2.3. Світовий досвід організації антидемпінгових органів

Створення в рамках СОТ міжнародно-правових стандартів антидемпінгового регулювання потягло за собою суттєву уніфікацію антидемпінгових процедур різних країн світу в тому, що стосується етапів проведення антидемпінгових розслідувань, дослідження суті справи, процесуальних прав та обов’язків учасників та зацікавлених сторін тощо. Разом з тим, між окремими країнами існують відмінності в організації системи органів, на які покладено здійснення антидемпінгових процедур та розслідувань. Якщо звернутися до антидемпінгової практики найбільш впливових країн Світу, то можна виділити три основні способи організації органів влади, відповідальних за антидемпінгове регулювання. На першому місці, з огляду на популярність саме такої організації інституціонального механізму антидемпінгового регулювання – це спеціалізовані органи виконавчої влади, що характерно, наприклад, для США.

Слід відзначити і так звані «квазісудові» антидемпінгові органи, які, як правило діють в країнах з звичаєвою системою права. Найбільш яскравим прикладом в даному випадку виступає Канада.

Особливе місце займає організація антидемпінгового регулювання в Європейському Союзі, який виступає важливим економічним партнером України та на тіснішій інтеграції з яким неодноразово наголошувалося керівництвом нашої держави. Виходячи з того, що формування митної політики країн-членів ЄС віддано наднаціональним органам, саме в їх компетенції і знаходиться здійснення антидемпінгових процедур.

Повноваження наднаціональних органів ЄС в галузі антидемпінгового регулювання базуються на нормах ст. 133 Угоди про Європейське Співтовариство. Це, зокрема, положення ч. 1 ст. 133, згідно яких «спільна торгівельна політика повинна базуватися на єдиних принципах, особливо по відношенню до змін в ставках тарифу, укладання тарифних та торгівельних угод, досягнень щодо уніфікації заходів з лібералізації, експортної політики та заходах по захисту торгівлі, таких, які застосовуються у випадках демпінгу або субсидій» [159].

Норми цієї ж самої статті визначають і ключові питання формування інституціонального механізму антидемпінгового регулювання. Так, згідно п. 2 ст. 133 вищезгаданої Угоди, Комісія повинна надавати Раді пропозиції по імплементації такої спільної торгівельної політики, а Рада, виконуючі повноваження у відповідності до цієї статті, повинна діяти кваліфікованою більшістю (п. 4 ст. 133).

Головна роль у здійсненні антидемпінгових процедур в ЄС належить Європейській Комісії (ЄК), яка станом на 2006 р. складалася з 25 комісарів, а після вступу з 1 січня 2007 року у ЄС Болгарії та Румунії складатиме 27 комісарів, що представляють кожен одну з країн-членів ЄС. ЄК очолюється президентом та двома віце-президентами, які призначаються країнами-членами ЄС з числа комісарів ЄК. Повноваження ЄК врегульовані ст. 211 – 219 Угоди про ЄС. Зокрема, згідно норм ст. 211 Комісія, з метою забезпечення відповідного функціонування та розвиту спільного ринку, повинна:

- забезпечувати, щоб положення угоди та заходи, вжиті інститутами ЄС, застосовувалися;

- формулювати рекомендації або висловлювати думки щодо питань пов’язаних з угодою, якщо вона це передбачає або якщо Комісія вважає це за необхідне;

- мати право прийняття рішень та примати участь у формуванні заходів, що вживаються Радою та Європейським Парламентом способами, визначеними угодою;

- виконувати повноваження, передані їй Радою, для імплементації правил встановлених останньою.

Безпосередньо порядок проведення антидемпінгової процедури та розслідування в ЄС визначається Регламентом Ради ЄС № 384/96, прийнятим в грудні 1995 р. «Про захист проти демпінгового імпорту з країн, які не є членами Європейського Співтовариства» (Антидемпінговий регламент) [161].

Згідно даного регламенту інституціональну основу антидемпінгового регулювання в ЄС складають: Комісія ЄС, Рада ЄС та так званий Консультативний комітет. Рішення, прийняті в рамках антидемпінгової процедури, можуть бути оскаржені в Суді ЄС або Суді першої інстанції.

У відповідності до ст. 5 Регламенту Ради ЄС № 384/96 антидемпінгова процедура ініціюється за письмовою скаргою фізичної або юридичної особи, або асоціації, яка діє на користь «виробників Спільноти». Ця скарга спрямовується до Комісії ЄС або компетентного органу держави-члена ЄС, яка передає її до Комісії. Комісія, в свою чергу, на протязі 45 діб вивчає скаргу і приймає рішення про порушення або відмову в порушенні розслідування. Рішення про початок антидемпінгового провадження публікується в Офіційному журналі Європейського Союзу. Згідно п. 11 ст. 5 Антидемпінгового регламенту ЄС Комісія при ініціюванні антидемпінгової процедури повинна провести консультації з експортерами, імпортерами, представниками асоціацій імпортерів та експортерів, зацікавлених у справі, представниками країни експорту та сторонами, які подали скаргу.

Антидемпінгова процедура ЄС передбачає два рівні проведення розслідування: розслідування на рівні Спільноти та розслідування на національному рівні країн-членів ЄС. Так, згідно п. 1. ст. 6 Антидемпінгового регламенту ЄС, слідом за ініціюванням процедури, Комісія, діючи у співробітництві з державами-членами, продовжує розслідування на рівні Спільноти.

