Поняття та ознаки правовідносин як способу реалізації норм права

Правовідносини — наслідок дії права як соціального і державного інституту. У додержавному (родовому) суспіль­стві правовідносин не було, оскільки не було права.

Це перш за все відносини власності, влади і управління, соціально-економічного устрою, прав і обов'язків громадян, забезпечення порядку, трудові, майнові, шлюбно-сімейні відносини тощо. Інші або не регулюються правом взагалі (сфери моралі, дружби, звичаїв, традицій), або регулюють­ся лише частково (наприклад, у сім'ї, крім матеріальних, існують суто особисті стосунки між подружжям, між бать­ками і дітьми, що знаходяться поза правом).

З цієї точки зору всі суспільні відносини можна поділити на три групи:

1. ті, що регулюються правом і, отже, є правовими відно­синами;

2. ті, що не регулюються правом і, отже, не мають юри­дичної форми;

3. ті, що регулюються частково.

Наведене вище дозволяє зробити висновок, що будь-які правові відносини є суспільними відносинами, але не всі суспільні відносини є правовими.

Ознаки:

По-перше, правовідносини являють собою особливий різновид суспільних відносин.

По-друге, правові відносини формуються на основі пра­вових норм, в яких відображається і закріплюється держав­на воля.

По-третє, правовідносини являють собою такий вид су­спільних відносин, який складається в результаті свідомих дій їх учасників.

По-четверте, правові відносини являють собою багаточисельні і різноманітні зв'язки їх учасників, що здійснюють­ся за допомогою покладених на них обов'язків.

По-п'яте, реалізація правовідносин гарантується можли­вістю державного примусу.

Зміст правових відносин

Зміст правовідносин — це сукупність суб'єктивних прав і юридичних обов'язків учасників даних правовідносин.

При цьому під суб'єктивним правом слід розуміти нада­ну і охоронювану державою міру (межу) можливої (дозволе­ної) поведінки особи із задоволення своїх законних інте­ресів, передбачених об'єктивним правом. На відміну від об'єктивного права, що являє собою сукупність чи систему реально існуючих юридичних норм, суб'єктивне право ви­ступає як право, що належить лише певному суб'єкту і реалізується не інакше як за волевиявленням цієї особи.

Суб'єктивні юридичні обов'язки, як і суб'єктивні права, суворо персоніфіковані. Вони адресовані не абстрактній особі чи особам, а покладаються на конкретного учасника чи учас­ників цілком визначених, конкретних правовідносин.

Структура правовідносин

До складу правовідносин входять такі елементи:

1. суб'єк­ти;

2. об'єкт;

3. суб'єктивне право;

4. юридичний обов'язок.

Підставою виникнення, припинення чи зміни правовідно­син є норми права.

Зв'язок норми права і правовідносин виражений у на­ступному:

1. Правові відносини виникають і функціонують тільки на основі норм права. Суб'єкти не можуть самі, поза цими нормами, тобто суперечить волі держави, встановлювати вигідні їм правовідносини — такі відносини офіційна влада не буде охороняти.

2. Правовідносини — форма реалізації юридичної норми, спосіб втілення її в життя. Саме у правовідносинах знахо­диться реальна сила і ефективність державного припису. Правовідносини — це норма права в дії. Кінцеві цілі їх у принципі збігаються, вони покликані врегулювати ті чи інші суспільні відносини, координувати взаємну поведінку відпо­відних фізичних і юридичних осіб.

3. Норма права і правовідносини є складовими частина­ми (елементами) єдиного механізму правового регулювання і виконують у ньому, крім власних, деякі спільні функції.

4. Норма права у своїй гіпотезі вказує на умови виник­нення правовідносин, у диспозиції — на права і обов'язки їх суб'єктів, у санкції — на можливі наслідки у випадку порушення даної норми. Норма права містить у собі модель реальних суспільних відносин, а отже, і правовідносин як їх юридичної форми.