2.4. Страхування кредитів,

виданих під заставу (кредитів забезпечених)

Довідково. Кредит забезпечений — кредит, що надається під заставу або під передавання кредиторові якихось цінностей. Може бути забезпечений нерухомими майном, товарами, това-ророзпорядчими документам (коносаментами, варантами), цін-I ними паперами, гарантіями банків чи фірм.

У договорах страхування майна як предмета застави іс­нують певні особливості, які полягають у тому, що за такими дого­ворами страхування не покриваються прямі чи непрямі збитки, які виникли внаслідок: оброблення застрахованого майна вогнем, теп­лом або іншим термічним і хімічним впливом на нього у виробни­чих цілях (наприклад, для сушіння, зварювання, прання, копчення, смаження, гарячого оброблення та ін.); впливу ядерної енергії у будь-якій формі, будь-якого роду військових дій, громадянської війни, народних заворушень, страйків, знищення чи ушкодження майна за вимогою цивільної чи військової влади; арешту, конфіс­кації, реквізиції; навмисних дій страхувальника або його представ­ників, а також протиправних дій третіх осіб; вад в об'єкті страху­вання, які були відомі та приховані страхувальником від страховика; порушення техніки безпеки, протипожежних правил, санітарних норм та інших нормативних актів, які регулюють пра­вила утримання об'єкта страхування; переміщення застрахованого об'єкта та зберігання його за адресою, не зазначеною в договорі

страхування, крім випадків переїзду страхувальника за новою адре­сою, про що повідомляється страховику письмово.

Відповідно до Закону України «Про заставу» момент виникнен­ня права застави визначається: з моменту укладання договору за­стави; з моменту нотаріального засвідчення договору застави, якщо він підлягає нотаріальному засвідченню; у момент передачі заста-водержателю предмета застави, якщо предмет застави відповідно до закону або договору повинен зберігатися в нього; з моменту укладання договору про заставу, якщо передачу заставодержателю предмета застави здійснено до укладання договору.

Якщо таке право не настало, може йтися лише про страхування майна, яке не зберігається як забезпечення зобов'язання. Це треба чітко усвідомлювати сторонам, що вступають у такі правовідноси­ни, оскільки ступінь ризику в тому й іншому випадку різна. Як тільки майно виступає як забезпечення зобов'язання, вступають у дію обмеження щодо його використання, передбачені договором про заставу. Вони завжди спрямовані на зниження ризику, чого не може бути, коли майно використовується щоденно.

Цей факт важливо враховувати ще й тому, що момент початку дії основного зобов'язання, наприклад, отримання кредиту, може бути відстрочено від встановленої дати за різних обставин. Тобто предмет застави перебуватиме під підвищеним ризиком тривалий час, а в платі за страхування (страховому платежі) це не буде враховано, що може ускладнитися невиправданими збитками для страховика.

Крім цього, важливою обставиною є те, що об'єктом страхуван­ня предмета застави є майно, яке перебуває у володінні або в роз­порядженні страхувальника і яке відповідно до законодавства України може бути ним відчужене та на яке може бути звернене стягнення:

1. об'єкти нежитлового і житлового фонду;

2. передавальні пристрої, силові, робочі та інші машини;

3. обладнання, транспортні засоби;

1. об'єкти незавершеного виробництва та капітального будів­ництва;

2. інвентар, готова продукція, товари, сировина, матеріали та інше майно.

Не підлягають страхуванню приміщення, що передаються в за­ставу, які потребують капітального ремонту, розташовані в будин­ках, що перебувають в аварійному стані або підлягають зносу.

Відповідальність страховика настає в разі загибелі або ушко­дження майна в результаті: бурі, урагану, зливи, обвалу, зсуву, дії підземних вод, удару блискавки, пожежі, вибуху, затоплення, ава­рій опалювальної системи, водопровідних і каналізаційних мереж.

Перелік конкретних ризиків, з яких страховик несе відповідаль­ність, зазначається за згодою сторін у договорі страхування.

Як правило, договори страхування майна укладаються на термін від одного місяця до одного року або на інший термін, але не біль­ший, ніж термін дії договору застави. Слід врахувати, що, страхую­чи предмет застави, не менш важливо встановити дату закінчення терміну дії договору страхування. У більшості випадків за цю дату приймають термін виконання зобов'язання, забезпеченого заста­вою. Майно, прийняте на страхування, уважається застрахованим за адресою, зазначеною в договорі страхування.

За настання страхового випадку заставодержатель (особа, яка видала кредит заставодавцю) має переважне право задоволення своїх вимог із суми страхового відшкодування. Страхувальник не звільняється від обов'язків за договором страхування.

Страхова сума за договором страхування предмета застави не може перевищувати розмір вартості заставленого майна. Вартість майна, яке приймається на страхування, підтверджується балансом юридичної особи, рахунком-фактурою, довідкою інвентарного бю­ро, накладною та іншими бухгалтерськими документами, а також експертною оцінкою фахівця.

Укладений договір страхування свідчить про те, що в разі на­стання страхового випадку страхувальникові буде відшкодовано збиток. Оперативне вирішення питання про виплату страхового відшкодування створює сприятливі передумови для швидкого від­новлення майнового стану страхувальника, що його він мав до страхового випадку. А тому, якщо страховий випадок настане, страхувальник має вжити заходів щодо зменшення збитків, завда­них страховим випадком: повідомити протягом доби компетентні органи; письмово повідомити про будь-який випадок страховика: дати змогу представникові страхової компанії оглянути застрахо­ване заставлене майно, не виконуючи робіт щодо його відновлення.

Про місце та час складання акта страховик повинен завчасно повідомити осіб, відповідальних за збиток. Якщо ці особи чи їхні представники не з'явилися до моменту складання акта, то його складають за їх відсутності.

Для прийняття рішення про виплату страхового відшкодування за­лежно від характеру страхового випадку подають договір страхуван­ня; заяву страхувальника; висновок про страховий випадок, складений експертною комісією, який містить причини і можливі наслідки стра­хового випадку; позови, які пред'явлено страхувальнику у зв'язку з подією, що сталася; рішення суду або аудиторський висновок, який містить розміри сум, які підлягають відшкодуванню у зв'язку з на­станням страхового випадку, який включається до обсягу відповідаль­

ності страховика за договором страхування; документи з компетент­них органів; кошторис на відновлення, калькуляцію збитку.

Розмір збитку визначається, виходячи з дійсної (страхової) вар­тості майна на момент укладання договору страхування з ураху­ванням зносу.

Кожна зі сторін має право вимагати проведення незалежної екс­пертизи, яка проводиться за рахунок сторони, що її вимагає.

У разі ушкодження майна збиток визначається в розмірі витрат на його відновлення.

Майно визнається загиблим, коли відновлювальні витрати з урахуванням зносу разом із залишковою вартістю перевищують 70 % дійсної (страхової) вартості застрахованого предмета.

Відшкодування виплачується з вирахуванням обумовленої в до­говорі страхування франшизи, а також сум, отриманих страхуваль­ником у порядку відшкодування заподіяного збитку від третіх осіб.

Страховик здійснює виплату страхового відшкодування в тер­мін, визначений договором страхування, за винятком вихідних і святкових днів, з дня подання йому необхідних документів, які під­тверджують факт настання страхового випадку та розмір збитку, залишаючи за собою право затримувати виплату в разі особливо складних обставин страхового випадку.