговому порядку, антидемпінгове мито у розмірі, що не перевищує демпінгову маржу для цього товару» [19].

В даному визначенні слід звернути увагу на декілька аспектів, які визначають наскільки застосування антидемпінгового мита можна вважати санкцією.

По-перше, мито стягується з товару, який постачається в демпінговому порядку. Тобто, щодо об’єкту обкладення, який є фізичним предметом – товаром, можна однозначно визначити, що антидемпінгове мито є видом податку, а не видом штрафної санкції. Адже санкції можливо накладати лише на фізичних або юридичних осіб, які наділені деліктоздатністю.

По-друге, метою застосування антидемпінгового мита є «усунення чи попередження демпінгу», тобто нейтралізація дії певних економічних факторів, і в жодному разі мова не йде про міру відповідальності або компенсації шкоди.

По-третє, антидемпінгове мито в розмірі обмежено демпінговою маржою, тобто різницею між вартістю демпінгового товару та встановленою нормальною вартістю товару, тобто знову ж таки виступає лише інструментом коригування ціни товару, а не інструментом завдання збитків особі, яка здійснює ввезення товару по демпінговим цінам.

В даному аспекті непоганою ілюстрацією слугує проведене у 1998 – 2000 рр. в рамках СОТ процедура врегулювання конфлікту між Європейським Союзом та США, яку було здійснено на підставі Домовленості про правила і процедури урегулювання суперечок [28].

Підставою для звернення з боку ЄС стало існування в США Антидемпінгового закону 1916 р. (Antidumping act of 1916), положеннями якого, зокрема, визначалося незаконним імпортування в США товару по цінам, суттєво нижчим за їх ринкову вартість, а в якості санкції передбачалося накладення штрафу у розмірі до 5 тис. доларів США, або тюремне ув’язнення на строк до одного року, або те і інше. Крім того, передбачалося, що будь яка особа, якій завдано шкоди подібним порушенням, має право звернутися до суду з вимогою відшкодування цієї шкоди [154].

В результаті проведеної процедури урегулювання суперечок, здійсненою відповідною третейською групою та апеляційним органом, Орган по врегулювання спорів (Dispute Settlement Body) СОТ прийняв на своєму засіданні доповідь, в якій, зокрема, встановлювалось, що Антидемпінговий акт 1916 р. порушує вимоги ст. VI (п. 1) ГАТТ, передбачаючи замість встановлення антидемпінгових мит відшкодування збитків, накладення штрафу та ув’язнення, і це є підставою для СОТ вимагати від США приведення цього закону у відповідність з угодами СОТ (Рішення DSB AB-2000-5) [180]. Таким чином практикою СОТ підтверджується той факт, здійснення демпінгового імпорту не тягне за собою юридичної відповідальності у вигляді санкцій, які б вживалися до особи, що здійснює демпінг.

Ми можемо говорити про те, що антидемпінгові мита, так само як і загальні, реалізують свої функції (у випадку перших – захисні, у випадку других фіскальні та регулятивні) через механізм ціноутворення. Тобто, як у загальних, так і у особливих мит є ідентичними і спосіб регулятивного впливу, і кінцевий ефект у вигляді підвищення ціни товару на внутрішньому ринку, порівняно із заявленою митною вартістю. Більше того, подібний спосіб регулятивного впливу має як раз податковий характер.

Як вже зазначалося, для отримання чіткої відповіді щодо класифікації антидемпінгових мит як раз і необхідно визначити наявність або відсутність в механізмах їх застосування податкової складової. Адже саме податковий характер заходу, згідно ст. ХІ ГАТТ [19], є визначальним для віднесення інструменту державного регулювання переміщення товарів через митний кордон до тарифних або нетарифних засобів.

Аналогічний підхід реалізовано і в Митному кодексі ЄС, згідно п. 10 ст. 4 якого під терміном «імпортні збори» розглядаються «мита і збори, еквівалентні тим, що стягуються при імпорті товарів» [76]. При чому, як зазначає в своїй роботі, присвяченій митному праву ЄС С. Жамкочьян, згідно даного підходу мита є зборами, обов’язок сплати яких виникає з моменту надходження товару в економічний обіг (імпортне мито), або з вибуттям з економічного обігу (експортне мито) Спільноти. Зборами аналогічної дії є всі збори, що стягуються з перетинанням кордону, і які підвищують ціну ввезених товарів [30, 369 – 370].

