2.1. Правові засади антидемпінгу: міжнародна та національна складова

Система ГАТТ/СОТ від самої своєї появи у 1947 р., в якості результату тривалих переговорів щодо доступу до ринків, декларувала свою орієнтованість на захист чесної конкуренції в міжнародній торгівлі. І це не дивно. Адже не дивлячись на те, що дуже часто СОТ розглядають як інституцію, яка покликана забезпечити реалізацію політики вільної торгівлі у світовому масштабі, насправді, ця політика є лише частиною концепції того, що в рамках СОТ отримало назву багатосторонньої торгівельної системи.

Більшість ключових принципів СОТ, таких як загальний режим найбільшого сприяння (ст. І ГАТТ), національний режим (ст. ІІІ ГАТТ), спрямовані не лише на забезпечення розширення доступу до національних ринків країн-учасниць [19]. На відміну від принципів режиму найбільшого сприяння (РНС), який є частиною більшості двосторонніх торгівельних угод, аналогічний принцип в рамках ГАТТ орієнтований не на надання переваг окремим державам, а на забезпечення максимально рівного відношення до товарів всіх країн-учасниць.

Офіційна позиція СОТ полягає в тому, що на відміну від загального РНС, який «передбачає «особливе відношення», в рамках СОТ він означає недискримінацію, тобто ставлення до усіх практично однакове. Кожен член СОТ ставиться до інших членів однаково, як до «найбільш сприятливих» торгівельних партнерів. Якщо країна поліпшує переваги, які надає одному торгівельному партнеру, вона повинна надати таке саме «краще» ставлення всім іншим членам СОТ, так щоб вони продовжували залишатися в рамках РНС. Перші двосторонні угоди щодо РНС створювали ексклюзивні клуби серед «найбільш сприятливих» торгівельних партнерів країни. В рамках ГАТТ, а зараз СОТ таких РНС клубів більше не існує. Принцип РНС забезпечує рівне ставлення до всіх членів СОТ» [179, 11].

Тож саме ідея «чесної конкуренції» на світовому ринку, принаймні формально, проходить через більшість норм ГАТТ та інших багатосторонніх угод СОТ. «Правила недискримінації – РНС та національний режим створені для забезпечення чесних умов торгівлі. Так само відповідні правила діють щодо демпінгу (експорту за низькими цінами для отримання долі ринку) та субсидій. Ці проблеми є складними, але правила намагаються встановити що є чесним або нечесним та як уряди можуть відповідати, в основному шляхом стягнення додаткових імпортних мит, розрахованих таким чином, щоб компенсувати шкоду, нанесену нечесною торгівлею» [179, 12].

Саме ці два ключові завдання – ліквідація дискримінації в міжнародній торгівлі та протистояння нечесній діловій практиці і обумовили структуру та ключові принципи тих правових норм, які було запроваджено в тексті ГАТТ 1947 (ст. VI), та які були покликані обмежувати такі різновиди недобросовісної конкуренції як демпінг та застосування субсидій.

Слід зазначити, що угоди, які регламентують застосування антидемпінгових заходів, на сьогоднішній день є одними з найбільш деталізованих щодо конкретних правил та стандартів відповідних процедур, що містяться в них. І це зрозуміло, адже в цьому випадку існує вимога щодо повної відповідності національних процедур тим стандартам, що прописані у відповідних міжнародно-правових актах. А от згідно доктрини права Європейського Союзу багатосторонні торгівельні угоди СОТ взагалі розглядаються як частина права спільноти, і кожна особа, наприклад, при судовому розгляді справи, може безпосередньо посилатися на норми вищезгаданих угод [65, 15].

Так ст. 1 Угода про застосування ст. VI ГАТТ 1994 прямо визначає, що «антидемпінговий захід застосовується тільки за умов, передбачених у ст. VI ГАТТ 1994, відповідно до розслідувань, що порушуються та проводяться згідно з положеннями цієї Угоди» [139].