При проведенні розслідування Комісія має право (п. 3, 4 ст. 6 Антидемпінгового регламенту) вимагати від держав-членів:

- надання всієї необхідної інформації;

- проведення всіх необхідних перевірок та інспекцій, в основному щодо імпортерів, трейдерів та товаровиробників Спільноти;

- проведення розслідувань в третіх країнах для забезпечення того, щоб фірми, яких стосується розслідування, надали згоду та щоб уряд відповідної країни був офіційно повідомлений та не висловлював зауважень.

При цьому держави-члени ЄС зобов’язані вжити всіх необхідних заходів для ефективного виконання подібних вимог Комісії. Вони зобов’язані надсилати Комісії запрошувану інформацію разом з результатами всіх проведених інспекцій, перевірок та розслідувань.

Також передбачено, що якщо певна інформація, якою володіє Комісія в рамках антидемпінгового розслідування, представляє загальний інтерес або, якщо її передача вимагається державою-членом, Комісія може передати таку інформацію країнам-членам, якщо вона не є конфіденційною.

На вимогу Комісії або держави-члена офіційні особи Комісії можуть бути уповноважені допомагати офіційним особам держави-члена у виконанні зобов’язань, передбачених Антидемпінговим регламентом.

Нормами ст. 16 Антидемпінгового регламенту передбачена можливість здійснення Комісією в рамках розслідування так званих «верифікаційних візитів», які вона здійснює, якщо вважає за необхідне, для перевірки документації імпортерів, експортерів, трейдерів, агентів, товаровиробників, торгівельних асоціацій та організацій для підтвердження інформації, наданої щодо демпінгу або нанесеної шкоди. Але такі візити можуть здійснюватися лише за наявності згоди вищезазначених суб’єктів.

Комісія також може самостійно проводити розслідування в третіх країнах, за умови додержання наступних вимог: 1) отримання згоди підприємства, щодо якого проводиться розслідування, 2) повідомлення представників уряду країни, в якій проводиться розслідування, 3) відсутності заперечень уряду країни щодо проведення такого розслідування. При чому підприємствам, щодо яких проводиться розслідування, повідомляється про зміст інформації, яка підлягає верифікації, а також про будь-яку додаткову інформацію яку вони повинні надати під час такого візиту. В рамках розслідувань, які проводяться Комісією у відповідності до п. 1- 3 ст. 16 Антидемпінгового регламенту, офіційні особи держав-членів повинні надавати допомогу Комісії, якщо остання вимагатиме цього.

Дворівневий характер розслідування обумовлюється особливостями розподілу компетенції між інституціями ЄС та державами-членами. Адже митні, податкові та правоохоронні органи, які мають повноваження щодо проведення перевірок, інспекцій та розслідувань, знаходяться в юрисдикції держав-членів. Так само і сфера дипломатичних відносин, завдяки чому можливі контакти та витребування інформації у третіх країн, також є компетенцією держав-членів ЄС, а не наднаціональних органів. Таким чином, не дивлячись на те, що проведення антидемпінгових розслідувань та прийняття відповідних рішень належить до компетенції інститутів ЄС, виконання конкретних завдань в рамках таких розслідувань покладено на компетентні органи країн-членів ЄС. Завдяки цьому практично всі заходи в рамках антидемпінгової процедури та розслідування здійснюються у тісній взаємодії між Комісією та органами влади держав-членів ЄС.

Слід зазначити, що хоча формально у нормах Антидемпінгового регламенту фігурує Комісія як одна з керівних інституцій ЄС, безпосереднє проведення розслідування здійснюється не самою Комісією, що складається із призначених державами-членами ЄС представників, а спеціальними робочими органами Комісії.

Робота Комісії підтримується Генеральним Секретаріатом та підрозділами Комісії, які носять назву Головних Управлінь (ГУ) (на сьогодні загалом більше 30 підрозділів, кожен з яких відповідає за певний напрямок роботи Комісії) [156, 47]. Штат цих органів складається з так званих «службовців ЄС».

Основні функції по проведенню антидемпінгового розслідування виконує Головне управління з економічних та фінансових справ (Economic and Financial Affairs DG), але при вирішенні окремих питань воно взаємодіє з рядом інших ГУ Комісії. Так, Головне управління оподаткування та митного союзу (Taxation and Customs Union DG) приймає участь у вирішенні питань наявності факту демпінгу та походження товарів, Головне управління торгівлі (Trade DG) приймає участь в консультаціях з питань промислової політики, а Головне управління конкуренції (Competition DG) - в консультаціях з питань визначення нанесеної шкоди та цінових зобов’язань.

Вважається, що розділення функцій щодо антидемпінгового розслідування між різними підрозділами Комісії забезпечує скорочення строків, необхідних для їх проведення та забезпечує об’єктивність і всебічний аналіз наданої інформації.

Важливу роль в механізмі антидемпінгового розслідування ЄС відіграє так званий Дорадчий Комітет (Advisory Committee), повноваження якого визначені ст. 15 Антидемпінгового регламенту. Згідно норм даної статті Консультативний комітет складається з представників всіх держав-членів ЄС та представника Комісії в якості голови комітету. Голова Дорадчого комітету скликає засідання Комітету та забезпечує держави-члени необхідною інформацією.

Консультації можуть бути почати негайно, на вимогу будь-якої держави-члена, або за ініціативою Комісії, в строки, відведені для проведення антидемпінгового розслідування. Консультації можуть проводитися як в письмовій так і в усній формі. У випадку проведення консультації в письмовій формі Комісія сповіщає держави-члени та встановлює термін, в який останні зобов’язані викласти свою думку або поставити вимогу про проведення консультацій в усній формі, організованих головою Дорадчого комітету в терміни визначені для проведення антидемпінгового розслідування.

