• Моноцентричність - існування єдиного осередку прийняття рішень. У демократичному суспільстві економічна, соціальна і культурно-інформаційна влада, на відміну від політичної, є поліцентричною; у цьому суспільстві існують незалежні власники, ЗМІ, соціальні фонди тощо;

• Різноманітність ресурсів - використання не лише примусових, а й економічних, соціальних та культурно-інформаційних ресурсів. Легітимація державної влади, її соціальна база

Політична влада - це специфічний вид соціального регулювання. У суспільстві можливі три види регулюючих взаємодій суб'єктів політики: ксеничний, що передбачає монопольне правління одноосібного суб'єкта влади при фактичному відчуженні від неї всіх інших суб'єктів політики; химерний -- правління всіх, незалежно від їх можливостей і компетенції; симбіозний -- розумне правління на основі суспільної домовленості і правового розподілу владних повноважень.

У найстарішій легітимістській концепції влади абсолютизуються правові принципи влади. Так, давньокитайський теоретик легітизму Шан Ян (390-338 до н.е.) виступив з обґрунтуванням управління, що спирається на закони (фа) і суворі покарання (трактат «Книга правителя області Шан», IV ст. до н.е.). Але закон у нього і представників школи «законників» (фацзя) мав суто наказову форму, яку можна заповнити будь-яким довільним змістом і наділити будь-якою санкцією за повної свободі самого законодавця.

Соціальна нерівність не вичерпується лише класовими відмінностями, а зведення владних відносин до класових звужує обсяг їх повноважень. Влада існує всюди, де є нерівність соціальних статусів в їх комплексній якості.

Влада відрізняється від панування, оскільки їй властиві два елементи - «матеріальний примус» і переконання тих, що підкорюються, у справедливості підкорення. Відсутність другого елемента перетворює владу в панування, тому панування - більш вузьке поняття, ніж влада, і завжди пов'язане із застосуванням силової технології.

Державна влада

Державна влада - це спосіб керівництва (керування) суспільством для якого характерна опора на спеціальний апарат примуса (авторитет чинності).

Державна влада:

• є владою публічної і політичної, тобто вона регулює відносини між більшими й малими соціальними групами й, будучи відносно відособлена від суспільства (соціально неоднорідного в особі класів, етносів, націй, національних меншостей і т.п.), керує їм в інтересах тої його частини, більш або меншої, котра опанувала цією владою (служить інструментом реалізації волі політичних чинностей, вартих у влади);

• є суверенною владою, тобто в сфері державних справ має верховенство, самостійністю й незалежністю стосовно якої-небудь іншої влади як усередині держави ,так і за його межами;

• здійснюється на постійній основі спеціальним апаратом влади (державним апаратом);

• має монопольне право застосовувати примус на території своєї дії (території держави);

• має монопольне право оподатковування певних осіб, що перебувають на території держави ( для формування бюджету - скарбниці держави );

• поширюється на всіх осіб (фізичних, юридичних), щоперебувають на території держави (виключення: наприклад, іноземні дипломати); 

• видає нормативно-правові акти.

Управлінська і примусова діяльність державної влади

Державне управління — це процес реалізації державної влади, її зовнішнє, матеріалізоване вираження. Зміст влади виявляється у державному управлінні. Державне управління необхідно розглядати в широкому та вузькому розумінні. В широкому розумінні державне управління охоплює органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, судової влади, прокуратури та інші органи державної влади. У вузькому розумінні - тільки органи виконавчої влади.

Головний сенс, мета, призначення держави, її інститутів — утвердження безпеки особи, її прав і майна.

Для досягнення цієї мети держава запроваджує межу між дозволеним і недозволеним, вимагає від приватних і юридичних осіб утримання від дій (бездіяльності), здатних порушити встановлені нею загальнообов'язкові правила заборонного типу у сферах народного господарства, соціально-культурній, адміністративно-політичній.

До суб'єктів, чия поведінка відхиляється від вимог, приписаних загальнообов'язковими правилами, і вживаються заходи державного примусу.

Державний примус у його формах – фізичній, майновій та психічній (спонукання) - явище вельми розгалужене, бо охоплює всі відомі види юридичної відповідальності (кримінальну, за адміністративні проступки, цивільну, дисциплінарну, матеріальну та відповідальність за завдавання моральної шкоди); судову (процесуальну) відповідальність, що є наслідком неправильної поведінки у судовому засіданні; заходи адміністративно-примусового впливу у вигляді адміністративного попередження та припинення; примусові заходи медичного, медико-педагогічного характеру; заходи виховного впливу, спрямовані на поведінку та особу неповнолітніх, економічно-фінансові санкції, що не належать до форм юридичної відповідальності.