Таким чином встановлено два обов’язкові елементи «відповідності» антидемпінгового заходу правилам СОТ:

1) наявність умов, за яких цей захід можливо застосовувати (факт демпінгу, факт наявності або можливості нанесення шкоди та причинно-наслідковий зв’язок);

2) вирішення питання про наявність таких умов та застосування антидемпінгового заходу лише на підставі розслідування, процедура якого відповідає правилам, встановленим СОТ.

За своєю структурою Угода про застосування ст. VI ГАТТ 1994 складається з трьох частин та додатків. Частина І Угоди стосується безпосередньо правил антидемпінгового регулювання, частина ІІ – засновує інституціональну основу реалізації цієї угоди – Комітет з антидемпінгової практики СОТ, визначає його компетенцію та встановлює процедури і правила врегулювання суперечок між країнам-членам СОТ щодо застосування цієї Угоди; частина ІІІ містить в собі заключні положення, які визначають порядок дії Угоди. В додатках конкретизуються деякі аспекти процедури антидемпінгового розслідування, а саме: Додаток І визначає процедуру розслідування на місці (тобто на території країни-експортера), а Додаток ІІ дає тлумачення терміну «найточніша наявна інформація» тим самим фактично доповнюючи юридичні підстави надання та допустимості тих або інших доказів в процесі антидемпінгового розслідування.

Таким чином, безпосередньо правила антидемпінгового процесу встановлюються нормами Частини І Угоди. Фактично кожна зі статей цієї частини визначає певний «інститут» в рамках антидемпінгового процесу.

Так перші три статті Угоди деталізують вимоги ст. VI ГАТТ 1994 щодо необхідних умов, за яких допускається застосування антидемпінгових заходів:

• ст. 2 містить правила визначення демпінгу;

• ст. 3 – правила визначення шкоди;

• ст. 4 визначає статус «галузі вітчизняного виробництва».

Наступна група норм Угоди встановлює правила проведення антидемпінгового розслідування та гарантії його законності і об’єктивності:

• ст. 5 – ініціювання та проведення антидемпінгового розслідування;

• ст. 6 – порядок надання та оцінки доказів;

• ст. 11 – строк дії та порядок перегляду антидемпінгових мит та цінових заходів;

• ст. 12 – вимоги щодо публічного повідомлення про порушення антидемпінгового розслідування та прийняті в рамках його рішення, включаючи пояснення їх мотивації;

• ст. 13 – гарантії щодо надання сторонам антидемпінгового розслідування можливості судового оскарження прийнятих рішень.

Третя група норм визначає види та способи застосування антидемпінгових заходів:

• ст. 7 визначає види можливих попередніх заходів, як то попередні антидемпінгові мита, забезпечення у вигляді готівкового внеску або боргового зобов’язання;

• ст. 8 встановлює порядок прийняття експортером добровільних цінових зобов’язань, прийняття яких тимчасово призупиняє або припиняє розслідування без застосування антидемпінгових заходів;

• ст. 9 – порядок стягнення та отримання остаточних антидемпінгових мит;

• ст. 10 визначає випадки зворотної дії рішень про стягнення антидемпінгового мита (ця зворотна дія реалізується або у вигляді підтвердження попереднього антидемпінгового мита, або у початку стягнення остаточного мита за 90 днів до дня встановлення попереднього антидемпінгового мита).

Нарешті остання група норм Частини І Угоди регулює взаємовідносини між державами-членами СОТ щодо здійснення антидемпінгового регулювання:

• ст. 14 визначає порядок подання антидемпінгового позову від імені третьої країни;

• ст. 15 встановлює особливе (більш ліберальне) ставлення при застосуванні антидемпінгових заходів щодо товарів походженням з країн-членів СОТ, що розвиваються.

Визначені нормами Угоди про застосування ст. VI ГАТТ 1994 правила антидемпінгового процесу на сьогоднішній день імплементовано в національне законодавство більш ніж 150 країн-членів СОТ, для яких ця угода має юридичну силу.