Консультації можуть охоплювати такі питання, як:

• наявність демпінгу та методи визначення демпінгової маржі;

• наявність та зростання шкоди;

• причинно-наслідковий зв’язок між демпінговими імпортом та шкодою;

• заходи, які в даних обставинах необхідні для попередження або усунення шкоди, нанесеної демпінгом та шляхи і засоби застосування подібних заходів.

В рамках антидемпінгової процедури, згідно Антидемпінгового Регламенту, до компетенції Комісії також віднесено прийняття рішень:

- про запровадження попереднього антидемпінгового мита (ст. 7), що приймається Комісією після консультацій з державами-членами ЄС;

- про прийняття добровільних зобов’язань про підвищення ціни на демпінгові товари (ст. 8);

- про припинення розслідування без застосування заходів (ст. 9);

- надання пропозицій Раді про застосування остаточного антидемпінгового мита (ст. 9);

- поновлення антидемпінгового розслідування та перегляд остаточного антидемпінгового мита (ст. 11);

- подання пропозицій Раді ЄС щодо зміни ставок або припинення стягнення остаточного антидемпінгового мита (ст. 11);

- завершення антидемпінгової процедури (ст. 20).

Подібні заходи встановлюються окремим Регламентом або Рішенням, що приймається Комісією після консультацій з Дорадчим комітетом та державами-членами.

Вирішальну роль у застосуванні антидемпінгових заходів відіграє Рада ЄС. Передбачено, що Рада ЄС, діючи кваліфікованою більшістю, може змінити або відмінити відповідні рішення Комісії. Компетенція та повноваження Ради визначені ст.ст. 202 – 210 Договору про ЄС. Зокрема, згідно норм ст. 202 Договору про ЄС [159], для забезпечення цілей цього Договору Рада виконує наступні функції:

• забезпечує координацію основ економічної політики держав-членів;

• має повноваження приймати рішення;

• передає Комісії, шляхом прийняття нормативно-правових актів, повноваження щодо імплементації правил, встановлених Радою;

• в певних випадках залишає за собою право безпосередньо виконувати імплементацію встановлених правил тощо.

Таким чином, Рада ЄС в рамках антидемпінгового регулювання виконує щонайменше три важливі функції.

По-перше, Рада виконує функцію законодавчого забезпечення, встановлює правила проведення антидемпінгової процедури, шляхом прийняття відповідного Регламенту, приймає зміни та поправки до нього.

По-друге, Рада затверджує пропозиції Комісії щодо застосування остаточних антидемпінгових мит, шляхом прийняття окремого регламенту.

Зокрема, згідно норм п. 4 ст. 9 Антидемпінгового регламенту, «якщо остаточно встановлені факти свідчать про наявність демпінгу та шкоди, яка їм наноситься, та якщо інтереси Спільноти вимагають втручання, у відповідності до норм даного Регламенту, остаточне антидемпінгове мито встановлюється Радою, яка діє простою більшістю на пропозицію, подану Комісією після консультацій з Дорадчим комітетом. Крім того, у випадку застосування попереднього антидемпінгового мита та встановлення фактів демпінгу і пов’язаної з ним шкоди, Рада визначає, яка саме частка цього мита повинна бути фактично стягнута (ст. 10).

По-третє, Рада має право затверджувати або діючи кваліфікованою більшістю, відміняти, вносити зміни або, відхиляти регламенти, рішення або пропозиції Комісії, прийняті останньою в рамках антидемпінгової процедури.

В цьому аспекті є цікавим механізм затвердження Радою Регламентів та Рішень Комісії щодо прийняття добровільних цінових зобов’язань та припинення розслідування без застосування заходів (ст. 9 Антидемпінгового регламенту). Рада, діючи кваліфікованою більшістю, протягом одного місяця після прийняття Комісією вищезазначених рішень може їх відмінити. Якщо у встановлений строк Рішення та Регламенти Комісії не відмінено, вони вступають в силу, припиняючи тим самим антидемпінгове розслідування.

Антидемпінговим регламентом (ст. 14), також визначається порядок застосування антидемпінгових мит.

Попередні або остаточні антидемпінгові мита, як вже зазначалося, встановлюються окремим Регламентом. Регламент, що встановлює попередні або остаточні антидемпінгові мита, або Рішення про прийняття добровільних цінових зобов’язань публікується в Офіційному Журналі ЄС. Такі Регламенти або Рішення повинні містити в собі, з урахуванням вимог щодо захисту конфіденційної інформації, імена експортерів, назви країн, опис товару та стислий опис фактів, якими визначається демпінг та нанесена шкода. Копії Регламентів або Рішень також надсилаються всім відомим зацікавленим сторонам.

Ставки антидемпінгових мит вносяться Комісією до Інтегрованого митного тарифу ЄС (TARIC), що видається щорічно [163]. В даному Інтегрованому тарифі, товари щодо яких застосовуються антидемпінгові мита, позначаються за допомогою спеціальних додаткових кодів [78, 63].

Стягнення антидемпінгових мит здійснюється державами-членами ЄС у формі та за ставками визначеними, Регламентом, що встановлює такі мита. Антидемпінгові мита стягуються незалежно від мит, податків та інших обов’язкових платежів, які встановлені щодо імпорту.

Держави-члени ЄС кожного місяця доповідають Комісії про імпорт та торгівлю товарами, які є об’єктом антидемпінгового розслідування або антидемпінгових заходів, а також про обсяги антидемпінгових мит, що стягнуті.

