Взаємозв’язок сутності, змісту і форми права

Філософському принципу взаємозв’язку і взаємообумовленості притаманні такі риси –

по-перше, цей зв’язок має об’єктивний характер;

по-друге, зв’язки і взаємодії універсальні, бо виявляються всюди і завжди;

по-третє, взаємозв’язок багатогранний за свою сутністю і природою;

по-четверте, реальні зв’язки нескінченно різноманітні за характером, ступенем глибини і складності, за формами виявлення.

Вчення про загальний зв’язок явищ є вченням про закономірний характер її розвитку.

Сутність і явище – це категорії, що виявляють різні сторони речей, ступені пізнання, різний рівень глибини розуміння об’єкта.

Категорія сутності виявляє головне, основне, визначальне у предметі. Сутність тіл і процесів, як правило, прихована, недоступна для безпосереднього спостереження, живого споглядання. Однак через явища вона виступає на поверхню і може бути сприйнята органами чуття і за допомогою приладів. Але явище яскравіше за сутність хоча б тому, що воно індивідуалізоване.

Сутність і явище – співвідносні категорії. Вони характеризуються одне через інше. Явище являє собою форму виявлення сутності, а вона розкривається у явищі.

Зміст і форма. Зміст фіксує особливу міру, стан сутності, що розкривається, а форма вказує на спосіб утримання цього змісту як конкретної визначеності.

Зміст – це склад елементів об’єкта, єдність його властивостей, внутрішніх процесів, зв’язків, суперечностей і тенденцій розвитку.

Форма – це спосіб виявлення змісту відносно стану, визначеність зв’язку елементів змісту та їхньої взаємодії, тип і структура змісту.

Будь-яка система має як зміст, так і форму. За жодних реальних умов, ніде і ніколи не існує неоформленого змісту і беззмістовної форми. Визначальною тенденцію змісту є тенденція мінливості, а визначальної ж тенденцією форми – тенденція усталеності.

Між формою і змістом є внутрішні суперечності. Виникнення, розвиток і подолання суперечностей між змістом і формою речей, процесів є одним з найбільш істотних і загальних проявів розвитку шляхом боротьби протилежностей.

Єдність форми і змісту передбачає відносну самостійність їх і активну роль форми щодо змісту. Відносна самостійність форми виявляється, наприклад, в тому, що вона може дещо відставати від розвитку змісту.

Фактори, що зумовлюють різноманітність форм права

Поняття «джерело права» існує багато століть. Сторіччями його тлумачать і застосовують правознавці всіх країн. Якщо виходити із загальнопоширеного значення терміна «джерело», то в сфері права під ним потрібно розуміти чинність, що створює право. Такою чинністю насамперед є:

• влада держави, що реагує на потреби суспільства, розвиток суспільних відносин і приймає відповідні правові рішення;

• історичний період застосування права (виникнення права);

• місце виникнення джерела права;

• спосіб виникнення форми права.

Звичайно в теорії називають чотири види джерел права: нормативний акт, судовий прецедент, санкціонований звичай і договір. В окремі історичні періоди джерелами права визнавали правосвідомість, правову ідеологію, а також діяльність юристів.