Знову ж таки найбільш важливим у вищенаведеному визначенні є вказівка на спосіб регулятивного впливу – через механізм ціноутворення імпортованих товарів. Саме ідентичність даного механізму для всіх тарифних засобів митного регулювання дозволяє застосовувати термін «мита або еквівалентні імпортні збори», тим самим не обмежуючи їх класифікацію певним переліком назв.

Крім специфічної мети застосування антидемпінгових мит, ще одним фактором, який відрізняє їх від загальних мит, є процедура застосування, а саме на підставі підзаконних нормативно-правових актів уповноважених на те органів виконавчої влади. Нормативно-правовиий акт про встановлення антидемпінгового мита носить назву Рішення і приймається Міжвідомчою комісеєю з міжнародної торгівлі при Міністерстві економіки України на підставі проведеного антидемпінгового розслідування.

Таким чимном, процедура встановлення особливих мит істотно відрізняється від процедури встановлення загальних мит, яка «здійснюється Верховною Радою України шляхом прийняття законів України з урахуванням висновків Кабінету Міністрів України» (ст 2 Закону України «Про митний тариф» [43]).

Саме відмінності у процедурі встановлення антидемпінгових та інших особливих видів мита, яка носить персоніфікований, індивідуальний характер і є аргументом, яким пояснюються спроби віднести їх до засобів нетарифного регулювання. Але, як підкреслює цілий ряд дослідників, «самі по собі особливі мита все ж таки необхідно відносити до тарифних забів» [53, 159]. В даному випадку аргументами є те, що на відповідну обставину прямо вказує і Закон України «Про Єдиний митний тариф», і той факт, що в рамках СОТ особливі мита розглядаються як один з варіантів заміни нетарифних бар’єрів.

Слушною в данному випадку виглядає пропозиція щодо необхідності окремо розглядати безпосередньо антидемпінгові, компенсаційні та спеціальні мита, як засіб тарифного регулювання, адже вони «носять податковий характер, вони не є платою за послуги або різновидом штрафу» та «адміністративну процедуру проведення спеціального, антидемпінгового та антисубсидиційного розслідувань, що в даному випадку необхідно відносити до групи нетарифних засобів»[53, 159].

Наприклад, Закон України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» чітко розрізняє такі поняття як антидемпінгові заходи (п. 1 ст. 1), які являють собою «попередні або остаточні заходи, що застосовуються відповідно до цього Закону під час або за результатами антидемпінгового розслідування» та безпосередньо антидемпінгове мито (п. 2 ст. 1), що представляє собою «особливий вид мита, що справляється у разі ввезення на митну територію країни імпорту товару, який є об’єктом застосування антидемпінгових заходів» [38].

Таким чином антидемпінгові мита виступають лише одним з елементів в системі захисних заходів, які застосовуються у випадку недобросовісної конкуренції з боку інших держав і іноземних суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Особливості механізму встановлення мита, на нашу думку, не можуть бути підставою для віднесення його до нетарифних засобів регулювання. Наприклад, згідно ст. 2 Закону України «Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції» [35] передбачено щорічне запровадження сезонних ввізних мит у подвійному розмірі до пільгових ставок ввізного мита на сільськогосподарську продукцію певних груп УКТЗЕД, які протягом часу їх дії заміщують ввізні мита та є винятком з пільгових та преференційних режимів. Згідно ч. 3. ст. 2 названого Закону терміни дії сезонних мит встановлюються Кабінетом Міністрів України. Але, не дивлячись на таку процедуру, Закон однозначно відносить сезонні мита до тарифних засобів регулювання імпорту сільгосппродукції (нетарифне регулювання визначається ст. 3 даного Закону).

На тісний зв’язок між загальними та антидемпінговими митами вказує цілий ряд норм законодавства.

Так, наприклад, антидемпінгове та інші особливі види мита «сплачуються незалежно від сплати інших податків і зборів (обов’язкових платежів), у тому числі мита, митних зборів тощо, які, як правило, справляються при ввезенні на митну територію країни імпорту певних товарів». (Ідентичні норми містяться в Законах України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» (ст. 28) [38], «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту» (ст. 27) [39], та «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну» (ч. 2 ст. 16) [37]. Важливою в цьому аспекті є застосування фрази «незалежно від інших податків і зборів (обов’язкових платежів)». Таким чином, законодавство однозначно відносить антидемпінгове та інші особливі види мита до категорії податків і зборів. При цьому зазначені мита виступають в якості свого роду надбавки до загального ввізного мита.