Своєю специфікою відрізняється інституціональний механізм антидемпінгового регулювання в країнах із звичаєвою системою права, найбільш яскравими представниками якої є США та Канада, які входять до так званої четвірки найбільш економічно-розвинутих країн-членів СОТ. Головною особливістю організації антидемпінгового регулювання в цих країнах є наявність спеціалізованих органів, які за своєю компетенцію та внутрішніми процедурами набагато ближче до спеціалізованих судових органів, ніж до органів виконавчої влади. В Канаді це – Канадський трибунал зовнішньої торгівлі, в США аналогічні функції виконує Суд зовнішньої торгівлі. Нерідко відзначається, що в обох випадках відповідні процедури мають так званий «квазісудовий» характер [63].

Що являє собою головний орган в системі антидемпінгового регулювання Канади, яким є Канадський Трибунал Міжнародної Торгівлі (Canadian International Trade Tribunal), далі Трибунал. Цей Трибунал було засновано згідно прийнятого в 1985 році Акту про Канадський Трибунал Міжнародної Торгівлі [158].

Трибунал, згідно п. 3 вищезазначеного Акту, складається з Голови, двох заступників та не більше ніж шести постійних членів, які призначаються Міністром Кабінету Міністрів (Governor in Council). Також передбачена можливість, в залежності від завантаженості Трибуналу роботою, призначення тимчасових членів Трибуналу, але не більше ніж п’ятьох.

Постійні члени Трибуналу призначаються на п’ять років, тимчасові на три роки, з можливістю повторного призначення на новий термін. Будь-який член Трибуналу може бути знятий з посади Міністром Кабінету Міністрів через неналежне виконання своїх обов’язків.

Вищою посадовою особою Трибуналу є його Голова, який здійснює загальне керівництво та нагляд щодо роботи Трибуналу, включаючи:

- розподіл роботи між членами Трибуналу;

- призначення членів на участь в слуханнях та головування на них;

- організація роботи Трибуналу;

- управління внутрішніми справами та роботою співробітників Трибуналу.

Робота Трибуналу забезпечується Секретарем, який призначається Головою Трибуналу та Офісом Секретаря, що виконує внутрішньо адміністративні функції, а також декількома відділами, на які покладено збирання інформації, необхідної для здійснення Трибуналом своїх функцій та проведення перевірок по скаргах: Відділ розслідувань, Відділ нагляду за поставками, Відділ юридичних служб.

Крім того, передбачена можливість призначення Трибуналом осіб, які мають «технічні або спеціальні знання» для виконання функцій радників Трибуналу. Також Трибунал має право вимагати залучення на тимчасовій основі до своєї роботи співробітників будь-якого відділу або агенції Уряду Канади, якщо це необхідно для виконання функцій, покладених на Трибунал згідно законодавства.

Трибунал постійно розташовано в «столичному регіоні», який визначено Актом про Столицю Канади, але законодавством передбачена можливість проведення і виїзних засідань, якщо це вважатиметься за необхідне. Кворумом для проведення засідання є наявність на ньому трьох членів трибуналу.

Важливим аспектом є визначення статусу та місця Трибуналу в системі органів державної влади. Згідно норм п. 17 (1) вищезгаданого Акту «Трибунал є судом (a court of record), має свою офіційну печатку, що є юридично завіреною». Тобто, Трибунал однозначно визначається як судовий орган. Адже в країнах звичаєвого права термін «a court of record» означає суд якій здійснює постійні записи своїх процедур та видає письмові рішення та ухвали (іноді подібний термін перекладається як «суд справедливості»). Рішення такого суду, як правило, підлягають апеляційному оскарженню. Практично більшість судів в країнах звичаєвого права мають статус «a court of record».

Відповідно до норм п. 16 Акту про Канадський Трибунал Зовнішньої Торгівлі до основних завдань та функцій Трибуналу відносяться:

- проводити антидемпінгові розслідування та доповідати з відповідних питань на запит Міністра Кабінету або Міністра Фінансів;

- проводити перегляди антидемпінгових заходів та подавати звіти про такі перегляди;

- розглядати скарги та вимоги, подані до Трибуналу національними виробниками схожих або прямо конкуруючих товарів згідно антидемпінгового законодавства;

- проводити розслідування згідно скарг та вимог національних товаровиробників та звітувати по них;

- робити визначення демпінгу та шкоди;

- проводити слухання, робити визначення та здійснювати інші функції, які покладені на Трибунал згідно законодавства.

Для виконання своїх функцій Трибунал має право:

• викликати, приводити до присяги та допитувати свідків;

• видавати та перевіряти документи;

• забезпечувати примусове виконання своїх наказів;

• вживати інших необхідних заходів для відповідного виконання своєї юрисдикції;

• а також всі повноваження, права та привілеї, які надано вищому суду.

Будь-яке рішення Трибуналу може бути оскаржено у Федеральному суді Канади, або у Міждержавній Комісії, створеній згідно Північноамериканської Угоди з Вільної Торгівлі (НАФТА), якщо рішення стосується США або Мексики.

Безпосередньо антидемпінгова процедура визначається згідно «Акту про спеціальні заходи щодо імпорту» (Special Import Measures Act) [170]. Норми цього акту відтворюють антидемпінгову процедуру, яку встановлено згідно Угоди про застосування ст. IV ГАТТ 1994 р.[139]. Але цей Акт містить певні застереження, які стосуються товарів, походженням зі Сполучених Штатів Америки та Мексики, правила щодо яких встановлено Північноамериканською Угодою з Вільної Торгівлі.

