Види юридичного процесу

Установчий процес – це специфічна діяльність уповноважених органів держави, посадових осіб і громадських організацій по реалізації норм матеріального права, що встановлюють їхню правомочність по формуванню, чи ліквідації перетворенню органів держави, посадових осіб і інших керуючих суб'єктів.

Правотворчий процес – це специфічна діяльність уповноважених органів держави, громадських організацій і посадових осіб, що складаються із системи дій по підготовці, твердженню й офіційному оголошенню нормативно-правових актів.

Правозастосовчий процес – це такий комплекс, що по своєму обсязі є домінуючим у системі юридичного процесу, а по своєму соціальному призначенню уступає лише правотворчості. Правозастосування поширене у всіляких сферах, безпосередньо зв'язано з реалізацією інтересів і насущних нестатків різних суб'єктів права і тому виконує найбільше істотну функцію в механізмі правового регулювання.

Правозастосовчій процес - специфічна діяльність уповноважених органів держави, громадських організацій, посадових осіб по розгляду всіляких індивідуальних справ, що мають юридичні значення. Вона полягає в тім, що наділяє одних суб'єктів правомочності, покладанні на інших суб'єктів юридичних обов'язків, дозволі споровши про право, розгляд справ про правопорушення і відповідно до юридичної відповідальності.

Контрольний процес – це правова форма діяльності органів держави, громадських організацій і посадових осіб, що виражаються в здійснення юридично значимих дій за спостереженням і перевіркою відповідності виконання і дотримання підлеглими суб'єктами нормативно-правових розпоряджень і припиненні правопорушень відповідними організаційно-правовими засобами:

1) установлення фактичного виконання заданого управлінського рішення;

2) дача правильної об'єктивної суспільно-політичної і юридичної оцінки результатам перевірки стану дотримання правових розпоряджень;

3) прийняття ефективних по змісту рішень, спрямованих на удосконалювання діяльності підконтрольного об'єкта;

4) забезпечення оперативного найбільш повного і якісного виконання прийнятого рішення.

Процесуальні документи

До числа процесуальних актів-документів у традиційному юридичному процесі відносяться вироки, рішення суду, різного роду постанови і визначення суду, слідчого, дізнавача і т.д. Офіційний характер зазначених документів виражається не тільки в тім, що вони оформляються уповноваженими на те суб'єктами, але й у тім, що природа даних документів, їхня структура і відповідні реквізити закріплені в законодавчих актах. Крім того, кожний з них має свій державний стандарт і визначену форму.

Правозастосувальні акти

Акт застосування норм права (правозастосовний акт) – це ін­дивідуальний правовий акт-волевиявлення (рішення) уповнова­женого суб'єкта права (компетентного державного органу або посадової особи), що встановлює (змінює, припиняє) на основі юридичних норм права і обов'язки учасників конкретних пра­вовідносин або міру відповідальності конкретних осіб за вчине­не ними правопорушення. У встановлених законом випадках він оформляється у вигляді письмового документа (акта-доку­мента).

Правозастосовний акт – вирок, рішення, визначення, ви­сновок тощо (наприклад, нарахування пенсіонеру пенсії; вирок суду у конкретній кримінальній справі) – результат вирішення юридичної справи і підсумок застосування норм права.

Серед актів застосування норм права слід розрізняти:

• основний акт, в якому виражене рішення юридичної спра­ви в цілому;

• допоміжні акти (проміжні, додаткові, супутні), що оформ­ляються при встановленні фактичних обставин справи, у ході судового процесу, на інших стадіях.

Ознаки акта застосування норм права такі:

1. Приймається на основі нормативно-правового акта і спи­рається на певну норму права, тобто є законним і обгрунтова­ним;

2. Виходить від компетентних органів держави в особі їх по­садових осіб і являє собою категоричне,'офіційно-владне, обо­в'язкове для виконання веління, яке охороняється примусовою силою держави;

3. Адресується чітко визначеним суб'єктам, тобто є персоні­фікованим, індивідуальним;

4. Поширює норму права на конкретну юридичну ситуацію (виключається поширення на подібні випадки), вичерпує себе одноразовим застосуванням, тобто розрахований на один раз;

5. Має певну, встановлену законом форму документа (наказ, рішення, вирок, розпорядження), якщо це письмовий акт (а їх більшість). Містить чітко позначені реквізити: назву, підпис, дату. Має сувору структуру: вступну, описову, мотивувальну і резуль­тативну частини;

6. Може бути оскаржений чи опротестований ким-небудь із зацікавлених осіб.