Згідно норм ч. 2 ст. 15 Закону України «Про Єдиний митний тариф» [36], у разі, якщо імпорт товару є об’єктом антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, преференції не встановлюються або зупиняються чи припиняються органом, який їх установив.

Таким чином, встановлення антидемпінгового та інших особливих видів мита тягне за собою відміну тарифних пільг щодо нарахування або сплати загальних мит, які передбачені для відповідного виду товарів або країни. Подібна норма підкреслює взаємовплив різних видів тарифного регулювання.

Надходження від таких мит не призначені для покриття конкретних державних витрат. Частина 2. ст. 17 Закону України «Про Єдиний митний тариф» встановлює, що «мито вноситься до державного бюджету України», при цьому не робиться різниці між сплатою різних видів мита. Щоправда необхідно зазначити, що в Законі України «Про державний бюджет на 2006 рік» [32] (ст. 2) в якості джерел формування загального фонду держбюджету визначаються лише «ввізне мито» (п. 11) та «вивізне мито» (п. 43), але, з іншого боку, не передбачалося особливих правил щодо використання надходжень від сплати антидемпінгових мит.

Крім того, згідно ч. 5 ст. 24 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» повернення сум, сплачених понад фактично встановлену величину демпінгової маржі, здійснюється Міністерством фінансів України, тобто здійснюється за рахунок державного бюджету України.

Слід також звернути увагу на певні відмінності, які існують у ставках загальних та особливих мит. Для загальних мит законодавством передбачено три види ставок (ст. 7 Закону України «Про єдиний митний тариф»): адвалерні (у відсотках до митної вартості), специфічні (у встановленому грошовому розмірі на одиницю товару) або комбіновані (поєднують обидва види митного обкладення).

В той же час для особливих мит передбачено лише два види ставок. Перший – у відсотках від митної вартості товару, може застосовуватися для всіх трьох видів мит – антидемпінгового, компенсаційного та спеціального.

Інший вид ставки, який може бути встановлено лише для антидемпінгового та компенсаційного мита, визначається різницею між мінімальною ціною товару та митною вартістю зазначеного товару. Подібний спосіб визначення ставки є властивим лише для даних категорій мит.

Розглядаючи питання антидемпінгових мит слід звернути увагу на одну законодавчу колізію. Так, Закон України «Про Єдиний митний тариф» (ст. 13) передбачає застосування антидемпінгових мит як щодо ввозу товарів, так і щодо вивозу. В той же час, Закон України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» визначає лише правила проведення антидемпінгової процедури щодо демпінгового імпорту, і відповідно, застосування попередніх та остаточних антидемпінгових мит лише щодо імпорту товарів. Наразі в практиці антидемпінгового регулювання поки що є лише один випадок застосування антидемпінгових мит щодо експорту з України, який стосувався експорту електроенергії [116]. При чому антидемпінгове розслідування в даному випадку ініціювалося саме відповідно до ст. 13 Закону України «Про Єдиний митний тариф». В той же час безпосередня правова регламентація процедури розслідування відсутня, але виходячи із практики проведення відповідного розслідування можна говорити про застосовування антидемпінговими органами за аналогією правил проведення розслідувань щодо імпорту [86]. Таким чином доцільним є врегулювання даного питання на законодавчому рівні, наприклад, шляхом поширення процедур передбачених антидемпінговим Законом, і на розслідування щодо експорту.

В аналізі подібних та відмінних характеристик загальних та особливих мит слід звертати увагу на міжнародно-правову складову. Можна, наприклад, звернутися до системи угод СОТ, в процесі приєднання до якої Україна знаходиться. В тому що стосується загальних мит, міжнародно-правові зобов’язання держав-членів СОТ реалізуються в чотирьох напрямках.

По-перше, це виконання загальних принципів їх застосування. Наприклад, це принцип загального режиму найбільшого сприяння (ст. І ГАТТ 1994) [19], який передбачає автоматичне розповсюдження пільг, наданій одній країні-члену СОТ на всі інші.

По-друге, і це найголовніше, у прийнятті на себе тарифних зобов’язань, так званих «Розкладів поступок», які складають за результатами тарифних переговорів між країнами-членами СОТ. Згідно норм. ст. ІІ ГАТТ такі Розклади, додані до даної Угоди, є її невід’ємною частиною (п. 7 ст. ІІ ГАТТ), а «кожна сторона повинна надавати торгівлі інших сторін режим не менш сприятливий, ніж той, що передбачається відповідною Частиною відповідного Розкладу, доданого до цієї Угоди» (п. 1. ст. ІІ ГАТТ).