Статус Угоди про застосування ст. VI ГАТТ 1994 визначається нормами ст. 18.4 Угоди, згідно яких кожен член СОТ «робить усі необхідні кроки загального або особливого характеру для забезпечення… відповідності його законів, підзаконних актів і адміністративних процедур положенням цієї Угоди» [139]. Таким чином, можна визначити декілька позицій. По-перше, вищезазначена норма встановлює примат даного міжнародно-правового акту перед внутрішнім законодавством. По-друге, ця норма фактично визначає спосіб імплементації Угоди в національне законодавство. Цей спосіб полягає у тому, що Угода діє не безпосередньо, а через прийняття актів внутрішнього законодавства, які б відповідали її положенням.

Також важливим юридичним аспектом є наявність в рамках Угоди та в системі угод СОТ в цілому механізму, який забезпечує дієвість встановлених СОТ антидемпінгових правил. Мається на увазі можливість проведення консультацій між членами СОТ щодо будь-якої справи, яка впливає на дію Угоди про застосування ст. VI ГАТТ 1994 (ст. ст. 17.2., 17.3.) та можливість передання справи на розгляд Органу врегулювання суперечок СОТ у відповідності до Домовленості про врегулювання суперечок (ст. 17.1., 17.4.).

Крім того, в певному сенсі норми даної Угоди мають юридичну силу і для країн, які ведуть переговори щодо вступу до СОТ. Адже згідно норм ст.. ХІІ Марракеської угоди про заснування СОТ «Будь яка держава… може приєднатися до цієї Угоди на умовах, що підлягають погодженню між нею та СОТ. Таке приєднання поширюється на цю Угоду та на багатосторонні торгівельні угоди, додані до неї» [74]. Таким чином, вже самим фактом подання заявки на вступ до СОТ країна висловлює свою згоду з тими правилами, які встановлені комплексом багатосторонніх торгівельних угод та готовність привести своє законодавство та зовнішньоторгівельну практику у відповідність до них, при чому, ще до прийняття рішення про вступ до цієї організації. Більше того, нормами ст. 18.4 Угоди про застосування ст. VI ГАТТ 1994, передбачено, що кожен член СОТ зобов’язаний забезпечити відповідність своїх законів, підзаконних актів і адміністративних процедур положенням цієї Угоди «не пізніше, ніж на дату набрання для нього чинності Угоди про заснування СОТ». Іншими словами, антидемпінгові правила СОТ передбачають, що необхідні зміни в антидемпінгове законодавство країни-кандидата повинні бути внесені ще до прийняття країни в цю організацію.

В офіційно затвердженій формі Меморандуму щодо режиму зовнішньої торгівлі, який подається країною-кандидатом на членство в СОТ, п. (m) розділу VI «Політика, що впливає на торгівлю товарами» передбачає надання інформації щодо антидемпінгового режиму в країні [181].

Питання відповідності національного законодавства правилам СОТ визначається за результатами багатосторонніх переговорів в рамках Робочої групи з приєднання конкретної країни і фіксується в Доповіді Робочої групи та Протоколі про приєднання, які є складовими так званого «Пакету приєднання», що підлягає затвердженню Конференцією Міністрів або Генеральною Радою СОТ [182].

Таким чином для близько 30 країн, які на сьогодні мають статус спостерігача при СОТ та знаходяться на різних етапах приєднання до цієї організації, норми Угоди про застосування ст. VI ГАТТ 1994 виступають в якості стандарту для національного антидемпінгового законодавства. Це стосується і України, заявка якої про приєднання була подана 17 грудня 1993 р. до тоді ще Секретаріату ГАТТ.

Необхідно зазначити, що існує практика застосування антидемпінгових правил СОТ країнами, що не є членами цієї організації, на підставі двосторонніх міжнародних угод. Так, у міжнародних договорах України з Естонською республікою, ЄС, Канадою, Литовської республікою, Королівством Норвегія, Республікою Словенія, Швейцарською Конфедерацією Україна зобов’язана застосовувати антидемпінгові та компенсаційні заходи відповідно до Статей VI, XVI, XXIII, ГАТТ, Угоди про застосування ст. VI ГАТТ, Угоди про субсидії та компенсаційні заходи [96, 128]. Так, наприклад, подібний порядок передбачено згідно ст. 19 Угоди про партнерство і співробітництво між Європейськими співтовариствами та Україною від 16 червня 1994 р. [140].

