Політична діяльність як основний системоутворюючий фактор у політичній системі суспільства

Політичне життя виявляється як велика багатоманітність типів і форм політичної діяльності.

Політична діяльність може бути стихійною та організованою; політично усвідомленою та спонтанною; цілеспрямованою та хаотичною; простою та складною; тривалою та одномоментною; традиційною й такою, де втілюються нові форми; законною та незаконною; активною та пасивною тощо.

У реальному житті види політичної діяльності можуть здійснюватися одночасно в різних формах. Можна виділити такі, наприклад, форми політичної діяльності:

• за напрямами здійснення – державна, партійна, громадсько-політична, комунікаційно-інформаційна;

• за суб’єктами політика – класова, соціально-групова, національна, міжнародна, індивідуальна;

• за специфікою предмета впливу – теоретична, практична;

• за політичним простором – зовнішньополітична (міжнародна), внутрішньополітична (самоврядувальна);

• за специфікою сфер – військова, діяльність органів безпеки та ін.

У суспільному житті політична діяльність виявляється у двох аспектах — теоретичному та практичному.

Теоретичну політичну діяльність пов’язано з формуванням політичної свідомості, політичних знань тощо. Вона базується на таких теоретичних засадах, як творчість, політичне проектування, планування і т. д.

Практична політична діяльність – це конкретне управління та керівництво, добір і розстановка кадрів, розробка і прийняття рішень, організація діяльності органів державної влади, їх взаємодія з політичними партіями, суспільними організаціями, громадянами і т. ін.

Політична діяльність здійснюється на двох рівнях: перший (нижчий) – політична участь. Основними формами цього рівня є: вибори, мітинги, маніфестації, збори, страйки тощо.

Другий (вищий) рівень – це професійна політична діяльність законодавчих, виконавчих та судових функціонерів, керівників політичних партій, рухів та громадських об’єднань тощо. У суспільному житті поширено такі основні форми політичної взаємодії суб’єктів, як гегемонія, плюралізм, компроміс, консенсус, союз, блок, конфронтація, політичний екстремізм, конфлікт, війна.

Структура політичної системи

Політична система має власну структуру, яку можна виразити у вигляді таких підсистем (елементів):

• інституціональна підсистема, що складається з різних державних і суспільно-політичних інститутів, і неполітичних організацій, ЗМІ (стосовно цієї підсистеми деякі дослідники використовують поняття «політична організація суспільства»);

• комунікативна підсистема – система, що є сукупністю відносин і принципом взаємодії, які складаються як усередині політичної системи, так і між її підсистемами. Відносини за формою можуть виступати як примус, конфлікт, нейтралізація, ізоляція або співробітництво;

• нормативна підсистема, що виступає як сукупність різних політико-правових норм та інших засобів регулювання взаємозв'язків між суб'єктами політичної системи (конституція, закони, нормативні акти, історичні та національні традиції і звичаї, мораль);

• культурно-ідеологічна підсистема, що включає в себе сукупність політичних поглядів, теорій і концепцій, політичну і правову культуру. Політична культура здійснює великий вплив на функціонування політичної системи. На її основі формуються політичні погляди і переконання особистості, від яких залежить участь людини в політичному житті. Політична культура, з одного боку, визначає стійкість і життєздатність будь-якої політичної системи, з іншого - надає своєрідності політичним системам, роблячи нормативно однакові форми політичного устрою багатоваріантними;

• функціональна підсистема об'єднує способи реалізації влади, які визначають характер взаємовідносин влади і громадянського суспільства, способи підтримки його єдності і цілісності.