Матеріальні та процесуальні норми права, їх особливості, співвідношення

Норми права за субординацією в правовому регулюванні — матеріальні та процесуальні

Норма матеріального права — норма, що є первинним регулятором суспільних відносин: містить правило (права, обов'язки, заборони), на підставі якого можливе рішення справи по суті. Наприклад, не можна здійснювати вбивство.

Норма процесуального права — норма, що встановлює оптимальний порядок застосування норм матеріального права: містить правило, на підставі якого можливе рішення справи по суті. Наприклад, порядок розслідування злочину, порядок виклику свідків у суд і т.п.

Призначення процесуальної норми — установити процедуру, «регламент» здійснення прав чи виконання обов'язків, закріплених у матеріальних нормах; сприяти досягненню результату, передбаченого нормою матеріального права.

Норми процесуального права похідні від норм матеріального права: процесуальні норми регулюють уже не фактичні, а юридичні зв'язки, що склалися в соціально-правовій сфері, у правовідносинах, потрібні для реалізації норм матеріального права.

Норми процесуального права мають подвійну обумовленість:

• матеріальними умовами життя суспільства;

• особливостями норм тієї галузі матеріального права, з якою вони тісно зв'язані і потреби якої обслуговують.

Усі розпорядження процесуальних норм мають процедурний характер, тобто визначається найбільш доцільний порядок здійснення правотворчої, правозастосовчої , правоохоронної, установчої і контрольно-наглядової діяльності держави. Багато розпоряджень процесуальних норм визначають порядок організації органів держави і здійснення ними своєї компетенції.

Розпорядження процесуальних норм, як правило, адресуються суб'єктам, що наділені владними повноваженнями по застосуванню норм матеріального права (слідчим, суддям, прокурорам і ін.).

Таким чином, норми процесуального права відрізняються від норм матеріального права:

• змістом, що виражається у своєрідності їхніх розпоряджень;

• особливостями адресата;

• структурою побудови.

Форми вираження гіпотези

Складність умов та обставин, що викликають дію норми, та їх різноманітний характер надають можливість класифі­кувати гіпотези за наступними критеріями:

І. За кількістю обставин, передбачених нормою, гіпоте­зи поділяють на:

а) прості, які називають одну обставину, наявність якої викликає реалізацію прав, передбачених гіпотезою норми.

(Наприклад, умови договорів про працю, які порушують ста­новище працівників, є недійсними ст. 9 КЗпП України.)

Саме таке визначення надає можливість охарактеризува­ти норму як логічно завершену категорію з точки зору ви­значення умов реалізації наданих суб'єктам прав та обо­в'язків, змісту можливої та необхідної поведінки, а також відповідальності, яка настає внаслідок невиконання обо­в'язків чи порушення прав інших суб'єктів.

(Наприклад, за нормою КПК, якщо адвокату в зв'язку з вико­нанням ним своїх професійних обов'язків стали відомі дані досудового слідства, то він зобов'язаний не розголошувати їх без згоди слідчого чи прокурора, інакше адвокати, винні у розголошенні даних досудового слідства, несуть відпові­дальність згідно з чинним законодавством.)

Кожен з названих елементів займає у структурі правової норми особливе місце та призначення, внаслідок чого без гіпотези норма неможлива, без диспозиції – немислима, без санкції – безсильна. Таким чином, структура юридич­ної норми як логічна взаємодія гіпотези, диспозиції та санкції у найбільш загальному вигляді може бути відображена фор­мулою «якщо... то ... інакше».

У юридичній літературі можемо знайти й інші погляди на структуру норми права. Так, дореволюційний вчений Петерим Сорокін розрізняв у кожній нормі сім основних елементів. Це — суб'єкт права; суб'єкт обов'язку; об'єкт права; об'єкт обов'язку; посилання на джерело права; умо­ви часу, місця і способу дії; адресата правових дій1. Дана структура, на нашу думку, характерна більше нормі права, ніж правовому тексту;

б) складні, що вміщають дві чи більше обставини, на­явність яких є необхідною для дії норми.

(Наприклад, якщо працівник після закінчення строку попе­редження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник не вправі звільнити його за раніше поданою заявою.)

II. За ступенем визначеності змісту гіпотези поділя­ють на:

а) абсолютно-визначені, які вичерпно визначають обста­вини, наявність чи відсутність яких викликає дію норми.

(Напр., при направленні працівників для підвищення ква­ліфікації з відривом від виробництва за ними зберігається місце роботи і проводяться виплати, передбачені законом (ст. 122 КЗпП України.);

б) відносно-визначені, які не містять достатньо повних даних про обставини дії норми, обмежуючи умови застосу­вання норми колом формальних вимог.

(Напр., якщо протягом року з дня накладення дисциплі­нарного стягнення працівника не піддано новому стягненню, він вважається таким, що не мав дисциплінарного стяг­нення (ст. 151 Кзпп України.);

в) альтернативні, що ставлять дію норми у залежність від одного чи декількох фактичних обставин.

(Наприклад, відсторонення працівника від роботи власником допускається у разі: появи на роботі у нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння, відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, інструктажу та навчання (ст. 46 Кзпп України.)