Сучасний етап у створенні антидемпінгове законодавства України було розпочато у грудні 1998 року з прийняттям Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» [38]. Як зазначає тодішній міністр зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі України С. Осика за основу, під час розробки цього Закону були обрані три ключові правові акти: Угода про застосування ст. VI ГАТТ 1994, Акт про тарифи 1930 р. США в редакції 1995 р. [177] та Регламент Ради ЄС № 384/96 від 22 грудня 1995 р. «Про захист від демпінгового імпорту з країн не членів Європейської Спільноти» [161]. «Положення цього Закону відповідають вимогам ст.ст. VI та Х ГАТТ 1994. Під час розробки цього Закону були також враховані деякі особливості застосування антидемпінгового законодавства Канади, Мексики, Індії, Бразилії, Польщі, Румунії та інших країн» [96, 11].

У вітчизняній правовій науці, за аналогією з терміном «Антидемпінговий кодекс СОТ» досить часто використовується термін «Антидемпінговий кодекс України» (АДК України) [101, 401].

Під АДК України розуміють комплекс законодавчих актів, які було прийнято 22 грудня 1998 р. з метою приведення у відповідність до вимог СОТ правил застосування антидемпінгових, компенсаційних та захисних заходів. До АДК України, крім вже згаданого Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» [38], прийнято відносити Закон України «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту» [39], присвячений питанням проведення антисубсидиційних розслідувань та застосування компенсаційних заходів, та Закон України «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну» [37], яким визначаються правила застосування захисних заходів, можливість введення яких передбачена ГАТТ 1994. Також до АДК України включають Закони, якими вносилися відповідні зміни до Законів України «Про Єдиний митний тариф» [36], «Про зовнішньоекономічну діяльність» [40] та «Про систему оподаткування» [45], з метою приведення їх у відповідність до нових правил застосування антидемпінгових, компенсаційних та спеціальних заходів.

Необхідно зазначити, що застосування терміну Антидемпінговий кодекс України є на, нашу думку, досить дискусійним.

По-перше, вітчизняна правова доктрина під терміном «кодекс» розглядає саме кодифікований нормативно-правовий акт як вищу форму консолідації законодавства. І тому застосовувати цей термін до групи окремих законодавчих актів буде неправильним.

По-друге, такі дисципліни як антидемпінгові, компенсаційні та спеціальні (захисні) заходи завжди вважалися відмінними видами державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Так в рамках СОТ всі вони регулюються окремими міжнародно-правовими актами: Угода щодо застосування ст. VI ГАТТ 1994, Угода про субсидії і компенсаційні заходи та Угода про захисні заходи. Різною є також їх інституціональна основа, бо для реалізації кожної з цих угод створено окремі інституції – Комітет з антидемпінгової практики, Комітет з субсидії та компенсаційних заходів та Комітет із захисних заходів відповідно [179, 103].

В українській практиці основним фактором, що пов’язує між собою антидемпінгові, антисубсидиційні та спеціальні процедури та розслідування є те, що всі вони здійснюються одними і тими самими органами – Міністерством економіки та Міжвідомчою комісією з міжнародної торгівлі. Але це не може вважатися достатньою підставою для того, щоб вважати відповідну нормативно-правову базу кодифікованим законодавчим актом, і тим більше розглядати її саме як антидемпінгове законодавство.

За таких умов найбільш прийнятним, на нашу думку, буде використання терміну «антидемпінгове законодавство» для визначення сукупності нормативно-правових актів, що визначають правові засади антидемпінгового регулювання в Україні.

Основою антидемпінгового законодавства України виступає вже загаданий Закон України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» (антидемпінговий Закон), який складається з 7 розділів, що об’єднують 38 статей. Цей законодавчий акт містить в собі як матеріальні так і процесуальні правові норми. Так, антидемпінговий Закон містить норми, якими визначаються ключові поняття, пов’язані з антидемпінговим регулюванням, статус та повноваження органів, відповідальних за антидемпінгове регулювання, зміст та дію антидемпінгових заходів тощо. Також в цьому Законі зібрано і процесуальні норми, якими визначаються стадії та етапи антидемпінгової процедури та розслідування, порядок їх проведення, процесуальні права і обов’язки сторін антидемпінгового розслідування, порядок надання та оцінки доказів, оскарження прийнятих рішень тощо.

