Функції юридичної науки

Функції юридичної науки — основні напрямки розуміння і вираження юридичного знання:

• онтологічна (пізнавальна) — вивчення фундаментальних якостей матерії права, найзагальніших сутнісних явищ і проце­сів у державному житті, відкриття раніше невідомих закономір­ностей буття держави і права;

• евристична — пізнання нового в державно-правовому житті, відкриття раніше невідомих закономірностей буття держави і права;

• прогностична — передбачення розвитку державно-право­вих процесів;

• практично-організаційна — обслуговування практики;

• методологічна — дослідження і розробка засобів вивчення правової дійсності;

• ідеологічна — вплив на розвиток правової культури суспіль­ства і людини;

• політична — допомога у формуванні державно-правової політики, роз'ясненні політичних і законодавчих рішень.

Загальнолюдські цінності як орієнтири розвитку юридичної науки

Питання про цінності є актуальним в будь-яку кризову епоху. Логіка дослідження цінностей зумовлена їх вихідним визначенням, поняттям. При розумінні цінностей як предметів і явищ, що задовольняють наші потреби, не ставиться власне проблема цінностей, оскільки на перший план висвається об’єктивна сторона відношення. При такій інтерпретації мова йде власне не про цінності, а про блага. Визнання людської суб’єктивності та ситуативності необхідним компонентом нашого існування тільки і дозволяє нам поставити проблему цінностей та створити позитивну її теорію. В такому розумінні проблема цінності – це проблема значимості чого-небудь на відміну від власне існування.

Говорити про сприйняття загальнолюдських «вищих» цінностей складно тому, що загальне – завжди є тією чи іншою мірою абстракція, тільки можливість, чимось зумовлена, але тим самим – і дещо стійке, постійне; буття ж індивідуальних цінностей завжди пов’язане не тільки (і не стільки) з усвідомленням, скільки з причетністю, плинністю буття, зривами і становленням. Загальне має рамки, воно так чи інакше оформлене, обмежене, індивідуальне - завжди як інтенція.

З аналізом форми буття цінності для суб’єкта пов’язане і розуміння кризи загальнолюдських цінностей, згадка про яку стала вже звичним публіцистичним штампом. Однак постає питання: в якій мірі можна говорити власне про кризу і в чому специфіка саме ціннісної кризи? Насамперед, коли мова йде про якусь кризу, то мається на увазі, що раніше в цій області ситуація була некризовою, а більш-менш відповідною способу буття та нормам свідомості. Так, економічна криза означає насамперед неефективність економіки (невідповідність нашим уявленням про ефективність) внаслідок порушення економічних зв’язків та відношень. Криза ідеї свідчить про те, що певна ідея не здатна більше функціонувати в якості норми чи спонукаючого ідеалу. Якщо в такому розумінні розглядати кризу загальнолюдських цінностей, то постає питання про той золотий вік, коли такої кризи не було.

Завдання юридичної науки на сучасному етапі державно-правового будівництва в Україні

Найбільш важливим і актуальним завданням юридичної науки є здолання правового нігілізму¹.

Відповідно до Конституції України право законодавчої ініціативи належить Президентові, народним депутатам та Кабінету Міністрів. Рівень співпраці між суб’єктами законодавчої ініціативи та науковими установами на сьогодні є недостатнім. До того ж відповідальність за це несуть обидві сторони. Суб’єкти законодавчої ініціативи досить часто не беруть до уваги або прямо нехтують доробки юридичної науки.

Завдання юридичних наук у цілому та юриспруденції взагалі:

1. Розробка належних:

   1. Нормативно-правової регламентації необхідних сторін суспільного життя.

   2. Засобів боротьби з порушеннями даної регламентації, тобто з різного роду правопорушеннями (злочинами, проступками, правовими спорами і деліктами).

2. Забезпечення раціонального, ефективного та якісного:

   1. Функціонування розробленої нормативно-правової регламентації.

   2. Застосування засобів боротьби з правопорушеннями.

Пояснення викладених завдань полягає у тому, що логічним є покладання на юридичні науки завдання з розробки належної нормативно-правової регламентації необхідних сторін суспільного життя. І якщо б ми мали ідеальне суспільство (тобто у якому всі створені правові норми як загальнообов’язкові правила поведінки, що встановлені уповноваженими на те державними органами і виконання яких підтримується силою державного примусу, повністю б виконувалися), то у покладанні на юриспруденцію (юридичні науки) інших завдань відпала б необхідність. У даному випадку можна було лише говорити про необхідність встановлення допоміжного завдання юриспруденції – забезпечити умови щодо раціонального, ефективного та якісного функціонування розробленої нормативно-правової регламентації, оскільки деяке розроблене нормативно-правове регламентування без додаткових нормативно-правових та інших умов можуть виявитися затратними, малорезультативними чи мати інші вади або й зовсім не функціонувати.