По-третє, це зобов’язання країн-членів СОТ щодо періодичного проведення багатосторонніх переговорів щодо взаємного зниження тарифів (ст. ХХVІІІ bis ГАТТ).

Нарешті, четверта група зобов’язань стосується процедурних аспектів нарахування мита, а саме визначення митної вартості країни походження товару та класифікації товарів в митних тарифах. Остання група зобов’язань на сьогоднішній день реалізується в рамках спільної діяльності Всесвітньої митної організації та СОТ [178, 8 – 10].

Крім того, питання загальних мит регулюється і на двосторонній або регіональній основі. Це стосується двосторонніх угод про вільну торгівлю, яких наприклад Україною підписано з 15 країнами, що передбачають застосування різного роду тарифних преференцій, або угод щодо створення зон вільної або прикордонної торгівлі тощо. Предметом таких угод, зокрема, виступає застосування пільгових ставок мита, тарифних квот тощо по відношенню до товарів країн-учасниць даної угоди [48].

Узагальнюючи ці зобов’язання можна стверджувати, що всі вони стосуються, насамперед, ставок мита, а також способів нарахування на основі цих ставок конкретних сум, які підлягають сплаті при ввезенні товарів на митну територію.

З іншого боку, якщо звернутися до міжнародно-правого регулювання антидемпінгових мит, то нормами угод СОТ (ст. VI ГАТТ, Угода про застосування ст. VI ГАТТ 1994) визначаються, насамперед, процедурні питання встановлення таких мит (необхідні умови для застосування, розрахунку демпінгової маржі, і відповідно обмеження її величиною ставки мита, правила проведення антидемпінгового розслідування, перегляду прийнятих рішень, строки дії антидемпінгових заходів, гарантії прав сторін антидемпінгового розслідування тощо). Таким чином міжнародно-правові зобов’язання держав-членів СОТ полягають саме в додержанні процедурних питань встановлення антидемпінгових мит. В той же час щодо встановлення загальних мит ніяких зобов’язань щодо внутрішньодержавної процедури не існує.

Аналіз сутності та правової природи антидемпінгових мит свідчить про те, що не дивлячись на адміністративний характер механізму застосування, антидемпінгові мита мають цілий набір ознак, за якими їх можна віднести до тарифних засобів регулювання, зокрема: 1) антидемпінгові мита носять характер податкового платежу, вони не є видом штрафу або плати за послуги; 2) антидемпінгові мита мають ставку, яка виражена у відсотках або у грошових одиницях; 3) регулятивний вплив антидемпінгових мит реалізується через механізм ціноутворення; 4) надходження від антидемпінгових мит зараховуються до державного бюджету.

В той же час, якщо говорити про відмінності між загальними та антидемпінговими та іншими особливими видами мита, то можна виділити три основні позиції: об’єкти регулятивного впливу, мета регулятивного впливу, процедура встановлення ставок мит та спосіб міжнародно-правового регулювання.

Так, імпортні мита, які встановлюються згідно митного тарифу, формують єдину систему загального регулювання ЗЕД, а їх об’єктом за загальним правилом виступають всі товари певного виду, що переміщуються через митний кордон. Антидемпінгові та інші особливі види мита формують систему персоніфікованого регулювання імпорту, і їх об’єктом виступають окремі види товарів, конкретних експортерів або країн.

Метою застосування загальних мит є постійне формування оптимальної структури імпорту та експорту, метою застосування антидемпінгових мит – тимчасовий захист від нечесної конкуренції.

Встановлення ставок загальних мит здійснюється в рамках загальної законотворчої процедури, встановлення ставок антидемпінгових мит в рамках певної адміністративної процедури – антидемпінгового розслідування.

Нарешті, відмінності в міжнародно-правовому регулюванні питань загальних та особливих мит є також істотними. Міжнародно-правові зобов’язання щодо загальних мит стосуються, насамперед, ставок мита. В той же час зобов’язання щодо антидемпінгових та інших особливих видів мита стосуються забезпечення виконання стандартних правил процедури їх застосування.

Таким чином можна констатувати, що антидемпінгові мита в цілому відповідають критеріям тарифних засобів регулювання в розумінні системи ГАТТ/СОТ.

РОЗДІЛ ІІ

МЕХАНІЗМ АНТИДЕМПІНГОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (НАЦІОНАЛЬНА ТА МІЖНАРОДНА ПРАКТИКА)