Так, Розділ І антидемпінгового Закону «Загальні положення» містить визначення основних понять, які вживаються в даному нормативно-правовому акті, а також норми, якими визначається статус органів антидемпінгового регулювання, зокрема Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі. В статтях Розділу ІІ «Визначення демпінгу і шкоди» встановлюються правила розрахунку нормальної та експортної ціни товару, демпінгової маржі, визначення шкоди та статусу «національного товаровиробника». Розділ ІІІ «Порушення антидемпінгової процедури та антидемпінгового розслідування» містить процесуальні норми, що регулюють стадії та етапи антидемпінгового процесу. Розділ ІV «Антидемпінгові заходи» визначає можливі види заходів, які застосовуються щодо демпінгу: добровільні цінові зобов’язання, попередні та остаточні антидемпінгові мита та порядок їх застосування. Розділ V «Строк дії антидемпінгових заходів, їх перегляд, поновлення антидемпінгового розслідування, повернення сплачених сум антидемпінгового мита» визначає строки, підстави і процедури перегляду антидемпінгових заходів та стягнення і повернення відповідних сум. Розділ VІ «Загальні та спеціальні положення щодо справляння антидемпінгового мита» містить в собі норми, якими визначаються певні особливі випадки у здійсненні антидемпінгового регулювання: розслідування щодо товарів з короткочасним промисловим циклом, проведення перевірок в інших країнах, вибіркові розслідування, ухиляння від співпраці з антидемпінговими органами та ухиляння від сплати антидемпінгового мита тощо. Також розкриваються загальні питання справляння антидемпінгового мита та забезпечення конфіденційності інформації, що надається під час проведення антидемпінгової процедури та розслідування. Нарешті в останньому Розділі VІІ зібрані норми, які тим або іншим чином конкретизують положення даного Закону, зокрема щодо надання інформації заінтересованим сторонам та третім країнам, врахування факторів національного інтересу, застосування заходів відносно імпорту з країн, що розвиваються і є членами СОТ тощо.

Таким чином, за своєю структурою Закон України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» в основному повторює розглянуту вище Угоду про застосування ст. VІ ГАТТ 1994, яка і була взята за основу при його розробці.

Слід зазначити, що в рамках проведення переговорного процесу щодо вступу України до СОТ, в 2005 році було внесено істотні зміни в процедуру антидемпінгового розслідування з метою приведення її у повну відповідність антидемпінговим правилам та практиці, ухваленим СОТ. Згідно Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» щодо процедурних питань антидемпінгового розслідування» [33] було уточнено порядок розрахунку нормальної ціни товару, визначення незначної демпінгової маржі та незначного демпінгового імпорту, випадки припинення антидемпінгового розслідування та встановлено особливості щодо застосування антидемпінгових заходів з країн, що розвиваються, які є членами СОТ.

Необхідно, також, відзначити групу законодавчих актів, що регулюють загальні питання митної справи, зовнішньоекономічної діяльності та оподаткування, в нормах яких визначаються особливості застосування антидемпінгових заходів.

Так, Митний кодекс України [77], визначаючи ключові інститути митно-тарифного регулювання, створює правові засади визначення країни походження товару, митної вартості та порядку нарахування і сплати мита.

Закон України «Про Єдиний митний тариф» [36] також містить ряд норм, які визначають місце антидемпінгових мит в системі митно-тарифного регулювання. Зокрема, це ст. 11 «Особливі види мита», ст. 13 «Антидемпінгове мито», ст. 15 «Процедура застосування особливих видів мита». Але норми зазначених статей посилаються безпосередньо на антидемпінгове законодавство.

Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» [40] визначає загальні принципи застосування заходів проти недобросовісної конкуренції зростаючого імпорту при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності (ст. 31), порядок видачі антидемпінгових квот та ліцензій (ст. 16) тощо.