Необхідно відзначити розподіл повноважень по проведенню антидемпінгового розслідування між Трибуналом та деякими іншими органами державної влади. Згідно «Акту про спеціальні заходи щодо імпорту» активну участь у антидемпінговому розслідуванні приймає Агентство прикордонних служб Канади (Canada Border Services Agency) в особі його Президента. Саме на це Агентство покладено встановлення факту імпорту товарів за демпінговими цінами. Трибунал, в свою чергу, безпосередньо вирішує питання чи завдає демпінговий імпорт матеріальної шкоди національним виробникам або чи існує загроза завдання подібної шкоди.

Агентство прикордонних служб Канади було створено у 2003 р. в наслідок реорганізації Департаменту митної служби та державних зборів Згідно п. 5 «Акту про Агентство прикордонних служб Канади» (Canada Border Services Agency Act) [157], Агентство відповідальне за надання інтегрованих прикордонних послуг, що підтримують пріоритети національної та громадської безпеки та допомагають вільному руху осіб і товарів, включаючи тварин та рослини, які відповідають всім вимогам «програмного законодавства», шляхом:

- здійснення управлінської або правоохоронної діяльності;

- імплементації міжнародних угод;

- імплементації угод між Агентством та департаментами і службами Уряду Канади щодо здійснення діяльності по забезпеченню програм адміністративних послуг та управління;

- здійснення співробітництва та підтримки, включаючи консультації та надання інформації, з іншими департаментами та агентствами Уряду Канади, з метою надання їм допомоги по розвитку, оцінці та запровадженню політики та рішень, які входять до їх компетенції згідно «програмного законодавства».

Під терміном «програмне законодавство», виконання якого забезпечується Агентством прикордонних служб Канади, згідно п. 2 вищезазначеного Акту розуміється будь-який Акт Парламенту або інший нормативно-правовий акт, виданий на його основі:

- який надає повноваження Агентству або його співробітникам здійснювати управлінську або правоохоронну діяльність, включаючи Митний Акт, Митний Тариф, Акт про акцизи, Акт про імміграцію та захист біженців, Акт про спеціальні заходи щодо імпорту;

- який надає повноваження Агентству або його співробітникам здійснювати правоохоронну діяльність та накладати штрафи, згідно законодавства про захист здоров’я тварин та рослин.

- згідно якого Агентству або його співробітникам надаються повноваження виконувати програми та розпорядження Уряду;

- згідно якого стягуються мита та податки, сплата яких передбачена Митним Актом.

Як вже зазначалося, відповідальність за проведення антидемпінгового розслідування покладено безпосередньо на Президента Агентства, який має можливість передавати певні обов’язки та повноваження підлеглим йому службовцям.

Згідно даного акту виділяються два типи антидемпінгових розслідувань. Перше, це розслідування, яке проводиться Президентом Агентства прикордонних служб Канади і носить назву dumping and subsidy investigations та друге – це розслідування, яке проводиться Трибуналом і визначається терміном inquiries by tribunal.

Так, згідно п. 31 Акту про спеціальні заходи щодо імпорту, Президент може ініціювати розслідування за власною ініціативно, за скаргою зацікавленої сторони, або за поданням Трибуналу. Також згідно п. 37 Акту про спеціальні заходи щодо імпорту, Президент Агентства повинен забезпечувати Трибунал всією інформацією та матеріалами щодо предмету розслідування, які можуть бути необхідними згідно правил Трибуналу. В свою чергу, Трибунал надає консультації та поради Президенту Агентства щодо сутності розслідування.

Інформація про порушення розслідування публікується в офіційному виданні Canada Gazette, а також надсилається експортерам, імпортерам та іншим зацікавленим сторонам.

Сама процедура розслідування включає в себе попереднє розслідування, винесення попереднього та остаточного визначень демпінгу, при чому попереднє розслідування може здійснюватися паралельно як Трибуналом так і Президентом Агентства, так само як і обидва ці суб’єкти мають право робити попереднє визначення демпінгу. На будь-якому з етапів процедура може бути припинена, якщо буде доведено відсутність демпінгу.

На підставі проведеного розслідування та наявності достатніх доказів Президент Агентства робить так зване остаточне визначення (п. 41 Акту):

- факту того, чи є товари об’єктом демпінгу;

- демпінгової маржі щодо даних товарів;

- специфікації товарів щодо кожного експортера, країни або групи країн, по яким проводилося розслідування.

Остаточне визначення негайно публікується а також направляється до Трибуналу разом з усіма матеріалами розслідування. Президент Агентства також має право у випадку негативного визначення щодо наявності демпінгу прийняти рішення про припинення розслідування, яке також підлягає публікації та спрямовується до Трибуналу. Так само до функцій Президента Агентства віднесено прийняття добровільних цінових зобов’язань імпортерів. Практично всі дії Президента Агентства можуть бути оскаржені в Трибуналі.

На підставі попередніх та остаточних визначень демпінгу Трибунал проводить своє розслідування, за результатами якого визначає:

- чи наносить демпінговий імпорт шкоди національній промисловості, або чи існує загроза нанесення подібної шкоди;

- необхідність застосування попереднього антидемпінгового мита;

- необхідність застосування остаточного антидемпінгового мита.

З усіх зазначених причин Трибунал видає накази та приймає рішення. Будь-які накази або рішення, прийняті в рамках антидемпінгової процедури чи розслідування, можуть бути оскаржені в Федеральному Суді Канади.

Питання про перегляд або скасування антидемпінгових мит може бути ініційоване як Президентом Агентства так і Трибуналом.

Таким чином можна говорити про те, що у механізмі антидемпінгового регулювання Канади на органи виконавчої влади покладено встановлення фактичних обставин справи та наявності факту демпінгу, а на судовий орган – Трибунал покладено встановлення наявності шкоди національній промисловості, причинно-наслідкового зв’язку між демпінгом та шкодою та прийняття рішень про застосування антидемпінгових мит.

Структура інституціонального механізму антидемпінгового регулювання у сусідніх з Канадою Сполучених Штатах Америки також багато в чому обумовлена традиціями місцевої правої системи. Зокрема, це стосується існування дворівневого: адміністративного та судового способів захисту інтересів національних товаровиробників від недобросовісної або надмірної конкуренції з боку іноземних компаній. Адже зацікавлені сторони можуть домагатися застосування антидемпінгових заходів як шляхом ініціювання антидемпінгової процедури федеральними органами виконавчої влади, так і в судовому порядку, шляхом подання позову проти держави з вимогою вжиття необхідних заходів.

Можна виділити три інституції, які здійснюють антидемпінгове регулювання в США: Міністерство торгівлі, Комісія з міжнародної торгівлі та Суд Міжнародної Торгівлі.

Комісія з Міжнародної Торгівлі США (КМТ) [176] була заснована у 1916 році і носила назву Тарифної Комісії. Згідно Акту про Торгівлю 1974 р. (Trade Act of 1974)[173] назву Комісії було змінено на сучасну. Згідно Тарифного Акта 1974 р. КМТ є незалежним, «квазіюридичним» федеральним агентством.

КМТ складається з шести членів, які за поданням Президента затверджуються Сенатом США. Існує вимога щодо того, що не більше трьох членів комісії можуть представляти одну політичну партію. Максимальний термін знаходження члену комісії на посаді складає дев’ять років.

КМТ не має статусу адміністративного суду, але її процедура представляє собою офіційні адміністративні слухання, які передбачають змагальність сторін.

До основних завдань КМТ відносяться:

- застосування законодавства щодо заходів відносно зовнішньої торгівлі;

- забезпечення Президента, Представника США з питань Торгівлі та Конгресу незалежною інформацією, аналітичними матеріалами та консультаціями з питань тарифів, міжнародної торгівлі та конкуренції;

- ведення Гармонізованої Тарифної Номенклатури США.

В рамках виконання своїх завдань КМТ виконує п’ять основних функцій:

- розслідування шкоди, яка наноситься імпортом (включаючи розслідування ефекту демпінгового та субсидованого імпорту на національне виробництво та проведення глобальних захисних розслідувань);

- розслідування щодо імпорту, пов’язаного з інтелектуальною власністю;

- проведення економічного аналізу;

- інформаційне забезпечення щодо тарифів і торгівлі;

- підтримка торгівельної політики.

Сама антидемпінгова процедура безпосередньо встановлена нормами Глави VII Акту про тарифи 1930 р. (Tariff Act of 1930) [171]. Проведення антидемпінгової процедури здійснюється вищезгаданою Комісією з Міжнародної Торгівлі у взаємодії з Міністерством торгівлі США (U.S. Department of Commerce).

Слід зазначити, що американське законодавство щодо антидемпінгового регулювання має одну з найдавніших історій серед країн Світу, і тому досить часто використовувана в ньому термінологія відрізняється від тієї, що визначена стандартами СОТ. Така ситуація має пояснення. Адже, наприклад, Європейський Союз або Україна чи цілий ряд інших країн, у формуванні свого антидемпінгового законодавства пішли шляхом прийняття повністю нових нормативно-правових актів, в основу яких покладено текст Угоди про імплементацію ст. VI ГАТТ 1994 р.. В той же час США пішли шляхом внесення змін в діючи нормативно-правові акти, з метою приведення встановлених в них процедур у відповідність правилам СОТ. Але, разом з тим, в цих актах залишилися «старі» назви певних правил та стадій антидемпінгового процесу.

Так, наприклад, сам антидемпінговий процес в США поділяється на окремі провадження: 1) процес подання петиції; 2) процес розслідування; 3) процес перегляду, що в свою чергу поділяється на перегляд «заходу сонця» (по закінченні п’яти років) та перегляд через зміну обставин [155, І-3].

Також в законодавстві США для визначення демпінгу замість прийнятого в рамках СОТ терміну «нормальна вартість товару», історично використовується термін «чесна вартість товару» [183], хоча, насправді, після внесення відповідних поправок зміст даних термінів є ідентичним.

Антидемпінговий процес розпочинається з подання петиції від імені національних товаровиробників одночасно (в той самий день) до КМТ та Міністерства Торгівлі. Визначені законодавством правила підготовки та подання петиції (збирання та представлення доказів, одержання підтримки від національних виробників аналогічних товарів тощо) складають юридичну процедуру під назвою «процес подання петиції».

З моменту прийняття петиції КМТ та Міністерством торгівлі починається процес розслідування, який поділяється на п’ять стадій, кожна з яких завершується прийняттям певного рішення або КМТ або Міністерством торгівлі, яке публікується в офіційному виданні Federal Register.

Перша стадія носить назву «ініціювання розслідування Міністерством торгівлі». На протязі 20 днів після прийняття петиції Міністерство торгівлі визначає чи включає петиція всі необхідні елементи та чи містить вона інформацію, що підтверджує викладені в ній факти. У випадку позитивного висновку Міністерство торгівлі ініціює розслідування з метою встановлення факту демпінгу, у випадку негативного висновку відхиляє петицію та припиняє провадження.