Нарешті, третя група нормативно-правових актів, що складають антидемпінгове законодавство України, спрямована на визначення повноважень і компетенції органів державної влади, на які покладено здійснення антидемпінгового регулювання. Тут можна виділити нормативно-правові акти загального характеру, що регулюють діяльність органів державної влади в цілому, та спеціальні, що визначають повноваження безпосередньо тих установ, що відповідальні за реалізацію антидемпінгових процедур.

Безумовно, серед нормативно-правових актів, що встановлюють загальні норми регулювання діяльності органів державної влади ключовим Конституція України, яка своїми нормами закріплює розподіл повноважень між органами різних гілок державної влади. Необхідно також відзначити Закон України «Про кабінет міністрів», що створює правові засади діяльності центрального органу виконавчої влади. Має значення також Регламент Верховної Ради, яким визначається порядок здійснення законотворчої діяльності.

Що стосується безпосереднього регулювання інституціональної основи антидемпінгових процедур та розслідувань, то тут слід назвати відповідні норми Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» (ст.ст. 3, 5), Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (ст. 9), якими визначаються повноваження Міністерства економіки та Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі в даній сфері. Нормами МКУ (Глава 2) визначається структура та організація діяльності Митної служби України, яка разом з Мінекономіки та Комісією здійснює проведення антидемпінгових розслідувань та забезпечує стягнення антидемпінгового мита. Крім того, існує низка підзаконних актів – Указів Президента України, Постанов Кабінету Міністрів, Наказів Міністерства економіки, якими визначаються компетенція відповідних органів та їх підрозділів, їх персональний склад, встановлюються процедурні питання діяльності, визначається порядок взаємодії під час проведення антидемпінгових розслідувань та забезпечення застосування антидемпінгових заходів.

Сфера дії антидемпінгового законодавства визначається нормами ч. 2. ст. 2 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту». Згідно норм зазначеної статті, цей закон не виключає застосування:

1) спеціальних правил у галузі сільського господарства;

2) заходів, що застосовуються в рамках Генеральної угоди з тарифів і торгівлі і Світової організації торгівлі;

3) спеціальних правил, що встановлюються міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Таким чином, дані положення, по-перше, встановлюють примат норм міжнародного права перед національним антидемпінговим законодавством, по друге, надають можливість обмеження сфери дії Закону торгівлею промисловими товарами із застосуванням відмінних правил щодо торгівлі сільськогосподарськими товарами.

Що стосується особливих правил щодо сільського господарства, то це є загальносвітовою практикою, корені якої, знову ж таки слід шукати в історії ГАТТ 1947 р. Від самого початку ця Угода передбачала особливі правила щодо торгівлі «первинними товарами», які включають і продукцію сільського господарства. Ці особливі правила стосувалися і антидемпінгового регулювання. Згідно п. 7 ст. VI ГАТТ «Система стабілізації внутрішніх цін чи доходів вітчизняних виробників первинного товару незалежно від руху експортних цін, в результаті якої іноді при продажі товару на експорт ціна є нижчою за порівняну ціну, яка виставляється покупцям на аналогічний товар на внутрішньому ринку, повинна розглядатися як така, що не спричиняє матеріальну шкоду…, якщо шляхом консультацій зі сторонами, які суттєво зацікавлені в такому товарі, визначено що:

а) результатом системи також був продаж товару на експорт за ціною, вищою за порівняну ціну, яка виставляється покупцями на аналогічний товар на внутрішньому ринку, та

в) система функціонує таким чином, чи то завдяки ефективному регулюванню виробництва, чи з інших причин, що вона не створює надлишкового стимулювання експорту чи іншим шляхом не спричиняє серйозного обмеження інтересів інших сторін» [19].

Таким чином фактично передбачався більш м’який режим антидемпінгового та антисубсидиційного регулювання щодо сільгосппродукції, який значно обмежував можливості застосування відповідних заходів та заохочував країни-учасниці до проведення консультацій з питань торгівлі відповідними товарами. Під час же Уругвайського раунду було підписано «секторну» Угоду про сільське господарство, яка значною мірою змінювала питання регулювання ринку сільгосппродукції, порівняно із нормами ГАТТ.