Друга стадія – «попереднє розслідування КМТ». Ця стадія триває 45 днів після прийняття петиції і головним її завданням є визначення на основі доступної інформації чи наявні відчутні ознаки того, що промисловості в США наноситься матеріальна шкода, або чи існує загроза нанесення подібної шкоди, або чи існують перешкоди розвитку промисловості в США через імпорт товарів, які є предметом розслідування. Попереднє розслідування КМТ включає в себе шість етапів.

По-перше, створюється інституціональна основа розслідування та визначається його план. Розслідування здійснює група з шести осіб, що включає слідчого, економіста, аудитора, промислового аналітика, прокурора (attorney) та старшого слідчого, який призначається для керівництва цим розслідуванням. Крім того, повідомлення про початок розслідування публікується у офіційному виданні Federal Register. Другим етапом є підготовка та надсилання сторонам розслідування списків запитань для отримання інформації. Третім – проведення засідань та брифінгів слідчої групи. Четвертим – підготовка звіту та меморандуму, що містить результати попереднього розслідування. П’ятий етап – проведення голосування. Шостий – прийняття попереднього визначення КМТ. Якщо визначення щодо наявності шкоди є позитивним, то воно містить рішення про перехід до наступної стадії розслідування, якщо воно негативне – процедура припиняється.

Третя стадія антидемпінгового розслідування – «попереднє розслідування Міністерства торгівлі». Максимальний термін для проведення цієї стадії розслідування – 160 днів з дня прийняття петиції. За результатами цієї стадії Міністерство торгівлі робить попереднє визначення чи є достатні підстави вважати або підозрювати, що товари, які є об’єктом розслідування продаються за ціною, меншою ніж «чесна вартість товарів».

У випадку позитивного визначення Міністерство торгівлі видає наказ про припинення ввезення товарів, що є предметом дослідження, або припинення відпуску їх зі складів для продажу. Від імпортерів вимагається надання фінансових гарантій на ввезення таких товарів у сумі, що відповідає визначеній демпінговій маржі. Також Міністерство торгівлі переходить до заключної частини розслідування. Цікавим моментом є те, що законодавством не передбачено припинення процедури у випадку негативного попереднього визначення, але на практиці Міністерство торгівлі у такому випадку жодного разу не переходило до наступної стадії розслідування [155, ІІ-13].

Четвертою стадією антидемпінгового розслідування є «заключна частина розслідування Міністерства торгівлі», яка повинна закінчитися за 235 днів з дня подання петиції. В результаті цієї стадії Міністерство торгівлі робить остаточне визначення наявності або відсутності факту демпінгу.

П’ята стадія – «заключна частина розслідування КМТ» розпочинається відразу після отримання позитивного попереднього визначення Міністерства торгівлі щодо наявності факту демпінгу і має бути закінчена за 280 днів. За результатами цієї стадії розслідування КМТ робить остаточне визначення щодо нанесення матеріальної шкоди промисловості США або існування загрози нанесення такої шкоди демпінговим імпортом. Ця стадія складається з восьми етапів:

1). Визначення графіку розслідування. На цьому етапі будь-яка зацікавлена особа може подати заяву про бажання прийняти участь в розслідуванні КМТ.

2). Підготовка та надсилання переліків запитань сторонам розслідування.

3). Попереднє слухання доповіді слідчої групи. Доповідь включає в себе всю наявну інформацію щодо сутності справи і є основою для здійснення КМТ своїх висновків.

4). Подання сторонами розслідування письмових заяв та проведення слухань з участю зацікавлених сторін. Слухання за рішенням КМТ можуть бути як відкритими, так і закритими, з огляду на необхідність збереження інформації, що складає комерційну таємницю.

5). Підготовка остаточної доповіді слідчої групи та меморандуму. Остаточно доповідь формується з урахуванням результатів слухань і разом з стенограмою слухань, заявами сторін та іншою інформацією є основою для остаточного визначення КМТ.

6). Подання сторонами останніх коментарів та припинення запису справи. Останні коментарі сторін обмежені в обсягу 15 сторінками і подаються КМТ після завершення слухань. Після отримання коментарів КМТ «припиняє запис справи», тобто припиняє прийняття будь-якої інформації, яка стосується фактичних обставин розслідування.

7). Проведення остаточного засідання та голосування. На останньому засіданні, яке є публічним, кожен з членів КМТ може задавати питання членам слідчої групи та персоналу КМТ з приводу розслідування. Після цього відбувається затвердження доповіді слідчої групи та голосування.

8). Остаточне визначення та погляди КМТ. Остаточне визначення КМТ щодо наявності або можливості нанесення шкоди національному виробництву повинно бути передано до Міністерства Торгівлі у строк до 45 днів з моменту здійснення Міністерством Торгівлі свого остаточного визначення щодо наявності факту демпінгу. Разом із остаточним визначенням КМТ надсилає викладені письмово мотиви прийняття такого визначення, а також вказує на наявність або необхідність ретроактивного застосування антидемпінгових мит та, у випадку визначення щодо загрози нанесення шкоди, вказує на те, які саме заходи необхідно прийняти для попередження такої загрози.

На протязі семи днів після отримання позитивного остаточного визначення КМТ Міністерство торгівлі зобов’язано видати «антидемпінговий наказ», яким встановлюється антидемпінгове мито. Після цього Міністерством торгівлі видаються інструкції Бюро Митної служби та Захисту Кордонів (Bureau of Customs and Border Protection) про стягнення антидемпінгового мита.