Наступні дві норми, ч. 2 ст. 2 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» встановлюють примат міжнародного права у здійсненні антидемпінгового регулювання в Україні.

Так, норма, яка дозволяє застосування інших, не передбачених Законом заходів, які «застосовуються в рамках ГАТТ і СОТ», обумовлена тим, що система СОТ є досить динамічною і відповідні угоди можуть змінюватися, уточнюватися, а самі органи СОТ мають повноваження давати офіційні тлумачення та затверджувати рекомендації щодо практики застосування цих угод. Таким чином ця норма, з огляду на прогнозований вступ України до СОТ, відкриває можливість оперативного приведення національних антидемпінгових процедур у відповідність до правил СОТ.

Дещо інший зміст має остання норма ч. 2. ст. 2 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту», яка відсилає до правил, встановлених двосторонніми договорами України та встановлює примат останніх. Україною на сьогодні підписано цілу низку міжнародних угод з окремими країнами та групами країн, які встановлюють особливі правила взаємного застосування антидемпінгових заходів.

Так, наприклад, особливості застосування антидемпінгових заходів передбачено Угодою про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС (УПС) [140]. Згідно ст. 18 та 19 УПС, якщо який-небудь товар ввозиться на територію однієї із Сторін з таким перевищенням кількості і за таких умов, що наносять або можуть нанести значні збитки місцевим виробникам аналогічних або конкурентоспроможних виробів, Співтовариство або Україна, кого з них це стосуватиметься, повинні виконати наступні процедури:

- до того, як будуть вжиті будь-які заходи, надати Комітету з питань співробітництва, створеному згідно УПС, всю відповідну інформацію, з метою пошуку рішення, прийнятного для обох Сторін (п. 2 ст. 18);

- Сторона, на прохання якої відбуваються консультації, може обмежити імпорт цих виробів у такому обсязі і на такий строк, які необхідні для запобігання збиткам або їх відшкодування, або вдатись до інших відповідних заходів лише, якщо внаслідок консультацій Сторони не досягнуть угоди протягом 30 днів від дати звернення до Комітету з питань співробітництва щодо дій по запобіганню таким ситуаціям (п. 3 ст. 18);

- у виборі відповідних заходів Сторони надають пріоритет тим заходам, які якнайменше зашкодять у досягненні цілей цієї Угоди (а саме розвитку двосторонньої торгівлі на принципах СОТ) (п. 5 ст. 18).

- стосовно розслідування випадків демпінгу чи субсидій кожна Сторона погоджується розглянути подання іншої Сторони і повідомити зацікавленим Сторонам суттєві факти і міркування, на основі яких має прийматися остаточне рішення (ч. 2 ст. 19);

- до обкладання визначеним антидемпінговим або компенсаційним митом Сторона намагається здійснити все можливе для досягнення конструктивного вирішення проблеми (ч. 2 ст. 19).

Таким чином УПС передбачає, що до початку національної антидемпінгової процедури повинна бути здійснена спроба конструктивного врегулювання даного питання на міждержавному рівні, тобто без застосування обмежувальних заходів. Крім того, передбачається обмін інформацією при проведенні антидемпінгових розслідувань та застосування якомога більш м’яких заходів.

Аналогічним прикладом може слугувати Угода між Кабінетом Міністрів України і Урядом Республіки Молдова «Про єдиний порядок регулювання зовнішньоекономічних відносин» [138]. Згідно норм ч. 2 ст. 6 даної Угоди відносно розслідування випадків демпінгу або субсидування, кожна Сторона погоджується:

- розглянути подання іншої Сторони і повідомити зацікавленим сторонам відповідного розслідування про суттєві факти і міркування, на основі яких приймається остаточне рішення про вжиття антидемпінгових або компенсаційних заходів;

- за три місяці до прийняття відповідного рішення про справляння остаточного антидемпінгового або компенсаційного мита Сторони згідно з національним законодавством, намагатимуться здійснити все можливе для досягнення конструктивного вирішення проблеми.