Слід зазначити, що згідно зроблених у 2000 році поправок до антидемпінгового законодавства США [160], частина коштів, стягнутих у вигляді антидемпінгового мита, щорічно розподіляється між національними товаровиробниками, які зазнали шкоди в наслідок демпінгу. З цією метою КМТ надсилає Митній службі перелік національних товаровиробників, що підтримали антидемпінгову петицію.

КМТ разом з Міністерством торгівлі здійснюють кожні п’ять років перегляд антидемпінгових заходів, і у разі здійснення позитивних визначень щодо шкоди та демпінгу захід поновлюється на наступні п’ять років. Крім того, за заявою зацікавленої сторони, надісланою одночасно до КМТ та Міністерства торгівлі, останнє ініціює перегляд антидемпінгових заходів через зміну обставин.

Але, як вже зазначалося, будь-які рішення, прийняті в рамках антидемпінгового процесу, що здійснюється КМТ та Міністерством торгівлі, не виключають для національних товаровиробників можливості судового захисту своїх інтересів щодо демпінгового імпорту. Ця можливість реалізуються завдяки функціонуванню в системі федеральних органів влади Суду Міжнародної Торгівлі, процедури якого є цілком незалежними від КМТ та Міністерства торгівлі.

Суд Міжнародної Торгівлі (СМТ) США було створено в 1980 році, згідно нової редакції Акту про Митні Суди [164], на базі Митного Суду, який існував з 1926 року. СМТ має статус федерального суду, юрисдикція якого поширюється на всю територію США і базується на ст. ІІІ Конституції США.

СМТ розташовано в м. Нью-Йорк. Але існує практика, коли Головний Суддя СМТ може призначати суддів для проведення виїзних засідань на території США. Крім того, СМТ має повноваження на проведення слухань в інших країнах. Процедура суду також передбачає застосування конференц-зв’язку для заслуховування сторін та свідків, які не можуть знаходитися на засіданні суду.

СМТ складається з дев’яти суддів, які призначаються Президентом США за згодою Сенату. Судді призначаються на свої посади довічно. Голова СМТ за своєю посадою є членом Конференції Суддів США.

СМТ «має виключну юрисдикцію щодо вирішення будь яких цивільних позовів проти Сполучених Штатів, посадових осіб або органів влади, які виникають з приводу будь-якого нормативно-правового акту що регулює міжнародну торгівлю» [175].

Справи, які розглядає суд, вирішуються суддею, якому призначено ведення даної справи Головним суддею СМТ, одноосібно. У тих випадках коли справа стосується конституційності акту Конгресу або підзаконного акту, виданого Президентом чи іншим органом виконавчої влади або, якщо справа має велике значення, можливе призначення колегії з трьох суддів. Правила процедури суду базуються на Федеральних правилах цивільного судочинства та Федеральних правилах щодо доказів, якими визначається проведення судових засідань та процесуальні права та обов’язки сторін.

Крім того, наявність спеціалізованого Суду Міжнародної Торгівлі не виключає можливості оскарження рішень СМТ або рішень КМТ та Міністерства торгівлі США в Апеляційному суді та Верховному Суді США.

Таким чином, процедура антидемпінгового регулювання в США виступає взірцем пристосування інституціональної основи, що вже існувала, до нових стандартів. Крім того, не слід забувати, що саме під впливом американської системи антидемпінгового регулювання формувалися положення ст. VI ГАТТ 47 щодо демпінгу та субсидій, і таким чином ця система багато в чому обумовила напрямки формування антидемпінгового регулювання в сучасному Світі.

Розгляд інституціональних механізмів антидемпінгового регулювання різних країн дозволяє зробити висновок про універсальність антидемпінгових процедур встановлених згідно правил Світової організації торгівлі. Так, антидемпінгові процедури можуть здійснюватися державними органами виконавчої влади (Україна), органами судової влади (Канада), шляхом взаємодії між федеральними органами виконавчої влади та квазі-судовими органами з паралельним існуванням спеціалізованих судових органів (США), наднаціональними органами, що мають міжнародно-правовий статус, у взаємодії з національними органами виконавчої влади (Європейський Союз). Але, разом з тим, у всіх випадках:

• застосовуються уніфіковані правила визначення демпінгу, шкоди та їх причинно-наслідкового зв’язку;

• застосовуються уніфіковані правила та стадії здійснення антидемпінгової процедури та розслідування;

• забезпечуються визначені міжнародними стандартами правовий статус та права сторін антидемпінгового розслідування;

• застосовуються лише встановлені міжнародно-правовими актами види антидемпінгових заходів (попередні та остаточні антидемпінгові мита, добровільні цінові зобов’язання, грошові депозити).

Можна стверджувати, що жоден інший вид юридичного процесу на має таких універсальних, визнаних в більш ніж 180 країнах Світу стандартів. Саме це дозволяє говорити про антидемпінговий процес, як про особливий вид юридичного процесу, що має адміністративний характер.

Що стосується можливостей використання зарубіжного досвіду, то найбільш цікавою, на наш погляд, є практика розподілу функцій щодо проведення розслідування між різними інституціями, одна з яких робить визначення щодо наявності факту демпінгу, інша щодо наявності шкоди та причинно-наслідкового зв’язку. Подібний механізм сприятиме, з одного боку, підвищенню об’єктивності, з іншого, скороченню термінів проведення розслідування.

Крім того, слід запровадити в українське законодавство досвід США щодо цільового спрямування коштів, отриманих від сплати антидемпінгових мит, на підтримку національних товаровиробників, що зазнали збитків від демпінгового імпорту.

РОЗДІЛ ІІІ

ПРАВОВІ ЗАСАДИ АНТИДЕМПІНГОВОГО ПРОЦЕСУ