Іншим видом міжнародних угод, які стосуються антидемпінгових заходів, можна вважати угоди, якими держава, щодо експорту якої проводиться антидемпінгове розслідування або застосовуються відповідні заходи, бере на себе зобов’язання щодо добровільного обмеження експорту або введення індикативних (мінімальних) експортних цін.

Так, можна привести приклад Угоди між Міністерством економічного розвитку і торгівлі Російської Федерації і Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України «Про регулювання поставок деяких видів сталевих труб, походженням з України, на митну територію Російської Федерації» [129].Згідно ст. 2 цієї Угоди уряд Росії призупиняє проведення антидемпінгового розслідування відносно імпорту деяких видів сталевих труб походженням з України (ч. 1. ст. 2), а у випадку введення за результатами розслідування антидемпінгового мита, це мито не буде застосовуватися на протязі дії даної Угоди (ч. 2. ст. 2). У відповідь Українська сторона вводить експортну квоту обсягом 395 тис. тон на рік, з наступним щорічним збільшенням цієї квоти на 2%. Ця угода є прикладом попереднього врегулювання справи, що стала предметом антидемпінгового розслідування. Таким чином, міжнародною угодою було призупинено проведення антидемпінгового розслідування та стягнення антидемпінгового мита.

Аналіз нормативно-правових засад антидемпінгового регулювання засвідчує наявність двох рівнів його регламентації: міжнародно-правового та національного. Міжнародний рівень складають норми багатосторонніх торгівельних угод СОТ, зокрема ст. VI ГАТТ-94 та Угода про застосування ст. VI ГАТТ-94. Ці угоди складають універсальні стандарти, що застосовуються більш ніж 180 країнами Світу. При цьому, норми угод СОТ вимагають від країн-претендентів забезпечення відповідності національних антидемпінгових процедур вже на день вступу до СОТ. Угода про застосування ст. VI ГАТТ-94 чітко передбачає спосіб її імплементації шляхом приведення у відповідність до неї національного законодавства. В цьому аспекті антидемпінгове законодавство є унікальним, адже практично жоден з інших напрямків державної діяльності не є настільки регламентованим міжнародним правом, включно до конкретних правил та процедур. Слід зазначити, що антидемпінгові норми та стандарти СОТ базуються на одному з ключових принципів цієї організації – ліквідації дискримінації в міжнародній торгівлі, і, таким чином, в першу чергу, покликані обмежити практику довільного використання антидемпінгових заходів, вимагаючи від країн учасниць стриманості та прозорості в цій сфері.

При чому дані стандарти визначають три основні позиції:

По-перше, це – процедури та критерії оцінки визначення фактів демпінгу, шкоди та причинно-наслідкового зв’язку між ними.

По-друге, це – правила, які визначають процедури та способи, через які уряди країн учасниць мають право відповідати на факти демпінгового імпорту.

Нарешті, третя група правил визначає порядок вирішення міждержавних спорів щодо застосування антидемпінгових заходів.

Ще однією особливістю є наявність додаткових процедур застосування антидемпінгових заходів, передбачених двосторонніми угодами, які вводять такі етапи, як: проведення попередніх консультацій, припинення розслідування або припинення стягнення антидемпінгового мита на основі міждержавних зобов’язань тощо.

Національне антидемпінгове законодавство України знаходиться у прямій залежності від загальновизнаних міжнародних стандартів, створено на їх основі та прямо передбачає примат міжнародного права щодо антидемпінгового регулювання та уніфікацію відповідно до зазначених стандартів використовуючи антидемпінгові правила СОТ. Антидемпінгове законодавство України складається з низки законодавчих актів, основним серед яких є Закон України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту», який було розроблено відповідно до правил СОТ з урахуванням досвіду ряду зарубіжних країн. Автор відзначає в цьому зв’язку некоректність використання в літературі терміну «Антидемпінговий кодекс України» для визначення масиву антидемпінгового законодавства, оскільки це суперечить трактуванню терміну «кодекс» в вітчизняному праві.